Постанова № 24386065, 02.02.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

вступна та резолютивна частини

м. Миколаїв.

16:20 год.

02.02.2012 р. справа № 2а-5502/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 15.12.11 р.,

представників відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 1712/8/10-024 від 09.02.11 р., ОСОБА_3, довіреність № 16300/8/10-024 від 25.11.11 р.,

прокурора: Брезіцького В.С., посвідчення № 97 видане 26.03.10 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Миколаївзернопродукт-Грейгово", вул. Шевченка, 44, с. Грейгове, Жовтневий район, Миколаївська область, 57223

доДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області, вул. Торгова, 63 А, м. Миколаїв, 54050

провизнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.11 р. № 0000362301 керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Дії ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Миколаївзернопродукт-Грейгово" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, проведеної у період з 13 до 16 травня 2011 р., визнати протиправними.

3. Податкове повідомлення рішення № 0000362301, прийняте ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області 31 травня 2011 р. визнати протиправним і скасувати.

4. Відшкодувати ТОВ "Миколаївзернопродукт-Грейгово" судовий збір у сумі 6,80 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

16:20 год.

02.02.2012 р. справа № 2а-5502/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 15.12.11 р.,

представників відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 1712/8/10-024 від 09.02.11 р., ОСОБА_3, довіреність № 16300/8/10-024 від 25.11.11 р.,

прокурора: Брезіцького В.С., посвідчення № 97 видане 26.03.10 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Миколаївзернопродукт-Грейгово", вул. Шевченка, 44, с. Грейгове, Жовтневий район, Миколаївська область, 57223

доДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області, вул. Торгова, 63 А, м. Миколаїв, 54050

провизнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.05.11 р. № 0000362301В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївзернопродукт-Грейгово" (далі - позивач). Позивач просить суд визнати протиправними дій ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області (далі - відповідач, ДПІ), які полягають у проведенні перевірки позивача, а також скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 травня 2011 р. № 0000362301. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що наказ і повідомлення про проведення перевірки оформлені з порушенням Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, а крім того, ДПІ не надіслано письмовий запит, який є обов'язковою передумовою для проведення перевірки. З приводу висновків ДПІ про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ), позивач вказав, що ним була укладена низка договорів, за умовами яких придбано товар і послуги, в ціні яких сплачено ПДВ та на підставі податкових накладних, отриманих від контрагентів, сформовано податковий кредит. У подальшому до ДПІ ним подані податкові декларації з ПДВ, а також заяви про повернення суми бюджетного відшкодування. Відповідач, проводячи перевірку, зробив висновок про відсутність підстав для бюджетного відшкодування ПДВ з огляду на те, що ним не встановлено сплату цього податку до бюджету з боку його постачальників. Позивач вказує на те, що Закон України "Про податок на додану вартість", який регулював спірні правовідносини на час їх виникнення і яким були визначені правила бюджетного відшкодування ПДВ, не ставить бюджетне відшкодування цього податку в залежність від виконання податкових зобов'язань контрагентами платника податків. Позивач зазначає, що ним виконані всі умови, встановлені законодавством, для отримання бюджетного відшкодування: придбано товар і послуги, сплачено ПДВ, отримано податкові накладні, до ДПІ подані податкові декларації і заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, а тому зменшення відповідачем його розміру тільки на підставі того, що останнім не встановлено надходження податку до бюджету з боку постачальників, є протиправним.

Відповідач позов не визнав, подавши заперечення (т. 1, а. с. 55-59), в яких зазначив, що ним встановлені взаємовідносини позивача із суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності і з боку яких ДПІ не встановлено фактичну сплату ПДВ до бюджету, що, на думку відповідача, є підставою для відмови позивачу в бюджетному відшкодуванні.

На підставі повідомлення про вступ прокурора у справу (т. 1, а. с. 54), в розгляді адміністративної справи взяв участь прокурор, який підтримав заперечення відповідача і просить суд відмовити в задоволенні позову.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у судовому засіданні 2 лютого 2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши подані ними письмові докази, суд встановив наступні обставини, яким надає таку правову оцінку.

У період з 13 до 16 травня 2011 р. ДПІ проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ під час відображення операцій з основними постачальниками ТОВ "Агроскоп Україна", ТОВ "Тотус-Агро", ПП "Сан-Ойл", ТОВ "Ім. Кл. Петровського", ТОВ "Геліос-Ойл", ТОВ "Новоодеський Райагрохім", ТОВ "Інтеркомерс", ВАТ ЕК "Миколаївобленерго", ПП "Інтер-Білд", ТОВ "Дельта Вилмар СНД", ТОВ "Компанія Крафт" за період з 1 серпня 2009 р. до 30 листопада 2009 р. Результати перевірки оформлені актом від 15 травня 2011 р. № 345/07-25379518 (далі - акт перевірки) (т. 1, а. с. 23-27).

Позивач заперечує проти законності проведеної перевірки і зазначає, що на його думку надіслані ДПІ наказ і повідомлення не відповідають вимогам п. п. 4.10.2., 4.10.3. Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р. № 1153 (далі - Інструкція), а під час судового засідання доповнив свої доводи посиланням на те, що відповідач не надіслав йому обов'язковий письмовий запит, як це передбачено ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Суд не погоджується із доводами позивача про порушення ДПІ вищенаведених норм Інструкції, оскільки вона не регулює спірних правовідносин, адже відповідно до п. 1.1. Інструкції, вона встановлює загальні правила документування управлінської діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, у той час як діяльність відповідача в цій частині регламентується виключно нормами ПК України та відповідними наказами ДПА України.

У той же час суд знаходить обґрунтованими посилання позивача на порушення ДПІ порядку проведення перевірки в частині ненадсилання обов'язкового письмового запиту щодо надання інформації.

Відповідач провів такий вид перевірки, як документальна позапланова невиїзна перевірка.

Як слідує з наказу на проведення перевірки та повідомлення, підставою для її проведення відповідачем визначено ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України (т. 1, а. с. 21-22).

Згідно із ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, ПК України пов'язує виникнення у податкового органу права здійснити перевірку із надсиланням обов'язкового письмового запиту платнику податків та ненадходженням відповіді на нього. Виключень з цього порядку ПК України не містить.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки встановлені ст. 79 ПК України. Згідно п. 79.1. зазначеної статті, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

У той же час, як встановлено судом і підтверджується поясненнями представників відповідача, запит, передбачений ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України, позивачу не надсилався.

Відповідно до вимог ст. 19 ч. 2 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, Конституція України передбачає, що органи державної влади, до яких відноситься відповідач, реалізуючі свої права, повинні діяти виключно у спосіб, який передбачений законодавством.

Відповідач, здійснюючи перевірку позивача, порушив вимоги ПК України, а саме не надіслав позивачу обов'язковий запит, на який останній мав відповісти протягом 10 днів.

Таке порушення з боку ДПІ дає суду підстави визнати його дії щодо проведення перевірки, протиправними.

Як зазначено у висновку акту перевірки (т. 1, а. с. 27), позивачем порушено ст. 1 п. 1.8., ст. 7 п. 7.7. пп. 7.7.10. Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час виникнення спірних правовідносин, у результаті чого останнім завищено заявлену суму бюджетного відшкодування у розмірі 560136,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки, 31 травня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000362301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ у загальному розмірі 560136,0 грн. (т. 1, а. с. 28).

На сторінці 6 акту перевірки (т. 1, а. с. 25 зворот) перевіряючим зазначено: "В ході відпрацювання вищезазначених контрагентів отримано службову записку від ВПМ ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області № 25 від 20.01.10 р., де в ході оперативного супроводження перевірки встановлено, що підприємством безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, фактично сплачені у звітному податковому періоді суб'єктам господарювання, які в перевіряємому періоді мали взаємовідносини з СГД які мають не нульові стани, або СГД в яких по ланцюгу постачання є СГД з ознаками фіктивності, СГД, діяльність яких спрямована на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту з боку посадових осіб, та які фактично не надійшли до бюджету".

Акт перевірки не містить інших обставин, на яких ґрунтується висновок ДПІ про завищення позивачем бюджетного відшкодування ПДВ.

В першу чергу суд звертає увагу на той факт, що перевірка проведена у період з 13 до 16 травня 2011 р., а службова записка, на яку посилається відповідач, датована 20 січня 2010 р., тобто з часу її складання і до моменту проведення перевірки пройшло майже 1,5 роки.

Відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Всупереч наведеним нормам Порядку № 984, в акті перевірки не названі суб'єкти господарювання, стосовно яких виявлено несплату ПДВ до бюджету. Крім того, з наведеного формулювання незрозуміло - несплата ПДВ виявлена у безпосередніх контрагентів позивача або така несплата встановлена у постачальників цих контрагентів, тобто підприємств, з якими позивач не мав договірних зобов'язань.

Як встановлено судом, у періоді охопленому перевіркою ДПІ, позивачем було укладено або заходилась на виконанні низка договорів з таким контрагентами, як ТОВ "Агроскоп Україна", ТОВ "Тотус-Агро", ПП "Сан-Ойл", ТОВ "Ім. Кл. Петровського", ТОВ "Геліос-Ойл", ТОВ "Новоодеський Райагрохім", ТОВ "Інтеркомерс", ВАТ ЕК "Миколаївобленерго", ПП "Інтер-Білд", ТОВ "Дельта Вилмар СНД", ТОВ "Компанія Крафт" (т. 1, а. с. 114, 125, 136-138, 159-160, 203-208, 218-222, 249, т. 2, а. с. 15-16).

Аналіз вищеперелічених договорів дозволяє суду стверджувати, що характер товарів та послуг, які є їх предметом, цілком узгоджується з основним напрямком діяльності позивача - торгівля зерновими.

В акті перевірки відповідач не ставить під сумнів фактичне отримання позивачем товарів та послуг, а також їх оплату, включаючи ПДВ. Під час судового засідання представники відповідача підтвердили, що під час перевірки досліджувались обставини фактичного виконання позивачем та його контрагентами договірних зобов'язань і в цій частині ДПІ порушень не встановлено.

Згідно із ст. 72 ч. 3 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Оскільки відповідач в акті перевірки не навів жодних порушень сторонами договорів своїх обов'язків, а представники відповідача в судовому засіданні це підтвердили, суд вважає, що з приводу фактичного виконання сторонами умов договорів, спору не існує.

Крім того, додатково суд відзначає, що ці обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами: видатковими накладними, виписками з банківського рахунку позивача, товарно-транспортними накладними (т. 1, а. с. 93-94, 97-113, 115-124, 127-135, 139-158, 161, 163, 167, 170, 172, 174-199, 201-202, 209-215, 217, 223, 226, 228-229, 231, 233, 236-250, т. 2, а. с. 1-14, 17-24).

Заперечення як відповідача так і прокурора зводяться до того, що у постачальників позивача ДПІ встановлено відсутність фактичної сплати ПДВ до бюджету, тобто ненадходження цього податку до бюджету встановлено не у позивача, а з боку інших підприємств. Суд вважає, що така підстава для висновку ДПІ про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування, як невстановлення сплати ПДВ у його постачальників, суперечить приписам Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За правилами ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На час перевірки позивач мав всі належним чином оформлені податкові накладні і ця обставина відповідачем не заперечується (т. 1, а. с. 80-90, 95 і зворот, 96, 115-118 і зворот, 128-133 зворот, 139-141 зворот, 142, 161-162 і зворот, 164-173 і зворот, 201 зворот, 209-211 зворот, 216, 224-225 і зворот, 227 і зворот, 230 і зворот, 232 і зворот, 234-235, 250 зворот, т. 2, а. с. 1 зворот, 17-18 зворот, 23 зворот).

За правилами ст. 7 п. 7.7. пп. 7.7.4. Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Позивачем ці приписи Закону були виконані, що підтверджується матеріалами справи (т. 1, а. с. 29-40).

Таким чином, позивач виконав всі встановлені Законом України "Про податок на додану вартість" передумови для отримання бюджетного відшкодування: на підставі договорів отримав товар та послуги, які використані у власній господарській діяльності, у ціні товарів та послуг сплатив ПДВ, отримав податкові накладні, на підставі яких і сформував податковий кредит, подав до податкового органу податкові декларації з ПДВ та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування.

Суд має зазначити, що за змістом норм Закону України "Про податок на додану вартість", умовою бюджетного відшкодування ПДВ, є сплата саме позивачем у ціні товару і послуг ПДВ. Названим нормативним актом таке відшкодування не ставиться в залежність від сплати податку контрагентами такого платника податків або постачальниками цих контрагентів.

Статтею 61 ч. 2 Конституції України закріплено принцип індивідуальної відповідальності. Якщо ДПІ встановлено факти порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, негативні наслідки у вигляді визначення ДПІ податкових зобов'язань повинні наставити саме для порушників, а не для позивача, який свої податкові зобов'язання виконав належним чином, тобто якщо позивач виконав всі передбачені законодавством передумови для отримання бюджетного відшкодування, ДПІ не може пов'язувати можливість отримання позивачем такого відшкодування з виконанням або невиконанням іншими платниками податків своїх зобов'язань перед бюджетом. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що навіть у випадку обізнаності позивача про факт ненадходження до бюджету ПДВ від своїх контрагентів або постачальників у ланцюгу, він не має встановлених законодавством повноважень для того щоб впливати на сплату такими суб'єктами господарювання податків і функція контролю за сплатою податків покладена саме на податкові органи.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як визначено ст. 8 ч. 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

22 січня 2009 р. Європейським Судом з прав людини була розглянута справа "Булвес" АД проти Болгарії".

У п. п. 69-71 рішення у цій справі зазначено: "Суд окремо зазначає, що компанія заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання за подання звітності з ПДВ постачальник.

І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Аналогічні висновки Європейський Суд з прав людини виклав у справі "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії".

Також, у справі "Інтерсплав проти України", Суд, у п. 38 рішення зазначив: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.".

Суд відзначає, що останнє рішення Європейського суду з прав людини - "Інтерсплав проти України" не набрало статусу остаточного, але дозволяє судити про правову позицію Європейського суду з прав людини у справах з приводу спорів заявників з податковими органами з приводу відшкодування ПДВ.

З наведених прикладів рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що при розгляді даної категорії справ Європейський суд з прав людини виходить з того, що держава в особі податкових органів може і повинна вживати заходів для недопущення та/або зупинення зловживань у сфері сплати ПДВ та бюджетного відшкодування, але відмова у бюджетному відшкодуванні платнику податків, який добросовісно виконав свої зобов'язання перед бюджетом і виконав всі передбачені національним законодавством умови для отримання такого відшкодування, тільки на тій підставі, що податковий орган не встановив сплати ПДВ з боку постачальника та/або його контрагентів у ланцюгу, за умови відсутності шахрайських дій з боку отримувача відшкодування, на думку Європейського суду з прав людини, порушує права такого платника податків.

Як вже відзначалось судом, відповідачем встановлено порушення податкового законодавства не позивачем, а його контрагентами, за дії яких позивач відповідальність не несе.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст. 71 ч. 2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги те, що судом встановлено суттєве порушення відповідачем порядку проведення перевірки, яке виявилось у ненадсиланні позивачу обов'язкового письмового запиту, а також безпідставність заперечень ДПІ в частині виявлених під час перевірки порушень, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення всіх позовних вимог.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши платіжне доручення № 549 від 21 липня 2011 р. (т. 1, а. с. 3), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 6,80 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Дії ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Миколаївзернопродукт-Грейгово" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, проведеної у період з 13 до 16 травня 2011 р., визнати протиправними.

3. Податкове повідомлення рішення № 0000362301, прийняте ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області 31 травня 2011 р. визнати протиправним і скасувати.

4. Відшкодувати ТОВ "Миколаївзернопродукт-Грейгово" судовий збір у сумі 6,80 грн. з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

3 лютого 2012 р.

Суддя А. О. Мороз