Постанова № 24384840, 10.02.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2012 р. Справа № 2a-3946/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

секретаря судового засідання Дмитрашко О.М.,

за участю:

прокурора -Аверкової Н.О.,

представників сторін:

позивача -Василюка В.І.,

відповідача-1 -державної податкової інспекції в місті Івано-Франківськ -Крук О.В.,

відповідача-2 -головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськ-Брухт»

до державної податкової інспекції в місті Івано-Франківськ, головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.02.2011 року за №0000462302, від 28.09.2011 року за №№0001342301, 0001352301, від 16.09.2011 року за №0001312301 та стягнення з головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області коштів в сумі 192849,32 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

22.11.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Франківськ-Брухт»(надалі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в місті Івано-Франківськ (надалі -відповідач-1), головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (надалі -відповідач-2) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.02.2011 року за №0000462302, від 28.09.2011 року за №№0001342301, 0001352301, від 16.09.2011 року за №0001312301 та стягнення з головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області коштів в сумі 192849,32 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач-1 за результатами планової та двох позапланових перевірок позивача протиправно, всупереч фактичних обставин справи та вимог податкового і цивільного законодавства зробив висновки про нікчемність угод на поставку металобрухту, укладених з його контрагентами -ТОВ «Трейдколормет», ТОВ «Втормет АА», ТОВ «Ксілугмет Вест»та ТОВ «Загіп». Тому, ДПІ в місті Івано-Франківськ неправомірно винесені податкові повідомлення-рішення від 18.02.2011 року за №0000462302, від 16.09.2011 року за №0001312301 та від 28.09.2011 року за №№0001352301 і 0001342301, якими позивачу встановлені зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суми 189731,00 грн., 358418,75 грн., 10000,00 грн. та податку на прибуток в сумі 12500,00 грн., відповідно. У зв'язку з цим, вважає безпідставною сплату до Державного бюджету України податку на прибуток з врахуванням штрафних санкцій та процентів, що виникли внаслідок розстрочення платежу, на загальну суму 192849,32 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та пояснив суду, що угоди позивача, укладені в ході його господарської діяльності з придбання брухту чорних металів з товариствами з обмеженою відповідальністю «Трейдколормет», «Втормет АА», «Ксілугмет Вест»та «Загіп»були реальними господарськими операціями, направленими на настання юридичних наслідків -придбання металобрухту для його подальшої реалізації третім особам. У позивача та його контрагентів наявні відповідні ліцензії на здійснення заготівлі металобрухту. На ТОВ «Франківськ-Брухт»працює необхідний персонал та є на балансі техніка, складські приміщення для здійснення відповідної господарської діяльності. Крім того, товариством орендується площадка з під'їзними залізничними шляхами, з якої проводилося відвантаження металобрухту постачальникам залізничним транспортом. Усі господарські операції з придбання металобрухту та його реалізації підтверджені документально актами приймання металобрухту, актами якісного стану тощо. Грошові кошти за придбаний позивачем метал перераховувалися безготівково через розрахункові рахунки в «Райффайзен Банк Аваль». Реалізацію металобрухту, крім того, можна відстежити по залізничних відправках. На придбаний металобрухт продавцями виписувалися податкові накладні, які оформлені належним чином. Висновки ДПІ в місті Івано-Франківськ про нікчемність угод з придбання металобрухту не відповідають нормам Цивільного кодексу України є безпідставними та такими, що порушують права позивача. Тому, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені ДПІ за результатами планової та двох позапланових перевірок підлягають скасуванню. Тому, просив стягнути з головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області безпідставно сплачений до Державного бюджету України податок на додану вартість в сумі 192849,32 грн. за договором розстрочення платежу, укладеним з ДПІ в місті Івано-Франківськ.

Разом з тим, представник позивача в судовому засіданні погодився з правомірністю винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень від 28.09.2011 року за №№0001352301 і 0001342301, якими позивачу встановлені зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 10000,00 грн. та податку на прибуток в сумі 12500,00 грн., відповідно.

У зв'язку з викладеним, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача-1 проти позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснила суду, за результатами планової та позапланових перевірок позивача ДПІ в місті Івано-Франківськ правомірно зробила висновок про нікчемність угод, укладених ТОВ «Франківськ-Брухт»з його контрагентами, зокрема, з ТОВ «Втормет АА»та ТОВ «Загіп». Такий висновок підтверджується матеріалами перевірок контрагентів позивача податковими органами за місцем їх реєстрації, які вказують на відсутність основних засобів і персоналу та неможливість здійснення ними господарської діяльності. ДПІ в місті Івано-Франківськ не зверталася до суду з позовами про визнання угод позивача недійними і рішення судів з цього приводу відсутні. Висновки ДПІ в місті Івано-Франківськ за результатами перевірок про порушення позивачем вимог податкового і цивільного законодавства відповідають фактичним обставинам справи та нормам закону. Тому, винесені за їх результатами податкові повідомлення-рішення від 18.02.2011 року за №0000462302, від 16.09.2011 року за №0001312301 та від 28.09.2011 року за №№0001352301 і 0001342301, якими позивачу встановлені зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суми 189731,00 грн., 358418,75 грн., 10000,00 грн. та податку на прибуток в сумі 12500,00 грн., відповідно, є правомірними. В задоволенні позову просила відмовити повністю.

Представник відповідача-2 проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмових запереченнях та пояснив суду, що відшкодування коштів з Державного бюджету України здійснюється за поданням контролюючого органу або рішенням суду. Отже, позовні вимоги до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про стягнення коштів в сумі 192849,32 грн. є безпідставними і в задоволенні позову просив відмовити повністю.

Прокурор підтримала думку представників позивача-1 та позивача-2 і просила суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача-1 і відповідача-2, думку прокурора, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

20.06.2007 року товариство з обмеженою відповідальністю «Франківськ-Брухт»зареєстроване виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як юридична особа, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35022976 (а.с. 218, 219 т.5).

26.06.2007 року товариство взяте на податковий облік ДПІ в місті Івано-Франківськ за №18332, є платником податків, зборів та інших обов'язкових платежів, встановлених законом (а.с. 220 т.5).

Відповідно до ліцензій серії АВ №377045 та серії АВ №377059, виданих Міністерством промислової політики України, ТОВ «Франківськ-Брухт»має право здійснювати господарську діяльність щодо заготівлі, переробки металобрухту чорних і кольорових металів. Строк дії ліцензій з 23.10.2007 року по 23.10.2012 року (а.с. 221-222 т.5).

Протягом січня-лютого 2011 року ДПІ в місті Івано-Франківськ проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року. За результатами перевірки складений акт від 11.02.2011 року за №714/23-2/35022976 (а.с. 113-163 т.1).

Перевіркою, серед іншого, встановлені порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 151784,00 грн. (а.с. 147 т.1).

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ в місті Івано-Франківськ винесене податкове повідомлення-рішення від 18.02.2011 року за №0000462302, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 189731,00 грн., в тому числі, за основним платежем -на 151785,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -на 37946,00 грн. (а.с. 23 т.1).

В подальшому на підставі заяви ТОВ «Франківськбрухт»податковим органом було прийнято рішення від 28.02.2011 року за №4982/10/24-150/1632 про розстрочення вказаних вище грошових зобов'язань позивача за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням на суму 139868,30 грн. на строк з 28.02.2011 року по 09.09.2011 року та укладений відповідний договір між позивачем і відповідачем за №24-151/17 від 28.02.2001 року (а.с. 24, 25-27 т.1, 133 т.4).

Згідно досліджених в судовому засіданні виписок по рахунку позивача в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до Державного бюджету України через розрахункові рахунки в управлінні Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області ТОВ «Франківськбрухт»були сплачені кошти в сумі 192849,32 грн. в рахунок погашення грошового зобов'язання, встановленого податковим органом у вказаному вище податковому повідомленні-рішенні, з врахуванням відсотків, встановлених рішенням і договором про розстрочення грошових зобов'язань (а.с. 15-22 т.1).

У липні 2011 року ДПІ в місті Івано-Франківськ проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Франківськбрухт»з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Втормет АА»за період з 01.09.2009 року по 30.11.2009 року, за результатами якої складений акт від 21.07.2011 року №5876/23-1/35022976 (а.с. 180-187 т.1).

Позаплановою перевіркою встановлені порушення ТОВ «Франківськбрухт»підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 286735,00 грн. (а.с. 185 т.1).

На підставі акта позапланової перевірки ДПІ в місті Івано-Франківськ винесла податкове повідомлення-рішення від 10.08.2011 року за №0001122301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 430102,50 грн., в тому числі, за основним платежем -в розмірі 286735,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями -в розмірі 143367,50 грн. (а.с. 38 т.1).

Однак, за результатами адміністративного оскарження, Державна податкова адміністрація в Івано-Франківській області скасувала вказане податкове повідомлення-рішення ДПІ в місті Івано-Франківськ в частині застосування до позивача штрафної санкції в сумі 71683,75 грн. (а.с. 39-44 т.1).

У зв'язку з цим, 16.09.2011 року відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення за №0001312301, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 358418,75 грн., в тому числі, за основним платежем -на 286735,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями -на 71683,75 грн. (а.с. 45 т.1).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки ДПІ в місті Івано-Франківськ, викладені в актах планової та позапланової перевірок від 11.02.2011 року за №714/23-2/35022976 та від 21.07.2011 року за №5876/23-1/35022976 в частині порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, щодо заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість за операціями з придбання металобрухту у його контрагентів - ТОВ «Загіп»та ТОВ «Втормет АА»на суми 151785,00 грн. та 286735,00 грн., відповідно, не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

03.05.2010 року ТОВ «Франківськбрухт»уклало договір купівлі-продажу металобрухту за №10/27 з ТОВ «Загіп» (а.с. 101-102 т.1).

01.09.2009 року позивач уклав аналогічний договір з ТОВ «Втормет АА»за №09/17 (а.с. 93-94 т.1).

Судом установлено, що вказані договори позивача оформлені відповідно до вимог закону, не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди ТОВ «Франківськбрухт», укладені з вказаними вище контрагентами в ході його господарської діяльності, були направлені на настання реальних юридичних наслідків -придбання брухту чорних металів для подальшої його реалізації третім особам, відповідно до угод позивача, укладених в ході його господарської діяльності.

Висновок суду про реальність господарських операції позивача за договорами з його контрагентами -ТОВ «Загіп»та ТОВ «Втормет АА»підтверджений дослідженими судом письмовими доказами щодо виконання вказаних вище господарських договорів: видатковими накладними, актами приймання металобрухту, актами виконаних робіт з порізки металобрухту, податковими накладними, банківськими документами про оплату за придбаний металобрухт тощо (а.с. 215-249 т.1, 1-14, 228-249 т.2, 1-67 ).

Крім того, висновок суду про реальність вказаних вище господарських операції позивача підтверджений дослідженими судом документами щодо реалізації ТОВ «Франківськбрухт» брухту чорних металів третім особам. Зокрема, довідкою про рух брухту сталевого чорних металів від 06.02.2012 року за №06/02, договорами на реалізацію металобрухту, укладених позивачем з ТОВ «Карпаттехноцентр» від 04.06.2008 року за №04-02/06-08, ТОВ «Дніпромет»від 25.09.2009 року за №ДН-25/03, ТОВ «ЮГ-ЖК»від 16.11.2009 року за №65 М, актами приймання металобрухту, видатковими накладними, податковими накладними, книгами складського обліку, банківськими виписками з особового рахунку позивача щодо перерахування коштів за реалізований металобрухт (68-69, 141-143, 144-147, 148, 162-201, 202-239, 240-247 т.4; 1-29, 30-217 т.5).

Протягом періоду, щодо якого податковим органом винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на ТОВ «Франківськбрухт»працювали відповідні робітники і технічний персонал, необхідний для здійснення господарської діяльності позивача, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні штатними розписами товариства, наказами про прийняття на роботу працівників, довідкою від 08.02.2012 року за №08/02 про кількість штатних працівників товариства протягом 2008 -2010 років (а.с. 70-95, 15-161, 149 т.4).

Згідно виписки з балансового рахунка №10 «Основні засоби»на товаристві обліковані механізми, транспортні засоби, необхідні для заготівлі та відвантаження металобрухту (а.с. 66-67 т.4).

Для перевезення металобрухту позивачем використовується автомобіль марки ГАЗ-САЗ, державний номер НОМЕР_3 згідно договору оренди транспортного засобу від 01.01.2008 року (а.с. 98-100 т.4).

Товариство орендує виробничі площадки на території Івано-Франківської області для прийому, переробки та відвантаження металобрухту споживачам (а.с. 101-132 т.4).

Перевезення відвантаженого товариством споживачам металобрухту здійснюється залізничним транспортом відповідно до укладеної з Державним територіальним галузевим об'єднанням «Львівська залізниця»від 15.12.2009 року за №134-09 (а.с. 96-97 т.4).

Тому, суд не бере до уваги посилання відповідача щодо неможливості здійснення позивачем власної господарської діяльності, оскільки, такі посилання ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджені належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи, що встановлені в судовому засіданні, та є безпідставними.

Контрагенти позивача, які поставляли йому брухт чорних металів -ТОВ «Загіп»та ТОВ «Втормет АА»зареєстровані належним чином, перебувають на обліку в податкових органах, являються платниками податків, зборів та інших обов'язкових платежів, установлених законом, мають відповідні ліцензії на заготівлю і переробку металобрухту (а.с. 66, 67, 95-96, 103-112 т.1).

Подані в судове засідання представником відповідача копії протоколів допитів громадянина ОСОБА_4 щодо реєстрації та діяльності ТОВ «Загіп»не спростовують даних про державну реєстрацію вказаного товариства. Дані, наведені в протоколах не є достовірними, оскільки не підтверджені іншими належними доказами та не перевірені в ході досудового слідства (а.с. 36-45 т.4).

З цих підстав суд не бере до уваги твердження відповідача щодо неможливості здійснення зазначеними вище контрагентами позивача поставок продукції, виконання робіт чи надання йому послуг, так як вказані посилання не підтверджені доказами, тому є безпідставними. Крім того, позивач не може нести відповідальності за порушення вимог закону, можливо допущені його контрагентами в ході їх власної господарської діяльності.

Окрім вказаного, сам податковий орган не дійшов до чіткого переконання щодо правомірності донарахування податкових зобов'язань позивачу з податку на прибуток та податку на додану вартість по його взаєморозрахунках, зокрема, з ТОВ «Загіп»та ТОВ «Втормет АА», оскільки 20.06.2011 року на засіданні комісії ДПІ в місті Івано-Франківськ правомірним донарахування податкових зобов'язань вважають лише 8 членів комісії, 10 -вважають неправомірним, 2 особи утрималися під час голосування з даного питання (а.с. 29-34 т.4).

ДПІ в місті Івано-Франківськ не зверталася до суду з позовами про визнання недійсними договорів, укладених ТОВ «Франківськбрухт»з суб'єктами господарювання та стягнення в доход держави коштів, отриманих за такими договорами (а.с. 28 т.4).

Відповідно до вимог частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-III (надалі -Закон № 2181) встановлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України (надалі -Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача протягом періоду, що перевірявся податковим органом, були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі -Закону № 168), із змінами та доповненнями, а з 01.01.2011 року -Податковим кодексом України.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7.1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за

договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пункту 7.2.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову

накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану

вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з)ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій,що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України,та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

7.3. Дата виникнення податкових зобов'язань

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти -дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої -дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування відповідно до статті 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Нормами підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону встановлено, що не включаються до складу податкового кредиту та включаються до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тому, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на те, що акти приймання брухту чорних металів за господарськими операціями позивача з ТОВ «Загіп»та ТОВ «Втормет АА»оформлені не в повній мірі правильно, оскільки вони мають усі необхідні реквізити, зазначені в частині 2 статті 9 Закону. Тому, таке посилання не може спростовувати факт господарської операції з придбання металобрухту. Крім того, вказані господарські операції позивача підтверджені іншими первинними документами, дослідженими та перевіреними судом і претензій щодо оформлення яких податковий орган не вказував ні в ході перевірки, ні в судовому засіданні.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно до частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами -в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи вказані господарські договори, позивач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу при укладанні позивачем угод у ході його підприємницької діяльності, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, котрі входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності ДПІ в місті Івано-Франківськ суду не надано.

Окрім того, суд зазначає, що брухт чорних металів, який був предметом купівлі-продажу за угодами, відносної яких податковим органом зроблено висновок щодо їх нікчемності, не виключений з цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, пов'язаних із стягненням виконаного.

Тому, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що вищезазначені договори укладені позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними.

Відповідно до частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України та частини 3 пункту 2 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за доходами та іншими надходженнями, затвердженого наказом Державного казначейства України від 19.12.2000 року за №131, органи державного казначейства формують документи і здійснюють повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету або за рішенням суду.

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, суд зазначає, що позивач не може нести юридичної відповідальності за можливі порушення вимог податкового чи іншого законодавства його контрагентами, так як нормами права нашої держави встановлена індивідуальна відповідальність особи, в тому числі юридичної, за порушення нею вимог того чи іншого закону.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм, встановлених податковим законодавством та Цивільним кодексом України, що діяли на момент спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що висновки ДПІ в місті Івано-Франківськ, викладені в актах планової та позапланової перевірок від 11.02.2011 року за №714/23-2/35022976 та від 21.07.2011 року за №5876/23-1/35022976 про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість за операціями з придбання металобрухту у його контрагентів - ТОВ «Загіп»та ТОВ «Втормет АА»на суми 151785,00 грн. та 286735,00 грн., відповідно, не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, а податкові повідомлення-рішення від 18.02.2011 року за №0000462302 та від 16.09.2011 року за №0001312301 слід визнати протиправними та скасувати. У зв'язку з цим також підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з рахунків Державного бюджету України в головному управлінні Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськ-Брухт»коштів у сумі 192849,32 грн. сплаченого податку на додану вартість.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.09.2011 року за №№0001342301 та 0001352301 судом установлено наступне.

Вказані оскаржувані податкові-повідомлення рішення винесені ДПІ в місті Івано-Франківськ на підставі акта позапланової виїзної перевірки ТОВ «Франківськбрухт»щодо взаєморозрахунків з ТОВ «Загіп», ТОВ «Втормет АА», ТОВ Трейдколормет»та ПП «Ксілугмет-вест»від 21.06.2011 року за №4869/23-1/35022976 (а.с. 165-178 т.1).

Зокрема, перевіркою встановлено, що позивач безпідставно включив до складу валових витрат у березні 2009 року транспортні послуги від ТОВ «Трейдколормет»у сумі 40000,00 грн.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток були регламентовані діючим на той момент Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97 (надалі -Закон №283/97), із змінами та доповненнями.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97, валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Ні в ході перевірки, ні в судовому засіданні вказана вище господарська операція не підтверджена первинними документами та не відповідає умовам договору укладеного позивачем з вказаним контрагентом.

Таким чином, податковим органом правомірно встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.39. пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року №283/97 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, внаслідок яких ТОВ «Франківськбрухт»занижено у першому кварталі 2009 року податок на прибуток в сумі 10000,00 грн. та податок на додану вартість в сумі 8000, 00 грн., відповідно.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про те, що ДПІ в місті Івано-Франківськ правомірно винесла податкові повідомлення-рішення від 28.09.2011 року за №№0001342301 та 0001352301. Тому, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до вимог частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу -відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Тому, на користь ТОВ «Франківськбрухт»слід стягнути з Державного бюджету України понесені ним судові витрати в сумі 192849,50 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в місті Івано-Франківськ від 18.02.2011 року за №0000462302 та від 16.09.2011 року за №0001312301.

Стягнути з рахунків Державного бюджету України в головному управлінні Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськ-Брухт» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35022976) кошти в сумі 192849 (сто дев'яносто дві тисячі вісімсот сорок дев'ять) грн. 32 коп. сплаченого податку на додану вартість.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськ-Брухт» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 35022976) судовий збір в сумі 1928 (одна тисяча дев'ятсот двадцять вісім) грн. 50 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Бобров Ю.О.

Постанова в повному обсязі складена 15.02.2012 року.