Постанова № 24383749, 22.05.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 травня 2012 року 17:14 № 2а-3058/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Покотило М.С. та представників:

позивача: Ульяненко І.Г.;

відповідача: Столярця С.Ю.;

прокурора: не з'явились

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М"доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової службиза участюПрокуратури Святошинського району міста Києвапровизнання недійсними податкових повідомлень-рішеньНа підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 22 травня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 березня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." (далі по тексту -позивач, ТОВ "Фірма "Т.М.М.") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва), в якому просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 19 вересня 2011 року №0002372350 та №0002382350.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2012 року відкрито провадження у справі №2а-3058/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 12 березня 2012 року.

12 березня 2012 року у судове засідання не прибули представники сторін, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 19 березня 2012 року.

В судове засідання 19 березня 2012 року не прибув представник відповідача внаслідок чого на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи у письмову провадженні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2012 року, враховуючи клопотання відповідача, справу призначено до судового розгляду на 09 квітня 2012 року.

В судовому засіданні 09 квітня 2012 року протокольною ухвалою замінено первинного відповідача -ДПІ у Святошинському районі м. Києва на належного - Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби.

В судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва з метою надання додаткових доказів.

В судовому засіданні 22 травня 2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 19 вересня 2011 року №0002382350 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.6.1, 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ТОВ "Фірма Т.М.М." збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 6 184 375,00 грн., в тому числі за основним платежем -4 947 500,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -1 236 875,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 19 вересня 2011 року №0002372350 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ "Фірма Т.М.М." збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 27 546 048,00 грн., в тому числі за основним платежем -22 036 839,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -5 509 209,75 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 05 вересня 2011 року №252/23-50/14073675 "Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Фірма "Т.М.М. (код ЄДРПОУ 14073675) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011" (далі по тексту -Акт перевірки).

У висновках Акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпунктів 7.6.1, 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 4 947 500,00 грн.; пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на суму 22 036 839,00 грн.

Порушення позивачем норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" мотивовані наступним: 1) ТОВ "Фірма "Т.М.М." безпідставно віднесло до рядка 1.2 "Витрати звітного періоду" Додатку К№ до декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року суму 19 790 000,00 грн. -внесок засновника до статутного фонду ТОВ "Фірма "Т.М.М." у вигляді акцій, що призвело до заниження рядка 01.4 "Прибуток від операцій з цінними паперами, деривативами" на загальну суму 19 790 000,00 грн., в тому числі за І квартал 2010 року на суму 19 790 000,00 грн.; 2) позивачем завищено валові витрати на суму 2 500 000,00 грн. за 2010 рік, оскільки згідно даних автоматизованих систем, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання ТОВ "Фірма "Т.М.М." в грудні 2010 року цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на отримання податкової вигоди від з ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електробладнання", ТОВ "Технотрейд-Імпорт", ТОВ "Кубера Плюс", ТОВ "ТБ "Радегаст-Харків", ТОВ "Фірма "САТ Імпекс", ТОВ "Фінвестбуд", ПП "Світ Касандри-350", ТОВ "Техно Груп", зокрема, враховуючи не підтвердження поставок по ланцюгу постачання, а тому зазначені договори відповідно до статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними та в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Порушення норм Закону України "Про податок на додану вартість" полягають у завищенні податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2010 року внаслідок укладання нікчемних правочинів, про що зазначено вище.

Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, мотивуючи позовні вимоги наступним: податковий кредит за перевірений період сформовано на підставі реальних господарських операцій, підтверджено первинними документами та належним чином оформленими податковими накладними; підприємства-контрагенти на момент здійснення господарських операцій були у встановленому законом порядку зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, а висновки Акта перевірки про нікчемність укладених правочинів не відповідають положенням Цивільного кодексу України та дійсним обставинам справи; платник податку не може нести відповідальність за порушення вимог податкового та іншого законодавства підприємствами по ланцюгу постачання, з якими навіть не мав правових відносин; одержання акцій в якості внеску до статутного фонду для цілей податкового обліку є придбанням цінних паперів, а тому витрати на придбання акцій встановлюються на рівні вартості емітованих корпоративних прав.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ "Фірма "Т.М.М." є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

В частині висновків Акта перевірки про порушення підпунктів 7.6.1, 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд звертає увагу на наступне.

Матеріали справи підтверджують, що згідно з протоколом №6 загальних зборів учасників фірми "Т.М.М." від 12 лютого 2010 року, за участю ТОВ "Фірма "Т.М.М." -Компанії TMM REAL ESTATE DEVELOPNENT PUBLIC LIMITED Compani та генерального директора фірми, вирішено збільшити статутний капітал ТОВ "Фірма "Т.М.М." на 19 790 000,00 грн. шляхом внесення в статутний капітал цінних паперів в кількості 6 502 553 штук, а саме: акції іменні прості, емітент -ВАТ "Гранітна індустрія України", номінальна вартість однієї акції -0,25 грн., грошовою оцінкою 19 790 000,00 грн., у зв'язку з чим статутний капітал ТОВ "Фірма "Т.М.М." становитиме 747 790 000,00 грн.; внести зміни до статуту ТОВ "Фірма "Т.М.М." щодо збільшення статутного фонду.

Відповідно до договору Б8/10 купівлі продажу цінних паперів від 17 лютого 2010 року, укладеного між компанією-нерезидентом TMM REAL ESTATE DEVELOPNENT PUBLIC LIMITED Compani (продавець) та Фірмою "Деніт" у формі ТОВ (покупець), яка діє на виконання договору доручення ТОВ "Фірма Т.М.М." (клієнт покупця), продавець зобов'язується забезпечити передачу у власність клієнта покупця, а клієнт покупця прийняти та оплатити наступні цінні папери: акції іменні прості, емітент -ВАТ "Гранітна індустрія України", загальною кількістю 16 496 447 шт., вартістю 50 210 000,00 грн.

Сторонами складено та підписано акт прийому передачі цінних паперів до вказаного вище договору від 17 лютого 2012 року, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв цінні папери: акції іменні прості, емітент -ВАТ "Гранітна індустрія України", загальною кількістю 16 496 447 шт., вартістю 50 210 000,00 грн.

Згідно розпорядження на виконання облікової операції зарахування від 17 лютого 2010 року на рахунок ТОВ "Фірма "Т.М.М." зберігачем цінних паперів - ТОВ "Фінком Капітал" зараховано від компанії TMM REAL ESTATE DEVELOPNENT PUBLIC LIMITED Compani на підставі договору Б8/10 купівлі продажу цінних паперів від 17 лютого 2010 року цінні папери -акції, емітент -ВАТ "Гранітна індустрія України", загальною кількістю 16 496 447 шт., номінальною вартістю 4 124 111,75 грн.

Згідно розпорядження на виконання облікової операції зарахування від 17 лютого 2010 року на рахунок ТОВ "Фірма "Т.М.М." зберігачем цінних паперів - ТОВ "Фінком Капітал" зараховано від компанії TMM REAL ESTATE DEVELOPNENT PUBLIC LIMITED Compani як внесок до статутного фонду цінні папери -акції, емітент -ВАТ "Гранітна індустрія України", загальною кількістю 6 503 553 шт., номінальною вартістю 1 625 888,25 грн.

Вказані вище цінні папери - акції іменні прості, емітент -ВАТ "Гранітна індустрія України", загальною кількістю 23 000 000 шт. (в тому числі ті, що внесені до статутного фонду), ТОВ "Фірма "Т.М.М." (продавець), через повіреного ТОВ "Компанія Тонаго", підставі договору №Б40/2001/031 купівлі-продажу цінних паперів продало ТОВ "Київфінансконсультант" (покупець) загальною курсовою вартістю 70 000 000,00 грн. (50 210 000,00 грн. + 19 790 000,00 грн.).

Сторонами складено акт прийому передачі цінних паперів за вказаним договором, за яким продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у свою власність цінні папери.

Згідно розпорядження на виконання облікової операції списання від 17 лютого 2010 року з рахунку ТОВ "Фірма "Т.М.М." зберігачем цінних паперів -ТОВ "Фінком Капітал" списано на рахунок ТОВ "Київфінансконсультант" цінні папери -акції, емітент -ВАТ "Гранітна індустрія України", у кількості 23 000 000 шт., номінальною вартістю 5 750 000,00 грн.

Тобто, наведене свідчить, що позивач в лютому 2010 року реалізував ТОВ "Київфінансконсультант" цінні папери, в тому числі 6 502 553 штук грошовою оцінкою 19 790 000,00 грн., отриманих попередньо як внесок до статутного фонду.

В додатку К3 "Розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами та деривативами" до декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2010 року позивачем відображено доходи від реалізації акцій на суму 70 000 000,00 грн. та витрати на придбання акцій в сумі 70 000 000,00 грн.

На думку відповідача, в даному випадку позивач, як емітент корпоративних прав, не є покупцем акцій на суму 19 790 000,00 грн., що вносяться до його статутного фонду, не має зобов'язань по компенсації таких акцій та не несе ніяких витрат по їх придбанню, а внесення акцій до статутного фонду є прямою інвестицією, сума якої не включається до складу валового доходу.

Водночас, суд не погоджується з такою позицією податкового органу, керуючись наступними мотивами.

Відповідно до абзаців першого-четвертого підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Таким чином, в окремому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами відображаються витрати на придбання окремих видів цінних паперів та доходи від продажу кожного з видів цінних паперів.

Згідно з підпунктом 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Підпункт 7.6.4 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що під терміном "доходи" слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

За визначенням пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" корпоративні права - право власності на статутний капітал юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Корпоративні права повністю відповідають поняттю майна, визначеному в статті 190 Цивільного кодексу України, а саме: майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки; майнові права є неспоживною річчю; майнові права визнаються речовими правами.

Виходячи з наведених правових норм та з огляду на сутність корпоративних прав як майна, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що передача майна у вигляді корпоративних прав в обмін на акції шляхом передачі останніх до статутного фонду, є придбанням цінних паперів; витрати ж на придбання акцій, навіть якщо таке придбання було здійснено шляхом випуску корпоративних прав платником податку, підлягають відображенню у складі витрат за операціями з цінними паперами на рівні вартості емітованих прав.

Тому, вартість майна (в даному випадку емітованих позивачем корпоративних прав), переданого ТОВ "Фірма "Т.М.М." компанії TMM REAL ESTATE DEVELOPNENT PUBLIC LIMITED Compani на компенсацію вартості придбаних акцій у розмірі 19 790 000,00 грн., належало відобразити як витрати на придбання акцій в окремому податковому обліку; у свою чергу, доходи від подальшого продажу зазначених акцій ТОВ "Київфінансконсультант" в такому ж розмірі повинні були відображатись як доходи від операцій з цінними паперами, що й було вірно відображено позивачем за І квартал 2010 року.

Суд враховує, що відповідно до абзацу п'ятого підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

Разом з тим суд звертає увагу, що наведене обмеження означає, що витрати, пов'язані з операціями з випуску корпоративних прав або цінних паперів, не відображаються у складі витрат по окремому обліку цінних паперів, а доходи від випуску корпоративних прав або цінних паперів, отримані у будь-якому вигляді, не включаються до складу доходів від операцій з цінними паперами. В свою чергу всі інші витрати на придбання цінних паперів, у тому числі витрати на придбання акцій в обмін на корпоративні права, які випускаються платником податку, підлягають відображенню в окремому обліку відповідно до приписів підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 квітня 2011 року №К-11725/08 (реєстраційний номер в ЄДРСР -15597205).

Крім того, суд звертає увагу, що дії позивача по відображенню витрат на придбання акцій, здійснених як внесок до статутного фонду, в окремому податковому обліку підтверджено роз'ясненням Державної податкової служби від 05 січня 2012 року №127/6/15-1215, що адресоване ТОВ "Фірма "Т.М.М.".

Доводи представника відповідача про не легітимність протоколу №6 загальних зборів учасників фірми "Т.М.М." від 12 лютого 2010 року з огляду на присутність тільки учасника ТОВ "Фірма "Т.М.М." -Компанії TMM REAL ESTATE DEVELOPNENT PUBLIC LIMITED Compani та генерального директора ТОВ "Фірма "Т.М.М." є необґрунтованими, оскільки згідно установчих документів та за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців єдиним учасником ТОВ "Фірма "Т.М.М." є Компанія TMM REAL ESTATE DEVELOPNENT PUBLIC LIMITED Compani, а збільшення статутного фонду фірми може бути здійснене за рішенням зборів її учасників.

Безпідставними є також посилання представника відповідача про недоцільність формування позивачем витрат на купівлю акцій "…які списано за ціною 5 750 000,00 грн., попередньо оцінивши та витративши на них 70 000 000,00 грн. …", оскільки 5 750 000,00 грн. - це номінальна вартість акцій, а не ціна продажу.

За таких підстав, на думку суду, висновки Акта перевірки щодо порушення позивачем підпунктів 7.6.1, 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" нормативно та документально не підтверджуються.

В частині висновків Акта перевірки про порушення пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суд звертає увагу на наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "Фірма "Т.М.М." з ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електробладнання", ТОВ "Технотрейд-Імпорт", ТОВ "Кубера Плюс", ТОВ "ТБ "Радегаст-Харків", ТОВ "Фірма "САТ Імпекс", ТОВ "Фінвестбуд", ПП "Світ Касандри-350", ТОВ "Техно Груп", обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як свідчать матеріали справи, протягом грудня 2010 року ТОВ "Фірма "Т.М.М." (покупець) укладало з ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електробладнання", ТОВ "Технотрейд-Імпорт", ТОВ "Кубера Плюс", ТОВ "ТБ "Радегаст-Харків", ТОВ "Фірма "САТ Імпекс", ТОВ "Фінвестбуд", ПП "Світ Касандри-350", ТОВ "Техно Груп" (продавці) договори купівлі-продажу товарів.

На виконання умов договору покупці поставили на адресу позивача товар (обладнання, будівельні матеріали, електротовари), позиції яких наведені у видаткових накладних, датованих груднем 2010 року, на загальну суму 132 221 034,00 грн.

ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електробладнання", ТОВ "Технотрейд-Імпорт", ТОВ "Кубера Плюс", ТОВ "ТБ "Радегаст-Харків", ТОВ "Фірма "САТ Імпекс", ТОВ "Фінвестбуд", ПП "Світ Касандри-350", ТОВ "Техно Груп" виписали на адресу ТОВ "Фірма "Т.М.М." податкові накладні, датовані груднем 2010 року, на загальну суму 132 221 034,00 грн., в тому числі податок на додану вартість -22 036 839,00 грн.

За поставлений товар позивач перерахував на рахунки постачальників грошові кошти, що підтверджують відповідні платіжні доручення та виписки банку.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування валових витрат при придбанні товарів, робіт чи послуг є подальше використання таких товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності підприємства.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом встановлено, що основним видом діяльності ТОВ "Фірма Т.М.М." є будівництво, про що також можна дізнатись із інформації, розміщеної на веб-сайті http://www.tmm.ua/rus/.

Як підтверджують матеріали справи, а саме: копії господарських договорів купівлі продажу, договору комісії зі специфікацією, видаткових накладних, виписок банку, відомостей бухгалтерських рахунків, частина придбаного товару реалізована на користь третіх осіб (ТОВ "Спарта", ТОВ "АКДП Плюс", ТОВ "Костарика-10"); інша частина товару, необхідного у використанні при будівництві (цегла, сітка для цегляної кладки, емаль, електротехнічне обладнання), зберігається на складах підприємств-постачальників, що також підтверджується договорами зберігання, актами передачі матеріалів на зберігання, копії яких знаходяться в матеріалах справи, та відображено в бухгалтерському обліку; датчики тиску п'єзоелектричні позивач має намір реалізувати за зовнішньоекономічним контрактами.

Таким чином, господарські операції ТОВ "Фірма Т.М.М." з ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електробладнання", ТОВ "Технотрейд-Імпорт", ТОВ "Кубера Плюс", ТОВ "ТБ "Радегаст-Харків", ТОВ "Фірма "САТ Імпекс", ТОВ "Фінвестбуд", ПП "Світ Касандри-350", ТОВ "Техно Груп" здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших документів.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електробладнання", ТОВ "Технотрейд-Імпорт", ТОВ "Кубера Плюс", ТОВ "ТБ "Радегаст-Харків", ТОВ "Фірма "САТ Імпекс", ТОВ "Фінвестбуд", ПП "Світ Касандри-350", ТОВ "Техно Груп" не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Так само не надано відповідачем й доказів щодо відсутності у підприємств-постачальників складів для зберігання придбаного позивачем товару та щодо відсутності такого товару.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та його постачальниками, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій постачальники були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Необґрунтованими є доводи відповідача про порушення норм податкового законодавства підприємствами по ланцюгу постачання, що є постачальниками його безпосередніх контрагентів - ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електробладнання", ТОВ "Технотрейд-Імпорт", ТОВ "Кубера Плюс", ТОВ "ТБ "Радегаст-Харків", ТОВ "Фірма "САТ Імпекс", ТОВ "Фінвестбуд", ПП "Світ Касандри-350", ТОВ "Техно Груп", оскільки позивач в межах спірних правовідносин не мав жодних правових відносин з такими підприємствами, а його право на формування валових витрат та податкового кредиту платника податків, на переконання суду, не залежить від дотримання податкової дисципліни третіми особами по ланцюгу постачання.

Помилковими є також посилання відповідача на висновок спеціаліста від 18 липня 2011 року №1217 стосовно дослідження податкової звітності ТОВ "Соломея-2005" та ТОВ "Максітрейд", оскільки він жодним чином не стосується матеріалів справи.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, висновок Акта перевірки про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є помилковим.

Таким чином, збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій є протиправним, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 19 вересня 2011 року №0002382350 підлягає скасуванню.

В частині висновків Акта перевірки щодо порушення позивачем порушення пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у вказаних вище постачальників безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електробладнання", ТОВ "Технотрейд-Імпорт", ТОВ "Кубера Плюс", ТОВ "ТБ "Радегаст-Харків", ТОВ "Фірма "САТ Імпекс", ТОВ "Фінвестбуд", ПП "Світ Касандри-350", ТОВ "Техно Груп" - були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку товару; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Крім того, суд звертає увагу на неможливість порушення позивачем вимог пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість", що регулюють питання поставки, об'єкта та бази оподаткування податком на додану вартість, оскільки позивач в межах спірних правовідносин не здійснював поставку товарів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ "Фірма "Т.М.М." правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість грудень 2010 року, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" є помилковими, відтак збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є протиправним, а податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2011 року №0002372350 підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Святошинському районі м. Києва не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Фірма "Т.М.М." підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.М.М." задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва від 19 вересня 2011 року №0002372350 та №0002382350.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.М.М." понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень нуль копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко