Постанова № 24383350, 29.05.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

29.05.2012 р. справа № 2а- 5818/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі:

секретаря судового засідання -Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Лещенко Н.О.,

відповідача - Сердюченко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Харківський завод "Електропобутприлад" простягнення заборгованості, -

встановив:

Суб'єкт владних повноважень, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача, Публічного акціонерного товариства "Харківський завод "Електропобутприлад", заборгованість у сумі 14.897,67 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що суб'єкт господарювання у спірних правовідносинах допустив порушення положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», працевлаштування інвалідів не забезпечив, суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, а відтак, спірна сума заборгованості підлягає стягненню в судовому порядку. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, ПАБ "Харківський завод "Електропобутприлад", з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що протягом 2011 р. ПАТ регулярно повідомляло відповідний орган державної служби зайнятості населення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, однак інваліди до ПАТ на роботу відповідним центром зайнятості не направлялись, а відтак, відсутні правові підстави для покладання на ВАТ міри юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Посилаючись на перелічені обставини, відповідач наполягав на відсутності порушень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. №1434 та ст.3 КАС України, Харківська обласна дирекція Фонду соціального захисту інвалідів є суб'єктом владних повноважень. Звернення даної особи до суду з позовом про стягнення заборгованості по оплаті адміністративно-господарських санкцій передбачено ч.ч.5, 9 і 10 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Тому спір по даній справі підлягає вирішенню в порядку КАС України.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач, ПАТ "Харківський завод "Електропобутприлад", як роботодавець, в якого за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, подав до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2011 р.

У вказаному звіті відповідач самостійно обчислив суму середньорічної заробітної плати штатного працівника в розмірі 14.873,91грн. та зазначив, що при 23 працюючих робітниках, осіб зі статусом інваліда на ПАТ не працевлаштовано.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з того, що згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.20 згаданого закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, невиконання особою встановлених ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обов'язків, є правопорушенням.

З огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що при вирішенні справи слід застосувати приписи ст. 218 Господарського кодексу України, згідно з ч.1 якого підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За правилом ч.2 ст.218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, суд відзначає, що проголошене ч.1 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст..19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а ч.3 ст.18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію. Вказане кореспондує приписам ч.1 ст.19 Закону України «Про зайнятість населення», відповідно до якої до обов'язків державної служби зайнятості віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, ч.2 ст.19 цього ж закону, де передбачено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а також п.4 і п.8 Положення про державну службу зайнятості, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991р. №47, в частині завдань і прав державної служби зайнятості відповідно.

Відтак, суд вважає, що передбачена ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»відповідальність має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 означеного закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Оскільки адміністративно-господарські санкції нараховуються за календарний рік, суд вважає, що дії по виділенню та створенню робочих місць, наданню державній службі зайнятості інформації мають бути вчинені роботодавцем до початку календарного року або невдовзі після його початку у строк, який є розумно достатнім для організації державною службою зайнятості працевлаштування інвалідів, тобто направлення інвалідів до цього роботодавця з метою працевлаштування.

Розглядаючи справу, суд бере до уваги положення п.4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з яким підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають місцевим центрам зайнятості за їх місцезнаходженням адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку, що протягом 2011 р. середньооблікова кількість штатних працівників відповідача складала 23 особи. Протягом січня-березня, травня-грудня 2011р. відповідач складав і подавав до Харківського міського центру зайнятості відповідні звіти.

У той же час, за квітень 2011 р. відповідач такого звіту до центру зайнятості не подав, що суперечить закону та утворює склад правопорушення.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами наведеної норми процесуального закону та досліджуючи добуті докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач не подав до суду жодних фактичних даних, які б засвідчували реальне створення ПАТ робочого місця для подальшого працевлаштування інваліда, як-то: наказів про створення робочого місця для працевлаштування інваліда; документу про обсяг обов'язків за посадовою, штатного розпису з вакантним робочим місцем тощо.

За таких обставин, суд відзначає, що формальне зазначення ПАТ в поданих до органу державної служби зайнятості населення звітах (які до того ж подавались не щомісяця) наявної вакансії для працевлаштування інваліда не підтверджується іншими доказами про реальне створення робочого місця, а відтак, не може бути розцінено судом як належне виконання обов'язку згідно з Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Окрім того, суд вважає за необхідне відмітити, що згідно з наявною у матеріалах справи копією листа Харківського міського центру зайнятості на адресу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідачем у 2011 р. було відмовлено у працевлаштуванні 1 особі з обмеженими фізичними можливостями за результатами направлень центру зайнятості. Згідно корінця направлення на працевлаштування, причиною відмови зазначена невідповідність кандидатури вимогам, а саме: легка праця без психоемоційних навантажень, проте відповідачем не надано до суду жодних доказів щодо обґрунтованості такої відмови.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідач у силу ст. 218 Господарського кодексу України підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», адже не лише не забезпечив дотримання вимог згаданого закону щодо реального створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а й безпідставно і необгрунтовано за власним рішенням відмовив у працевлаштуванні інваліду, котрий був направлений органом державної служби зайнятості населення.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Звітом форми №10-ПІ, копія якого наявна в матеріалах справи, підтверджено, що фонд оплати праці у відповідача в 2011 р. склав - 342.100,00 грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника - 14.873,91 грн. Отже, сума адміністративно-господарських санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача за вчинення ним діяння по незабезпеченню працевлаштування інвалідів складає - 14.873,91 грн.

Строк оплати адміністративно-господарських санкцій за порушення ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлений ч.5 ст.20 цього ж закону, де вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Несплата адміністративно-господарських санкцій за встановленим ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»має своїм правовим наслідком нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Неправильності в обчисленні позивачем суми пені в розмірі 23,76 грн. судом не виявлено, а відповідачем жодного доказу, який би вказував на таку неправильність, до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не встановлено наявності фактичних даних, які б указували на те, що заявлена суб'єктом владних повноважень вимога про стягнення заборгованості по оплаті адміністративно-господарських санкцій та пені порушує права та інтереси ПАТ "Харківський завод "Електропобутприлад" підлягає задоволенню, так як її обґрунтованість доведена зібраними судом доказами.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Харківський завод "Електропобутприлад" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківський завод "Електропобутприлад" (ідентифікаційний код - 14310678; місцезнаходження - 61003, м. Харків, пров. Кузнечний, буд. 1) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код - 14070760; місцезнаходження - 61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к. 16; р/р 31219230700003, МФО 851011, код. одержувача: 37999654, УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова ) заборгованість у сумі 14.897 (чотирнадцять тисяч вісімсот дев'яносто сім) грн. 67 коп.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 30.05.2012 р.

Суддя А.В. Сліденко