Постанова № 24383306, 23.05.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 травня 2012 р. № 2а- 3278/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання - Фоміній В.В.,

за участю: представника позивача - Макаренка О.М.,

представника відповідача - Доценко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Олан"

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство "Олан", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення №0000042310 від 08.02.2012р., прийняте Державною податковою інспекцією у Зміівському районі у Харківській області.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2012 року замінено неналежного відповідача - Державну податкову інспекцію у Зміївському районі у Харківській області, на належного відповідача - Державну податкову інспекцію у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що висновки акту документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Олан»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Вел -Траст»за період з 01.05.2011р. по 31.05.2011р. та з 01.08.2011р. по 31.08.2011р., з посиланням на який було винесене спірне податкове повідомлення-рішення, є безпідставними та необґрунтованими. За твердженням позивача тих порушень, які відображені в названому акті, ПП «Олан»не вчиняло, суму податку на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ «Вел -Траст»обрахувало правильно, а тому підстави для покладення на нього обов'язку здійснити додаткові платежі з зазначеного податку відсутні.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, виходячи із доводів позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення №0000042310 від 08.02.2012р. є цілком законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Зміївському районі у Харківській області згідно з пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст.79 Податкового Кодексу України, з 20.01.2012р. по 23.01.2012р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Олан»(код ЄДРПОУ 32506594) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Вел -Траст»за період з 01.05.2011р. по 31.05.2011р. та з 01.08.2011р. по 31.08.2011р., за результатами якої складено акт від 24.01.2012р. № 41/23/32506594.

Щодо правомірності дій податкового органу по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Олан», суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до приписів п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначено ст.79 ПК України.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 ІІК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Із системного аналізу зазначених норм Закону випливає, що рішення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки може бути прийняте податковим органом лише за наявності підстав визначених ст. 78 ПК України, що мають вичерпний перелік.

За приписами п.п.78.1.1 ст. 78 ПК України, документальна перевірка здійснюється за наявності таких обставин:

виявлення фактів, що свідчать про можливе порушення платником податків валютного та іншого законодавства та

ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 79.2. ст. 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Обов'язковою обставиною для призначення та проведення перевірки за п.п.78.1.1 п.78 ст.78 ПК України є не надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Враховуючи, що позивач надав відповідь на письмовий запит органу державної податкової служби разом із всіма витребуваними первинними документами, суд зазначає, що підстави для призначення документальної позапланової перевірки позивача були відсутні.

З посиланням на зазначений акт від 24.01.2012р. № 41/23/32506594, ДПІ у Зміївському районі Харківської області було прийняте податкове повідомлення-рішення від 08.02.2012 року № 0000042310 про донарахування суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 139899,0 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 49869,50 грн., на загальну суму 189768,50 грн.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугували відображені в акті висновки ДПІ у Зміївському районі у Харківській області про порушення ПП «Олан»вимог п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, а саме ПП «Олан»по взаємовідносинам з ТОВ «Вел-Траст»за перевіряємий період завищено суму податкового кредиту з ПДВ всього на суму 139899,0грн., в тому числі: за травень 2011р. на суму 40162,0 грн., за серпень 2011 р. на суму 99737,0 гри., в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 139899,0 грн., в тому числі; за травень 2011р. в сумі 40162,0 грн., за серпень 2011 р. в сумі 99737,0 грн.

Перевіряючи вказані висновки відповідача і винесений на їх підставі спірний правовий акт індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, дослідивши викладені в акті перевірки мотиви судження ДПІ про порушення ПП «Олан»вимог п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, суд приходить до наступних висновків.

Вивчивши матеріали справи та подані сторонами докази суд встановив, що між позивачем, ПП «Олан»(в якості покупця) та ТОВ «Вел Траст»(в якості продавця) 12 травня 2011 року було укладено договір поставки № 26/11. За даним договором було здійснено поставки газу скрапленого марки СПБТ у травні 2011 року, про що свідчать акти прийому-передачі № 38 від 16.05.2011р. та № 40 від 17.05.2011р., а також у серпні 2011 року, про що свідчить акт прийому-передачі № 99 від 24.08.2011р. Отриманий за даними актами прийому-передачі скраплений газ був в повному обсязі оплачений позивачем, що підтверджується виписками з особового рахунку позивача в ПАТ «Мегабанк».

Доставка скрапленого газу здійснювалася залізничним транспортом, у вагоно-цистернах, про що свідчать надані суду товарно-транспортні накладні, виписані на адресу вантажоотримувача ПП «Род-Ник», з яким у позивача підписано договір про надання послуг з приймання та перекачки скрапленого газу від 01.10.2008р.

Підставою отримання податкового кредиту з ПДВ є податкові накладні, видані ТОВ «Вел Траст»№ 8 від 13.05.2011р., № 13 від 16.05.2011р., № 17 від 24.08.2011р.

Досягнення економічного ефекту від укладення зазначеного договору підтверджується господарськими взаємовідносинами між позивачем та ПП «Род-Ник», ПП «Афган», ТОВ фірма «Козацька переправа», ПП «АРС-ПЛЮС», ТОВ «НафтоГазпром плюс», з якими позивач уклав договори на реалізацію газу скрапленого. Дані поставки підтверджуються відповідними договорами, актами приймання-передачі, видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей. Реалізацію скрапленого газу позивачем здійснено з прибутком, про що свідчать виписки з особового рахунку.

В зв'язку з наведеним суд зауважує, що в даній справі доводи відповідача про відсутність реального характеру відповідних операцій суду не доведено та вони не підтверджується матеріалами справи.

Усі доводи, які містяться в акті перевірки обґрунтовані посиланням на інформацію, які надійшла до відповідача від інших податкових органів та не ґрунтуються на доказах у відповідності до вимог КАС України.

При цьому, суд зважає, що матеріали справи не містять жодних доказів невиконання або неналежного виконання зобов'язань позивачем за правочином з його контрагентом.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.199.1 ст.199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні угоди взаємоузгоджених дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом, при виконанні вимог ст.11 КАС України, не виявлено.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем отримано від його контрагентів належним чином оформлені податкові накладні на всю кількість продукції, яка оплачена позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість.

В акті встановлено, що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження включення сум ПДВ до складу податкового кредиту позивач надав усі необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Суд встановив, що наявність належно оформлених первинних документів, а також факт використання ПП «Олан»придбаного скрапленого газу у власній господарській діяльності фактично не заперечується відповідачем у акті. Правильність сплати податку на прибуток від подальшої реалізації газу скрапленого також не заперечується відповідачем та є підтвердженням факту використання придбаного товару у власній господарській діяльності.

Такими чином, позивачем додержано встановлений порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. Позивач після одержання від постачальника належним чином оформлених податкових накладних відобразив у податковому обліку податковий кредит в сумі ПДВ, сплаченому продавцю у складі ціни придбання відповідно до вимог ПК України.

З матеріалів справи та пояснень сторін суд вбачає, що відповідач безпідставно та з порушенням чинного законодавства визначив рівень звичайної ціни, за якою позивач придбавав газ скраплений у ТОВ «Вел - Траст».

Згідно зі ст. 3, 6, 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення», політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. В народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Пунктом 2 п. 2 розділу XIX "Прикінцеві положення" ПК України передбачено, що з 1 квітня 2011 року втрачає чинність Закон України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", крім п. 1.20 ст. 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року. Отже, звичайні ціни до 1 січня 2013 року визначаються у порядку, передбаченому п. 1.20 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", а з 1 січня 2013 року - за правилами, визначеними ст. 39 ПК України.

Відповідно до п.1.20.1. ст. 1.20 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги), передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку таких товарів.

Для визначення звичайної ціни товару, згідно з п.п. 1.20.2. Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

Відповідач при визначенні рівня звичайної ринкової ціни та застосуванні для цього довідки ТОВ «Черкаси-газснаб», який є лише одним з учасників ринку, порушив вимоги Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (в діючий частині), оскільки не дослідив жодного укладеного договору купівлі-продажу скрапленого газу. Такі дії відповідача на думку суду не можуть свідчити про повне дослідження та співставлення діючих цінових пропозицій та умов договорів на всьому внутрішньому ринку України.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку, що наявними у справі документами доведено наявність ділової мети та фактичне виконання господарських операцій за переліченими правочинами, понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах, відсутність взаємопов'язаності сторін перелічених правочинів, використання товару у власній господарській діяльності ПП «Олан», відсутність підстав для висновку про нікчемність перелічених договорів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Так, відповідно до вимог статті 71 КАС України, передбачено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, факти, вказані в акті від 24.01.2012р. № 41/23/32506594 щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення №0000042310 від 08.02.2012р. прийняте Державною податковою інспекцією у Зміївському районі Харківської області на підставі акту від 24.01.2012р. № 41/23/32506594 підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням ч.3 ст.2 КАС України, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Олан" до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення №0000042310 від 08.02.2012р., прийняте Державною податковою інспекцією у Зміівському районі у Харківській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Олан" (код ЄДРПОУ 32506594) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 1897.68 грн. (одна тисяча вісімсот дев'яноста сім гривень 68 копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 28 травня 2012 року.

Суддя Д.В.Бездітко