Постанова № 24382457, 16.05.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2012 року 2а-1870/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С. при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю осіб, які беруть участь у справі

від позивача: Лемешко М.Ф.,

від відповідача: Репйова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом закритого акціонерного товариства «Укрбудінвест»доІрпінської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській областіпровизнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Укрбудінвест»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 21.11.2011 № 0005611501, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання за платежем «штрафні санкції по податку на додану вартість»у розмірі 1020, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неправомірне застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне подання декларацій по податку на додану вартість за період з травня по листопад 2010 року. На думку позивача, штрафні санкції у оспорюваному податковому повідомленні-рішенні застосовано до підприємства неправомірно, оскільки ухвалою господарського суду Київської області від 15.06.2009 у справі № Б11/102-09 було порушено провадження процедури банкрутства закритого акціонерного товариства «Укрбудінвест»та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Тому, на думку позивача, нарахування відповідачем під час дії мораторію фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів є неправомірним. Поряд із цим позивач вказав на порушення відповідачем порушено процедури надіслання акту перевірки та податкового повідомлення-рішення, що виявилось у позбавленні позивача права на подання заперечень до акту перевірки, оскільки акт перевірки та оскаржуване рішення отримано позивачем одночасно.

Представник позивача у судовому засіданні 16.05.2012 позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У судовому засіданні 16.05.2012 представник відповідача заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 21.11.2011 посадовими особами Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-III, чинного на момент вчинення правопорушення, а саме: несвоєчасно подано декларації з податку на додану вартість:

за травень 2010 року -термін подання до 21.06.2010, подано 24.06.2011;

за червень 2010 року -термін подання до 20.07.2010, не подано;

за серпень 2010 року -термін подання до 20.09.2010, подано 22.09.2010;

за вересень 2010 року -термін подання до 20.10.2010, подано 22.11.2010;

за жовтень 2010 року -термін подання до 22.11.2010, не подано;

за листопад 2010 року -термін подання до 20.12.2010, подано 22.12.2010.

За результатами перевірки складено акт від 21.11.2011 № 2337/15-3/31119158. На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 21.11.2011 № 0005611501, яким згідно пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України позивачеві визначено суму податкового зобов'язання зі сплати штрафу за платежем «податок на додану вартість»у сумі 1020 грн. (за кожне неподання звітності нараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 170, 00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач скористався своїм правом оскаржити його у апеляційному порядку до Державної податкової адміністрації у Київській області та до Державної податкової служби України.

За наслідками адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача без змін, про що були прийняті відповідні рішення.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач визнає факт порушення строків подання податкової звітності.

Таким чином, у частині наявності даних правопорушень позивач рішення податкового органу не оспорює.

Згідно частини третьої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З урахуванням відсутності в суду підстав до сумніву щодо достовірності цих обставин, а також добровільності їх визнання, суд дійшов висновку про те, що позивачем порушено граничні строки подання податкової звітності.

Щодо твердження позивача про неправомірність оскаржуваних рішень відповідача з огляду на безпідставність застосування штрафних санкцій у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд зазначає таке.

Граничні терміни подання податкової звітності до 31.12.2011 було встановлено підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III, чинного на момент вчинення правопорушення. Відповідно до вказаного пункту, податкові декларації подаються протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, у разі, якщо звітний період - місяць; протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, у разі, якщо звітний період - квартал.

З огляду на обставини справи та факт визнання позивачем порушення податкового законодавства, судом встановлено наявність порушення позивачем термінів подання податкових декларацій, які встановлені відповідачем.

Відтак, у ході розгляду справи судом встановлено, що спірні відносини між сторонами виникли внаслідок існуючої неоднозначності у трактуванні порядку застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства у період дії мораторію.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ухвалою господарського суду Київської області від 15.06.2009 у справі № Б11/102-09 порушено провадження процедури банкрутства закритого акціонерного товариства «Укрбудінвест»та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Станом на час розгляду справи процедура банкрутства позивача триває та знаходиться на стадії розпорядження майном.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - суб'єкта підприємницької діяльності або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів, визначено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14.05.1992 № 2343-ХІІ.

За приписами статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів полягає у зупиненні виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дано визначення поняттю «кредитори», які поділяються на конкурсних та поточних - конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Відповідно до статті 12 зазначеного вище Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку наявні зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З огляду на вказані норми вбачається висновок, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Враховуючи те, що контролюючим органом до позивача застосовано фінансові санкції за порушення податкового законодавства, що виявилось у неподанні та несвоєчасному поданні податкових декларацій по податку на додану вартість у 2010 році, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, то дія мораторію на виконання цих податкових зобов'язань не розповсюджувалась.

Наведений висновок кореспондується зі змістом частини 1 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно якої нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Аналогічна позиція знайшла своє відображення й у постановах судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 06.12.2007 року та від 04.08.2008 року.

Таким чином, оскільки порушення податкової дисципліни, які слугували підставою для донарахування позивачеві оспорюваних податкових зобов'язань, мали місце після введення мораторію, то застосування штрафних санкцій в силу факту таких правопорушень суд вважає правомірним.

Слід зазначити, що з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основною зобов'язання, і є похідними від основного зобов'язання або застосовуються, як плата у вигляді фінансової суми за порушенням вимог, у даному випадку, податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Так, пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України, встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Підстави припинення виконання податкового обов'язку визначені пунктом 37.3 статті 37 Податкового кодексу України. Так, відповідно до підпункту 37.3.1, ліквідація юридичної особи є однією із підстав припинення податкового обов'язку.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та виконання податкових обов'язків, які виникли після введення мораторію, та не припиняє заходів, спрямованих па їх забезпечення.

При вирішенні питання про застосування передбачених статтею 120 Податкового кодексу України штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, вчинені до 1 січня 2011 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені контролюючими органами після вказаної дати, суд зазначає таке.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 21.11.2011 № 0005611501, відповідачем зазначено про застосування фінансових санкцій на підставі підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181 -III.

Водночас, за поясненнями представника відповідача, наданими у ході судового розгляду справи, посилання на цей нормативний акт є формальною опискою, яку допушено під час формування оскаржуваного рішення. При цьому відповідач зазначив, що розмір донарахованих штрафних санкцій визначено у відповідності до підпункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що, відповідно до висновків акту перевірки, за неподання та несвоєчасне подання податкової звітності по податку на додану вартість до позивача застосовано штрафні санкції згідно пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України та визначено суму 1020 грн. (за кожне неподання звітності нараховано штрафну санкцію у розмірі 170, 00 грн. Аналогічне зазначене й у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду скарг позивача Державною податковою адміністрацією у Київській області та Державною податковою службою України.

Як вбачається з матеріалів справи, порушення позивачем граничних строків подання податкової звітності відбулося у 2010 році, тобто у період, що припадав на період дії Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-III.

У відповідності до підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-III, чинного на момент вчинення правопорушення, платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

За нормами Податкового кодексу України, неподання або несвоєчасне подання податкових декларацій (розрахунків) платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори, згідно з пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 170 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання, а за ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення - 1020 гривень.

До 6 серпня 2011 року, тобто до набрання чинності Законом України від 7 липня 2011 року № 3609-УІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" (надалі - Закон 3609-УІ), Податковий кодекс України не містив положень, які б регулювали порядок застосування штрафних санкцій, передбачених Податковим кодексом України, до правопорушень, вчинених до 1 січня 2011 року.

Із 6 серпня 2011 року підрозділ 10 розділу XIX "Перехідні положення" доповнено, зокрема, пунктом 1. Відповідно до зазначеної норми штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Виходячи з викладеного, враховуючи той факт, що оспорюване податкове повідомлення-рішення прийнято 21.11.2011 за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, про те виявлені під час його дії, відповідачем застосовано відповідальність, передбачену саме цим Кодексом.

Разом із тим, суд погоджується з доводами податкового органу про те, що описка у змісті оскаржуваного рішенні сама по собі не може бути правовою підставою для його скасування, якщо воно прийнятого за наявності передбачених законом правових підстав.

Суд зазначає, що зазначені недоліки рішення не є істотними, не призводять до правової невизначеності у спірних правовідносинах та не порушують права позивача, тому не впливають на законність донарахування податковим органом штрафних санкцій, адже факт наявності порушення податкового законодавства у суду не викликає жодних сумнівів.

За наведених обставин та правових норм, у суду відсутні правові підстави для визнання неправомірним винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 21.11.2011 № 0005611501.

Щодо посилання позивача на порушення відповідачем процедури надсилання акту перевірки та податкового повідомлення-рішення, суд зазначає таке.

За поясненнями представника позивача, наданими ним у ході судового розгляду справи, вказане порушення виявилось у позбавленні підприємства права на подання заперечень до акту перевірки, оскільки акт перевірки та оскаржуване рішення отримано позивачем одночасно.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено камеральну перевірку даних позивача, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість.

Починаючи з 01.01.2011 регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства належать до сфери дії Податкового кодексу України.

Статтею 20 Податкового кодексу України передбачені права органів державної податкової служби, до яких відноситься, зокрема, право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова (пункт 76.1 статті 76 Кодексу).

У разі, якщо за результатами перевірки встановлено порушення, - складається Акт про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності. Форма акта про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість затверджена наказом ДПА України від 25.01.2011 № 41 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість».

За приписами пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта.

Таким чином, заперечення проти висновків, які містяться в акті, -це лише перший інструмент захисту, який може застосувати платник податків після закінчення перевірки та є засобом вплинути на зміст повідомлення-рішення ще до його ухвалення.

У подальшому платник податків відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України, має право оскаржити рішення, прийняті контролюючим органом в адміністративному або судовому порядку.

Як встановлено судом, позивач скористався свої правом на апеляційне оскарження прийнятого відповідачем рішення до податкових органів вищого рівня, однак скарги позивача залишено без задоволення.

Суд звертає увагу на ту обставину, що а ні у процедурі апеляційного оскарження, а ні у судовому оскарженні рішення податкового органу позивачем не надано доказів та обґрунтувань, які б свідчили про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за порушення норм податкового законодавства.

Оцінюючи фактичні дані, матеріали справи, суд дійшов висновку, що недотримання податковим органом порядку проведення перевірки суб'єкта господарської діяльності не може свідчити про протиправність проведення камеральної перевірки позивача в цілому. Водночас, наявність такого порушення за своїми правовими наслідками жодним чином не спростовує висновків акта перевірки, що складено за результатами її проведення та не звільняє суб'єкта підприємницької діяльності від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, дотримано.

На виконання вимог статей 71, 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та прийнятих рішень.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності їх витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 17 травня 2012 р.