Постанова № 24381223, 16.05.2012, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2012 року Справа № 5013/1506/11

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач),

суддів: Білецької Л.М., Тищик І.В.

при секретарі: Шевченко Ю.В.

за участю представників сторін:

від третьої особи: ОСОБА_1, представник, довіреність №09-19/01/1307 від 06.02.2012 року;

Прокурор, представник позивача - 1, 2 та відповідача - 1, 2, 3 в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином;

розглянувши апеляційні скарги Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області, Міністерства оборони України, Кіровоградського обласного військового комісаріату на рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.01.2012 року у справі № 5013/1506/11

за позовом військового прокурора Кіровоградського гарнізону в інтересах держави в особі позивачів:

1 -Міністерство оборони України, м. Київ

2 -Кіровоградського обласного військового комісаріату, м. Кіровоград

до відповідачів:

1 - Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області, м. Новоукраїнка, Кіровоградська область

2 - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Новоукраїнка, Кіровоградської області

3 -Кіровоградської районної державної адміністрації, м. Кіровоград

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України, м. Київ

про визнання недійсним рішення, визнання права власності, повернення майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 20.01.2012 року у справі № 5013/1506/11 (суддя -Тимошевська В.В.) визнано незаконним рішення Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області від 20.12.2006 року №86 щодо прийняття до спільної комунальної власності територіальних громад міста і сіл району цілісного майнового комплексу Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги до Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області та до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання права власності на цілісний майновий комплекс задоволено частково.

Визнано право власності на 22/25 частини майнового комплексу по АДРЕСА_1, а саме: двоповерхова будівля під літерою "А" площею 565, 4 кв.м., вбиральня під літерою "В" площею 17,325 кв.м., гаражі під літерою "Г" площею 129 кв.м., гараж під літерою "Д" площею 14,9 кв.м., за державою Україна в особі Міністерства оборони України.

В решті позовних вимог про визнання права власності відмовлено.

У задоволенні позовних вимог про зобов'язання Кіровоградську районну державну адміністрацію повернути Міністерству оборони України цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташований по АДРЕСА_1, відмовлено повністю.

Стягнуто з Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області в доход державного бюджету -2 038 грн. 35 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що оскаржуване позивачем рішення Новоукраїнської районної ради від 22.12.2006 року № 86 "Про прийняття у спільну комунальну власність територіальних громад міста і сіл району цілісного майнового комплексу Новоукраїнського районного військового комісаріату" прийняте з порушення вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" і Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року N 1282, порушує права власника цього майна - держави в особі органу управління майном - Міністерства оборони України і Кіровоградського обласного військового комісаріату, який згідно з наведеними вище нормами законодавства наділений правом оперативного управління щодо військового майна та якому передано майно Новоукраїнського військового комісаріату у зв'язку з ліквідацією фінансового господарства останнього.

Вирішуючи питання про право власності, суд зазначив, що згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 15.11.2007 року 3/25 частини об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1 а саме об'єкт під літерою "Б" площею 91.90 кв.м. було продано Новоукраїнською районною радою ОСОБА_2. Він відповідно до ст.ст.328, 388 ЦК України є добросовісним набувачем майна, тому позовні вимоги про визнання права власності підлягають частковому задоволенню, на 22/25 частини спірного майна, які фактично перебувають у користуванні Новоукраїнського районного військового комісаріату.

Щодо вимог до відповідача-3 господарський суд зазначив на їх безпідставність, оскільки Кіровоградська районна державна адміністрація не володіє і не користується спірним об'єктом.

Також судом обґрунтована позиція щодо відсутності підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Кіровоградської області у даній справі скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права; прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної вимоги в частині встановлення права власності на майновий комплекс по АДРЕСА_1 у зв'язку зі спливом позовної давності.

Зазначає, що суд не прийняв до уваги наявність свідоцтва про право власності Новоукраїнської районної ради на спірне майно, видане 01.08.2007 року, та не скасувавши визнаний державою факт права власності, визнає право власності на це ж майно за державою в особі Міністерства оборони України.

Також вважає, що Міністерство оборони України мало дізнатись про вибуття спірного майна до кінця березня 2008 року, оскільки здійснює облік військового майна та проводить його інвентаризацію, а Кіровоградський обласний військовий комісаріат мав інформацію про вибуття спірного майна ще в травні 2007 року, оскільки 30.01.2007 року уклав з Новоукраїнською районною радою договір оренди спірного майна.

Не погодившись з даним рішенням, позивачі-1, 2 також подали апеляційні скарги, в яких просять рішення господарського суду Дніпропетровської області у даній справі змінити в частині відмови в задоволенні вимог Міністерства оборони України до Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області, фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 та відмови у визнанні права власності на приміщення під літерою "Б", площею 91, 9 кв.м., цілісного майнового комплексу, розташованого по АДРЕСА_1, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач -3 надав суду відзив на апеляційну скаргу Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області, в якому просить допустити заміну відповідача -Кіровоградську районну державну адміністрацію належним відповідачем, так як вважає, що фактично Кіровоградську районну державну адміністрацію було визначено стороною у справі помилково.

Міністерство оборони України та Військовий прокурор Кіровоградського гарнізону надали свої заперечення на апеляційну скаргу Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області в яких зазначають, що твердження Новоукраїнської районної ради щодо пропуску ними строку звернення до суду є необґрунтованим та незаконним.

Відповідач-2 ОСОБА_2 надав свої відзиви на апеляційні скарги Кіровоградського обласного військового комісаріату та військового прокурора Кіровоградського гарнізону, в яких зазначає, що рішення в повній мірі обґрунтоване нормами чинного цивільного законодавства України, вважає апеляційні скарги необґрунтованими, просить залишити їх без задоволення.

Також ОСОБА_2 надав суду відзив на апеляційну скаргу Новоукраїнської районної ради, в якому вважає апеляційну скаргу в достатній мірі обґрунтованою, оскільки господарським судом при вирішенні задоволених позовних вимог не враховано, що право власності Новоукраїнської районної ради на 22/25 частини об'єкта нерухомості по АДРЕСА_1, зареєстроване на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому не може бути визнане право власності за іншою особою без скасування державної реєстрації права власності попереднього набувача.

Новоукраїнська районна рада Кіровоградської області надала суду свої заперечення на апеляційні скарги Міністерства оборони України та Кіровоградського військового комісаріату, в яких вважає доводи апелянтів не обґрунтованими.

Обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, заслухавши прокурора та представників сторін (з урахуванням попередніх судових засідань), колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення слід залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення виходячи з наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявлених в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Кіровоградського обласного військового комісаріату позовних вимог Військового прокурора Кіровоградського гарнізону (з урахуванням уточнень та положень ст.ст.22, 29 ГПК України), є вимоги наступного змісту:

- визнати незаконним рішення Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області від 20.12.2006 року №86 щодо прийняття до спільної комунальної власності територіальних громад міста і сіл району цілісного майнового комплексу Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_1;

- визнати право власності на цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого по АДРЕСА_1, балансовою вартістю 195 335 грн., розташований на земельній ділянці площею 0,2822 га, а саме: двоповерхова будівля під літерою "А" технічного паспорту, площею 565,4 кв.м., приміщення під літерою "Б", площею 91,85 кв.м., вбиральня під літерою "В", площею 17,325 кв.м., комплекс гаражів під літерою "Г", площею 129 кв.м., гараж під літерою "Д", площею 14,9 кв.м. за державою Україна в особі Міністерства оборони України.

- зобов'язати Кіровоградську районну державну адміністрацію Кіровоградської області повернути Міністерству оборони України цілісний майновий комплекс Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташований по АДРЕСА_1.

Виходячи з заявлених вимог, господарський суд правильно зазначив, що при вирішенні питання, щодо дотримання позивачем строку позовної давності за вимогою про визнання рішення незаконним, слід виходити з положень п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній до 15.01.2012 року). Відповідно до вказаної норми позовна давність не поширювалась на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Що стосується заяви Новоукраїнської районної ради про застосування строку позовної давності до вимоги про визнання права власності на належну їй частину спірного майна, господарський суд правомірно зазначив, що для прокурора, який звернувся з позовом, перебіг строку позовної давності слід рахувати з моменту закінчення прокурорської перевірки. Як слідує з матеріалів справи (листування, прокурорські запити), така перевірка проводилася у 2011 році, що спростовує доводи апелянта -відповідача-1 та не дає підстав вважати строк позовної давності прокурором пропущеним.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача-1 про те, що Міністерство оборони та Кіровоградський обласний військовий комісаріат мали знати викладені прокурором обставини задовго до проведення перевірки, то колегія суддів вважає, що вказані юридичні особи не скористались своїм правом самостійно звернутися до суду. Тому при вирішенні питання про строк позовної давності слід виходити з того, коли про порушення права позивачів дізнався прокурор, який звернувшись до господарського суду, який діяв відповідно до ст. 121 Конституції України, ст.ст. 1,4 Закону України "Про прокуратуру".

При розгляді апеляційної скарги відповідача-1 викладені аргументи місцевого господарського суду апелянт не спростував.

При вирішенні спору судом першої інстанції надана обґрунтована оцінка правовому статусу спірного майна та зазначено, що спірний об'єкт -цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 був введений в експлуатацію Новоукраїнським райвійськкоматом відповідно до рішення виконавчого комітету Новоукраїнської районної ради №426 від 18.09.1975 року (том І а.с. 22), знаходився на його балансі (том І а.с. 16-21) та безперервно ним використовувався до прийняття відповідачем в 2006 році оскаржуваного рішення.

08.02.2006 року Новоукраїнському райвійськкомату видано свідоцтво про право власності та вчинено реєстраційний напис, щодо реєстрації права власності в реєстровій книзі за № 455/3 (том І а.с. 15).

Відповідно до положень Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" спірне майно перебувало в статусі військового майна.

В силу приписів статті 34 Закону "Про власність" від 1991 року майно Збройних Сил відносилось до загальнодержавної (республіканської) форми власності та у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року N311 не входило до переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

З урахуванням Постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14.02.1992 року, функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15.12.1992 року функції щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.

З прийняттям 21 вересня 2006 року Закону України N185-V "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності визначено, зокрема, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади.

Згідно Закону України "Про Збройні Сили України" у редакції Закону України від 5 жовтня 2000 року2019-III, майно у Збройних Силах України є державною власністю і належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України на праві оперативного управління (ст. 14 Закону).

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно статті 2 Закону "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

При цьому, за наведеною нормою до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 17 грудня 1992 року N 201/92-рп (у редакції Указу Президента України від 13 червня 1994 року N 297/94), що втратило чинність згідно з Указом Президента України від 21 серпня 1997 року N 888/97, на Міністерство оборони України покладались функції з управління майном підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства.

Здійснення Міністерством оборони України функцій з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України, передбачено і чинним на час вирішення спору Положенням про Міністерство, що затверджено Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 406/2011.

Військові комісаріати відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року N1235, є місцевими органами військового управління, які утворюються і ліквідуються наказами Міністра оборони та утримуються за рахунок кошторису Міноборони.

Таким чином, спірне майно на час прийняття оскаржуваного рішення було державним військовим майном, знаходилось на балансі Новоукраїнського районного військового комісаріату та перебувало в управлінні Міністерства оборони України.

Будь-якого рішення про передачу спірного майнового комплексу у комунальну власність територіальних громад міста і сіл Новоукраїнського району Кіровоградської області Міністерство оборони України не приймало. Іншого відповідачем-1 не доведено.

Між тим, господарським судом встановлено, що 20.12.2006 року Новоукраїнської районною радою прийнято рішення № 86 про прийняття у спільну комунальну власність територіальних громад міста і сіл району цілісного майнового комплексу Новоукраїнського районного військового комісаріату, розташованого у АДРЕСА_1 (том І а.с. 35).

Підставою прийняття зазначеного рішення стало, зокрема звернення Кіровоградського обласного військового комісару за № 1286 від 26.09.2006 року, в якому викладено клопотання про вирішення питання щодо прийняття спірного майна у спільну комунальну власність територіальних громад району, з послідуючим наданням частини приміщень у користування Новоукраїнського райвійськкомату з підстав того, що зазначене приміщення не перебуває на балансі Міністерства оборони України чи місцевої ради, а тому є безгосподарним (том І а.с. 34).

Оскільки на час прийняття оскаржуваного рішення діюче законодавство, положення якого наведені раніше, передбачало визначений порядок передачі державного військового майна у комунальну власність, який відповідачем-1 не дотримано, висновок господарського суду про визнання рішення незаконним є правомірним.

Слід також звернути увагу, що спірне рішення прийнято відповідачем - 1 на підставі п. 32 ч. 1 ст. 43 названого Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Дана норма права відносить до повноважень районних рад лише надання згоди на передачу об'єктів державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районної, обласної рад, у державну власність. В спірних правовідносинах відповідач -1 мав керуватися ч.2 ст. 60 названого Закону, якою передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. Цей порядок, як зазначено раніше, відповідач-1 порушив.

Щодо вимог про визнання права власності на спірний майновий комплекс, то доводи апеляційних скарг позивача-1 та позивача-2 є безпідставними з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем-1 та відповідачем-2 15.11.2007 року укладено договір купівлі-продажу 3/25 частини об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1 що складає об'єкт під літерою "Б" площею 91.90 кв.м., який посвідчено нотаріально (том 1 а.с. 56-57).

Право власності ОСОБА_2 на 3/25 частини об'єкту нерухомості по АДРЕСА_1 зареєстровано органом БТІ (том 2 а.с. 7). Відповідно до рішення Новоукраїнської міської ради від 22.06.2011 року №80 належній відповідачу-2 частині майнового комплексу присвоєна окрема поштова адреса (том 2 а.с.58).

Відповідач-2 зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності, використовує частину спірного об'єкта з метою здійснення підприємницької діяльності (том І а.с. 86-87, а.с. 135-136).

Господарський суд правильно зазначив, що відповідно до ст.328 ЦК України відповідач-2 є добросовісним набувачем 3/25 частини майна за адресою: АДРЕСА_1. Витребування від нього добросовісно набутого майна можливе лише з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.

Тому висновок оскаржуваного рішення про часткове задоволення вимог про визнання права власності є законним та обґрунтованим, апелянтами -позивачем -1 та позивачем - 2 не спростованим.

Щодо доводів про неналежну оцінку господарським судом свідоцтва про право власності відповідача-1 на спірне майно, то колегія суддів погоджується з доводами місцевого суду про те, що відповідач-1 не мав законних підстав для набуття права власності на спірне майно в цілому, право власності відповідача-2 на 3/25 частини спірного майна набуто правомірно, а визнання за позивачем -1 права власності на інші 22/25 частини майнового комплексу за рішенням господарського суду є підставою для подальшої реєстрації його права у визначеному законодавством порядку.

Питання щодо недійсності свідоцтва про право власності відповідача-1 від 08.02.2006 року не було предметом спору у даній справі, однак зацікавлені особи не позбавлені права звернення до суду з відповідними вимогами. Підстав вийти за межі позовних вимог господарський суд не мав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-3 не має відношення до спірного майна. Відповідно до матеріалів справи, 22/25 його частини перебувають у фактичному користування Новоукраїнського районного військового комісаріату на підставі договору оренди. Тому підстави для задоволення позовних вимог до відповідача-3 відсутні.

Відповідно до ст.33 ГПК України викладені в апеляційних скаргах доводи належними та допустимими доказами скаржниками не доведені.

Оскаржуване рішення слід залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.01.2012 року по справі № 5013/1506/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: І.В. Тищик

Підписано в повному обсязі 25.05.2012 року.