Ухвала суду № 24377328, 24.05.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

24.05.12 Справа № 5015/6523/11

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів: Гриців В.М.

Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 від 17.04.2012 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року

у справі № 5015/6523/11

за позовом: ПП ВКФ «Папірус-М», м. Львів

до відповідача: ТзОВ «Зіронька», м. Львів

про визнання права власності

За участю представників сторін:

від позивача: Вихованський К.В. -представник

від відповідача: не з'явився

від скаржника: ОСОБА_5 -представник

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у справі № 5015/6523/11 (суддя Мороз Н.) задоволено позовні вимоги ПП ВКФ «Папірус-М»до ТзОВ «Зіронька»: визнано за ПП ВКФ «Папірус-М»право власності на нежитлові приміщення з індексами 1, 2, 3, 4, 5, 6 загальною площею 104,6 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Старознесенська,194.

При винесенні рішення, суд першої інстанції виходив із того, що згідно договору купівлі-продажу від 21.03.2001 року, ТзОВ «Зіронька»передало у власність ПП ВКФ «Папірус-М»нежитлове приміщення, підтвердженням чого є акт приймання-передачі від 21.03.2001 року, який є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу, та підтвердили факт повного розрахунку за продане приміщення і відсутність взаємних претензій та зобов'язань. А тому, з огляду на те, що відповідач заперечує право власності позивача на спірне нерухоме майно, у відповідності до ст.ст. 321, 328, 392 ЦК України, вимоги позивача обґрунтовані та підлягають до задоволення.

ОСОБА_3, не погодившись з рішенням господарського суду, подав апеляційну скаргу від 17.04.2012 року, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Зокрема, апелянт зазначає, що згідно п. 4.2. Статуту товариства, ОСОБА_3 є учасником ТзОВ «Зіронька», якому належить частка у розмірі 30,4% статутного капіталу.

Згідно абз. «б»п. 10.2 Статуту товариства, до компетенції директора товариства відноситься розпорядження майном товариства у порядку, визначеному зборами учасників.

Таким чином, рішення про відчуження ТзОВ «Зіронька»нежитлового приміщення загальною площею 104,6 кв. м. за адресою: м. Львів, вул. Старознесенська, 194, мало б прийматися Загальними зборами товариства. Однак, як вбачається з матеріалів справи, загальні збори для вирішення вищевказаного питання не скликалися, а рішення не приймалося.

Зважаючи на вищенаведене, апелянт вважає, що договір купівлі-продажу від 21.03.2001 року укладений не повноваженим на це органом управління.

Оскільки, статтею 10 Закону України «Про господарські товариства»передбачено, що учасник товариства має право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом, то відчуживши майно товариства без рішення Загальних зборів товариства, були порушені корпоративні права учасника товариства, а саме: право участі в управлінні справами товариства.

Зважаючи на наведене, скаржник вважає, що даний спір є корпоративним, оскільки виник з корпоративних відносин між учасником господарського товариства та господарським товариством і пов'язаний з порушенням господарським товариством корпоративних прав позивача у зв'язку з тим, що укладення оскаржуваного договору про продаж майна товариства призвело до зменшення обсягу господарської діяльності товариства, що порушило права позивача як учасника товариства на участь в управлінні товариством і справами товариства, на володіння, користування майном товариства та отримання дивідендів від доходів з експлуатації нерухомого майна (яке є предметом оскаржуваних правочинів), отримання належного прибутку від господарської діяльності товариства.

Окрім цього, апелянт зазначає, що з 22 вересня 1998 року по 12 вересня 2006 року ОСОБА_3 виконував обов'язки директора ТзОВ «Зіронька», що підтверджується записами в трудовій книжці та за час даний час жодних договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень між ТзОВ «Зіронька»та ПП ВКФ «Папірус-М»не укладав.

Також, апелянт вважає, що господарським судом не взято до уваги той факт, що Закон України «Про нотаріат» встановлює, що угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.

Місцевий господарський суд в рішенні встановив, що ПП ВКФ «Папірус-М»зверталося до ТзОВ «Зіронька»з листом про надання договору купівлі-продажу №96У від 09.02.1996 року та акту приймання-передачі від 23.04.1996 року. Натомість, правовстановлюючими документами щодо відчуження ТзОВ «Зіронька»нежитлового приміщення ПП ВКФ «Папірус-М»є договір купівлі-продажу від 21.03.2001 року та акт приймання-передачі від 21.03.2001 року. Оскільки договір не укладався, то й позивач його і не витребував.

18.05.2012 року через канцелярію суду, представником апелянта подано додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких скаржник зазначає, що висновок суду про те, що нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Старознесенська, 194, належала ТзОВ «Зіронька» на праві власності, є необґрунтованим, оскільки згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, власником нежитлової будівлі площею 104,6 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Старознесенська, 194, станом на 23 березня 2006 року є територіальна громада м. Львова. Даний факт, також підтверджується Свідоцтвом про право власності на нежитлову будівлю № ЛР0520 від 06 березня 2006 р, видане Личаківською районною адміністрацією Львівської міської ради, з якого вбачається, що будівля, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Старознесенська, 194, належить територіальній громаді м. Львова на праві комунальної власності.

Львівський апеляційний господарський суд ухвалою від 25.04.2011 року прийняв до провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у справі № 5015/6523/11.

Представник позивача у судовому засіданні та поданому відзиві № 17 від 22.05.2012 року проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволеня, при цьому зазначивши, що в силу ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Оскільки як було встановлено в господарському суді першої інстанції, ТзОВ «Зіронька»заперечило право власності ПП ВКФ «Папірус-М», набутого на підставі договору купівлі-продажу від 21.03.2001 року, останній звернувся з позовом про визнання свого порушеного права, яке судом захищено у спосіб -визнання права власності на нерухоме майно за ПП ВКФ «Папірус-М».

Окрім цього, апелянт звертається до суду і прямо вказує на те, що його вимоги носять корпоративний характер. Однак, такі спори розглядаються окремо, при цьому апелянт має надати докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а саме: докази, які підтверджують порушення позивачем та відповідачем корпоративних прав та інтересів апелянта, при цьому вказавши, які конкретно корпоративні права та інтереси його, встановлені чинним законодавством, порушені позивачем та відповідачем укладенням оспорюваного договору.

Також, апелянт вказує на те, що договір купівлі-продажу від 21.03.2001 року не укладався, при цьому не надає жодних доказів в підтвердження цього.

ТзОВ «Зіронька»у відзиві на апеляційну скаргу, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволеня, при цьому зазначивши, що твердження апеляційної скарги є необґрунтованими, безпідставними та не спростовують доводів та висновків, покладених в основу оскаржуваного рішення господарського суду.

Крім цього, 18.05.2012 року через канцелярію суду, представником апелянта подано клопотання про залучення до участі у справі в якості відповідача Львівську міську раду, оскільки відповідно до Свідоцтва про право власності за №ЛР0520 від 06.03.2006 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»від 23.03.2006 року, нежитлова будівля, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Старознесенська, 194, на момент прийняття оскаржуваного рішення перебувала у власності територіальної громади м. Львова, а не ТзОВ «Зіронька», як це було встановлено в рішенні суду.

Судова колегія, розглянувши дане клопотання, вважає, що у його задоволенні слід відмовити, оскільки у випадку порушення законних прав та інтересів Львівської міської ради, як власника нежитлової будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Старознесенська, 194, остання має право звернутись до суду за захистом свого порушеного права у спосіб, передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухав пояснення представників апелянта та позивача, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у справі № 5015/6523/11 порушене помилково і підлягає припиненню з огляду на наступне.

За приписами статті 91 ГПК України, апеляційну скаргу на рішення господарського суду мають право подати не лише сторони у справі та прокурор, а й треті особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Тобто, рішення господарського суду, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи. Ухвалюючи рішення суд мав би розглянути й вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або ж у рішенні суду міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Такими випадками є наявність у мотивувальній частині судового рішення висновків суду про права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, або ж коли суд у резолютивній частині рішення прямо вказав про права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі, а й її процесуальні права. Пунктом 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно із матеріалами справи предметом спору між сторонами є визнання права власності за ПП ВКФ «Папірус-М»на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Старознесенська,194.

Як зазначалось вище, господарський суд Львівської області рішенням від 13.12.2011 року задовольнив позов ПП ВКФ «Папірус-М»до ТзОВ «Зіронька»про визнання за ПП ВКФ «Папірус-М»права власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Старознесенська,194.

При цьому, судом першої інстанцій в оскаржуваному рішенні встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21.03.2001 року, ТзОВ «Зіронька»(продавець) передало у власність ПП ВКФ «Папірус-М»(покупець) нежитлове приміщення загальною площею 104,6 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Старознесенська, 194. Отже, сторонами договору купівлі-продажу від 21.03.2001 року, є лише дві юридичні особи, які набули по відношенню один до одного цивільні права та обов'язки.

Також, апелянт вважає, що даний спір є корпоративним, оскільки виник з корпоративних відносин між учасником господарського товариства та господарським товариством і пов'язаний з порушенням господарським товариством корпоративних прав позивача у зв'язку з тим, що укладення оскаржуваного договору про продаж майна товариства призвело до зменшення обсягу господарської діяльності товариства, що порушило права позивача як учасника товариства на участь в управлінні товариством і справами товариства, на володіння, користування майном товариства та отримання дивідендів від доходів з експлуатації нерухомого майна (яке є предметом оскаржуваних правочинів), отримання належного прибутку від господарської діяльності товариства.

Однак, судова колегія з таким висновком апелянта погодитись не може, оскільки, корпоративні спори виникають з корпоративних правовідносин, тобто є спором учасників товариства, в тому числі вибувших, з товариством, а також спори між учасниками, пов'язані зі створенням, управлінням, діяльністю та припиненням товариства, підвідомчі господарським судам та розглядаються за місцезнаходженням такого товариства. Як зазначалось вище, спір між позивачем та відповідачем виник з приводу права власності на нерухоме майно, а тому твердження апелянта про те, що даний спір є корпоративним, оскільки виник з корпоративних відносин між учасником господарського товариства та господарським товариством є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо тверджень скаржника про те, що укладення оскаржуваного договору про продаж майна товариства призвело до зменшення обсягу господарської діяльності товариства, що порушило права позивача як учасника товариства на участь в управлінні товариством і справами товариства, на володіння, користування майном товариства, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991 року № 1576-XII (зі змінами і доповненнями), товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності, одержаних доходів та іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Статтею 10 Закону України «Про господарські товариства»встановлені права учасників товариства, а саме учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Отже, судова колегія вважає, що ОСОБА_3 як учасник товариства не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства, як і ототожнювати власні права і інтереси учасника з правами та інтересами самого товариства. Такий висновок узгоджується із практикою Верховного Суду України (постанова від 09.08.2005р. № 2/317, постанова від 10.10.2011р. № 14/166) та п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Твердження ОСОБА_3 про те, що перебуваючи на посаді директора товариства в період 1998-2006 років він жодних договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень між ПП ВКФ «Папірус-М»до ТзОВ «Зіронька»не укладав, оцінюються апеляційним судом критично та до уваги не беруться, оскільки спірний договір купівлі-продажу від 21.03.2001 року зі сторони продавця -ТзОВ «Зіронька»завірений печаткою та підписаний директором ОСОБА_3

З огляду на вищенаведене, судова колегія вважає, що ОСОБА_3 не будучи стороною договору купівлі-продажу від 21.03.2001 року, відповідно, й не є учасником спірних правовідносин. А будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору, як то перебування ОСОБА_3 у корпоративних відносинах з ТзОВ «Зіронька», суд не вправі приймати до уваги в силу приписів ст. 91 ГПК України. Рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у справі № 5015/6523/11 не стосується безпосередньо прав та обов'язків ОСОБА_3 за вищеозначеним договором купівлі-продажу, в рішенні суду відсутні згадка та судження про права і обов'язки ОСОБА_3 у спірних правовідносинах.

Таким чином, оскільки рішенням господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у справі № 5015/6523/11 не вирішено питання про права і обов'язки ОСОБА_3, то провадження за його апеляційною скаргою підлягає припиненню.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до вимог статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»зокрема вказано, що у разі помилкового порушення апеляційного провадження суд, апеляційної інстанції припиняє таке провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Як визначено частиною третьою статті 80 ГПК України, про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету.

За приписами ст. 7 закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається повністю у разі, зокрема, закриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у справі № 5015/6523/11 слід припинити на підставі пункту 1 статті 80 ГПК України та повернути скаржнику сплачений ним на підставі квитанції № 291710019 від 17.04.2011 року судовий збір в сумі 1050,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 91, 99, 101, 103, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у справі № 5015/6523/1, припинити.

2. Повернути з Державного бюджету ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) -1050,00 грн. судового збору, сплаченого на підставі квитанції № 291710019 від 17.04.2011 року.

3. Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Мурська Х.В.