Рішення № 24376382, 23.05.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2012 р. Справа № 5023/1989/12

вх. № 1989/12

Суддя господарського суду Погорелова О.В.

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за дорученням; відповідача - ОСОБА_2, за дорученням,

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій", м. Харків

до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків

про визнання недійсним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд визнати недійсним рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.02.2012 року № 13-К, справа № 2/20-05-12. Позов обґрунтований ст.ст. 5, 60 ЗУ "Про захист економічної конкуренції", ст. 15-1 ЗУ "Про захист від недобросовісної конкуренції". Судові витрати по справі позивач просить суд покласти на відповідача.

Крім того, у позовній заяві позивач просить суд зупинити дію рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.02.2012 року № 13-К, справа № 2/20-05-12 на час розгляду цієї справи та зупинити нарахування за прострочку сплати штрафу накладеного на підставі рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.02.2012 року № 13-К, справа № 2/20-05-12 на час розгляду цієї справи.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду". Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер сісх - 07539.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 22.05.2012 року до 11:00 години 23.05.2012 року.

18.05.2012 року до господарського суду від відповідача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду докази.

Суд, дослідивши надані докази, долучає їх до матеріалів справи.

21.05.2012 року дот господарського суду від позивача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи копію наукового висновку Національного університету "Юридична академія України ім. Я. Мудрого".

Суд, дослідивши наданий документ, долучає його до матеріалів справи.

22.05.2012 року до господарського суду від позивача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду докази.

Суд, дослідивши надані докази, долучає їх до матеріалів справи.

22.05.2012 року до господарського суду від позивача надійшов супровідний лист, в якому він просить суд долучити до матеріалів справи лист НБУ від 16.06.2007 року № 40-117/2093-6134.

Суд, дослідивши наданий документ, долучає його до матеріалів справи.

22.05.2012 року до господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить суд відмовити в його задоволенні.

Суд, дослідивши відзив та додані до нього докази, долучає їх до матеріалів справи.

У позовній заяві позивач просить суд зупинити дію рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.02.2012 року № 13-К, справа № 2/20-05-12 на час розгляду цієї справи та зупинити нарахування за прострочку сплати штрафу накладеного на підставі рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.02.2012 року № 13-К, справа № 2/20-05-12 на час розгляду цієї справи.

Суд, вислухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.

Отже, порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (яке прийнято з посиланням на статтю 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статтю 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції") зупиняє виконання рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи у господарському суді без додаткових дій суду.

Абзацом третім частини п'ятої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що нарахування пені зупиняється на час розгляду господарським судом справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу.

Отже, нарахування пені зупиняється на час розгляду господарським судом справи про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України також без додаткових дій суду.

Таким чином, клопотання позивача про зупинення дії рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.02.2012 року № 13-к та нарахування пені за прострочення сплати відповідного штрафу на час судового розгляду цієї справи є необґрунтованими та суд відмовляє в задоволенні цих клопотань.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення", результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 ГПК).

В судовому засіданні представник позивача підтримує позов у повному обсязі та просить суд його задовольнити.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

Маючи на меті проінформувати потенційних споживачів про надання кредитів в національній валюті за певною відсотковою ставкою, позивач розміщував в період з 27.07.2011 року по 06.01.2012 року на станції метро "Історичний музей" рекламу наступного змісту: "Кредити на житло. 14% річних у гривні. За підтримки Державної іпотечної установи. Строк кредитування - до 30 років. Початковий внесок - 25% від вартості житла.", а також інформацію про АТ БАНК "МЕРКУРІЙ": "758-16-34, www.mercury-bank.com, Ліц. НБУ № 165 від 13.11.2009 р.".

21.02.2012 року Адміністративна колегія Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийняла рішення № 13-К по справі № 2/20-05-12 "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу", яким визнала, що ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО БАНК "МЕРКУРІЙ" поширивши рекламну інформацію про надання кредиту на житло за ставкою 14% річних без зазначення додаткових витрат на отримання кредиту, вчинило порушення статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Згідно ст. 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.

Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження, зокрема, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення (ст. 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

У відповідності до вимог ст. 22 вищезазначеного Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до вимог ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу.

Як вбачається з тексту рішення Адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - Антимонопольний комітет) від 21.02.2012 року № 13-К, вирішуючи питання про вчинення Банком порушення законодавства про захист економічної конкуренції, Антимонопольний комітет виходив з наступних аргументів: розповсюджена в рекламі інформація про умови кредитування житла є неповною; сплата комісійної винагороди безпосередньо пов'язана з укладенням кредитного договору, є його невід'ємною частиною та входить до переліку умов, за яких АТ БАНКОМ "МЕРКУРІЙ" надається кредит; неповна інформація стосовно умов отримання кредитів на житло за ставкою 14% річних у гривні (яка є привабливою для споживачів), поширена АТ БАНКОМ "МЕРКУРІЙ" через іншу особу інформація, могла ввести споживачів в оману та вплинути на намір цих осіб щодо придбання послуг цього суб'єкта господарювання; для кваліфікації дій АТ БАНКУ "МЕРКУРІЙ" за статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" не має значення, що після ознайомлення з повною інформацією про умови отримання кредиту наміри споживачів можуть змінитись; після розміщення реклами кількість укладених кредитних договорів значно зросла, що свідчить про можливість введення споживачів в оману рекламою; матеріалами справи доведено, що АТ БАНК "МЕРКУРІЙ"... вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що вищезазначені доводи Антимонопольного комітету щодо розміщеної реклами є необґрунтованими та невірними з огляду на наступне.

Стаття 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (далі - Закон), на яку посилається Антимонопольний комітет, визначає "введення в оману" як один із "формальних" складів правопорушень у сфері недобросовісної конкуренції, та не пов'язує із обов'язковим настанням наслідків - впливу на наміри споживача щодо придбання товарів (робіт, послуг), а пов'язує також і з можливістю такого впливу з метою досягнення неправомірних переваг в конкуренції.

Інформацією, що вводить в оману, зокрема, є відомості, які містять неповні, неточні або неправдиві дані про ціну і знижки на товари, роботи, послуг, а також про істотні умови договору.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про рекламу" під рекламою розуміється інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Законодавець не закріплює поняття "рекламної інформації", тому, в першу чергу, необхідно керуватися Законом України "Про інформацію" згідно якого інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Таким чином, в рекламну інформацію можуть входити будь-які відомості, які можуть сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо особи чи товару. Основними принципами реклами є: законність, точність, достовірність, використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди.

Саме маючи на меті проінформувати потенційних споживачів про надання кредитів в національній валюті за певною відсотковою ставкою. Банк розміщував в період з 27.07.2011 року по 06.01.2012 року на станції метро "Історичний музей" вищезазначену рекламу. Зі змісту наданих Банком копій документів вбачається, що в рекламі містилися відомості щодо окремих (але не всіх) умов кредитування, які не є неповними, не є неточними, не є неправдивими, і які в подальшому можуть бути істотними умовами договору кредиту.

Діюче законодавство не зобов'язує рекламодавця зазначати в рекламі всі без виключення умови послуги, що пропонується споживачу. Реклама призначена сформувати або підтримати обізнаність споживача щодо такої послуги. Враховуючи те, що реклама не має за мету сформувати намір придбання товару, необхідно дослідити момент, коли він формується для отримання банківського кредиту.

Банк в будь-якому випадку позбавлений можливості доведення до відома потенційних споживачів інформації про всі, без виключення, умови кредитного договору, саме тому у власній рекламі Банк розміщує лише інформацію про окремі істотні умови договору, зокрема про відсоткову ставку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 ст. 1054 ЦК України). Договір є укладеним (ст. 638 ЦК України), якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Таким чином, формування наміру придбати товар нерозривно пов'язано з отриманням повної інформації щодо істотних умов договору та їх узгодженням.

Договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепти) другою стороною. Пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною при її прийнятті. На наміри позичальника щодо укладання договору кредиту можуть впливати такі умови, як строк та порядок повернення кредиту, умови дострокового розірвання договору, умови забезпечення виконання зобов'язань позичальника і т.п., що ніяк не може бути в повній мірі відображено в рекламі. Зазначення в рекламі окремих характеристик товару з подальшим обов'язковим ознайомленням споживача усіма характеристиками товару до укладання договору не може призвести до обманного впливу на наміри щодо його придбання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що намір придбати товар формується при прийнятті пропозиції (оферти) на укладання договору про його придбання, або отримання всіх даних про умови, які підлягають акцептуванню. Більш того, діючим законодавством визначений спеціальний порядок укладення кредитних договорів зі споживачами, якому має передувати інформування останніх про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Згідно з пунктом 1.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (далі - Правила) вони розроблені з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації.

Відповідно до пункту 1.2 Правил вони регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Згідно з пунктом 2.1 Правил банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; інші умови, передбачені законодавством.

Відтак Банк, надавши споживачу перед укладенням кредитного договору вищезазначену інформацію, згідно з Правилами, забезпечує останнього повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною інформацією.

Враховуючи викладене, визначений діючим законодавством спеціальний порядок укладення кредитних договорів із споживачами, виключає можливість впливу на наміри споживачів рекламною інформацією щодо придбання послуг банку, а отже виключає і склад правопорушення у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, передбаченого статтею 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".

Відповідно до частини першої статті 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" поширенням інформації, що вводить в оману, є повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання акцептування чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання.

З конструкції наведеної правової норми вбачається, що для кваліфікації дій певного суб'єкта господарювання як її порушення, останній повинен у такий спосіб поширити інформацію про власну продукцію (послуги), замовчавши, наприклад, окремі факти, щоб саме внаслідок такого замовчування потенційні споживачі отримали б намір придбати запропоновану ним продукцію (послуги), а в противному випадку - у разі поширення цим суб'єктом господарювання повної інформації, останні такого б наміру не мали.

Тобто саме обсяг і зміст поширеної інформації мають чинити завершальний вплив на наміри споживачів щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг суб'єкта господарювання або принаймні мати можливість чинити такий вплив.

Ознайомившись з рекламою банківського продукту - іпотечного кредитування, споживач не приймає одразу рішення щодо його придбання, а отже така реклама не може вплинути на намір споживача щодо такого придбання.

Отже, Антимонопольний комітет не довів яким чином зазначення Банком в рекламі неповної, на його думку, інформації - без зазначення додаткових витрат на отримання кредиту, вплинуло або могло вплинути на завершальні наміри фізичних осіб щодо придбання послуги цього суб'єкта господарювання та досягнення правомірних переваг конкуренції останнім, а також в чому конкретно полягають відповідні наслідки, що могли б настати в результаті дій Банка, які мають ознаки недобросовісної конкуренції.

Зазначена правова позиція щодо необхідності доведення можливості настання наслідків узгоджується з позицією Пленуму Вищого господарського суду України, який в своїй постанові № 15 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" зазначив: для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або як антиконкурентних узгоджених дій, або як недобросовісної конкуренції не є обов'язковим настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (частина друга статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або як антиконкурентні узгоджені дії (частина друга статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або як недобросовісна конкуренція (статті 5, 7, 9, 11, 13-15 і 19 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"), або можливості настання зазначених наслідків у зв'язку з відповідними діями таких суб'єктів господарювання (частина перша статей 6 і 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 4, 6, 8, 15-1, 16, 17 і 18 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). В останньому випадку господарським судам необхідно з'ясовувати та відображати в судових рішеннях, в чому конкретно полягають відповідні наслідки, що могли б настати в результаті дій суб'єктів господарювання, які мають ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або антиконкурентних узгоджених дій, або недобросовісної конкуренції.

Крім того, суд зазначає, що Банком в рекламі були дані повні відомості. Банк розміщував рекламу з одною метою - прорекламувати відсоткову ставку - 14 % річних, всі інші умови кредитування є супутніми послугами (страхування, оцінка предмету іпотеки, нотаріальні послуги, комісійні винагородження) та фізично не можуть бути розміщені в рекламі також в зв'язку і з наступним.

Згідно п. 35 ст. 7 Закону України "Про страхування", в Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування: страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування.

На підставі статті 8 Закону України "Про іпотеку", іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування.

АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" не має акредитованих в банку або в Державній іпотечній установі страхових компаній, тому приймає від іпотекодавців без обмежень договори страхування укладені з будь-якими страховими компаніями, за умови, що ці договори відповідають вимогам ст. 8 Закону України "Про іпотеку". Умови оплати страхування встановлюються страховиком.

Відповідно до ст. 7 "Вимог до іпотечних кредитів", затверджених рішенням Наглядової ради Державної іпотечної установи від 16.09.2005 року (протокол № 6), оцінка предмета іпотеки здійснюється у відповідності до вимог законодавства України. АТ БАНК "МЕРКУРІЙ" не має акредитованих в банку або в Державній іпотечній установі суб'єктів оціночної діяльності, у зв'язку з чим приймає від іпотекодавців без обмежень експертні оцінки предмету іпотеки від будь-яких суб'єктів оціночної діяльності, які мають, видані уповноваженим органом, ліцензії на проведення оціночної діяльності. Умови і розмір оплати за проведення оціночних робіт встановлюються експертом оплати.

Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та громадянином (ст. 31 Закону України "Про нотаріат").

В зв'язку з викладеним, розміщення реклами із зазначенням окремих достовірних, точних, правдивих відомостей, які характеризують банківський кредит з метою підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес не може розглядатися як "замовчування окремих фактів", які можуть ввести в оману споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Як свідчать матеріали справи, спірне рішення позивач отримав 05.03.2012 року, а позов поданий до господарського суду Харківської області 28.04.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Таким чином, ретельно дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку про те, що Антимонопольний комітет неправомірно виніс рішення щодо порушення Банком, при розміщенні реклами, ст. 15-1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", висновки Антимонопольного комітету є недоведеними, такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами, ґрунтуються лише на припущеннях та не відповідають обставинам справи, що відповідно до частини першої статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є підставою для визнання рішення недійсним.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21 лютого 2012 року № 13-к по справі № 2/20-05-12.

Стягнути з Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (61022, м. Харків, м. свободи,5, Держпром, 6 під'їзд, 1 поверх, код ЄДРПОУ 22630473, рахунки 35218001000036, 35228002000036, 371116004000036, 31253272210335, 31250275210335 банк одержувача ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37874947) на користь Публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" (61002, м. Харків, вул. Петровського, 23, код ЄДРПОУ 14360386, к/р 32009176800 в УНБУ в Харківській області, код 351447) - 1073,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25 травня 2012 року.

Суддя Погорелова О.В.