Рішення № 24375269, 23.05.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/434 23.05.12

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

в особі 1) Кабінету Міністрів України

2) Державного управління справами

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства "Альфа

Проектхолдінг"

2) Фірми Республіки Кіпр "Пакова Інвестмент ЛТД"

3) Відкритого акціонерного товариства "Готель "Дніпро"

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя: Мельник С.М.

Суддя: Чебикіна С.О.

Суддя: Шкурдова Л.М.

Представники:

від прокуратури: Вакулюк Д.С. -за посвідченням;

від позивача-1: не з'явився;

від позивача-2: ОСОБА_3 -за довіреністю;

ОСОБА_4 -за довіреністю;

від відповідача-1: ОСОБА_5 -за довіреністю;

від відповідача-2: не з'явились;

від відповідача-3: ОСОБА_6 -за довіреністю;

ОСОБА_7 -за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного управління справами про визнання укладених між відповідачами Договору про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора від 04.06.1999 р., Додаткової угоди № 1 від 14.07.1999 р., Додаткової угоди № 29-08/02 від 29.08.2003 р. до Договору від 04.06.1999 р. недійсними.

Позовні вимоги мотивовані порушенням при укладенні Договору та Додаткових угод до нього чинного на той час законодавства.

Розпорядженням В.о. голови господарського суду міста Києва від 04.11.11 р. у зв'язку з перебуванням судді Удалової О.Г. на лікарняному, справу передано для здійснення автоматичного розподілу.

В результаті проведеного автоматичного розподілу справу передано на розгляд судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.12 р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.12 р. розгляд справи відкладено на 14.03.12 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.12 р. розгляд справи призначено у колегіальному складі суду.

Розпорядженням В.о. голови господарського суду міста Києва від 14.03.12 р. призначено наступний склад суду для розгляду справи: головуючий суддя Мельник С.М., судді Чебикіна С.О. та Шкурдова Л.М.

Ухвалою від 14.03.12 р. зазначеною колегією суддів справу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.04.12 р.

В судовому засіданні 25.04.12 р. оголошувалась перерва до 23.05.12 р.

В судовому засіданні 23.05.12 р. представники прокуратури, позивача-2 та відповідача-3 позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача-1 проти задоволенні позову заперечила.

Представники позивача-1 та відповідача-2 в судове засідання не з'явились.

В судовому засіданні 23.05.12 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового провадження, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

04.06.1999 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Проектхолдінг ГмбХ" (надалі -Інвестор; відповідач-1), Фірмою Республіки Кіпр "Пакова Інвестмент ЛТД" (надалі -Підрядник, відповідач-2) та Державним підприємством Готельний комплекс "Дніпро" (Готель, відповідач-3) укладено договір про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора (надалі -Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, сторони зобов'язались шляхом об'єднання грошових коштів, майна, майнових прав та зусиль здійснювати спільну інвестиційну діяльність, з подальшою експлуатацією реконструйованого і обладнаного підрядником номерного фондах на 8. 9. 10 поверхах готелю.

14.07.1999 між Інвестором, Підрядником та Готелем укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 04.06.1999, відповідно до умов якої сторони погодились про вихід Підрядника зі складу учасників спільної діяльності та про виплату йому компенсації відповідно до умов Договору.

29.08.2003 між Готелем та Інвестором укладено Додаткову угоду № 29-08\03 до Договору, відповідно до умов якої, зокрема, продовжено строк дії договору до 31.06.2015.

Як на підставу своїх позовних вимог заступник прокурора м. Києва посилається на те, що укладений між сторонами Договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також на те, що зміст Договору та Додаткових угод до нього суперечить нормам Цивільного кодексу Української РСР та Закону України "Про інвестиційну діяльність", в результаті чого Договір та Додаткові угоди № 1 та № 29-08\03 підлягають визнанню недійсними.

Оскільки Договір та Додаткові угоди № 1 та № 29-08\03 були укладені протягом 1999 - 2003 років, вони мають відповідати вимогам закону, чинного на час їх укладення, та визнаватися недійсними з підстав, передбачених Цивільним кодексом УРСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Так як укладений Договір сторонами визначено як договір про сумісну діяльність, він має відповідати вимогам, зазначеним в главі 38 Цивільного кодексу УPCP з урахуванням вимог Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Згідно ч. 1 ст. 430 Цивільного кодексу УPCP, за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 432 Цивільного кодексу УPCP, для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.

У позовній заяві прокурор вказує на те, що, метою укладання договорів про сумісну діяльність, в розумінні Цивільного кодексу УРСР, є досягнення певного соціального ефекту, у вигляді створення матеріальних благ, продукту тощо, проте укладення спірного Договору не передбачало створення такого соціального ефекту, оскільки спільної мети в розумінні ст. 430 ЦК УРСР у сторін не було, а спільного майна вони не створили та в ході діяльності не придбали.

Відповідно до п. 1.2. Договору, метою укладення цього договору є поліпшення якості обслуговування відвідувачів Готелю та отримання прибутку від спільної діяльності.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог стверджує, що зазначена у п. 1.2. Договору мета не була справжньою метою сторін, виходячи з того, що відповідно до п. 5.2. Договору (в редакції від 14.07.1999), прибуток, який отримується від спільної діяльності по експлуатації зазначеного номерного фонду, підлягає розподілу між Готелем та Інвестором пропорційно внескам сторін згідно п. 2.3. цього Договору через місяць після реєстрації іноземної інвестиції у порядку, визначеному законодавством України. У випадку, коли Готель не може забезпечити обумовленого сторонами завантаження номерного фонду (не менш як 52%), і відповідного розміру прибутку, сума, що перераховується Інвестору, не може бути меншою, ніж 50 000 доларів США на місяць, а тому, на його думку, дійсною метою укладення Договору зі сторони відповідача-1 було отримання ним щомісячно 50 000 доларів США від відповідача-3, а метою відповідача-3 було перерахування цих коштів відповідачеві-1.

Оскільки спільної господарської мети в розумінні ст. 430 ЦК УРСР Договором не передбачено, позивач зазначає, що фактично договір являється двохстороннім кредитним договором, а не договором про спільну інвестиційну діяльність.

Відповідно до ч. І ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність", всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами.

При цьому, позивач посилається на те, що умови п. 5.2. Договору суперечать вказаній правовій нормі, оскільки у випадку незабезпечення Готелем завантаження номерного фонду (не менш як 52%), Готель незалежно від фактичних результатів спільної діяльності, перераховує Інвестору грошові кошти у сумі не менш ніж 50 000 доларів США, що виключає рівність прав Інвестора та Готелю.

01.06.2007 Інвестором до Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС) було подано запит про арбітраж до держави Україна щодо порушення державою Україна умов Угоди між Україною і Республікою Австрія "Про сприяння та взаємний захист інвестицій" від 08.11.1996 (надалі - Угода).

08.11.2010 Арбітражним Трибуналом МЦВІС було прийнято рішення, яким державу Україна зобов'язано сплатити 2 979 232 дол. США, не враховуючи відсотки, що нараховуються починаючи з 01.07.2004 за відсотковою ставкою 9,11 річних.

Інвестор у запиті про арбітраж посилався на порушення ст. 2 Угоди (сприяння та захист інвестицій), ст. З Угоди (режим інвестування), ст. 4 Угоди (компенсація за відсудження), ст. 8 (інші зобов'язання), а також на порушення положень Закону України "Про режим іноземного інвестування" стосовно здійснення спільної діяльності щодо реконструкції та експлуатації.

Крім того, Інвестор просив поновити права за інвестиційними договорами 1998 та 1999 років шляхом зобов'язання держави Україна припинити судове провадження про визнання недійсним Договору про спільну інвестиційну діяльність від 04.06.1999 та утриматись від порушення судового провадження щодо визнання недійсним Договору про інвестиційну та/або спільну інвестиційну діяльність від 24.10.1998.

Під час розгляду вищезазначеної справи Трибунал прийшов до висновку, що Інвестор здійснив інвестицію, як це визначається угодою. Трибунал в рішенні визначив, що, як мінімум, Інвестор має вимоги стосовно грошей, які були надані для створення економічної цінності, і таким чином він здійснив інвестицію у відповідності зі ст. 1 Угоди.

Інвестор як на підставу своїх вимог посилався, зокрема, на процес корпоратизації та події, що мають до нього відношення; та на припинення виплат у червні 2004 року.

У процесі розгляду справи Трибунал прийшов до висновку, що інвестиції були суттєво позбавлені вартості, що таке позбавлення є незмінним, і що позбавлення є результатом дій уряду; права Інвестора за договорами про спільну діяльність були експропрійовані на порушення ст. 4 Угоди.

Також, Трибунал прийшов до висновку, що держава Україна порушила свої зобов'язання за ст. 2 Угоди, експропріювала інвестиції Інвестора і не надала Інвестору рівного і справедливого ставлення, порушивши ст. 4(1) та 4(2) Угоди.

Як зазначає позивач, під час розгляду справи Трибунал досліджував договори про спільну діяльність 1998 та 1999 для визначення дійсної вартості інвестиції та з метою проведення розрахунку завданої шкоди Інвесторові. Сума збитків (5 250 782 дол. США), яка була нарахована Інвесторові Трибуналом, визначалась як компенсація ринкової вартості інвестиції згідно з діючою міжнародною практикою, беручи до уваги, зокрема, інвестиційний капітал, його змінену вартість, підвищення вартості, поточні доходи та інші важливі фактори, у тому числі ризиків інвестування в Україні. Таким чином, зазначена сума збитків не є доходом Інвестора в розумінні доходу, отриманого від спільної діяльності за договорами від 1998 та 1999.

З огляду на зазначене, суд погоджується з висновками позивачів та відповідач-3 про те, що Арбітражним Трибуналом Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів під час розгляду вищезазначеної справи питання визнання недійсними в цілому інвестиційного договору про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора від 04.06.1999 та додаткових угод до нього не досліджувались.

За таких обставин, доводи Відповідача-1 про те, що рішенням Арбітражного Трибуналу МЦВІС встановлено відповідність Договору та Додаткових угод № 1 та № 29-08\03 законодавству України, не приймаються судом до уваги.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення Для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги законними, обґрунтованими та підтвердженими наявними у справі матеріалами, а отже такими, що підлягають задоволенню. Заперечення відповідача-1 судом до уваги не приймаються з підстав їх недоведеності на невідповідності фактичним обставинам справи.

Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе покласти судові витрати на відповідача-3.

Керуючись ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора від 04.06.1999 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Проектхолдінг ГмбХ" (9500, Філлах, Італ'єнерштрассе, 24-А, Австрія), Фірмою Республіки Кіпр "Пакова Інвестмент ЛТД" (Республіка Кіпр, Лімассол, вул. Панепістіміу, 13) та Державним підприємством Готельний комплекс "Дніпро" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 1/2).

3. Визнати недійсною Додаткову угоду від 14.07.1999 р. № 1 до Договору про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора від 04.06.1999 р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Проектхолдінг ГмбХ" (9500, Філлах, Італ'єнерштрассе, 24-А, Австрія), Фірмою Республіки Кіпр "Пакова Інвестмент ЛТД" (Республіка Кіпр, Лімассол, вул. Панепістіміу, 13) та Державним підприємством Готельний комплекс "Дніпро" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 1/2).

4. Визнати недійсною додаткову угоду від 29.08.2003 р. № 29-08\03 до Договору про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора від 04.06.1999 р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Проектхолдінг ГмбХ" (9500, Філлах, Італ'єнерштрассе, 24-А, Австрія) та Відкритим акціонерним товариством "Готель "Дніпро" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 1/2).

5. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Готель "Дніпро" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 1/2; код ЄДРПОУ 02573547) в доход Державного бюджету України (одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, МФО 820019, р/р 31215206783001) 85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повне рішення складено 28.05.12 р.

Головуючий суддя: С.М. Мельник

Суддя: С.О. Чебикіна

Суддя: Л.М. Шкурдова