Ухвала суду № 24372992, 23.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2012 р. м. Київ К/9991/14826/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Альошиної Г.А.,за участю представників позивача:Юрченка О.А.позивача:Рошета А.І.позивача:Остап'юка В.М.відповідача:Гашинського Д.М.відповідача:Столярця С.Ю.прокурора:Чубенка В.В.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державного підприємства «Український центр механізації колійних робіт»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 р.

у справі №2а-4880/09/2670

за позовом Державного підприємства «Український центр механізації колійних робіт»

до Головного управління Державного казначейства України у м. Києві,

та Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва,

за участю Прокурора м. Києва,

та за участю третьої особи - Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків,

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ :

Державне підприємство «Український центр механізації колійних робіт»(далі -позивач) звернулось з адміністративним позовом до Головного управління Державного казначейства України у м. Києві та Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі -відповідачі) про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд.

Головне управління Державного казначейства України у м. Києві надало письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Письмових заперечень на касаційну скаргу позивача від податкової інспекції та прокурора на адресу суду касаційної інстанції не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено такі обставини.

Контролюючим органом у період з 12.01.2009 р. по 22.01.2009 р. було здійснено перевірку позивача стосовно питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за липень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось.

За результатами вказаної перевірки податковим органом було складено Довідку від 22.01.2009 р. №11/23-401/31349738, відповідно до якої було підтверджено заявлену до бюджетного відшкодування суму у розмірі 7 835 866,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 зазначеного пункту встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Положення пп.7.7.5 вказаного пункту зобов'язують податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводити документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Між тим як вбачається з матеріалів справи, податкову декларацію з податку на додану вартість за липень місяць 2008 року, за даними якої різниця між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту мала від'ємне значення, позивачем було подано до контролюючого органу 19.08.2008 р., про що свідчить відбиток штампу на декларації, у той час як контролюючим органом було здійснено перевірку у період з 12.01.2009 р. по 22.01.2009 р., тобто із порушенням термінів, визначених пп.7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, позивач у своїх доводах вказує на порушення податковою інспекцією нормативних приписів пп. 7.7.3-7.7.4 п.7.7 ст.7 вказаного Закону, якими закріплено право платника податку самостійно приймати рішення щодо зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів чи на одержання бюджетного відшкодування.

Законодавчо закріплено два способи відшкодування належної платнику податків суми бюджетного відшкодування. При цьому законодавець визначив, що виключно платник податку, якому належать суми бюджетного відшкодування, вправі приймати рішення про спосіб за яким відшкодування бюджетної заборгованості слід провести.

Як було зазначено попередніми судовими інстанціями, станом на 06.10.2010 р., тобто на час розгляду справи судами, невідшкодована позивачу з бюджету сума становила 4 747 311,74 грн. та була зарахована контролюючим органом в рахунок майбутніх платежів самостійно визначених позивачем податкових зобов'язань без будь-якого погодження з платником податків.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (а.с. 18 том 1), отриману податковою інспекцією 29.08.2008 р., якій не було надано належної оцінки судовими інстанціями.

Судами першої та апеляційної інстанції не було враховано та досліджено, що у разі підтвердження доводів позивача, згідно яких ним не приймалось рішення про зарахування належної йому суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів, висновки про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди також вказали на наявність відкритого 13.11.2009 р. Окружним адміністративним судом м. Києва провадження у справі №2а-13903/09/2670 за позовом Державного підприємства «Український центр механізації колійних робіт» до Головного управління Державного казначейства України у м. Києві та Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, предметом якого є сума бюджетного відшкодування, щодо якої ставиться питання у даній справі.

У той же час, з наведеної ухвали про відкриття провадження у справі №2а-13903/09/2670 вбачається, що предметом оскарження у наведеній справі є скасування податкового повідомлення-рішення, тоді як предметом спору у даній справі є стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Зважаючи на викладене, а також той факт, що вказана ухвала про відкриття провадження у справі №2а-13903/09/2670 від 13.11.2009 р. не свідчить на користь висновку про наявність перешкод для подальшого провадження у даній справі, суди передчасно визначились із необхідністю відмови у позові.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Український центр механізації колійних робіт»задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 р. у справі №2а-4880/09/2670 скасувати.

Справу №2а-4880/09/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.