Ухвала суду № 24372922, 29.02.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" лютого 2012 р. м. Київ К/9991/80687/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.04.2011 р.

та ухвали Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р.

у справі № 2а-1984/11/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ратон»

до Державної податкової інспекції у м. Ялта

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ратон»(надалі -позивач, ТОВ «Ратон») звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта (надалі -відповідач, Державна податкова інспекція у м. Ялта) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.04.2011 р. (суддя -Г.Л. Тоскіна), залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Г.М. Іщенко, судді: О.А. Щепанська, О.В. Кучерук), позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта від 01.02.2011 р. № 0000081502.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не подавав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача проведено камеральну перевірку ТОВ Фірма «Ратон»з податку на додану вартість за листопад 2010 року, за результатами якої 20.01.2011 р. складено акт № 32/15-2/20684259 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), яке виразилося у заниженні суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, у сумі 49 010,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.02.2011 р. № 0000081502, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 85 768,00 грн., у т.ч. 49 010,00 грн. -основного платежу та 36 758,00 грн. -штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з правомірності віднесення позивачем до операцій, які звільняються від оподаткування, операцій з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які погоджені органом місцевого самоврядування, оскільки ці операції згідно підпунктом 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»звільняються від оподаткування.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»від оподаткування звільняються операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ Фірма «Ратон»відповідно до Закону України від 05.04.2001 р. № 2344-III «Про автомобільний транспорт»(надалі -Закон України «Про автомобільний транспорт») та договорів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, здійснювало господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Ялта. Право на здійснення перевезень підтверджено, виданою позивачу ліцензією серії АВ № 323373.

Рішенням від 24.07.2008 р. № 1655 виконавчим комітетом Ялтинської міської ради з 01.08.2008 р. погоджений єдиний тариф на проїзд на міських автобусних маршрутах загального користування у режимі маршрутного таксі у розмірі 2-00 гривень. Дія зазначеного рішення поширювалася на всіх автомобільних перевізників, які обслуговують міські автобусні маршрути загального користування в м. Ялта на зазначених в додатку до вказаного рішення маршрутах, у тому числі на ТОВ Фірма «Ратон».

Отже, судами встановлено, що позивач здійснював діяльність з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом у межах населеного пункту.

Разом з тим, відповідач вважає, що на ТОВ Фірма «Ратон»не поширювалися пільги, встановлені підпунктом 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 та пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки органом місцевого самоврядування тарифи були погоджені, але не врегульовані. Крім того, зазначене рішення, на думку податкового органу, не набрало законної сили оскільки не було опубліковане у засобах масової інформації.

Проте, колегія суддів вважає такі доводи податкового органу необґрунтованими, оскільки рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 24.07.2008 р. № 1655 скасовано не було та діяло на момент виникнення спірних правовідносин, а відтак було обов'язковим до виконання, у тому числі позивачем, що повністю відповідало вимогам статті 73 Закону України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»(надалі -Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»), згідно якої акти виконавчого комітету, прийняті в межах наданих їм повноважень є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами.

Крім того, посилання податкового органу на відсутність відповіді на запит від 05.07.2010 р. № 6139/9/10-0 щодо надання інформації про дату та найменування засобів масової інформації, у яких надруковано згадане рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим, як на підставу ненабрання ним чинності, обґрунтовано не прийнято судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки відповідачем не враховано, що даний запит був направлений до іншої юридичної особи -Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим, яка не приймала рішення від 24.07.2008 р. № 1655.

Також слід зазначити, що частиною шостою статті 10 Закону України від 05.04.2001 р. № 2344-III «Про автомобільний транспорт»(надалі -Закон України «Про автомобільний транспорт»), який є спеціальним законом та визначає засади організації та діяльності автомобільного транспорту, встановлено, що реалізація єдиної тарифної політики передбачає затверджену центральним органом виконавчої влади з питань автомобільного транспорту методику розрахунку тарифів за видами перевезень.

Механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, автобусних маршрутах спеціальних перевезень та автобусних маршрутах нерегулярних перевезень, а також тарифів на послуги з перевезення пасажирів у таксі та легковими автомобілями на замовлення встановлений Методикою розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 17.11.2009 р. № 1175, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.11.2009 р. за № 1146/17162 (надалі Методика).

Пунктом 1.3 Методики передбачено, що тариф регульований - це тариф на послуги, який відповідно до законодавства встановлюється (затверджується або погоджується) органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування;

Відповідно до пункту «б»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських ради належать делеговані повноваження щодо здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів.

Підпунктом 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що виконавчі органи сільських селищних міських рад уповноважені не лише встановлювати тарифи на транспортні послуги, затверджувати маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, у тому числі шляхом укладення відповідних договорів, а й здійснювати контроль за встановленими тарифами на транспортні послуги. Тобто, нормами чинного законодавства на органи місцевого самоврядування покладений обов'язок щодо здійснення регулювання тарифів на транспортні послуги на відповідному місцевому рівні.

Таким чином, виконавчий комітет Ялтинської міської ради, прийнявши рішення від 24.07.2008 р. № 1655, встановивши єдиний тариф, чим у розумінні положень підпункту 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»та підпункту 5.1.13 пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», діяв у межах встановленої законом компетенції.

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що норма підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»сама по собі є відсильною та не встановлює компетенцію органу місцевого самоврядування на регулювання тарифів на перевезення.

Діюче законодавство, крім положень підпункту 2 пункту «а»частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», не містить інших норм, які б встановлювали компетенцію органу місцевого самоврядування з регулювання тарифів на перевезення пасажирів.

Отже, рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради 24.07.2008 р. № 1655 прийнято у межах компетенції, у порядок та спосіб, що встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», тому тарифи з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом врегульовано органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції шляхом погодження тарифів.

На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність віднесення позивачем операцій з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом у межах населеного пункту, тарифи на які погоджені органом місцевого самоврядування, до операцій, які звільнюються від оподаткування згідно підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість».

А відтак, доводи податкового органу щодо порушення позивачем підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»та заниження ним суми податку на додану вартість є необґрунтованим, у зв'язку з чим, судами першої та апеляційної інстанцій було законно скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.02.2011 р. № 0000081502

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом першої та апеляційної інстанцій були порушені норми процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214-215, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта у справі № 2а-1984/11/0170 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 22.04.2011 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис) Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв