Ухвала суду № 24371726, 22.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2012 р. м. Київ К-30997/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Усенко Є.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03 березня 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року

у справі №2-а-1523/08/0379 (№ 16400/09/9104)

за позовом Комунального підприємства «Луцьк-водоканал»(надалі -КП «Луцьк-водоканал»)

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (надалі -Луцька ОДПІ)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У грудні 2008р. позивач звернувся до суду з позовом до Луцької ОДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 03.03.2009р. залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2010р., позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 14.10.2008р №0004081601/1 про сплату 91137,29грн. штрафу в розмірі 10% за платежем «Податок на додану вартість»та №0004071601/1 про сплату 128824,86грн. штрафу в розмірі 20% за платежем «Податок на додану вартість».

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Луцька ОДПІ звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове -про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, відповідачем була здійснена невиїзна документальна перевірка з питань дотримання граничних строків сплати позивачем узгоджених сум податкових зобов'язань за період з 03.03.2008р. до 16.07.2008р., за результатами якої складений акт перевірки №388/15-115/03339489 від 16.07.2008р.

14.10.2008р. відповідачем на підставі висновків акту перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення №0004081601/1, яким на підставі п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до позивача застосований штраф в сумі 91137,29грн. в розмірі 10% за затримку сплати на 30 календарних днів узгодженого податкового зобов'язання податку на додану вартість в сумі 911372,72грн. та податкове повідомлення-рішення №0004071601/1, яким на підставі п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»до позивача застосований штраф в сумі 128824,86 грн. в розмірі 20% за затримку сплати на 59 календарних днів узгодженого податкового зобов'язання податку на додану вартість в сумі 644124,28грн.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи нечинними спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанції цілком правильно та обгрунтовано виходили з наступного.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів касаційної інстанції виходить з того, що Луцька ОДПІ неправомірно зарахувалися сплачені позивачем суми поточних платежів в рахунок боргу минулих періодів.

Так, відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пункт 5.1 статті 5 цього Закону передбачає, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Строки сплати узгодженого податкового зобов'язання визначені у п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону, відповідно до якого платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Отже, зазначена норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно п.7.1 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж закону.

Крім того, пункт 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України»від 20 травня 1999 року № 679-ХІV із змінами та доповненнями Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 3111%91161, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції, при цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів утримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, з наведених положень вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з цілком обґрунтованими висновками судів попередніх інстанції стосовно того, що жодна норма закону не містить у собі положення щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів.

За таких обставин, прийняті 14.10.2008р. відповідачем податкові повідомлення-рішення №0004081601/1 та №0004071601/1, якими зобов'язано позивача сплатити спірний штраф за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, є необґрунтованими та безпідставними.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції -залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 03 березня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року -залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ Є.А. Усенко

Суддя Н.Є. Маринчак