Ухвала суду № 24371489, 23.05.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/1796/12

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного малого виробничо-комерційного підприємства "ЛАН" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ПМВКП "ЛАН" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м.Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно акту планової документальної виїзної перевірки №6944/23-5/14148278 від 05.10.2011 року податковим органом виявлено порушення п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України, і завищення податкового кредиту у розмірі 225097 гривень. На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0005102301/2944, №0005092301/2945, №0005112301/2946 від 20 жовтня 2011 року. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.03.2012 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.03.2012 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представники сторін не з'явилися, однак направили на адресу суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Крім того, представник позивача направив на адресу суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, які долучені до матеріалів справи, з яких вбачається, що апеляційну скаргу позивач не визнає повністю, проти її задоволення заперечує, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у м.Хмельницькому було проведено планову виїзну перевірку ПМВКП "ЛАН" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено акт №6944/23-5/14148278 від 05.10.2011 року (т. 1 а.с. 15-76). На підставі висновків акту податковим органом 20.10.2011 року прийняті податкові повідомлення-рішення. Податковим повідомленням-рішенням №0005102301/2944 від 20.10.2011 року встановлено порушення п.6.1 ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.3 підрозділу 4 розділу 20 ПК України і визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у розмірі 286682 гривень (т.1 а.с. 12)

Згідно податкового повідомлення-рішення №0005092301/2945 від 20.10.2011 року встановлено порушення п.6.1 ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.3 підрозділу 4 розділу 20 ПК України у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем - 85102 гривень і за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 гривня (т.1 а.с. 13)

Відповідно до податкового повідомлення-рішення №0005112301/2946 від 20.10.2011 року на підставі акту перевірки встановлено порушення п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем - 225097 гривень, а за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 гривня (т.1 а.с. 14).

За наслідками адміністративного оскарження, податкові повідомлення-рішення були залишені без змін (т.1 а.с.83-84, 90-110).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що згідно п.п. "а" п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Як вбачається із акту №6944/23-5/14148278 від 05.10.2011 року, висновки податкового органу мотивовані тим, що позивач до складу податкового кредиту відніс суми податку на додану вартість по придбанню товарів від ПП "Інтранском" за березень 2011 року у розмірі 225097,29 гривень ( стор. 28 - 34 акту перевірки), чим порушив п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України і внаслідок чого завищив податковий кредит у розмірі 225097 гривень, оскільки господарські операції між вказаними контрагентами не мають реального характеру.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що за договором купівлі-продажу нафтопродуктів №25/11/10 від 25.11.2010 року (т.1 а.с.77-80) ПП "Інтранском" зобов'язалося передати у власність, а ПМВКП "ЛАН" - приййняти і оплатити товар на умовах цього договору (п. 1.1). На підтвердження реальності і фактичності здійснених господарських операцій за укладеними договорами позивачем були надані суду належним чином засвідчені копії податкових, видаткових, товарно-транспортних накладними, сертифікатів відповідності і паспортів бензину. Зазначені докази у їх сукупності та взаємозв'язку, на думку колегії суддів, спростовують твердження податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

При цьому судом першої інстанції враховано правову позицію Верховного суду України, викладену, зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України, від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", та Вищого адміністративного суду України згідно Інформаційного листа ВАСУ від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби".

Крім того, судом першої інстанції враховано, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №2270/13004/11 від 09.12.2011 року, залишеною без змін згідно ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2012 року, скасовано податкове повідомлення-рішення №0002922301/1467, яким було визначено ПМВКП "ЛАН" суму завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2010 рік у розмірі 635340 гривень, чим спростовано висновок податкового органу, зроблений у акті документальної позапланової перевірки від 04.05.2011 року №3262/23-5/14148278, який покладений в основу визначення податкових зобов'язань по податку на прибуток (стор.12 акту перевірки). Відтак, судом першої інстанції правомірно враховано, що зазначене рішення суду набрало законної сили в розумінні ст. 254 КАС України, і застосовано при вирішення спору та прийнятті рішення правила ст. 72 КАС України.

Також колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що правовідносини щодо визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток, складу валового доходу та валових витрат платника цього податку визначаються правовими нормами Податкового кодексу України вiд 02.12.2010р. № 2755-VI (ПК України), зокрема, розділом ІІІ "Податок на прибуток".

Однак, відповідно до пункту 1 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення", розділ III "Податок на прибуток" цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Разом із тим, відповідно до розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" втрачає чинність лише 01 квітня 2011 року.

Аналіз викладених положень ПК України свідчить про те, що в періоді з 01.01.2011р. по 01.04.2011р. правовідносини щодо визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток, складу валового доходу та валових витрат платника цього податку регулювалися саме Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а починаючи з 01.04.2011 р. - положеннями ПК України.

Як вбачається з обставин адміністративної справи, спір між сторонами виник у зв'язку із відображенням підприємством в податковій звітності в ІІ кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкту оподаткування по податку на прибуток з урахуванням суми такого від'ємного значення попереднього 2010 року, що на думку податкового органу, не узгоджується із положеннями п.150.1 ст.150 ПК України, оскільки, буквальний зміст вказаного пункту при формуванні від'ємного значення об'єкту оподаткування в результатах наступних податкових періодів дозволяє включати до нього лише значення (результати) І кварталу 2011 року.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення", пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Натомість, податковим органом не врахованого того, що в періоді до 01.04.2011 року положення Податкового кодексу України не діяли, однак діяв Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відтак, підприємство здійснюючи свою господарську діяльність, розраховуючи та декларуючи від'ємне значення об'єкта оподаткування мало керуватися положеннями саме вказаного Закону, що, як встановлено в ході судового розгляду, і зроблено останнім.

Так, відповідно до пункту 6.1 ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Згідно із пунктом 22.4 ст.22 вказаного Закону у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.

У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

З викладеного вбачається, що від'ємне значення минулих років, зокрема, 2010 року, - це абсолютно правомірна складова витрат І кварталу 2011 року, оскільки його включення до складу податкових витрат, саме в цьому періоді, було передбачене нормами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що діяв у той час.

Судом першої інстанції встановлено, що при розрахунку об'єкту оподаткування позивачем, згідно ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові доходи І кварталу 2011 року зменшувалися на суму валових витрат цього періоду (а складовим елементом валових витрат І кварталу 2011 року, згідно з п. 6.1 ст.6 і п. 22.4 ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", було від'ємне значення (збитки) минулих років) і на суму амортизаційних відрахувань.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення", якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Таким чином, підприємством в декларації з податку на прибуток, що складалася за II квартал 2011 року, в порядку, визначеному нормами чинного податкового законодавства, перенесло показник, відображений в декларації, складеної за І квартал 2011 року, показавши при цьому податок на прибуток нарахований за результатами останнього календарного кварталу.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.