Ухвала суду № 24368777, 15.05.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14601/11/2670( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"15" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРА»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2011 року № 0000842360, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРА»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2011 року № 0000842360.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник відповідача по справі подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.05.2011 року Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ІНТЕРА»з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту за січень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Дніпро-Біг»(код за ЄДРПОУ 36574373), про що складено Акт № 251/1-23-60-31568534 від 23.05.2011 року.

Так, вказаним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податку на додану вартість за серпень 2010 року на загальну суму 25950 грн.

Відповідно податковим органом 06.06.2011 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000842360, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 32438 грн., з яких 25950 грн. -основний платіж, 6488 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарг позивача рішеннями Державної податкової адміністрації у м. Києві від 10.08.2011 року та Державної податкової служби України від 14.09.2011 року податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 06.06.2011 року № 0000842360 залишено без змін, а скарги без задоволення.

Проте, позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 06.06.2011 року № 0000842360 протиправним, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пункту 1.32. статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як зазначено в акті перевірки, фактично у період, що перевірявся ТОВ «ІНТЕРА»здійснювало рекламну діяльність.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав господарські взаємовідносини з платником податків ТОВ «Дніпро-Бріг».

До основних видів діяльності ТОВ «Дніпро-Бріг»за КВЕД належить: рекламна діяльність; інша поліграфічна діяльність; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; інші види оптової торгівлі; оптова торгівля офісною технікою та устаткуванням; консультування з питань комерційної діяльності та управління.

Так, між позивачем та ТОВ «Дніпро-Біг»було укладено договори: про надання інформаційних послуг № 05/08/10 від 05.08.2010 року, договір про надання послуг № 20/08/10 від 20.08.2010 року, договір про виконання робіт з проведення моніторингу телеканалів № 04/08/10 від 04.08.2010 року, договір на створення креативної продукції № 19/07/10 від 19.07.2010 року та договір на створення креативної продукції № 02/08/10 від 02.08.2010 року.

На підставі вказаних Договорів ТОВ «Дніпро-Біг»виконало роботи та надало послуги на користь позивача на загальну суму 155700 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 25950 грн.), в свою чергу ТОВ «ІНТЕРА»надані послуги та виконані роботи оплатило, в тому числі сплативши у їх вартості відповідні суми податку на додану вартість.

На підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Дніпро-Біг», зазначену суму ПДВ у розмірі 25950 грн. позивачем було віднесено до складу податкового кредиту за серпень 2010 року.

Проте, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях про нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «Дніпро-Бріг».

Так, з акту перевірки вбачається, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва отримано від ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська акт від 24.01.2011 року № 86/23-5/36574373 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Дніпро-Бріг»з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин ТОВ «Елфра Дисплей»(ЄДРПОУ 33743908) за відповідні періоди 2010 року в ході якого встановлено: ТОВ «Елфра Дисплей»зареєстровано за адресою масової реєстрації: м. Київ, Щорса, 29, за адресою - не знаходяться. Звітність до ДПІ не надає. Тривають оперативно- розшукові заходи встановлення засновників та посадових осіб на причетність до фінансового-господарської діяльності підприємства. До ДПІ 27.09.2010 року надійшли відомості з Єдиного державного реєстру щодо державної реєстрації змін до установчих документів - зміна керівника юридичної особи ТОВ «Елфра Дисплей», станом на 05.10.2010 року довідка про взяття на облік за Формою 4-ОПП з новим керівником платнику не видавалась.

На підставі Акту № 171/1/15-3 від 05.05.10 року та відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»ТОВ «Елфра Дисплей»анульовано: Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 37700941 від 10.10.2005 року, Інд. Под. номер 337439026553.

Фактично згідно податкової звітності ТОВ «Дніпро-Бріг»та проведених заходів до встановлення місцезнаходження підприємства та його посадових осіб, встановлено відсутність виробничого обладнання, складських та торговельних приміщень, транспорту торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення відповідних видів діяльності. Отже, ТОВ «Дніпро-Бріг»без мети реального настання правових наслідків, без економічної вигоди, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, проведено документально фактично не здійснені господарські операції для отримання підприємством податкової вигоди. У ході проведення перевірки з'ясовано, що операції з придбання товару не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, перевіркою не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір держати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Таким чином, податковим органом зроблено висновок про те, що господарські операції по ланцюгу TOB «Елфа Дисплей»- TOB «Дніпро-Бріг»та TOB «ІНТЕРА»- TOB «Дніпро-Бріг» не спричиняють реального настання правових наслідків, порушують вимоги ст. 228 Цивільного кодексу України, а тому, в силу ст. 216 ЦК України, є нікчемними.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Так, згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

Зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З аналізу зазначеного слідує, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникає по факту отримання податкових накладних.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна має містити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Так, відповідно до ст. 16 Закону, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст. 18 Закону визначено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до ЄДР, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судом першої інстанції встановлено, що сума ПДВ у розмірі 25950 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2010 року на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Дніпро-Біг», яке на момент складання вказаних податкових накладних було зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства та, відповідно, мало право на видачу таких накладних, правовідносини відбувалися на підставі угод, які в судовому порядку недійсними не визнавалися.

Здійснення відповідних господарських операцій позивача з ТОВ «Дніпро-Біг»підтверджуються первинними документами (договори, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, платіжні доручення), копії яких містяться в матеріалах справи.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій вищевказані первинні документи оформлені у відповідності до вищевказаних норм Закону, зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

При цьому, колегія суддів вважає, що анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість юридичної особи у ланцюгу господарських операцій, яке не мало безпосередніх господарських відносин з позивачем, само по собі не призвело до недійсності угод, укладених у даному випадку між позивачем і ТОВ «Дніпро-Біг», та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних. Позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентів ТОВ «Дніпро-Біг», ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Колегією суддів також не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, та порушення публічного порядку.

В свою чергу, факт безтоварності операції та умисність укладення угод між позивачем та ТОВ «Дніпро-Біг»з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем доведено не було.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем правомірно з дотриманням норм податкового законодавства сформовано податковий кредит з ПДВ по вищезазначених господарських операціях. Висновки податкового органу, викладені в акті перевірки № 251/1-23-60-31568534 від 23.05.2011 року про порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податку на додану вартість за серпень 2010 року на загальну суму 25950 грн., не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено: 21 травня 2012 року.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.