Ухвала суду № 24358115, 25.04.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19080/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"25" квітня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменко В.О.,

суддів Личевецького І.О., Петрика І.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотрансферт»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2011 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Технотрансферт»звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом, в якому просили визнати незаконними дії ДПІ у Голосіївському районі м. Києва щодо проведення документальної перевірки, в результаті якої був складений Акт № 878/3-23-40-36643783 від 02.08.2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Технотрансферт»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за лютий, квітень, травень 2011 року», щодо визнання в Акті нікчемними право чинів, укладених ТОВ «Технотрансферт», зобов'язати відкликати Акт.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2012 року зазначений адміністративний позов задоволено частково.

Визнано незаконними дії Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва щодо проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Технотрансферт», за результатами якої був складений Акт № 878/3-23-40-36643783 від 02.08.2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Технотрансферт»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за лютий, квітень, травень 2011 року».

Визнано незаконними дії Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва щодо визнання в Акті № 878/3-23-40-36643783 від 02.08.2011 року нікчемними правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Технотрансферт».

Не погоджуючись з вищезазначеною Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції, та ухвалити нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції було неповністю встановлені всі обставини справи, неправильно застосовано норму матеріального права та допущено порушення застосування норм процесуального права, що призвело до винесення необґрунтованого та незаконного рішення у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитись з наведених нижче підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі службового посвідчення серія УКМ №059920, виданого ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Технотрансферт»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за лютий, квітень, травень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено Акт № 878/3-23-40-36643783 від 02.08.2011 року.

Згідно пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом. Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем запит про надання інформації та документів на їх підтвердження не направлявся до позивача.

Згідно з пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (підпункт 78.1.1), виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту (підпункт 78.1.4).

Доказів на підтвердження того, що наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки прийнято за наявності обставин для проведення такої перевірки, визначених пунктом 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідачем не надано.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при проведенні перевірки відповідачем було порушено вимоги п 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, а саме, не було належним чином повідомлено позивача про проведення перевірки та не надано доказів того, на підставі чого було здійснено дану перевірку.

Що стосується вимок позивача про визнання незаконними дії відповідача щодо визнання в Акті нікчемними правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Технотрансферт», колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 20 «Права органів державної податкової служби»ПК України не передбачено право органів державної податкової служби на визнання в актах перевірок правочинів нікчемними.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена Законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

ЦК України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу Закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена Законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Крім того, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»- державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених Законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Згідно ч.1 ст. 207, ч.1 ст. 208 ГК України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам Закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Разом з тим, положення ст. 207 та ст. 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З наведеного слідує, що висновки про нікчемність правочинів відноситься до компетенції судів а не податкових органів, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 71, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2012 року -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Лічевецький І.О.

Петрик І.Й.