Постанова № 24338103, 14.05.2012, Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 105/54/12 г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2012 р. м.Джанкой

Суддя Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим:

головуючого, судді Старова Н. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Республіканський навчальний заклад "Джанкойська загальноосвітня санаторна школа-інтернат 1-111 ступенів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим про стягнення коштів

встановив:

Джанкойський міжрайонний прокурор АР Крим звернувся до суду з вказаним позовом в інтересах ОСОБА_1 на підставі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» з тих підстав, що вказана особа є дитиною, позбавленою батьківського піклування і не може самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є дитиною, позбавленою батьківського піклування, у зв'язку з чим з 31.08.2009 року по 30.08.2011 року навчався та виховувався в Республіканському навчальному закладі «Джанкойська загальноосвітня санаторна школа-інтернат 1-3 ступенів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим», де перебував на повному державному утриманні. З вересня 2011 року навчається в Кримському республіканському професійно-технічному навчальному закладі «Керченське вище морське професійне училище». Згідно з вимогами ст. 8 Закону України «Про забезпечення організаційно правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи органів праці та соціального захисту населення одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку. Пунктом 2 прикінцевих положень вказаного Закону передбачено, що інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Вказаний Закон набрав чинності 08.02.2005 року. При цьому Адміністрація Республіканського навчального закладу «Джанкойська загальноосвітня санаторна школа-інтернат 1-3 ступенів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим», при складанні кошторису для виплати грошової допомоги, а також виплати випускнику школи-інтернат ОСОБА_1 вказаної грошової допомоги, керувалася підпунктом 1 пункту 13 Постанови Кабінету Міністрів України № 226 від 05.04.1994 року «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», яким передбачено виплату грошової допомого в розмірі не менше 2,5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 42,50 грн. Таким чином, зменшення відповідачем розміру одноразової вихідної допомоги випускникам сиротам та позбавленим батьківського піклування, порушує їх майнові права. З цих підстав прокурор просить суд визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 недоплаченої одноразової грошової допомоги у розмірі 1951 грн. 50 коп., стягнути з відповідача на користь позивача вказану недоплачену одноразову допомогу у розмірі 1951,50 грн.

Прокурор та позивач в судове засіданні не з'явилися, в письмових заявах просять справу розглянути в їх відсутності, підтримують позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача - Республіканського навчального закладу «Джанкойська загальноосвітня санаторна школа-інтернат 1-3 ступенів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим» в судове засідання не з'явився, в письмовій заяві просить справу розглянути без участі представника, позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Представники третіх осіб - органу опіки та піклування Джанкойської міської ради, Кримський республіканський професійно-технічний навчальний заклад «Керченське вище морське професійне училище» в судове засідання не з'явилися, в письмових заявах простять справу розглянути за відсутності представників, позовні вимоги вважають такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з п. 10 ст. 3 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач ОСОБА_1 навчався в Республіканському навчальному закладі «Джанкойська загальноосвітня санаторна школа-інтернат 1-3 ступенів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим» з 31.08.2009 року та знаходився на повному державному забезпеченні, на підставі наказу №135 від 30.08.2011 року був відрахований для подальшого навчання у Кримському республіканському професійно-технічному навчальному закладі «Керченське вище морське професійне училище», що підтверджується довідкою РНЗ «Джанкойська загальноосвітня санаторна школа-інтернат 1-3 ступенів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим» № 1186-09 від 19.10.2011 року (а.с.5).

Відповідно до ст.8 Закону України «Про забезпечення організаційно правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечуються за рахунок навчального закладу або відповідної установи органів праці та соціального захисту населення одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку.

Пунктом 2 прикінцевих положень Закону передбачено, що інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Вказаний Закон набрав чинності 08.02.2005 року.

Згідно довідки РНЗ «Джанкойська загальноосвітня санаторна школа-інтернат 1-3 ступенів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим» № 1227-10 від 20.10.11 року ОСОБА_1 виплачена грошова допомога у розмірі 42 грн. 50 коп.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік» прожитковий мінімум для дитини у віці від 6 до 18 років становив 997 грн. Таким чином, позивач повинен був отримати грошову допомогу у розмірі 1994 грн. замість 42 грн. 50 коп., тобто недоплата позивачеві становить - 1951,50 грн.

Згідно п.п.1 п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України № 226 від 05.04.1994 року «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, особам з їх числа, а також учням та студентам, які в період навчання у віці від 18 до 23 років залишилися без батьків і перебували на повному державному утриманні в загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, при вступі на навчання до професійно-технічних та вищих навчальних закладів видається безоплатно за рахунок коштів тих закладів, які вони закінчили, комплект нового одягу і взуття на суму не менш як 12 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також грошова допомога в розмірі не менш як 2,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Учні та студенти зазначеної категорії зараховуються на повне державне утримання в навчальних закладах, до яких вони вступили, і в період навчання до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів забезпечуються безоплатно продуктами харчування, одягом, взуттям і м'яким інвентарем за нормами, встановленими для вихованців шкільного віку шкіл-інтернатів.

Частиною другою ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини З статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.

Статтею 1 Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), укладеної 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, застосування в даному випадку Постанови Кабінету Міністрів України № 226 від 05.04.1994 року «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», яка звужує обсяг прав є неможливим.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову. Разом з тим суд зазначає, що відповідно положень статей 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії незаконними та зобов'язати відповідача відновити порушене право відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення. Таким чином, суд частково задовольняє позовні вимоги позивача та зобов'язує відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві недоотриманої одноразової грошової допомоги у розмірі двох прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку, з урахуванням виплаченої суми, що складає 1951 грн.50 коп.

В частині зобов'язання нарахувати та провести відповідні виплати суд виходить за межи позовних вимог відповідно до ст. 11 КАС України, оскільки це потрібно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить. Судом враховано, що вихід за межи позовних вимог в такій спосіб не суперечить правилу, зазначеному ч. 3 ст.52 КАС України, та не порушує принципи змагальності та диспозитивності в адміністративному процесі, а застосовується виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених ст. 2 КАС України. Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої ЗУ N 475/97-ВР від 17.07.97 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8-15, 14, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167, 185 КАС України, -

постановив:

Позовні вимоги Джанкойського міжрайонного прокурора в інтересах особи з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати дії Республіканського навчального закладу «Джанкойська загальноосвітня санаторна школа-інтернат 1-3 ступенів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АРК» щодо ненарахуваня та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі двох прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку станом на 2011 рік - неправомірними.

Зобов'язати Республіканський навчальний заклад «Джанкойська загальноосвітня санаторна школа-інтернат 1-3 ступенів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту АРК» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі двох прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку станом на 2011 рік, з урахуванням виплаченої суми, що складає 1951 (тисяча дев'ятсот п'ятдесят одну) грн.50 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Н. А. Старова