Постанова № 24338005, 04.04.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2012 р. № 2а-9979/11/1370

м. Львів

12 год. 15 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Гнилиця Р.І.

з участю:

представників позивача Савків А.М., Янчак П.О.

представник відповідача не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія»про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області.

Обставини справи.

Позивач, Відкрите акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія», звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень №0004582301 та №0004572341 прийнятих 24.06.2011 року відповідачем, Державною податковою інспекцією у Сокальському районі Львівської області.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю виставлення відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентами, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував.

У зв'язку з прийняттям відповідачем за результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №0007172301 від 19.09.2011р. позивач подав заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0004582301 від 24.06.2011р. та №0007172301 від 19.09.2011р.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, подали додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просять позов задовольнити.

Відповідач повторно у судове засідання представника не направив, у поданому письмовому запереченні проти позову заперечує з тих підстав, що позивачем не здійснювалися господарські операції з переліченими у акті перевірки контрагентами, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

З урахуванням визначених ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України строків розгляду справи, суд відповідно до ч.4 ст. 128 та ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу за відсутності представника відповідача на основі наявних доказів.

Суд заслухав пояснення представників позивача, повно, всебічно і об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем у період з 30.03.2011р. по 25.05.2011р. проведено планову виїзну перевірку відкритого акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія», код за ЄДРПОУ 35879807 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р., про що 10.06.2011р. складено акт №438/2301/35879807 (т.1 а.с.21-109).

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 24.06.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0004582301 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 376001,25 грн. в тому числі 300801 грн. основного платежу і 75200 грн. штрафних санкцій (т.1 а.с.13) та прийнято за результатами адміністративного оскарження 19.09.2011р. податкове повідомлення-рішення №0007172301 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі -4771683,75 грн., в тому числі 3817347 грн. основного платежу і 954336,75 грн. штрафних санкцій (т.1 а.с.146) .

Підставою прийняття оскаржуваних рішень про збільшення позивачу грошових зобов'язань у вищевказаних сумах стали висновки акта перевірки про безтоварність операцій позивача з ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», ТзОВ «Луганськекспоенерго», ТзОВ «Вугілля Трейд»та ТзОВ «Новіком».

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем укладено 01.03.2010р. з ТзОВ «Луганськекспоенерго»договір поставки обладнання №01/03-01 (т.1 а.с.188-193), предметом якого є поставка позивачу на умовах визначеним вказаним договором гірничо-збагачувального обладнання визначеного у специфікаціях до договору ( т.1 а.с.194-197).

Придбаний товар позивач отримав від ТзОВ «Луганськекспоенерго»згідно видаткових накладних (т.1 а.с.198, 215, 217, 219, 221, 223, 226, 228, 232, 235, 240, 244, 247), про що сторонами складено акти прийому-передачі обладнання та акти прийому-передачі транспортно-експедиційних послуг (т.1 а.с. 199, 216, 218, 220, 222, 224, 225, 227, 229, 230, 231, 233, 234, 236, 237, 238, 239, 241, 242, 243, 245, 246, 248, 249).

Оплата позивачем обладнання та транспортно-експедиційних послуг проведена у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями (т.2 а.с.42-46).

Позивачем 01.08.2010 року укладено з ТзОВ «Вугілля Трейд»договір купівлі продажу вугілля, предметом якого є купівля позивачем вугілля марки ССр в кількості 10000 тонн (т.2 а.с.58-59).

Придбання вугілля оформлено сторонами актами прийняття-передачі, видатковими накладними (т.2 а.с.63-68, 75,78-83). Оплата проводилася у безготівкову порядку згідно платіжних доручень (т.2 а.с.84-85).

Також сторонами укладено 15.08.2010р. договір зберігання, відповідно до умов якого ТзОВ «Вугілля Трейд»зобов'язалося прийняти на зберігання вугілля марки ССр у кількості 3490,80 тонн (т.2 а.с.69-70). Передача на зберігання вугілля оформлена сторонами актами приймання-передачі (т.2 а.с.72-74). Відповідно до довідки від 19.07.2011 року №2228/23-11/37144726 (т.2 а.с.47-57), складеної ДПІ у Печерському районі м. Києва за результатами зустрічної перевірки ТзОВ «Вугілля Трейд», звіркою ТзОВ «Вугілля Трейд»документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із позивачем, їх вид, обсяг якість та розрахунки та встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків ТзОВ «Вугілля Трейд» з позивачем (т.2 а.с.57).

Позивачем укладено з ТзОВ «Трейд-Груп-Мар» договір поставки обладнання №23/02-01 від 23.02.2010р. (т.2 а.с.147-152) предметом якого є поставка позивачу на умовах визначеним вказаним договором гірничо-збагачувального обладнання визначеного у специфікаціях до договору (т.2 а.с.153-162).

Придбаний товар позивач отримав від ТзОВ «Трейд-Груп-Мар»згідно видаткових накладних (т.1 а.с. 209, 211, 213, т.2 а.с. 163, 165, 167, 169, 171, 184, 186, 188, 190, 192, 194, 196, 198, 200, 202, 204, 206, 208, 210, 214, 216, 218, 220, 222, 224, 226, 228, 230, 232, 234,236, 238, 240, 242, 244, 246, 249, т.3 а.с. 1, 3, 5, 8, 10, 14,) про що сторонами складено акти прийому-передачі обладнання та акти прийому-передачі транспортно-експедиційних послуг (т.1 а.с. 201, 204, 206, 210, 212, 214, т.2 а.с.164, 166, 168, 176, 172, 173, 175, 178, 180, 181, 182, 183, 185, 187, 189, 191, 193, 195, 197, 199, 201, 203, 205, 207, 209, 211, 212, 215, 217, 219, 221, 223, 225, 227, 229, 231, 233, 235, 237, 239, 241, 243, 245, 247, 248, 250, т.3 а.с.2, 4, 6, 7, 9, 11, 12, 15), доказом транспортування є відповідні товарно-транспортні накладні (т.1 а.с. 202, 203, 205, 207-208, т.2 а.с. 174, 176, 177, 179, 213).

Оплата позивачем обладнання та транспортно експедиційних послуг проведена у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями (т.3 а.с. 92-99).

Факт тримання товару, щодо якого було укладено вищевказані договори, підтверджується відомостями складського обліку позивача (прибуткові касові ордери, лімітні картки руху по складу, інвентаризаційними картками обліку основних запасів) та регістрами бухгалтерського обліку (т.3 а.с. 228-230, т. 4 а.с. 18-86).

При цьому відповідач в акті перевірки зазначає про наявність основних фондів (т.1 а.с.32), але, незважаючи на первинні документи позивача, стверджує про їх отримання від невстановлених осіб, та вважає безтоварними операції позивача.

Судом також встановлено укладення позивачем з ТзОВ «Новіком»договору підряду №022/9 від 02.02.2009 року (т.3 а.с. 100-101) відповідно до якого позивач доручив проведення робіт по підсипці дамб хвостосховища №1 та №2 в місцях осідання від гірничих робіт шахти «Межирічанська»та «Великомостівська»та договору підряду №023/9 від 02.02.2009р. відповідно до якого позивач замовив виконання робіт по очистці хвостосховища №1 від тонких відходів вуглезбагачення та договору підряду №26/10 від 28.09.2009 року по ремонту основного та допоміжного обладнання (152-153).

Для виконання робіт передбачених договорами №022/9 від 02.02.2009 року та №023/9 від 02.02.2009р. ТзОВ «Новіком»уклало з ТзОВ «Пульсар»договори субпідряду №1 від 02.02.2009р. та №2 від 02.02.2009 року (т. 3 а.с. 203-205, 209-210).

Факт виконання робіт ТзОВ «Пульсар»підтверджується товарно-транспортними накладними (т.4 а.с. 2-17), крім того, як вбачається з матеріалів справи, факт виконання робіт ТзОВ «Новіком»встановлено господарським судом міста Києва при розгляді справ №10/29 та №51/38 щодо стягнення коштів з ТзОВ «Новіком»за вказаними договорами субпідряду (т.3 а.с.213-218, 220-223

Позивач виконані роботи прийняв згідно з укладеними договорами підряду від ТзОВ «Новіком», про що складено акти приймання виконаних робіт (т.3 а.с. 103-105, 107-109, 111-113, 115, 117, 119, 121, 123,125, 126, 127, 133-135, 137, 139, 141, 143, 145, 147, 149-151, 155-157).

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у редакції на час здійснення господарських операцій, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, валові витрати можуть підтверджуватися: документами, які підтверджують списання коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або придбання їх за готівку; документами, які підтверджують оприбуткування товарів або фактичне отримання результатів робіт (послуг).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт здійснення позивачем господарських операцій з ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», ТзОВ «Луганськекспоенерго», ТзОВ «Вугілля Трейд»та ТзОВ «Новіком»підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що складені відповідно до вимог чинного законодавства та містять необхідні реквізити.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відтак за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону)

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

У складеному відповідачем акті перевірки не зафіксовано жодних фактів не підтвердження податковими накладними віднесених позивачем сум до податкового кредиту, як і не зафіксовано фактів складення податкових накладних з порушенням вимог Закону України «Про податок на додану вартість»чи фактів виписування податкових накладних контрагентами, які не є платниками податку на додану вартість.

Водночас у матеріалах справи містяться докази декларування контрагентами податкових зобов'язань та подача ними звітності податковим органам.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів укладених позивачем та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», ТзОВ «Луганськекспоенерго», ТзОВ «Вугілля Трейд»та ТзОВ «Новіком», та в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», ТзОВ «Луганськекспоенерго», ТзОВ «Вугілля Трейд»та ТзОВ «Новіком», до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Трейд-Груп-Мар», ТзОВ «Луганськекспоенерго», ТзОВ «Вугілля Трейд»та ТзОВ «Новіком»..

За встановлених судом обставин справи, висновок відповідача про порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п.7.4.1 п.7.4 п.п.7.4.5 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»є безпідставним та таким, що не підтверджений належними та допустимими доказами.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору (держмита) в сумі 3,40 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області №0004582301 від 24.06.2011р. та №0007172301 від 19.09.2011р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» (Львівська область, Сокальський район, с. Сілець, ЄДРПОУ 35879807) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 09.04.2012 року о 16:30 год.

Суддя (підпис) Коморний О.І.

З оригіналом згідно.

Суддя Коморний О.І.