Рішення № 2432082, 27.11.2008, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" листопада 2008 р.

Справа № 30/189-08-3738

За позовом: Міністерство транспорту та зв’язку України

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне підприємство „Одеська залізниця”

До відповідача: Одеська міська рада;

Комунальне підприємство „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості”

Про визнання права власності

Суддя РОГА Н.В.

Представники:

Від позивача: Кіташевський Д.А.- довіреність №4481\15\14-08 від 20.06.2008р., Шинкаренко Ю.В.- довіреність №4483\15\14-08 від 20.06.2008р. , Тіхонов Р.І.- довіреність №4480\15\14-08 від 20.06.2008р.

Від третьої особи: Кулініченко К.Г.- довіреність №335 від 20.02.2008р., Шинкаренко Ю.В.- довіреність №550 від 02.10.2008р., Кіташевський Д.А.- довіреність №355 від 20.02.2008р., Кірічек С.В.- довіреність №354 від 20.02.2008р.

Від відповідача: Кіхтенко О.С.- довіреність №383\исх-гс від 16.07.2008р.

Від відповідача: Щеглаков О.М.- довіреність №507 від 14.07.2008р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Міністерство транспорту та зв’язку України, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державного підприємства „Одеська залізниця” (далі - Одеська залізниця), звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради та комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” (далі - КП „ОМБТІ та РОН”) про визнання за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України права державної власності на об’єкт нерухомого майна –комплекс будівель –приміщень Служби матеріально – технічного забезпечення, який складається з: адміністративної будівлі (літера «А») загальною площею 262, 3 к.м.; складу (літера «Б») загальною площею 542, 7 кв.м.; складу (літери «В») загальною площею 2082, 5 кв.м.; складу (літери «Г») загальною площею 349, 3 кв.м.; складу (літери «Д») загальною площею 349,3 кв.м.; складу (літери «И») загальною площею 80,5 кв.м.; майстерні (літери «К») загальною площею 54, 8 кв.м.; складу (літера «Л») загальною площею 183, 2 кв.м.; адміністративної будівлі (літера «М») загальною площею 388, 9 к.м.; столярного цеху (літера «Н») загальною площею 79, 4 к.м.; складу (літера «О») загальною площею 849, 6 к.м.; туалету (літери «П») загальною площею 2, 8 кв.м.; складу (літери «Р») загальною площею 394, 4 кв.м.; складу – гаражу (літери «С») загальною площею 207, 4 кв.м.; складу (літера «У») загальною площею 575, 7 кв.м , що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Степна, 2, та перебувають у господарському віданні Одеської залізниці.

Представники позивача позовну заяву підтримують, наполягають на її задоволенні.

Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Одеська залізниця повністю підтримує позов Міністерства транспорту та зв’язку України.

Відповідач –Одеська міська рада проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідач - КП „ОМБТІ та РОН” проти позову заперечує з мотивів, викладених у запереченнях на позов.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Згідно Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №789\2006 від 06.06.2006р., Міністерство транспорту та зв’язку України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінтрансзв’язку є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового транспорту та у сфері використання повітряного простору України, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, надання послуг поштового зв’язку, телекомунікацій та інформації, користування радіочастотним ресурсом України. Міністерство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує ефективне використання державного майна підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери його управління.

Одеська залізниця, згідно Статуту, є територіально-галузевим об’єднанням, заснованим на державній власності та підпорядкованим Державній адміністрації залізничного транспорту України , що входить до сфери управління Міністерства транспорту України.

Згідно розділу 4 Статуту майно Залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, Залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

На виконання Окремого доручення Міністра транспорту та зв’язку України від 17.05.2006р. за №410\16\11-06 листами за № НХ -13/118 від 29.03.2007р. та № НХ –13/2495 від 11.06.2007 р. Служба матеріально –технічного забезпечення Одеської залізниці звернулася до Одеської міської ради з проханням оформити та видати свідоцтво про право власності на об’єкт нерухомого майна «Відділ складського господарства»служби матеріально –технічного забезпечення Одеської залізниці, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Степна, 2. Але, Одеською міською радою листами за № 5186 вих від 24.04.2007р. та № 8149 вих. від 11.07.2007р. було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання Служби матеріально –технічного забезпечення Одеської залізниці з підстав відсутності у заявників документів, якими підтверджений факт прийняття об’єктів нерухомості до експлуатації, як це передбачено вимогами п. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003р. №6/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2003р. за реєстраційним №66/7387 (з послідуючими змінами та доповненнями), а також у зв’язку із відсутністю у заявників правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовані ці споруди. Такі дії відповідача позивач вважає порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів, тому звернувся до суду за захистом.

На території, що була виділена Одеській залізниці у м. Одесі по вул. Степна, 2, Одеською залізницею самостійно здійснено будівництво об’єктів нерухомості, зокрема було збудовано комплекс будівель –приміщень Служби матеріально –технічного забезпечення, який складається з: адміністративної будівлі (літера «А») загальною площею 262, 3 к.м.; складу (літера «Б») загальною площею 542, 7 кв.м.; складу (літери «В») загальною площею 2082, 5 кв.м.; складу (літери «Г») загальною площею 349, 3 кв.м.; складу (літери «Д») загальною площею 349,3 кв.м.; складу (літери «И») загальною площею 80,5 кв.м.; майстерні (літери «К») загальною площею 54, 8 кв.м.; складу (літера «Л») загальною площею 183, 2 кв.м.; адміністративної будівлі (літера «М») загальною площею 388, 9 к.м.; столярного цеху (літера «Н») загальною площею 79, 4 кв.м.; складу (літера «О») загальною площею 849, 6 к.м.; туалету (літери «П») загальною площею 2, 8 кв.м.; складу (літери «Р») загальною площею 394, 4 кв.м.; складу –гаражу (літери «С») загальною площею 207, 4 кв.м.; складу (літера «У») загальною площею 575, 7 кв.м. Закінчений будівництвом об’єкт було прийнято до експлуатації державною приймальною комісією, призначеною Одеською залізницею. Зазначений об’єкт знаходиться на бухгалтерському обліку (балансі) Служби матеріально –технічного забезпечення Одеської залізниці та на вищезазначені будівлі і споруди ведуться інвентарні картки обліку №№10105, 10051, 10020, 10106, 10021, 10030, 10127, 10113, 10114, 10117, 10128, 10115, 10118, 110100, 10111, 10108, 10112.

13 липня 2000р., відповідно до рішення Одеської міської ради від 28.04.2000р. №1234-ХХІІІ, Одеською міською радою Одеській залізниці було видано Державний акт на право постійного користування І-ОД №000301, згідно якого Одеській залізниці у постійне користування надано 377,06 га землі в межах згідно з планом землекористування для виробничої діяльності.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що згідно ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Крім того, позивач зазначив, що ч.1 ст.4, ч.8 ст.3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав підлягають обов’язковій державній реєстрації. Реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень проводиться місцевим органом державної реєстрації прав того реєстраційного (кадастрового) округу, в якому розміщена нерухомість або більша за площею її частина.

За таких обставин, керуючись ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України позивач просить суд визнати за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України право державної власності на об’єкт нерухомого майна –комплекс будівель –приміщень Служби матеріально –технічного забезпечення, який складається з: адміністративної будівлі (літера «А») загальною площею 262, 3 к.м.; складу (літера «Б») загальною площею 542, 7 кв.м.; складу (літери «В») загальною площею 2082, 5 кв.м.; складу (літери «Г») загальною площею 349, 3 кв.м.; складу (літери «Д») загальною площею 349,3 кв.м.; складу (літери «И») загальною площею 80,5 кв.м.; майстерні (літери «К») загальною площею 54, 8 кв.м.; складу (літера «Л») загальною площею 183, 2 кв.м.; адміністративної будівлі (літера «М») загальною площею 388, 9 к.м.; столярного цеху (літера «Н») загальною площею 79, 4 кв.м.; складу (літера «О») загальною площею 849, 6 к.м.; туалету (літери «П») загальною площею 2, 8 кв.м.; складу (літери «Р») загальною площею 394, 4 кв.м.; складу –гаражу (літери «С») загальною площею 207, 4 кв.м.; складу (літера «У») загальною площею 575, 7 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Степна, 2 та перебувають у господарському віданні Одеської залізниці.

Відповідач –Одеська міська рада проти позову заперечує, посилаючись на відсутність у позивача правовстановлюючих документів на спірний об’єкт нерухомості.

Відповідач - КП „ОМБТІ та РОН” проти позову заперечує, посилаючись на те, що між позивачем та БТІ відсутній предмет спору, що є підставою для припинення провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Крім того, відповідач зазначив, що у матеріалах справи відсутній документ, що свідчить про прийняття спірного об’єкту в експлуатацію у встановленому законом порядку. Відповідно ж до ст.331 Цивільного кодексу України якщо законом передбачено прийняття об’єкта нерухомості в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Відповідно до п.1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7\5 реєстрації підлягає право власності тільки на об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено, та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об’єкти.

Розглянув матеріали справи суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог за таких підстав:

Згідно з редакцією ст. 90 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963р. № 1540-VI, що була чинна на момент будівництва спірної споруди, державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

В період існування СРСР, згідно вимог ст.11 Конституції СРСР 1977р., державі належало на правах власності майно всіх державних, торгівельних та комунальних підприємств, організованих державою, житловий фонд, а також інше майно, необхідне для виконання завдань , що стоять перед державою.

У 1990р. був прийнятий Закон України „Про економічну самостійність УРСР”, згідно якого у власності України перебувають основні засоби виробництва, майно підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

З прийняттям у 1991р. Закону УРСР „Про власність” з’явилися нові об’єкти та суб’єкти права власності. Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України „Про власність” власність в Україні виступає в таких формах: приватна , колективна , державна. Згідно ст.31 зазначеного Закону до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Однією з основних ознак цього є суб’єкт такого права. Пункт 1 ст.32 Закону України „Про власність” визначає суб’єктом права загальнодержавної (республіканської) власності державу в особі Верховної ради України, а згідно з п.2 цієї ж статті суб’єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. за №1452-ХХІІ підприємства союзного підпорядкування з прийняттям цього Указу переходять до державної власності України. Відповідно до Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 10.09.1991р. майно та фінансові ресурси підприємств союзного підпорядкування, розташовані на території України є державною власністю України.

Відповідно до ст.116 Конституції України Кабінет Міністрів здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону. Декрет Кабінету міністрів України від 15.12.1992р. №8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності „ покладає управління цим майном на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.

Статтею 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006 року N 185-V визначено, що управління об'єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Крім того, у відповідності до ч. 2, 3 ст. 73 Господарського кодексу України в редакції Закону України від 16.01.2003р. № 436-IV орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Відповідно до п.п. 12 п. 4 Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006р. № 789, Міністерство транспорту та зв’язку України здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Як вбачається з статуту Одеської залізниці, останнє є створеним згідно зі ст. 1,4 Закону України „Про залізничний транспорт” статутним територіально-галузевим об’єднанням, заснованим на державній власності і підпорядкованим Державній адміністрації залізничного транспорту, що входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв’язку України. Згідно п.4.1., 4.2 статуту майно Залізниці складається з основних фондів, обігових коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображається у балансі підприємства і належать йому на правах повного господарського відання.

Всі вищенаведені приписи діючого законодавства, а також положення статуту Одеської залізниці дозволяють дійти висновку, що з метою реалізації покладених законом завдань щодо збереження та ефективного використання державного майна, суб’єктом спірних правовідносин, предметом яких є питання оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно, є Міністерство транспорту та зв’язку України.

Судовий захист права власності та майнових інтересів власників, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема про визнання права власності на майно та за іншими позовами, пов’язаними з охороною права власності.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, але як свідчать матеріали справи Одеська міська рада в супереч названим нормам закону створила реальні умови, які обмежують права держави в особі Міністерства транспорту та зв’язку України та ДП „Одеська залізниця” у здійсненні ними своїх прав на спірне майно .

Згідно зі ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності визначений ст. 317 цього ж Кодексу, згідно з якою власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ст. 319 ЦК України).

Крім того, суд вважає за необхідне, при вирішенні даного спору, звернутися до приписів Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003р. №6/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2003р. за реєстраційним №66/7387, з послідуючими змінами та доповненнями (далі по тексту Положення). Відповідно до п. 1.3 Положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації. Згідно з пунктом 1.1 це Положення визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

Приписами п. 1.2 Положення встановлено, що воно діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності. Порядок подання документів на реєстрацію прав власності врегульований п. 2.1 Положення, яким встановлено, що для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлюючі документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.

Враховуючи обов’язковість дотримання суб’єктами цивільного обігу зазначеного Положення, яким встановлено, що державна реєстрація прав власності на об’єкти нерухомості є обов’язковим елементом при виникненні, зміні або припиненні права власності на нерухоме майно, а також складовою частиною цивільних правовідносин, пов’язаних з реалізацією права власності, суд звертає увагу відповідача, що відсутність належним чином оформлених правовстановлюючих документів на нерухоме майно позбавляє Міністерство транспорту та зв’язку України як органу, уповноваженого Державою здійснювати функції управління державним майном, як здійснити реєстрацію права власності на спірний об’єкт на виконання приведених вище законодавчих положень, так і позбавляє даного суб’єкта цивільних правовідносин у повному обсязі здійснювати реалізацію своїх прав власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном. Крім того, слід зазначити, що відповідачем жодного доказу про належність об’єкту, на який просить визнати право власності Міністерство транспорту та зв’язку України, до комунальної власності суду надано не було.

Згідно із ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, шляхом, визнання права (ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, у тому числі шляхом: визнання наявності або відсутності прав.

Враховуючи вищевикладене, суд оцінює позовні вимоги Міністерства транспорту та зв’язку України про визнання права державної власності за Державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України на об’єкт нерухомого майна –комплекс будівель –приміщень Служби матеріально –технічного забезпечення, який складається з: адміністративної будівлі (літера «А») загальною площею 262, 3 к.м.; складу (літера «Б») загальною площею 542, 7 кв.м.; складу (літери «В») загальною площею 2082, 5 кв.м.; складу (літери «Г») загальною площею 349, 3 кв.м.; складу (літери «Д») загальною площею 349,3 кв.м.; складу (літери «И») загальною площею 80,5 кв.м.; майстерні (літери «К») загальною площею 54, 8 кв.м.; складу (літера «Л») загальною площею 183, 2 кв.м.; адміністративної будівлі (літера «М») загальною площею 388, 9 к.м.; столярного цеху (літера «Н») загальною площею 79, 4 к.м.; складу (літера «О») загальною площею 849, 6 к.м.; туалету (літери «П») загальною площею 2, 8 кв.м.; складу (літери «Р») загальною площею 394, 4 кв.м.; складу –гаражу (літери «С») загальною площею 207, 4 кв.м.; складу (літера «У») загальною площею 575, 7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Степна, 2, та перебувають у господарському віданні Одеської залізниці обґрунтованими, доведеними та такими, що базуються на законних підставах. Враховуючи, що визнання права власності у судовому порядку не суперечить засадам цивільного законодавства, суд вважає за необхідне задовольнити позов Міністерства транспорту та зв’язку України у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами по справі, враховуючи ті обставини, що звернення Міністерства транспорту та зв’язку України до господарського суду з позовом у даній справі не було зумовлене неправомірними діями комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”, суд вважає за правомірне витрати, пов’язані із сплатою державного мита, інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, покласти на іншого відповідача Одеську міську раду згідно із ст. 44, ч. 2 ст. 49 ГПК України (Лист ВАСУ від 26.06.1995р. №01-8/453 “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів”).

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву Міністерства транспорту та зв’язку України - задовольнити.

2.Визнати за державою Україна в особі Міністерства транспорту та зв’язку України право державної власності на об’єкт нерухомого майна –комплекс будівель –приміщень Служби матеріально –технічного забезпечення, який складається з: адміністративної будівлі (літера «А») загальною площею 262, 3 к.м.; складу (літера «Б») загальною площею 542, 7 кв.м.; складу (літери «В») загальною площею 2082, 5 кв.м.; складу (літери «Г») загальною площею 349, 3 кв.м.; складу (літери «Д») загальною площею 349,3 кв.м.; складу (літери «И») загальною площею 80,5 кв.м.; майстерні (літери «К») загальною площею 54, 8 кв.м.; складу (літера «Л») загальною площею 183, 2 кв.м.; адміністративної будівлі (літера «М») загальною площею 388, 9 к.м.; столярного цеху (літера «Н») загальною площею 79, 4 к.м.; складу (літера «О») загальною площею 849, 6 к.м.; туалету (літери «П») загальною площею 2, 8 кв.м.; складу (літери «Р») загальною площею 394, 4 кв.м.; складу –гаражу (літери «С») загальною площею 207, 4 кв.м.; складу (літера «У») загальною площею 575, 7 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Степна, 2, та перебувають у господарському віданні Одеської залізниці..

3. Стягнути з Одеської міської ради (м. Одеса, пл. Думська, 1) на користь Державного бюджету України (р/р 31114095700008, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22090200) держмито у сумі 3 681 грн.

4. Стягнути з Одеської міської ради (м. Одеса, пл. Думська, 1) на користь Державного бюджету України (р/р 31217259700008, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22050000) витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 118 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписане 28 листопада 2008р.

Суддя Рога Н. В.