Рішення № 2432025, 23.10.2008, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 6/361

23.10.08

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

Міністерства праці та соціальної політики України

До відповідача-1 Державного підприємства «Торезантрацит»

До відповідача-2 Міністерства вугільної промисловості України

До відповідача-3 Державного казначейства України

Про стягнення 9898900 грн.

Суддя Ковтун С.А.

Представники учасників процесу:

Від прокуратури Висоцька О.О. (за посв.)

Від позивача Кузнєцова І.М. (за дов.)

Від відповідача-1 Бережной Р.В. (за дов.)

Від відповідача-2 Козій Д.О. (за дов.)

Від відповідача-3 не з’явились

Обставини справи:

До господарського суду міста Києва звернувся з позовом заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України до державного підприємства «Торезантрацит»(відповідача-1) та Міністерства вугільної промисловості України (відповідача-2) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості по безвідсотковій цільовій бюджетній позиці на погашення боргу з виплати заробітної плати в сумі 9362000 грн. та 536900 грн. пені.

Ухвалою суду від 02.09.2008 р. було порушено провадження у справі № 6/361 та призначено розгляд останньої на 22.09.2008 р.

Під час розгляду справи суд залучив до участі у справі як іншого відповідача (відповідача-3) Державне казначейство України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач-1 не в повному обсязі виконав свої зобов’язання щодо повернення безвідсоткової, цільової бюджетної позики позивачу, внаслідок чого його заборгованість становить 3499992 грн. основного боргу. Позивач також вважає обґрунтованим стягнення пені за несвоєчасне повернення коштів з розрахунку 0,01% від суми позики, що становить 191100 грн. Оскільки відповідач-2 є правонаступником Міністерства палива та енергетики України, яке виступило гарантом виконання відповідачем-1 зобов’язання, позивач просить про солідарне виконання зобов’язання.

Відповідач-1 позовні вимоги відхилив, зазначивши, що ним здійснювалось погашення заборгованості протягом 2006-2008 років і станом на 08.10.2008 р. заборгованість становить 3596000 грн.

Відповідач-2 також відхилив позовні вимоги повністю та вважає, що по-перше, він не є правонаступником Міністерства палива та енергетики України, а по-друге, гарантом виконання зобов’язання відповідно до ст. 563 Цивільного Кодексу України може бути виключно фінансова установа, якою він не є.

Відповідач-3 відзиву на позов не надав, представника у судове засідання не направив. Про дати та час проведення судових засідань відповідач був повідомлений належним чином, що свідчить про наявність можливості направити представника до суду для захисту права та охоронюваних законом інтересів.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

22.10.2004 р. між позивачем та відповідачем-1 сторонами було укладено договір № 6 безвідсоткової, цільової бюджетної позики на погашення заборгованості з виплати заробітної плати на суму 29500000 грн. (далі - Договір).

Згідно з п. 6.2. Договору відповідач-1 (позичальник) зобов’язується з 01.01.2005 р. здійснювати повернення позички щомісячно рівними частками, згідно з графіком повернення, що є невід’ємною частиною Договору.

Виконання зобов’язання, відповідно до п. 8 Договору, забезпечується гарантійним зобов’язанням Міністерства палива та енергетики України.

Між позивачем та відповідачем-2 18.10.2007 р. було укладено гарантійне зобов’язання № 1, відповідно до п. 2 якого відповідач-2 (гарант) несе солідарну з позичальником відповідальність за виконання зобов’язання.

Пунктом 6 гарантійного зобов’язання передбачено, що у разі ліквідації, реорганізації гаранта всі права на гарантію повністю переходять до правонаступника.

Згідно з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

На виконання умов договору 22.10.2004 р. позивач платіжним дорученням № 9 перерахував на користь відповідача-1 суму в розмірі 29500000 грн.

Позивач у наданих поясненнях вказує, що в період з 08.01.2006 р. по 31.12.2007 р. відповідач-1 мав сплатити 19660000 грн., однак сплатив 10298000 грн. Тобто, на думку позивача, заборгованість становила 9362000 грн.

Однак судом встановлено, що відповідач-1 сплатив у 2006 році 9934000 грн., а саме: 14.08.2006 р. платіжним дорученням № 16 в сумі 1821000 грн., 20.09.2006 р. платіжним дорученням № 18 в сумі 1821000 грн., 11.10.2006 р. платіжним дорученням № 27 в сумі 1821000 грн., 15.11.2006 р. платіжним дорученням № 33 в сумі 1820000 грн., 26.12.2006 р. платіжним дорученням № 3 в сумі 423000 грн., 31.07.2006 р. платіжним дорученням № 13 в сумі 407000 грн., у 2007 році 10204000 грн., а саме: 16.06.2007 р. платіжним дорученням № 13 в сумі 3069000 грн., 20.07.2007 р. платіжним дорученням № 21 в сумі 2267000 грн., 17.08.2007 р. платіжним дорученням № 30 в сумі 1242000 грн., 21.09.2007 р. платіжним дорученням № 34 в сумі 1334000 грн., 19.10.2007 р. платіжним дорученням № 49 в сумі 1334000 грн., 12.11.2007 р. платіжним дорученням № 58 в сумі 958000 грн., у 2008 році 5766000 грн., а саме: 06.08.2008 р. платіжним дорученням № 10 від 05.08.2008 в сумі 747000 грн., 04.07.2008 р. платіжним дорученням № 34 від 03.07.2008 р. в сумі 2883000 грн., 09.09.2008 р. платіжним дорученням №32 від 08.09.2008 в сумі 1068000 грн., 08.10.2008 р. в сумі 1068000 грн.

Всього відповідачем було здійснено погашення заборгованості на суму 25904000 грн. Тобто заборгованість становить 3596000 грн. Даний факт підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем-1.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 32 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оскільки відповідачем-1 зобов’язання належним чином та в повному обсязі не виконане, вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково в частині вимоги про стягнення боргу в розмірі 3596000 грн.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено сплату учасником господарських відносин штрафних санкцій у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У разі несвоєчасного виконання боржником зобов’язання позикодавець згідно зі ст.ст. 550, 551 Цивільного кодексу України має право на неустойку. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, згідно ст. 549 Цивільного кодексу України.

Пунктом 9.3 Договору, сторони передбачили відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,01% від загальної суми отриманих коштів, за кожний день прострочки, але не більше річної облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до умов Договору зобов’язання мало бути виконано протягом 3-х років з моменту переказу коштів, але не пізніше 31.12.2007 р..

Позивач просить стягнути пеню за період з 08.01.2007 р. по 08.06.2007 р., що становить 182 дні.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Позивач звернувся до суду після спливу строку, заяви про поновлення строку подано не було, відповідачем-1 заявлено про застосування строку позовної давності. Оскільки сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 536900 грн. не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, що передбачено ст. 546 Цивільного кодексу України.

Відповідач-2 не визнає позовних вимог на тій підставі, що вважає гарантійне зобов’язання № 1 від 18.10.2004 р. є договором гарантії та суперечить нормам чинного законодавства.

У той же час, судом дані доводи не беруться до уваги, оскільки відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку, тобто гарантією є одностороннє зобов’язання.

Частиною 2 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Гарантійне зобов’язання № 1 від 18.10.2004 р. за своєю правовою природою є договором поруки, оскільки правовідносини, які виникли на підставі останнього, характерні для правовідносин поруки (є результатом домовленості сторін, передбачено солідарну відповідальність, тощо).

Статтею 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Крім того, ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину і доказів оскарження або визнання недійсним договору від 18.10.2004 р. суду не подано.

Правонаступництво Міністерством вугільної промисловості України Міністерства палива та енергетики України в частині прав та обов’язків, що стосуються реалізації державної політики у вугільній галузі, передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. № 1527. Відповідач-1 входить до сфери управління відповідача-2, стосовно чого сторони не заперечують.

Таким чином, позивачем доведено право вимоги солідарного виконання зобов’язання.

Позов заявлено в сумі основного боргу 9362000 грн. Однак, до звернення з позовом до суду було здійснено ряд оплати, а саме: 06.08.2008 р. на суму 747000 грн. та 04.07.2008 на суму 2883000 грн. Ці суму включено до ціни позову необґрунтовано, а тому позовні вимоги на суму 3630000 грн. не підлягають задоволенню.

Після звернення позивача за захистом своїх прав (29.08.2008) відповідачем-1 було проведено оплату 09.09.2008 р. - 1068000 грн. та 08.10.2008 р. - 1068000 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення 2136000 грн. підлягають припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв’язку з відсутністю предмету спору.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 3596000 грн. заборгованості. У стягненні 3630000 грн. заборгованості та пені в розмірі 536900 грн. судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Зокрема, з відповідача підлягає стягненню державне мито з задоволених вимог та вимог, провадження у яких припинено, що складає 14764,5 грн. державного мита та 68,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85, ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з державного підприємства «Торезантрацит»(86600, вул. Енгельса, 88, м. Торез, Донецька область, рахунок 37121010002353 в УДК Донецької області, МФО 834016, код 32366906) та Міністерства вугільної промисловості України (01601, МСП, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, код 33833561) на користь Міністерства праці та соціальної політики України (01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, рахунок 35218093000023 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172, код 00013669) 3596000 грн. боргу.

Стягнути солідарно з державного підприємства «Торезантрацит»(86600, вул. Енгельса, 88, м. Торез, Донецька область, рахунок 37121010002353 в УДК Донецької області, МФО 834016, код 32366906) та Міністерства вугільної промисловості України (01601, МСП, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, код 33833561) до Державного бюджету України 14764,5 грн. державного мита та 68,32 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя

С.А. Ковтун

Рішення підписано 28.11.2008 р.