Рішення № 24320188, 18.05.2012, Хрустальний міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Краснолуцький міський суд Луганської області)

Справа № 1211/2-2403/11

Провадження № 2/1211/99/2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 травня 2012 року м. Красний Луч

Краснолуцький місьький суд у складі судді Хоменко В.І., при секретарі Ковальовій О.М., представника позивача ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору та зустричний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк « Приватбанк» про визнання дій службових осіб протиправними, визнання кредитного договору недійсним та стягнення збитків і моральної шкоди

В С Т А Н О В И В :

22.09.2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернувся до Краснолуцького міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором і в його обґрунтування пояснив, що 04.07.2008 року згідно укладеного договору без № відповідач отримав кредит у розмірі 14000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до умов укладеного договору, який складається з заяви позичальника та умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою і відповідно ст.526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.

. Згідно ст. ст. 1050, 1054 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту виникає право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Позивач і звернувся до суду з позовною заявою про стягнення суми боргу станом на 31.03.2011року у розмірі 21763,12 грн, яка складається з наступного:

-13698,57 грн- заборгованість за кредитом, -5867,07 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, - 684,95 заборгованість по комісії за користування кредитом, -500 грн- штраф ( фіксована частина), 1012,53 грн. штраф ( процентна складова) та судові витрати.

08.11. 2011 року до Краснолуцького міського суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк»

про визнання дій службових осіб Публічного акціонерного товариства комерційний

банк «Приватбанк»протиправними, визнання кредитного договору недійсними та стягнення збитків і моральної шкоди. В обгрунтування якого ОСОБА_3 пояснив, що

позовні вимоги та дії ПАТ КБ «Приватбанк» вважає незаконними, необґрунтованими, тобто такими що не відповідають діючому законодавству України, такими що порушують його права і інтереси, такими що не підлягають задоволенню, а кредитний договір без номеру від 04.07.2008р. визнати недійсним (нікчемним) тому, що адміністрація підприємства на якому він працював в 2008 році запропонувала своїм робітникам, в тому числі і йому виплачувати заробітну платню на пластикові карточки.Для отримання пластикової карточки ЗАТ КБ «ПриватБанк» було необхідно надати копію свого паспорту та ідентифікаційного коду, заповнити та підписати бланк заяви для складання договору з банком, після цього підписати сам договір з банком.

Під час заповнювання їм бланку заяви, представником ЗАТ КБ «ПриватБанк»було запропоновано йому варіант заповнення двох заяв для укладення договору з банком при якому окрім суми заробітної плати, він би отримав додаткові грошові кошти, які при необхідності міг використовувати, але для цього йому необхідно було в другому бланку заяви написати бажану суму. Довіряючи співробітнику банку, він так і зробив заповнивши 04.07.2008р. два бланка заяв для укладання договору. А через деякий час йому необхідно було повторно з'явитися до банку підписати договір та отримати пластикову картку. Але при повторному візиті до банку йому надали лише пластикову картку. Ні якого кредитного договору №б/н від 04.07.2008р. з банком він не укладав та не підписував. Ні про умови річних відсотків, ні про умови здійснення щомісячних або разових платежів, ні про строк кредиту, ні про суму кредиту, ні про інші умови кредитного договору №б/н від 04.07.2008р. йому не відомо.

Зі змісту Розрахунку заборгованості за договором №б/н від 04.07.2008р. укладеного між ПриватБанком та ним - ОСОБА_3, станом на 31.03.2011р., який ПАТ КБ «Приватбанк»додав до позовної заяви від 13.07.2011р. про стягнення заборгованості, він дізнався, що грошові кошти на пластиковій картці, у розмірі 14000,00грн., були надані під 30% річних, що не входило до його планів ні на той час ні зараз, так як загальна сума щомісячного платежу (тіло кредиту + проценти за користування кредитом) складали більш ніж основна частина його чистого загального щомісячного доходу, що підтверджується матеріалами кредитної справи іншими документами, а на його утриманні знаходяться неповнолітня дитина, та дружина, що підтверджується свідоцтвами про шлюб та народження .

В зв'язку з тим, що він є юридично не обізнана людина, йому довилося довіритись співробітникам банку та підписати без усвідомлення змісту, надані ними йому до підпису документи.

Тобто банк з самого початку ввів його в оману .

Згідно ст. ст. 1054-10561 ЦК України - За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ст. 212 ЦК України - особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

Згідно ст. 638 ЦК України - Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. ст. 3, 4 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996р. №543 розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховану та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня. Сума зменшення розміру пені відноситься на результати фінансово-господарської діяльності одержувача грошових коштів, а щодо державних установ та організацій, що фінансуються за рахунок бюджету, - на зменшення їх фінансування.

Відповідно до ст. ст. 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Із змісту п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України вбачається, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору або визнання його недійсним.

Згідно ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно ст. 616 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Із змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України вбачається, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Із змісту ч. ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України вбачається, що, якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із змісту ч. 3 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів»вбачається, що захист прав споживачів здійснюють суди.

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Із змісту п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»№ 5 від 12.04.1996 року вбачається, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів) . Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Із змісту п. 10 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»вбачається, що від сплати державного мита звільняються споживачі -за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Із змісту п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»№ 5 від 12.04.1996 року вбачається, що при прийнятті заяви слід мати на увазі, що згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Таким чином, він вважає, що службовими особами Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»всупереч вимогам чинного законодавства України протиправно були нараховані відсотки за користування кредитом, сума штрафу та сума пені, тобто вони недобросовісно сприяли настанню обставини «порушення ним умов договору», оскільки їм це було вигідно. Отже він вважає, що, оскільки ним не були допущені порушення умов договору, відтак повинна вестися мова про припинення прав та обов'язків за договором.

Скориставшись тим що він не має спеціальних знань в галузі юриспруденції, економіці і бухгалтерії, є довірливою людиною, службовими особами ПАТ КБ «ПриватБанк»були підсунуті йому до підпису якісь документи, які не відображають дійсність, які приховують дійсну домовленість, умови, та волез'явлення обох сторін, та не відповідають вимогам чинного законодавства України тобто:

Відповідно до ст. ст. 203, 207, 208, 211 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. У письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу та інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Даний бланк заяви від 04.07.2008р. від імені ЗАТ КБ «Приватбанк»у м. Красний Луч підписує гр. ОСОБА_4, при цьому печаткою ЗАТ КБ «Приватбанк»(ЄДРПОУ 14360570) дана заява не скріплюється, а скріплюється печаткою Краснолуцького відділення Луганської філії (ЄДРПОУ 20178025), що підтверджується самою заявою від 04.07.2008р.

Дані факти свідчать не тільки про те що ПАТ КБ «ПриватБанк»з самого початку обманним шляхом позбавили його того, на що він розраховував з самого початку, але й викликають певний сумнів, щодо повноваження службових осіб ЗАТ КБ «ПриватБанк»щодо нарахування, складання, укладання та підписання договорів, заяв та інших документів від імені ЗАТ КБ «ПриватБанк»та вказують на підстави визнання правочинів недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Згідно ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що вищевказані обставини вказують на: недобросовісність, зловживання довірою, порушення закону, порушення його законних прав та інтересів з боку ПАТ КБ «ПриватБанк», такий договір підлягає визнанню недійсним, а ПАТ КБ «ПриватБанк»повинен відшкодувати йому збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдану у зв'язку з діями (бездіяльністю) службових осіб відповідача та у зв'язку з діями (бездіяльністю) службових осіб відповідача з вчиненням цього правочину.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Наведені ним у зустрічній позовної заяві обставини та обставини які вибачаються з документів та матеріалів справи, свідчать про порушення не тільки норм законодавства України і, навіть Конституції України, міжнародних конвенцій, а й принципу природного права людини, та й про спричинення йому матеріальної шкоди (збитків). Порушення його прав та інтересів причинило та причиняє йому моральну шкоду, пов'язану з порушенням моїх прав, яка виявляється у психологічному перевантажені (переживанні), усвідомлюючи факт своєї правової не захищеності і особистої залежності від свавілля службових осіб відповідача. Тому враховуючи безмежну кількість переживань та нервових напружень, які він був змушений витерпіти в наслідок відверто неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, завдану моральну шкоду він оцінює в розмірі 10000 гривень.

З таких обставин він заперечує проти заявлених Банком вимог та вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», викладені у позовній заяві від 13.07.2011р. не підлягають задоволенню так як є необґрунтованими, безпідставними, незаконними та такими що не відповідають вимогам чинного законодавства України, а кредитний договір №б/н від 04.07.2008р. підлягає визнанню недійсним.

Застосованими ним заходами вирішити даний спір в досудовому порядку не виявилося за можливе. Відтак для вирішення спору він вимушений звернутися до суду.

26.03.2012 року до Краснолуцького суду надійшло пояснення ОСОБА_3 згідно якого він пояснив судові, що дії ПАТ КБ «Приватбанк»вважаю незаконними, такими що не відповідають діючому законодавству України, такими що порушують мої законні права і інтереси, та підлягають визнанню протиправними (незаконними), а заповнена мною заява від 04.07.2008р. визнанню недійсною та такою, що не є кредитним договором.

Сума грошових коштів у розмірі 14000,00грн. та сума заборгованості, з самого початку були неправильно, незаконно нараховані та штучно збільшені, вкрай на невигідних для нього умовах, вводячи його в оману, що підтверджується: Розрахунками №1, 2 від 10.10.2011р. та матеріалами даної кредитної справи.

За період часу з 2008 року по 2011 рік ним було сплачено 28794,03 гривень тоді як стороння сума окрема від моєї зарплати складала 14000,00грн.

Як вибачається з Розрахунку №2 від 10.11.2011р. та інших документах які маються в матеріалах справи, ПАТ КБ «Приватбанк»(ЗАТ КБ «Приватбанк») не мали права надавати йому даний кредит, так як його сукупний місячний сімейний дохід є меншим ніж сукупні місячні необхідні для оплати. Тобто банк з самого початку знав, що я фізично не зможу щомісячно сплачувати суму у розмірі мінімум 583,33грн., в зв'язку з чим виникне пеня та штрафи і буде штучно зростати заборгованість за кредитом, що в майбутньому надаси можливість Банку звернути стягнення суми штучно виниклої заборгованості.

Тобто, він вважає, що службовими особами Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» всупереч чинного законодавства протиправно були нараховані: 140000,00грн., відсотки за користування кредитом та сума пені, тобто вони недобросовісно сприяли настанню обставини порушення ним умов спірного кредитного договору , оскільки їм це було вигідно. Отже, оскільки ним не були допущені порушення умов договору, відтак повинна вестися мова про припинення прав та обов'язків за спірним договором.

Згідно ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Із змісту: ч. 3 ст. 5, ч. 1 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»№1023 від 12.05.1991р. вбачається, що захист прав споживачів здійснюють суди.

Згідно пунктів 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів»від 09.04.1985р. №39/248 зазначено такі цілі: сприяти країнам у встановлені або подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів; заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів; сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Відповідно до 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»№ 5 від 12.04.1996 року вбачається, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів) . Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Крім цього він вважає , що заповнена ним заява від 04.07.2008р. може лише підтвердити його можливий намір на майбутнє щодо укладення кредитного договору, але ні в якому разі ні є кредитним договором в розумінні вимог цивільного законодавства України і не має під собою правової підстави для здійснення завершуючого

Згідно ст. 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»№2121 від 07.12.2000р. як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону. Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Відповідно до пункту 3 частини першої та у пунктів 3 - 7 частини другої статті 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); операції за грошовими вимогами, надання гарантій, порук за грошовими зобов'язаннями; фінансування під відступлення права грошової вимоги (факторинг) та пов'язане з цим ведення обліку грошових вимог клієнтів до боржників, пред'явлення до сплати грошових вимог від імені клієнтів або від свого імені, а також інші операції, спрямовані на одержання коштів від боржника; лізинг.

Частина третя статті 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»визначає те, що операції, визначені пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2 - 3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.

З огляду на Банківську ліцензію №22 від 04.12.2001р., Дозвіл №22-2 від 29.07.2003р., Додаток до дозволу №22-2 від 29.07.2003р. виданих ЗАТ КБ «ПриватБанк», на Положення про Краснолуцьке відділення Луганської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк», Краснолуцьке відділення Луганської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк»ні є юридичною особою, яка має банківську ліцензію та є підрозділом, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням. А Додаток до дозволу №22-2 від 29.07.2003р. не має у своєму змісті дозволеної операції такої як кредитування фізичних осіб.

З огляду змісту Довідки Державного комітету статистики України серії АА №241170 від 21.07.2009р. видами діяльності ПАТ КБ «Приватбанк»за КВЕД є лише 65.12.0- Інше грошове посередництво. Зареєстрованого виду діяльності як 65.22.0 - Надання кредитів ПАТ КБ «Приватбанк»не має.

Таким чином ні Краснолуцьке відділення Луганської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк», ні само ЗАТ КБ «ПриватБанк»(ПАТ КБ «Приватбанк») не мало право здійснювати кредитування.

Хартією захисту споживачів, схваленої Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17.05.1973р. №543, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого оману споживача.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що вищевказані обставини вказують на: недобросовісність, зловживання довірою, введення мене в оману, порушення закону, порушення моїх законних прав та інтересів з боку ПАТ КБ «Приватбанк», то такий договір підлягає визнанню недійсними, а ПАТ КБ «Приватбанк» повинно відшкодувати мені збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдану у зв'язку з діями (бездіяльністю) службових осіб відповідача та у зв'язку з діями (бездіяльністю) службових осіб відповідача з вчиненням цього правочину.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Наведені у заяві обставини та обставини які вибачаються з документів та матеріалів справи, свідчать про порушення не тільки норм законодавства України і, навіть Конституції України, міжнародних конвенцій, а й принципу природного права людини, та й про спричинення мені матеріальної шкоди, збитків. Порушення його прав та інтересів причинило та причиняє йому моральну шкоду, пов'язану з порушенням його прав, яка виявляється у психологічному перевантажені (переживанні), усвідомлюючи факт своєї правової не захищеності і особистої залежності від свавілля службових осіб відповідача. Тому враховуючи безмежну кількість переживань та нервових напружень, які він був змушений витерпіти в наслідок відверто неправомірних дій (бездіяльності) відповідача, завдану моральну шкоду оцінює в розмірі 10000 гривень.

З таких обставин, вважаю що кредитний договір (заява) №б/н від 04.07.2008р. підлягає визнанню недійсним з дати укладення з стягненням з відповідача на мою користь завданих збитків в подвійному розмірі та моральної шкоди.

У судовому засіданні представник позивача- ПАТ КБ «ПриватБанк»підтримав позовну заяву та заперечення на зустрічну позовну заяву і пояснив, що договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного і банківського законодавства. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст.ст.3, 627 ЦК України. Позивач звернувся до банку з проханням про видачу кредиту, банком потреби позивача було задоволено та надано кредитні кошти. Умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України.

Згідно ст.. 526-527.530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст.. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. КБ « Приватбанк»свої зобов'язання виконав у повному обсязі.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна чи розірвання договору допускається лише за згодою сторін., якщо інше не передбачене договором або законом. На розірвання спірного договору банком не дано згоди і що це є його правом , а не обов'язком .

Статтею 652 ЦК України передбачена можливість зміни чи припинення договору за згодою сторін у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладання договору. Але позивач не вказав жодної причини або підстави для розірвання кредитного договору.

В період укладання договору позивач погоджувався із всіма умовами укладеного договору, про що свідчить підпис в заяві позичальника.

Згідно ст. 638 ЦК України - Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 14 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Крім того, представник КБ «Приватбанку»вважає, що суд не повинен брати до уваги ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів»оскільки між сторонам виникли договірні відносини, які регулюються нормами ЦК України .

Представник ОСОБА_3- адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав заперечення на позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк»та зустрічний позов ОСОБА_6 до ПАТ КБ «Приват Банк»у повному обсязі та надав пояснення аналогічні позову, запереченню та додатковим поясненням.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, а також згідно аналізу норм чинного конституційного, цивільного законодавства, законодавства про страхування, про захист прав споживачів України з урахуванням рекомендацій та роз'яснень Верховного Суду України вбачається наступне.

Із змісту п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина) . Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.

Згідно ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із змісту ч. 1 ст. 611 ЦК України вбачається, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно ст. 616 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Із змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України вбачається, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Із змісту ч. ч. 3, 4 ст. 653 ЦК України вбачається, що, якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із змісту ч. 3 ст. 5, ч.1 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" вбачається, що захист прав споживачів здійснюють суди.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" № 5 від 12.04.1996 року вбачається, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів) . Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Із змісту п. 10 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" вбачається, що від сплати державного мита звільняються споживачі -за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Із змісту абз. 2 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" № 5 від 12.04.1996 року вбачається, що при прийнятті заяви слід мати на увазі, що згідно з ч. 3 ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно Державної реєстрації за №12241050038006727 від 17.07.2009р. ЗАТ КБ «ПриватБанк»перереєстровано у ПАТ КБ «Приватбанк», тому відповідачем та позивачем повинно бути ПАТ КБ «Приватбанк».

Суд враховує, що на день винесення рішення суду ОСОБА_3 сплатив ПАТ КБ «Приватбанк»28794,03 грн.

Таким чином, на основі з'ясованих обставин, на які посилався ОСОБА_3 як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, давши їм належну оцінку, суд дійшов висновку про те, що у позовних вимогах ПАТ Комерційний Банк «Приват Банк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору відмовити у задоволені як необгрунтованих.

Позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання дій службових осіб публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" протиправними, про зобов'язання службових осіб публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" здійснити у нарахувані відсотків за користування кредитом та пені, про припинення дії договору частково задовольнити.

Визнати дії службових осіб публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" , що виразилися у неправомірному нарахуванні відсотків за користування кредитом та у нарахуванні суми пені, протиправними.

Припинити зобов'язання по кредитному договору без номеру від 04.07. 2008 року , який був укладений між ОСОБА_3 (Боржником) , з одного боку, та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (Кредитором) , місцезнаходження якого: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, з другого боку, в особі ОСОБА_4

Стягнути публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. , як таку, що відповідає моральним стражданням ОСОБА_3

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 55, 124 Конституції України; ст. ст. 11, 212, 525, 527,530 , 1166,1167 ЦК України, ст..3,15,60,209, 212-215, 218, 223-233 ЦПК України; п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" № 5 от 12.04.1996 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 року) ; ; ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 року (із змінами та доповненнями) , суд,-

В И Р І Ш И В

У позовних вимогах ПАТ Комерційний Банк «Приват Банк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору відмовити у задоволені як необгрунтованих.

Позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання дій службових осіб публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" протиправними, про зобов'язання службових осіб публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" здійснити у нарахувані відсотків за користування кредитом та пені, про розірвання договору частково задовольнити.

Визнати дії службових осіб публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" , що виразилися у неправомірному нарахуванні відсотків за користування кредитом та у нарахуванні суми пені, протиправними.

Припинити зобов'язання по кредитному договору без номеру від 04.07. 2008 року , який був укладений між ОСОБА_3 (Боржником) , з одного боку, та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (Кредитором) , місцезнаходження якого: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, з другого боку, в особі ОСОБА_4.

Стягнути публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк починаючи з 23 травня 2012року апеляційної скарги, в порядку ст.. 295 ЦПК України.

Суддя