Рішення № 24314408, 25.04.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/1909/12 25.04.2012 24.04.2012 25.04.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22 Ц-1490/1323/ 2012 р. Головуючий першої інстанції : Козаченко Р.В.

Категорія-45 Доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

2012 р., квітня місяця, 25 дня м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів Довжук Т.С.

Коломієць В.В.

із секретарем

судового заідання: Колосовою О.М.

з участю:

відповідача - ОСОБА_4

представників:

позивачки - ОСОБА_5, ОСОБА_6

відповідача - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14.03.2012 р. у справі за

позовом

ОСОБА_8 до ОСОБА_4 та Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю,

встановила:

07.04.2011 р. ОСОБА_8 звернулася з позовом до ОСОБА_4 та Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю.

Позивачка зазначала, що їй на праві власності в порядку спадкування належить земельна ділянка площею 0,16 га за адресою АДРЕСА_2

Державний акт на зазначену земельну ділянку було видано її бабусі ОСОБА_9 ще 12.11.1993 р.

В той же час, рішенням Галицинівської сільської ради від 29.02.1996 р. № 24 « Про виділення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства» ОСОБА_4 виділено для цієї мети 0,06 га. землі, частина якої входить до складу земельної ділянки, яка на той час вже перебувала у власності ОСОБА_9

На підставі зазначеного рішення 29.03.1996 р. Галицинівською сільською радою ОСОБА_4 видано Державний акт на право приватної власності на землю.

Таке рішення є протиправним, оскільки на час його ухвалення спірна земельна ділянка перебувала у власності ОСОБА_9 земельна ділянка виділена у прибережній захисній смузі без розробки технічної документації та з порушенням права проходу до берега лиману.

Посилаючись на ці обставини позивачка просила про задоволення позовних вимог.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14.03.2012 р. постановлено про задоволення позову.

А саме, визнано недійсним Державний акт на право приватної власності ОСОБА_4на земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_1

Цим же рішенням визнано незаконним та скасовано рішення Галицинівської сільської ради від 29.02.1996 р. № 24 « Про виділення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства» ОСОБА_4 площею 0,06 га. в межах території Галицинівської сільської ради.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення і ухвалення нового про відмову у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду вимогам матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про визнання рішення сільради незаконним, а державного акту недійсним, суд виходив з того, що земельна ділянка всупереч вимогам закону розміщена у межах прибережної захисної смуги та що її розміщення перешкоджає позивачці вільно користуватися берегом річки, як природним об'єктом.

Відповідно до положень ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа, в порядку встановленому цим кодексом має право на захист у судовому порядку своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Такі ж права мають органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Суд захищає права суб'єктів цивільних правовідносин у спосіб визначений законом.

Зокрема, ст. 16 ЦК України визначено такі способи захисту порушених прав, як визнання правочину недійсним або визнання незаконним рішення органу самоврядування.

Особа має право на застосування цих способів захисту права у тому випадку, коли оспорюваний правочин або неправомірне рішення порушує її суб'єктивні права або охоронювані законом свободи та інтереси.

Кожна особа також має право на захист конституційних прав, свобод та інтересів, передбачених розділом II Конституції України з посиланням на її норми, як норми прямої дії.

Зокрема, ст. 41 Конституції України закріплено право кожного громадянина користуватися об'єктами права державної або комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до приписів ст. 4 Земельного кодексу (1992 р.) землі водного фонду, до яких входять річки, лимани моря та їх прибережні зони, є об'єктами права державної власності.

З системного аналізу цих нормативних приписів випливає, що фізичні особи не мають самостійного права на захист в порядку цивільного судочинства державних чи суспільних інтересів, шляхом визнання недійсним державного акту, або рішення на підставі якого цей акт видано, за винятком випадків, коли одночасно з порушенням державних чи суспільних інтересів має місце порушення суб'єктивних прав цієї фізичної особи.

Згідно з положеннями ст. ст. 6, 9 ЗК України ( в ред..1992 р.) набуття права власності чи користування землями державної або комунальної власності здійснюється за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Надання у власність або у користування земель, які перебувають у власності чи у користуванні інших фізичних осіб провадиться лише після вилучення чи викупу зазначених земельних ділянок, в порядку визначеному ЗК України.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачка вимагала визнання рішення сільської ради незаконним, а державного акту недійсним з тих підстав, що земельна ділянка ОСОБА_4 надана із земель, які входять до складу земельної ділянки ОСОБА_9; що земельна ділянка знаходиться у прибережній водозахисній зоні; що вона перешкоджає вільному користуванню природними об'єктами тобто, береговою зоною; що державний акт видано без розроблення відповідної технічної документації.

В той же час, з матеріалів справи і зокрема, Державного акту на право приватної власності на землю ( а.с.- 12), рішення ради від 29.02.1996 р. № 24 ( а.с. -11), висновку судової будівельно-технічної експертизи від 04.05.2011 р. ( а.с.- 48) та рішення Жовтневого районного суду від 06.10 2011 р., зміненого в частині ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17.11.2011 р. ( а.с.- 80) вбачається, що спірна земельна ділянка АДРЕСА_1 має визначені державним актом лінійні межі та примикає до земельної ділянки АДРЕСА_2 без її часткового поглинання.

Навпаки, наведеним рішенням встановлено факт самозахоплення частини земельної ділянки ОСОБА_4 з боку земельної ділянки ОСОБА_9

З наданих до справи робочого проекту будівництва берегоукріплювальної смуги, плану кадастрової зйомки та даних містобудівної документації с. Галицинове ( а.с. 62, 85 ) видно, що земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_4 не перетинає лінію пляжної зони Бузького лиману.

З лівого боку земельна ділянка межує з дорогою, яка виходить на пляжну зону лиману та позначена в плані як вул.. Молодіжна, з правого боку вона межує з земельною ділянкою ОСОБА_10, по фасадній межі з земельною ділянкою ОСОБА_9, по задній торцевій межі з береговою лінією лиману.

З експлікації земельної ділянки, виділеної для будівництва берегоукріплювальної смуги ( а.с. - 117) також вбачається, що вздовж берега лиману передбачено декілька загальних виходів до берега лиману.

Встановлене не дає підстав вважати, що таке розміщення спірної земельної ділянки створює перешкоди для будь-кого, у тому числі і для позивачки, щодо користування берегом лиману, як природним об'єктом, що має загально-суспільне значення.

Відповідно до приписів ст. 78, 79 ЗК ( 1992 р.), ст. 87 Водного кодексу України та п п. 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 р. № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них», для захисту водних об'єктів від забруднення та створення сприятливого режиму встановлюються водоохоронні зони, які як правило збігаються з прибережною захисною смугою.

Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом, який розробляється на замовлення фізичних та юридичних осіб ( органів водного господарства, в початковій ред..), узгоджується з власниками землі, природоохоронними органами і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади.

При розгляді справи не встановлено доказів того, що в районі села Галицинове органами місцевого самоврядування чи їх виконавчими органами на час виділення спірної земельної ділянки чи в подальшому, було визначено розміри та межі водоохоронної зони і прибережної захисної смуги.

В той же час, встановлено і не оспорюється сторонами, що державний акт на спірну земельну ділянку виданий без розробки технічної документації.

Посилаючись на цей факт, як підставу недійсності державного акту ні позивачка, ні суд не зазначили, в якій мірі цей факт впливає на обсяг суб'єктивних прав позивачки, тобто в чому полягає порушення її особистих майнових прав чи звуження їх обсягу.

Адже з листа органу земельних ресурсів вбачається, що також без розробки технічної документації видано і державний акт на земельну ділянку АДРЕСА_2, якою за життя володіла ОСОБА_9 ( а.с. - 120)

Посилаючись на порушення своїх земельних прав позивачка, в той же час, не довела наявності у неї права вимоги.

Так, позивачка надала витяг з спадкового реєстру, яким підтверджено факт подачі заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_11 ( а.с. -10)

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази прийняття спадщини за заповітом матір'ю позивачки ОСОБА_11 після смерті ОСОБА_9 одним зі способів, визначених статтею 549 ЦК ( 1963 р.) та відкриття спадщини після смерті ОСОБА_11 у вигляді земельної ділянки АДРЕСА_2, яку ОСОБА_8 без належних підстав вважає своєю власністю, набутою в порядку спадкування.

Вирішуючи спір, суд цих обставин та вимог закону не врахував, внаслідок чого ухвалив рішення, висновки якого суперечать вимогам норм матеріального і процесуального права та не відповідають дійсним обставинам справи.

Встановлене, згідно з приписами ч.1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення та ухвалення нового.

Ухвалюючи нове рішення колегія суддів виходить з таких встановлених фактів і вимог закону.

Відповідно до положень ст. ст. 3, 4 ЦПК України, кожна особа, в порядку встановленому цим кодексом має право вимагати, відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, визнання незаконним рішення органу самоврядування та визнання недійсним правочину, вчиненого на підставі такого рішення.

Право на такий позов виникає у тому випадку, коли оспорюваний правочин або неправомірне рішення порушує її суб'єктивні права або охоронювані Конституцією або законом свободи та інтереси.

Підчас судового розгляду не встановлено доказів того, що рішенням Галицинівської сільської ради про виділення земельної ділянки ОСОБА_4 та державним актом про право приватної власності на спірну земельну ділянку порушені суб'єктивні права або охоронювані Конституцією чи законом свободи та інтереси позивачки.

Враховуючи встановлене, колегія суддів доходить висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_8

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 14.03.2012 р.- скасувати.

Постановити у цій справі нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_4 та Галицинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради від 29.02.1996 р. № 24 « Про виділення земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_4 площею 0,06 га. в межах території Галицинівської сільської ради» та визнання недійсним Державного акту на право приватної власності ОСОБА_4на земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Т.С. Довжук

В.В. Коломієць