Постанова № 24308351, 15.05.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 травня 2012 року 10:17 № 2а-3272/12/2670

О

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києвапро визнання протиправними дій та скасування податкових рішень-повідомлень № 0010192310, № 0010202310 від 14.11.2011 року.Суддя Смолій І.В.,

Секретар судового засідання Колесник І.Ю.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 -довіреність б/н від 01.04.2012р.Від відповідачаОСОБА_2 -довіреність № 9/9/10-109 від 05.03.2012р.На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в судовому засіданні 15.05.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправних та скасування податкових рішень-повідомлень № 0010192310, № 0010202310 від 14.11.2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.03.12р. відкрито провадження у адміністративній справі та закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 21.03.12р.

У судових засіданнях 21.03.12р., 19.04.12р. судом оголошувалась перерва у зв'язку з необхідністю надати суду додаткові матеріали по справі.

У судовому засіданні 15.05.12р. представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини викладені в запереченні на позовну заяву, вважає що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта»(надалі -позивач), зареєстроване як юридична особа Печерською районною державною адміністрацією міста Києва 04.06.2008р. (код ЄДРПОУ 35710387), та перебуває на обліку, як платник податків, у Державній податковій інспекції у Печерському районі м. Києва (надалі -відповідач).

З 12.10.2011р. по 19.10.2011р. Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім «Дельта»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Промоптторг 1»(код ЄДРПОУ 36589133) за період 01.01.2010р. по 31.12.2011р.

За результатами перевірки Відповідачем було складено Акт № 1407/23-10/35710387 від 26.10.2011р. (далі -Акт перевірки), відповідно до якого встановлено порушення:

- п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР від 22.05.1997 року (із змінами і доповненнями), а саме заниження податку на прибуток за 2010 рік на суму 132 083,00 грн.

- п.п. 7.4.1., п.п.7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 р.(із змінами та доповненнями), а саме заниження податку на додану вартість на суму 9551,00 грн.

14.11.2011р. Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0010192310, яким Позивачу визначено податкове зобов'язання в розмірі 132 083,00 грн. за основним платежем та 33 021,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та № 0010202310, яким Позивачу визначено податкове зобов'язання в розмірі 9 551,00 грн. за основним платежем та 2 388,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач не погоджується з такими рішеннями податкового органу, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим звернувся до суду про їх скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, зокрема з акту перевірки податковий орган прийшов до переконання про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток у зв'язку із віднесенням позивачем коштів при взаємодії з ТОВ «Промоптторг-1».

Судом встановлено, що фінансово - господарські взаємовідносини між Позивачем та ТОВ «Промоптторг-1», здійснювались згідно договору № 01/06/10 від 01.06.2010 року, згідно якого ТОВ «Промоптторг-1»(Продавець) зобов'язувався продати ТОВ «Торговий дім «Дельта»(Покупець) товар (полімерні труби та фасовані частини до них).

ТОВ «Промоптторг-1»продав Позивачу товар на загальну суму 634 000,02 грн., в тому числі ПДВ 105 666,67 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 1494 від 01.06.2010р., № 1812/35 від 01.07.2010р., № 1812/42 від 01.07.2010р., № 2548 від 02.08.2010р.

ТОВ «Промоптторг-1»виписано податкові накладні на загальну суму 634 000,02 грн., в тому числі ПДВ 105 666,67 грн., що підтверджується податковими накладними: № 1494 від 01.06.2010р., № 1791/3 від 30.06.2010р., № 1812/35 від 01.07.2010р., № 1881 від 07.07.2010р.

Податковий орган посилається на те, що до ДПІ у Печерському районі м. Києва надійшов лист від 18.07.2011р. № к-25 вирок Печерського районного суду м. Києва від 21.06.2010р. по кримінальній справі № 1-481/10, винесений відносно ОСОБА_3 -засновника та керівника ТОВ «Промоптторг-1», яким останнього визнано винним у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України.

У зв'язку з чим під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Промоптторг-1»є нікчемним і в силу ст.228 Цивільного кодексу України є таким, що порушує публічний порядок.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про нікчемність (недійсність) правочинів вчинених Позивачем та ТОВ «Промоптторг-1»з наступних підстав.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд звертає увагу на те, що на момент укладання угод між TOB «Промоптторг-1»та Позивачем, засновником та керівником TOB «Промоптторг-1»є ОСОБА_4, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора TOB «Промоптторг-1»ОСОБА_4, який був на момент укладення правочину, виражена в намірі порушити публічний порядок під час укладання договорів.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок передбачені в статті 216 Цивільного кодексу України. Разом з тим, оскільки укладені позивачем з ТОВ «Промоптторг-1»правочини є господарськими договорами, то при визнанні їх недійсними наслідки, що підлягають застосуванню передбачені у ст. 208 Господарського кодексу України. Зазначені в цій статті наслідки визнаного недійсним господарського зобов'язання є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються до суб'єкта господарювання за вчинення господарських правопорушень. З огляду на це, при встановлені у визначеному законом порядку факту недійсності господарського договору до суб'єкта/суб'єктів господарювання, що його вчинили, має бути застосована адміністративно-господарська санкція, передбачена ст. 208 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, встановивши під час проведення перевірки, що вчинені позивачами правочини з ТОВ «Промоптторг-1»мають ознаки фіктивного та/або нікчемного правочину, не вжив передбачених чинним законодавством заходів -не звернувся до суду про визнання таких правочинів недійсними (у разі його фіктивності) та не звернувся до суду про застосування наслідків нікчемного правочину.

Відповідачем не надано відповідних доказів нікчемності (недійсності) правочинів вчинених між Позивачем то ТОВ «Промоптторг-1».

Листом ВАСУ від 02.06.2011р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність угоди та реальність настання її умов.

Суд вважає, що позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договорів, укладених з ТОВ «Промоптторг-1».

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

У відповідності до п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Згідно з абз. 1 п. 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996 від 16.07.1999 р. первинний документ - документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення, а згідно із ст.9 цього ж Закону забороняється приймати до виконання первинні документи по господарським операціям, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на податковий кредит виникає у відповідності з дати здійснення першої з подій: або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). А податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст.7 Закону складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Зважаючи на викладене вище, ґрунтуючись на нормах чинного законодавства, в суду є підстави вважати, що позивачем було правомірно включено до сум податкового кредиту суми податку на додану вартість по контрагенту ТОВ «Промоптторг-1»в загальному розмірі 9 551,00 грн.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 388,00 грн. є також протиправним.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач сплатив вартість товарів згідно Договорів, що підтверджується банківськими виписками.

Податковим органом не надано доказів невиконання позивачем перед ТОВ «Промоптторг-1» зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив розрахунок з ТОВ «Промоптторг 1» в безготівковій формі, а тому у відповідності до зазначеної вище норми отримав право на збільшення валових витрат.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність у ДПІ у Печерському районі м. Києва належних правових підстав для висновку про порушення Позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»внаслідок віднесення до складу валових витрат суми у розмірі 132 083,00 грн., що не підтверджені відповідними документами. Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33 021,00 грн. є також протиправним.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийняття ним податкових повідомлень-рішень № 0010192310, № 0010202310 від 14.11.2011 року.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі..

2. Визнати протиправними та скасувати податкові рішення-повідомлення № 0010192310, № 0010202310 від 14.11.2011 року, прийняті Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва.

Постанова набуває законної сили в порядку статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В.Смолій