Постанова № 24307879, 12.03.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 березня 2012 року 14:55 № 2а-18566/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., при секретарі судового засідання Безсчасній Я.С., за участю представників: позивача -ОСОБА_1 (довіреність від 23.01.2012р. № 240), третьої особи -ОСОБА_2 (довіреність від 03.01.2012р. № 7/9/10-007), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовомПублічного акціонерного товариства «АЕС Київобленерго»доДержавної податкової адміністрації в Київській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області, - про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2004 року № 21/32-1/23243188/5446 та рішення про результати розгляду скарги від 06 серпня 2004 року № 8148/10/25-466/134 в частині, -В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство «А.Е.С. Київобленерго»(після зміни найменування -Публічне акціонерне товариство «АЕС Київобленерго»)(далі -ПАТ «АЕС Київобленерго», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової адміністрації в Київській області (далі -ДПА, відповідач) про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2004 року № 21/32-1/23243188/5446 та рішення про результати розгляду скарги від 06 серпня 2004 року № 8148/10/25-466/134.

Постановою Господарського суду м. Києва від 06 жовтня 2006 року, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2007 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним податкове повідомлення - рішення від 02 червня 2004 року № 21/32-1/23243188/5446 ДПА в частині визначення позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 810 771, 00 грн., в тому числі 2 373 906, 00 грн. за основним платежем та 1 436 865, 00 грн. за штрафними санкціями.

Визнано недійсним рішення ДПА від 06 серпня 2004 року № 8148/10/25-466/134 про результати розгляду скарги в частині залишення без змін податкового повідомлення -рішення ДПА в частині визначення позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 810 771, 00 грн., в тому числі 2 373 906, 00 грн. за основним платежем та 1 436 865, 00 грн. за штрафними санкціями.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2010 року постанова Господарського суду міста Києва від 06.10.2006р. та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2007р. по справі № 28/433 скасовані в частині задоволення позовних вимог, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та направляючи справу на новий судовий розгляд, посилався на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо наявності зв'язку між віднесенням позивачем понаднормативних витрат електроенергії до складу валових витрат безпосередньо з його господарською діяльністю.

Водночас, суд касаційної інстанції вказав на правильність висновків судів попередній інстанцій в решті задоволених позовних вимог.

В силу ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи (ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2010 року справу прийнято до провадження та присвоєно їй № 2а-18566/10/2670.

В ході розгляду даної справи позивач неодноразово змінював свої позовні вимоги. Згідно останньої заяви про зміну позовних вимог від 30.01.2012р. позивач просить суд:

- визнати недійсними податкове повідомлення-рішення від 02 червня 2004 року № 21/32-1/23243188/5446 в частині податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 476 886, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 488 430, 00 грн.;

- визнати недійсним рішення ДПА про результати розгляду скарги від 06 серпня 2004 року № 8148/10/25-466/134 в частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2004 року № 21/32-1/23243188/5446 в частині податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 476 886, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 488 430, 00 грн., та в частині донарахування позивачу податкового зобов'язання у розмірі 5 143, 50 грн., з яких 3 429, 00 грн. є сумою донарахованого податку на додану вартість та 1 714, 50 грн. є сумою штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що податкове повідомлення -рішення та рішення про результати розгляду скарги є протиправними в оскаржуваній частині, оскільки висновки перевірки не відповідають дійсності, що також було підтверджено Вищим адміністративним судом України в своєму рішенні.

Відповідач заперечив проти позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції посилається на те, що висновки акта перевірки позивачем не спростовані, а тому спірні рішенні в оскаржуваній частині є правомірними.

Третя особа заперечила проти позовних вимог, посилаючись на правомірність висновків перевірки позивача.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представники відповідача у судових засіданнях заперечували проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

Представник третьої особи в судових засіданнях підтримав позицію відповідача та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

ДПА провела планову документальну перевірку ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго»(код ЄДРПОУ 23243188) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 року по 30.09.2003 року, за результатами якої було складено Акт від 28.05.2004р. № 33/32-1-4/23243188.

Перевіркою правильності визначення ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго»податку на додану вартість за перевіряємий період встановлено його заниження на загальну суму 2 374 613, 00 грн., в т.ч. заниження суми податкового зобов'язання в розмірі 475 415, 00 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 1 899 198, 00 грн., внаслідок допущення позивачем наступних порушень податкового законодавства України:

- невірне визначення оподатковуваного обороту по електроенергії, відпущеній населенню, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 475 415, 00 грн.;

- непроведення коригування податкового кредиту після ліквідації товарно-матеріальних цінностей, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 685, 00 грн.;

- заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 120 грн. в зв'язку з віднесенням до валових витрат вартості послуг телефонного зв'язку по міжміських розмовах, які не пов'язані з виробничою діяльністю;

- завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 1 897 020, 00 грн. в зв'язку з неправомірним віднесенням до валових витрат понаднормативних витрат електроенергії;

- неправомірне віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, що підтверджуються податковими накладними без усіх передбачених реквізитів, в загальному розмірі 785, 77 грн.;

- неправомірне віднесення до складу податкового кредиту сум, що не підтверджують податковими накладними, в загальному розмірі 586, 87 грн.

Так, Актом перевірки від 28.05.2004р. № 33/32-1-4/23243188, зокрема, було встановлено, що валові доходи з оплати відпущеної населенню електроенергії позивачем було занижено на 2 377 080, 00 грн. (крім того, ПДВ -475 415, 00 грн.), і як наслідок позивач в порушення вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»занизив об'єкт оподаткування податком на додану вартість. Дане порушення встановлено в структурних підрозділах позивача: Києво-Святошинський РЕМ, Таращанський РЕМ, Миронівський РЕМ: Миронівська дільниця, Богуславська дільниця; Обухівський РЕМ: Кагарлицька дільниця; Броварський РЕМ.

Зокрема, Акт перевірки від 28.05.2004р. № 33/32-1-4/23243188 містить посилання на порушення, встановлені у нижчезазначених підрозділах позивача:

а) згідно з Актом перевірки ДПІ в Києво-Святошинському районі від 27.04.2004р. № 80/23-2/20078346 встановлено заниження сумарної величини коштів по міському населенню - 361 739,00 грн.; по сільському населенню -337 036,00 грн. Вказане порушення виникло внаслідок того, що в порушення пп. 11.3.5 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підприємство до оподатковуваного обороту включало пільги та субсидії по нарахуванню, а не по фактичній сплаті. В порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач занизив об'єкт оподаткування по податку на прибуток у зв'язку з невірним визначенням оподаткованого обороту за електроенергію по населенню (міське та сільське) в сумі 580 534, 50 гривень;

б) згідно з Актом перевірки ДПІ у Іванківському районі від 27.04.2004р. № 19/231-2007827 Миронівського РЕМ (Миронівська дільниця) встановлено порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено валовий доход (базу оподаткування) в сумі 40 283, 45 грн. Порушення полягало у заниженні вартісних показників обчислення обсягів електроенергії, відпущеної населенню за регульованими тарифами, на підставі даних первинного облікового документа. Відповідно виставлених рахунків за грудень 2002p.: місто - 0,13 х 400813 кВт. год. = 43 369, 88 грн.; село - 0,12 х 839392 кВт.год. = 84 218, 39 грн. По даних перевірки: місто - 0,13 х 400813, кВт.год. = 51 386, 14 грн.; село - 0,12 х 839392 кВт. год. = 101 006, 23 грн. Різниця складає 24 804,10 грн., в т.ч.: продажу електроенергії, місто -8 016, 26 грн.; село -16 787, 84 грн., та заниження оподатковуваного обороту при включенні пільг та компенсацій по нарахуванню, а не по надходженню коштів з бюджету в перевіряємому періоді на суму 15 479, 35 грн. (в 2002р. - занижено на суму 34 964, 07 грн., в 2003р. - завищено на суму 19 484, 72 грн.) в порушення пп. 11.3.5 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижена база оподаткування (обсяги продажу) з податку на прибуток;

в) згідно з Актом перевірки ДПІ в Богуславському районі від 22.04.2004р. № 13/22/20078277 Миронівського РЕМ (Богуславська дільниця) встановлено заниження підсумкової суми діючих тарифів у січні, липні та вересні 2003 року, що призвело до заниження валового доходу на 41 669, 00 грн., чим порушено пп.4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

г) згідно з Актом перевірки Кагарлицької об'єднаної ДПІ від 26.04.2004р. № 47/23-1/20078323 Обухівського РЕМ (Кагарлицька дільниця) встановлено заниження нарахування сумарної величини коштів в товарній продукції, що призвело до заниження валового доходу підрозділу на загальну суму 64 052, 02 грн., чим порушено пп.4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При перевірці правильності визначення валового доходу та оподатковуваного обороту по податку на додану вартість при відпуску електроенергії споживачам за бюджетні кошти, а саме пільговій категорії населення, де різниця між загальною сумою продажу та пільговою відшкодовується за рахунок бюджетних коштів (пільги та субсидії), встановлено, що Кагарлицькою дільницею визначався оподатковуваний оборот, відповідно до якого підприємство включало пільги на субсидії по нарахуванню плати за електроенергію, а не по фактичній оплаті електроенергії, чим порушено пп. 11.3.5 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підрозділом занижено валовий доход за перевірений період на суму 8 640, 81 грн. (416 543, 67 грн. (сплачено пільг, субсидій) -407 902, 86 грн. (нараховано пільг, субсидій). Таким чином, в ході проведення перевірки встановлено, що в результаті порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.5 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підрозділ занизив валовий доход у зв'язку з невірним визначенням оподаткованого обороту за електроенергію з врахуванням розбіжностей в сумах по тарифам та в результаті того, що включено пільги та субсидії по нарахуванню, а не по оплаті, на загальну суму 72 692, 83 грн.;

д) згідно з Актом перевірки ДПІ в Таращанському районі від 22.04.2004р. № 19/23/20078493 Таращанського РЕМ встановлено заниження валового доходу на 7 150 00 грн., чим порушено пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 та пп. 11.3.5 п. 11.3. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- у вартість товарної продукції були включені суми нарахованих компенсацій по пільгах та субсидіях населенню, а не кошти, які надійшли з бюджету в рахунок їх погашення;

є) згідно з Актом перевірки Броварської об'єднаної ДПІ від 21.04.2004р. № 598/23-1/20078257 встановлено заниження обсягу продажу товарної продукції (електроенергії) по Броварському РЕМ за липень-грудень 2002 року в сумі 662 068, 45 грн. та січень-серпень 2003 року в сумі 972 685, 57 грн., чим порушено пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 пп. 11.3.5 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: згідно зведеного звіту по електроенергії, наданого ВАТ «А.Е.С. «Київобленерго», Броварський РЕМ за липень-грудень 2002 року та січень-серпень 2003 року не включив до обсягу продажу товарної продукції суму отриманих компенсацій субсидій та пільг, нарахованих на спожиту електроенергію населенням, в розмірі 1 289 704, 45 грн. та безпідставно знято з загальної суми товарної продукції 345 049, 57 грн. Таким чином, Броварський РЕМ занизив обсяг продажу, за липень-грудень 2002 року та січень-серпень 2003 року в розмірі 1 634 754, 02 грн.

Таким чином, на підставі актів перевірок структурних підрозділів позивача відповідачем було зроблено висновок про заниження позивачем валового доходу на суму 2 377 080, 00 грн. (742 327 + 1 289 704 + 345 049), на яку донараховано суму податку на додану вартість в розмірі 475 415,00 грн., через заниження валового доходу структурними підрозділами позивача внаслідок включення сум нарахованих компенсацій по пільгах та субсидіях населенню, а не коштів, які надійшли з бюджету в рахунок їх погашення, та заниження кількісних та вартісних показників відпущеної населенню електроенергії.

Крім того, в Акті перевірки від 28.05.2004р. № 33/32-1-4/23243188 зафіксовано наступні порушення підрозділів позивача:

- згідно Акта перевірки Фастівської об'єднаної ДПІ від 13.04.2004р. № 6/23-7/22200900 Фастівським підрозділом Макарівського РЕМу було ліквідовано товарно-матеріальні цінності на загальну суму 3 425,03 грн. (в т.ч. ПДВ -685,00 грн.), але не проведено коригування сум податкового кредиту з вартості ліквідованих товарно-матеріальних цінностей, чим порушено пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- згідно Акта перевірки Баришевської ОДПІ від 19.04.2004р. № 176/23-20078197 Баришівським РЕМу (20078197) в порушення пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до податкового кредиту віднесено суми по податкових накладних, в яких відсутні порядкові номери, всього на суму 785, 77 грн., а саме: б/н від 09.08.2002р. від МПП «Перевід»на суму 480, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -80, 00 грн.); б/н від 09.08.2002р. від ВАТ «Березанське ЗБВ»на суму 69, 37 грн. (в т.ч. ПДВ -11, 56 грн.); б/н від 30.09.2002р. від ВАТ «Березанське ЗБВ»на суму 63, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -10, 50 грн.); б/н від 17.10.2002р. від Березанського ЖПП на суму 720, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -109, 20 грн.); б/н від 17.09.2002р. від Березанського ЖПП на суму 720, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -109, 20 грн.); б/н від 31.10.2002р. від ВАТ «Березанське ЗБВ»на суму 63, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -10, 50 грн.); б/н від 18.11.2002р. від Березанського ЖПП на суму 657, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -110, 00 грн.); б/н від 29.12.2002р. від ВАТ «Березанське ЗБВ»на суму 63, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -10, 50 грн.); б/н від 18.04.2003р. від Баришівської ЖЕК на суму 406, 76 грн. (в т.ч. ПДВ -67, 79 грн.); б/н від 19.06.2003р. від Баришівської ЖЕК на суму 338, 51 грн. (в т.ч. ПДВ -77, 70 грн.); б/н від 10.07.2003р. від ДП «Київмехколона» на суму 200, 04 грн. (в т.ч. ПДВ -33, 33 грн.); б/н від 20.08.2003р. від Баришівської ЖЕК на суму 466, 21 грн. (в т.ч. ПДВ -77, 70 грн.); б/н від 19.09.2003р. від Баришівської ЖЕК на суму 406, 76 грн. (в т.ч. ПДВ -77, 79 грн.).

Враховуючи виявлення вищевикладених порушень в Акті перевірки від 28.05.2004р. № 33/32-1-4/23243188 зроблено висновки про порушення ПАТ «А.Е.С. Київобленерго»вимог пп. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 475 415,00 грн., та порушення вимог пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті завищено податковий кредит на загальну суму 1 272, 00 грн.

При цьому згідно розрахунку податкових зобов'язань та штрафних санкцій до спірного податкового повідомлення - рішення, залученого до матеріалів справи 28 березня 2011 року, сума визначеного податкового зобов'язання з податку на додану вартість щодо перелічених вище порушень, які і оспоруються позивачем в рамках даної справи, становить 965 317, 00 грн., в тому числі 476 886, 00 грн. -основного платежу та 488 431,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

02 червня 2004 року ДПА в Київській області на підставі Акта перевірки від 28.05.2004р. № 33/32-1-4/23243188 прийняла податкове повідомлення-рішення № 21/32-1/23243188/5446, яким згідно підпунктом «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ та відповідно до пп. 17.1.3, 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 цього Закону за порушення вимог пп. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 811 906,00 грн., в т. ч.: 2 374 613, 00 грн. -основний платіж, 1 437 293, 00 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Згідно рішення ДПА в Київській області від 06.08.2004р. № 8148/10/25-466/134 за результатами розгляду скарги ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго»залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 02.06.2004р. № 21/32-1/23243188/5446, та донараховано підприємству 3 429, 00 грн. податку на додану вартість та застосовано додатково до підприємства штрафні санкції на суму 1 714, 50 грн. (вказана сума податку була збільшена по епізоду щодо віднесення до податкового кредиту податку з вартості понаднормових втрат енергії).

Суд не погоджується з висновками ДПА в Київській області про заниження валового доходу структурними підрозділами позивача внаслідок включення сум нарахованих компенсацій по пільгах та субсидіях населенню, а не коштів, які надійшли з бюджету в рахунок їх погашення, та відповідно про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість з огляду на нижчевикладене.

Вищезазначені акти перевірки структурних підрозділів позивача та Акт перевірки, на підставі якого було прийнято спірне податкове -повідомлення рішення, в порушення вимог п. 1.5 -п. 1.7, п. 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності -юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16 вересня 2002 року № 429, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2002 року за № 1023/7311, (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не містять жодних посилань на первинну бухгалтерську документацію позивача, інші документи, на підставі яких було встановлено заниження кількісних і вартісних показників відпущеної населенню електроенергії, докази фактичного відпуску енергії (рахунки, виставлені позивачем, акти про зняття даних лічильників тощо), а роздруковані дані облікових комп'ютерних програм не беруться судом до уваги, оскільки вони не є первинною бухгалтерською документацією в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу.

Відповідачем не зазначено суті порушення позивачем пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 та пп. 11.3.5 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при включенні сум пільг та субсидій до складу валового доходу на момент надання таких пільг, а не на момент надходження компенсації.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного, періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань

В розумінні п. 4.1 ст. 4 цього Закону валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Визначення терміну «доходи»містить також пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. № 87, відповідно до якого доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Власним капіталом згідно з названим Положенням є частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Судом не визнається заниженням валового доходу включення до складу валового доходу відпущеної електроенергії, вартість якої підлягала компенсації з бюджету, а не сум коштів, які надійшли в погашення заборгованості бюджету з наданих пільг та компенсацій заборгованості перед позивачем.

Зазначене підтверджується тим, що відповідно до пункту 6 Порядку перерахування субвенцій на фінансування пільг і субсидій населенню на оплату електроенергії, природного та скрапленого газу, твердого палива, житлово-комунальних послуг і послуг-зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2001р. № 52, (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації та виконавчі органи міських рад (міст обласного і республіканського значення) розподіляють субвенції між підрозділами функціональної класифікації видатків бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів пропорційно їх фактичній заборгованості перед постачальниками ресурсів (товарів, послуг).

Таким чином, у відповідності до встановленого порядку одержанню коштів з бюджету за поставлену пільговим категоріям споживачів електроенергію передує поставка електроенергії. Включення до складу валового доходу товарів (робіт, послуг) в разі продажу з оплатою за рахунок бюджетних коштів по даті оплати за своєю правовою природою є пільгою (заохоченням) постачальникам, невикористання зазначеного порядку не тягне зменшення валового доходу.

Підпунктом 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг). Термін «продаж товарів» та «продаж результатів робіт (послуг)»визначено пунктом 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

В будь-якому випадку продаж прив'язується до здійснення операцій цивільно-правового характеру, якими в найбільш загальному випадку є угоди купівлі-продажу чи поставки. Тобто для встановлення факту продажу необхідно встановлення кому саме передано товар чи надано результати робіт, послуг, інакше не можна вважати доведеним факт переходу права власності, який є невід'ємним елементом продажу, а отже і формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

За розглянутим епізодом електроенергія відпускалася позивачем виключно на підставі відповідних договорів. Документом, яким фактично проводилася відповідна ідентифікація, є рахунки. Відповідно, не можуть бути нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість без ідентифікації відповідних споживачів електроенергії із визначенням фактичної кількості спожитої ними електроенергії з достатнім ступенем достовірності.

Щодо зазначеного в акті перевірки обсягу продажу у розмірі 2 377 080,00 грн. судом встановлено необґрунтованість висновку про наявність такого продажу та відповідно доходу.

Крім того, в акті перевірки зроблено висновок, що позивач в порушення п. 7.3.5 Закону України «Про податок на додану вартість» не застосовував «касовий метод»визначення податкових зобов'язань при отриманні бюджетних коштів (пільг, субсидій).

Суд вважає, що зазначений висновок відповідача є неправомірним з огляду на наступне.

Дата збільшення податкових зобов'язань позивача з податку на додану вартість у розрахунках із споживачами повинна визначатися за правилами, встановленими пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Закон України «Про податок на додану вартість»), а не пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 цього Закону, оскільки перерахунок бюджетом коштів по пільгах і субсидіях на рахунок позивача (навіть, якщо таке перерахування здійснюється напряму) є відшкодуванням позивачу збитків у зв'язку з наданням населенню пільг по оплаті вартості електроенергії.

У відповідності до пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1998р. № 848 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг надаються населенню, тобто безпосередньому споживачу електроенергії. Виникнення заборгованості за спожиту електроенергію виникає саме у споживача - фізичної особи, а не у держави. Держава лише відшкодовує витрати споживача на оплату його власних зобов'язань. Таким чином, в даному випадку нічого не придбавається за рахунок державних коштів, держава лише надає споживачу кошти на покриття його власних витрат.

Чинним законодавством передбачені також випадки, коли пільги за оплату комунальних послуг (у тому числі і постачання електроенергії) надходять до постачальників таких послуг безпосередньо з бюджету (ч. 2 п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.1994р. № 94 «Про порядок надання пільг, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Але це не означає придбання електроенергії за рахунок державних коштів, оскільки наведена вище норма передбачає, що пільги споживачам комунальних послуг надаються самими постачальниками за їх власний кошт. І лише після надання пільг постачальником електроенергії (надання електроенергії за власний рахунок) держава відшкодовує збитки такого постачальника (ч. 4 ст.17 Закону України «Про електроенергетику»). Таким чином, в даному випадку також не відбувається придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок бюджетних коштів, так як кошти бюджету йдуть не на придбання самої електроенергії, а на відшкодування збитків постачальників.

На підтвердження викладеної вище позиції свідчить також той факт, що спеціальною нормою (п. 11.11 Закону України «Про податок на додану вартість») поширено дію «касового методу»на визначення бази оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) тільки на тих платників податків, які продають ЖЕКам теплову енергію і газ природний (крім скрапленого).

Наведене свідчить про те, що законодавством передбачено для операцій з продажу електроенергії споживачам звичайний спосіб визначення дати виникнення податкових зобов'язань (пп. 7.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість»), а для деяких видів енергії та спеціальних споживачів - особливий (касовий) метод.

Таким чином, суд вважає, що при постачанні громадянам енергії позивач отримував від них суму грошових коштів з урахуванням наданих державою пільг (менше встановлених тарифів). В зв'язку з чим підприємство отримувало збитки, які становили різницю між реально понесеними витратами та сумою грошових коштів, сплачених населенням. Суд вважає, що бюджетні кошти, які отримувались позивачем, являються саме відшкодуванням збитків у зв'язку з наданням пільг населенню по оплаті вартості комунальних послуг, а не продажем товарів (робіт, послуг) і, відповідно, ці кошти не можуть бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Зважаючи на викладене, надання (нарахування та сплата) державою пільг і субсидій по оплаті електроенергії споживачам - фізичним особам не може бути віднесено до придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок бюджетних коштів у розумінні пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З урахуванням вищенаведеного донарахування Позивачу зобов'язань з податку на додану вартість у цій частині в розмірі 475 415, 00 грн. є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам законодавства України на момент виникнення спірних правовідносин. Дана позиція була підтримана, зокрема, Вищим адміністративним судом України під час розгляду цієї справи 21 жовтня 2010 року в порядку касаційного провадження.

Суд також не погоджується з висновками відповідача про завищення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 685, 00 грн. у зв'язку з не проведенням коригування податкового кредиту після ліквідації товарно-матеріальних цінностей з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником, податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з акту на списання № 250006 1/6 від 20.06.2003р. комісією у складі працівників позивача було оглянуто та списано товарно-матеріальні цінності, які втратили своє виробниче призначення внаслідок тривалого зберігання (муфти, кнопки, пускачі, проволоку, трубки, реле та лампи).

Суд вважає, що включення до складу валових витрат вартості обладнання (придбання якого на момент оплати та віднесення до валових витрат було пов'язане з господарською діяльністю позивача) не обумовлюється фактичним його використанням у подальшому і (використанням у господарській діяльності, зберіганням на складі чи списанням внаслідок зіпсуття при зберіганні). Неможливість подальшого використання матеріалів, придбання яких було пов'язано з господарською діяльністю позивача (що не заперечується відповідачем), не тягне за собою коригування валових витрат того періоду, у якому такі матеріали були і придбані.

Таким чином, висновки відповідача про завищення позивачем валових витрат на загальну суму 3 425, 03 грн. вбачаються судом такими, що не відповідають чинному законодавству.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність факту завищення позивачем валових витрат на загальну суму 3 425, 03 грн., то, відповідно, у відповідача не було підстав для зменшення позивачу податкового кредиту з ПДВ на суму 685, 00 грн. з огляду на наступне.

Як встановлено пп. 7.2.1 п, 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву,юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як свідчать матеріали справи, виписані на адресу позивача податкові накладні не містять таких реквізитів як порядковий номер.

Разом з тим недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені відповідачем в результаті перевірки підприємства, по суті не роблять податкові накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні можуть бути підставою для висновку суду, зробленого в результаті оцінки всіх доказів у відповідності з вимогами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, про можливість ідентифікації продавця та покупця, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

Недотримання позивачем порядку, встановленого пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в частині не зазначення порядкових номерів в податкових накладних, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, оскільки згідно з абз. 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку податковими накладними.

До аналогічних висновків прийшов Вищий адміністративний суд України під час розгляду цієї справи 21 жовтня 2010 року в порядку касаційного провадження.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2004 року № 21/32-1/23243188/5446 в частині податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 476 886, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 488 430, 00 грн.

Водночас, в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішення ДПА про результати розгляду скарги від 06 серпня 2004 року № 8148/10/25-466/134 суд вважає за необхідне відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язків характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що є врегульованими ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «АЕС Київобленерго»оскаржує до суду рішення ДПА про результати розгляду скарги від 06 серпня 2004 року № 8148/10/25-466/134 в частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2004 року № 21/32-1/23243188/5446 в частині податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 476 886, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 488 430, 00 грн., та в частині донарахування позивачу податкового зобов'язання у розмірі 5 143, 50 грн., з яких 3 429, 00 грн. є сумою донарахованого податку на додану вартість та 1 714, 50 грн. є сумою штрафних (фінансових) санкцій. При цьому донарахування податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій рішенням ДПА про результати розгляду скарги відбулось за епізодом щодо віднесення до податкового кредиту податку з вартості понаднормових втрат енергії, яке не є спірним по даній справі.

Відповідно до абзацу 7 п. 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом ДПА України від 11.12.1996р. № 29 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 грудня 1996р. № 723/1748)(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для платника податків ніж рішення, яке оскаржувалося. У разі збільшення органом державної податкової служби суми податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу раніше надіслане податкове повідомлення або податкові вимоги не відкликаються, а на суму такого збільшення органом державної податкової служби надсилається окреме податкове повідомлення. Збільшена сума податкового зобов'язання повинна бути сплачена або може бути оскаржена платником податків за процедурою визначеною цим Положенням із застосуванням строків, установлених для сплати або оскарження нового податкового зобов'язання.

Доказів прийняття податкового повідомлення -рішення на суму донарахованого податку та штрафних санкцій відповідачем та третьою особо, де позивач перебуває на обліку як платник податку на момент розгляду справи, суду не надано.

Враховуючи те, що податковим органом окреме податкове повідомлення-рішення на суму донарахованого податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 143, 50 грн. не надсилалося, рішення про результати розгляду скарги, прийняте податковим органом в процедурі адміністративного оскарження рішення ДПА, є таким, що не створює юридичних наслідків.

Вказане рішення, прийняте за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, само по собі не покладає на платника податків обов'язку щодо сплати податків, без отримання відповідного окремого податкового повідомлення-рішення. Офіційним письмовим документом, який породжує для платника податків права та обов'язки, покладає обов'язки із сплати податків, в даному випадку є рішення Державної податкової органу (податкове повідомлення-рішення, податкова вимога).

Виходячи з наведеного в сукупності, рішення про результати розгляду скарги, яке містить висновки податкового органу щодо первинного рішення ДПА, яким на платника податків покладені певні зобов'язання, не є рішенням (актом державного чи іншого органу) у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки таке рішення не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, оскільки не містить обов'язкового припису для нього, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії та не може бути оскаржений до адміністративного суду.

Водночас, частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною першою ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною третьою ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З огляду на те, заявлені позовні вимоги щодо рішення ДПА про результати розгляду скарги, яке не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, та обов'язок суду у випадку закриття провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України роз'яснити позивачу, до юрисдикції якого суду відноситься його спір.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПА від 02 червня 2004 року № 21/32-1/23243188/5446 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 965 317, 00 грн., в тому числі 476 886, 00 грн. -основний платіж та 488 431,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, а в задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

На відшкодування судових витрат позивач не наполягав.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «АЕС Київобленерго»задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової адміністрації в Київській області від 02 червня 2004 року № 21/32-1/23243188/5446 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 965 317, 00 грн., в тому числі 476 886, 00 грн. -основний платіж та 488 431, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

3. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова