Постанова № 24305038, 21.05.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2012 року Справа № 5002-23/5304-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Рибіної С.А.,

суддів Балюкової К.Г.,

Голика В.С.,

за участю:

позивача - не з'явився, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна";

відповідача - не з'явився, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 21 лютого 2012 року у справі № 5002-23/5304-2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" (вул. Берковецька, буд.6-а,Київ 128,04128)

до Фізичної особи-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1,Совєтський,97200)

про стягнення 212854,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2012 року у справі №5002-23/5304-2011 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі -ФОП ОСОБА_2) відмовлено з тих підстав, що не доведено факту наявності у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості перед позивачем.

Не погодившись з постановленим судовим актом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2012 року у справі №5002-23/5304-2011, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправомірно не прийняті до уваги копії документів, які підтверджують його позицію по справі. Обґрунтування та інші доводи викладені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї (т.3 арк с. 7-11, 60-62, 71-72).

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 березня 2012 року апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Рибіної С.А., суддів Голика В.С., Дмитрієва В.Є. та призначена до розгляду на 09 квітня 2012 року.

До початку судового засідання 09.04.2012 від позивача надійшло клопотання в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України про витребування певних доказів.

Судова колегія, розглянувши дане клопотання, визнала його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Документи, які на думку позивача необхідно витребувати у відповідача, були витребувані судом першої інстанції ухвалою від 30 січня 2012 року (т.2 а.с.10-11).

Відповідач у письмових поясненнях від 31.01.2012 зазначив, що він не має можливості надати суду дані документи, оскільки товар від позивача не отримував, реалізацію його не проводив, що стосується бухгалтерського обліку відповідача, то всю первинну бухгалтерську документацію в оригіналах та взаєморозрахунки здійснював та контролював бухгалтер позивача, у відповідача вона відсутня (т.2 а.с.13-14).

У зв'язку з цим ухвалою від 09.04.2012 судова колегія визнала необхідним зобов'язати Державну податкову інспекцію в Совєтському районі Автономної Республіки Крим здійснити певні дії, а саме: зобов'язано Державну податкову інспекцію в Совєтському районі Автономної Республіки Крим здійснити перевірку факту відображення в бухгалтерському та податковому обліку взаємовідносин між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" (ідентифікаційний код 34585710) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період з 24.11.2009 по 30.11.2010.

У судовому засіданні 14.05.2012 позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення скасувати, позов задовольнити.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечував.

За розпорядженням керівництва суду від 21.05.2012 суддю Дмитрієва В.Є. замінено на суддю Балюкову К.Г.

В судове засідання після перерви позивач та третя особа явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце судового засідання повідомлені відповідно до приписів чинного законодавства. Від позивача надійшли додаткові пояснення, які долучені судом до матеріалів справи, та клопотання про розгляд скарги у відсутності його представника, яке визнано судовою колегією таким, що підлягає задоволенню.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.

Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, сторони свої позиції висловили як усно, так і у письмових поясненнях, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

24 листопада 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" (Комітент) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Комісіонер) укладено До говір № 24/11-01 комісії на продаж товару (далі - Договір), за яким Комісіонер зо бов'язується за дорученням Комітента здійснювати в інтересах останнього про даж товару (пункт 1.1 статті 1 Договору).

Строк дії Договору сторони визначили в один рік з моменту підписання та домовились, що він може бути пролонгований за згодою сторін (пункт 7.2.Договору).

З пояснень позивача вбачається, що за Договором комісії позивач передав, а відповідач прийняв товарно-матеріальні цінності, основні засоби та інші нема теріальні активи на суму 14040,00 грн, про що сторонами 25 березня 2010 року складено та підписано двосторонній акт здачі-прийняття № 1, акт здачі-прийняття № 2 та акт здачі-прийняття № 3 до Договору комісії.

Крім того, позивач поставляв відповідачеві в межах договору комісії товар. 30 листопада 2010 року позивачем складено Інвентаризаційний опис №02, за яким визначені склад (номенклатуру і найменування) товарно-матеріальних цінностей та їх вартість, що перебувають на відповідальному зберіганні у Відповідача.

За змістом вказаного Інвентаризаційного опису № 02 від 30 листопада 2010 року, загальна вартість товарно-матеріальних цінностей, зазначених в Інвентаризаційному описі, що передані відпо відачеві та знаходяться на відповідальному зберіганні у відповідача, становить 179 518,76 грн.

Крім цього, 25 березня 2010 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Дого вору, відповідно до пункту 1 якої, з метою підвищення ефективності та повноцінного вико нання відповідачем умов Договору комісії, позивач надав відповідачеві право доступу до орендо ваного ТОВ "Шетеліг Україна" адміністративного приміщення, що належить останньому на праві оренди згідно Договору оренди нерухомого майна №3 від 03 березня 2010 року, площею 20,6 кв.м., та знаходиться за адресою: м. Сімферополь, Московське шосе, 11 км.

Пунктом 3 Додаткової угоди передбачено, що відповідач приймає на себе всі права та обов'язки орендаря, які передбачені умовами Договору оренди.

За період з березня 2010 року по вересень 2011 року, згідно актів здачі-приймання робіт (вико нання послуг), ТОВ "Шетеліг Україна" сплачено орендних платежів на суму 19 295,30грн.

Оскільки, згідно пункту 2.7 статті 2 Договору комісії, Комісіонер зо бов'язаний нести всі витрати, які можуть виникнути під час реалізації товару, в тому числі, оренда приміщень, позивач вважає, що сплата ним коштів в розмірі 19295,30 грн. призвела до виникнення у нього права вимагати їх відшкодування відповідачем.

Листами №№ 17/10-03 від 17.10.2011, 18/10-03 від 18.10.2011 позивач звертався до відповідача з вимогами протягом семи днів здійснити повернення за актом приймання-передачі всіх товарно-матеріальних цінностей, провести повний розрахунок за договором комісії на продаж продукції № 24/11-01від 24.11.2009, а також сплатити грошову суму у розмірі 19295,30 грн. в якості відшкодування витрат з оплати послуг оренди (т.1 арк. с. 91-97).

Відповідач факт отримання товару для реалізації за договором комісії не визнав. Крім того, зазначив, що він звертався до позивача із заявою про укладення актів приймання-передачі майна (т.2 арк. 15-17), однак позивач майно не прийняв, акти не підписав, відповідачеві не повернув.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовом, в якому позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 212854,06 грн., у тому числі 14040,00грн. -вартість товарно-матеріальних цінностей за актами здачі-прийняття №№1,2,3, 179518,76грн. собівартості товарно-матеріальних цінностей, що передані відповідачу для подальшого продажу, та 19295,30грн. сума орендних платежів в якості відшкодування витрат з оплати послуг орендаря.

Крім того, сторони зазначили, що 01.03.2010 між ними було укладено договір про надання послуг №01/03, відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором відповідач зобов'язався протягом визначеного в договорі строку надавати за плату послуги з пошуку клієнтів для позивача з якими буде укладено договори надання консультаційних або юридичних послуг, договори поставки, договори купівлі-продажу як в письмовому так і усному вигляді, а позивач зобов'язався оплачувати такі послуги.

Строк дії договору згідно пункту 6.2 - з моменту його підписання сторонами до 31.12.2010.

Правовідносини між сторонами за даним договором не стосуються предмету спору, тому не розглядаються судом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).

Частина перша статті 14 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вимогами статті 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно вимог статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

З умов укладеного між сторонами договору № 24/11-01 вбачається, що комітент доручив комісіонеру здійснити в його інтересах від свого імені продаж товару, кількість, вартість та інші ознаки якого наводяться у Додатку № 1 до Договору. З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що даний Додаток сторонами не укладався.

Однією з заявлених ТОВ „Шетеліг Україна" вимог є вимога про стягнення собівартості товарно-матеріальних цінностей на суму 179518,76 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не має належних та допустимих доказів отримання відповідачем товару на цю суму виходячи з наступного.

По-перше, надані позивачем прибуткові накладні, з бухгалтерськими довідками до них, (т.1 а.с.27-46) не містять підписів відповідача, які б свідчили про отримання ним товару.

Надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (т.2 а.с.110-112) містять тільки розрахункову вартість комісійної винагороди. Визначити з них перелік проданого товару, його вартість та період отримання не вбачається можливим.

Надані до матеріалів справи заявки ФОП ОСОБА_2 на відвантаження товару та докази його отримання підтверджують певні випадки поставки товару, однак не підтверджують заявлену позивачем до стягнення суму 179518,76 грн.

По-друге, заявлена позивачем до стягнення сума розраховується ним виходячи з інвентаризаційного опису № 2 від 30.11.2010, в якому зазначено залишок товарно-матеріальних цінностей, які знаходилися на момент здійснення інвентаризації у ФОП ОСОБА_2 на відповідальному зберіганні, та Додатку № 1 до даного інвентаризаційного опису.

Однак, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції було встановлено, що у позивача відсутній оригінал даного інвентарного опису № 2. Відповідач проти його підписання заперечує, зазначає, що зазначений в опису товар ним не отримувався, на відповідальне зберігання не приймався.

З довідки Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим № 353/17-02/НОМЕР_1 від 27.04.2012 вбачається, що первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували отримання відповідачем від позивача товарів в межах договору № 24/11-01 від 24.11.2009 у відповідача відсутні, для перевірки не надані.

При цьому розмір коштів, перерахованих позивачем відповідачеві в якості комісійної винагороди у 2 кварталі 2010 року склав 3327,52 грн., у 3 кварталі 2010 року -397,11 грн., у 4 кварталі 2010 року -110,64 грн.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна доказати ті обставини на які вона посилається, як на підстави своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (стаття 43 Господарського процесуального України).

Згідно пункту 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"№18 від 26.12.2011 якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

Враховуючи, що у позивача відсутні оригінали документів, на які він посилається у позовній заяві, надані позивачем докази не відповідають вимогам зазначені вище норми чинного законодавства, судова колегія погоджується з судом першої інстанції щодо відмови у задоволені вимог позивача в частині стягнення 179517,76 грн.

Дослідивши доводи позивача щодо вимоги про відшкодування 19295,30грн. - суми орендних платежів, суд зазначає наступне.

03.03.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Атлантік Крим" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Шетеліг Україна" укладено договір оренди адміністративного приміщення загальною площею 20,6 кв.м. за адресою: Московське шосе, 11 км., місто Сімферополь (т. 1арк. с. 48-51). Відповідно до акту приймання-передачі від 09.03.2010 майно передано позивачеві у строкове платне користування. Позивачем зобов'язання по договору щодо сплати орендної плати виконувались, що підтверджується матеріалами справи (т. 1 арк. 55-90).

Окрім цього, між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору комісії № 24/11-01 від 24.11.2009, відповідно до якої позивач надає відповідачу право доступу до орендованого ним приміщення, та право користування офісним приладдям, яке знаходиться в приміщенні, а відповідач, в свою чергу, бере на себе всі обов'язки та відповідальність орендаря, які передбачені умовами договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 03.03.2010.

Відповідно до статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Судова колегія дійшла висновку, що сторони спору домовилися щодо суборенди відповідачем приміщень за адресою: місто Сімферополь, Московське шосе, 11 км., та відсутні докази передачі орендованого майна позивачем відповідачеві.

Іншій, ніж встановлений статтею 795 Цивільного кодексу України, початок обчислення строку договору найму між позивачем та відповідачем не встановлений, тому судова колегія визнає, що немає підстав вважати відповідача таким, що отримав приміщення у користування, а відтак немає підстав для задоволення вимог позивача в цій частині.

Щодо вимоги про стягнення 14040,00 грн. - вартості майна переданого по договору консигнації № 24/11-04 від 24.11.2009, судова колегія встановила, що такий договір сторонами не укладався взагалі.

Судом встановлено, що на підставі актів №№ 1, 2, 3 майно відповідачем отримано, майно дійсно не повернуто, проте в матеріалах справи є акти приймання-передачі №№ 1-3/1 по договору консигнації № 24/11-04 від 24.11.2009, які направлені позивачу (т. 2 арк. с 15-17). Докази неможливості повернення цього майна та, як слідство, необхідності стягнення його вартості, позивач не має, суду не надав.

Інші доводи скаржника не приймаються судом, оскільки не знайшли свого підтвердження матеріалами справи та є довільним тлумаченням скаржником норм права та матеріалів справи.

Також, на виконання ухвали Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 Державною податкову інспекцію в Совєтському районі Автономної Республіки Крим здійснено перевірку факту відображення в бухгалтерському та податковому обліку взаємовідносин між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за період з 24.11.2009 по 30.11.2010. Відповідно до довідки від 27.04.2012 Державною податковою інспекцією в Совєтському районі Автономної Республіки Крим не встановленні факти в підтвердження доводів позивача.

Крім того, з матеріалів справи, вбачається, що органами внутрішніх справ України неодноразово проводилися перевірки по факту шахрайських дій відповідача, крадіжки ним документів та по факту вимагання директором та керівником служби безпеки Товариства з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" у відповідача грошових коштів. Факти, викладені у заявах директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 не знайшли свого реального підтвердження, у зв'язку із чим у порушенні кримінальних справ було відмовлено (т.2 арк. с. 23-75,106-108).

Таким чином, судова колегія прийшла до висновку, що у позивача відсутні належні докази, та оригінали документів на підтвердження його вимог, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято при вірному встановленні обставин справи та правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 21 лютого 2012 року у справі № 5002-23/5304-2011 залишити без змін.

Головуючий суддя С.А. Рибіна

Судді В.С. Голик

К.Г. Балюкова

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Шетеліг Україна" (вул. Берковецька, буд.6-а,Київ 128,04128)

2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (АДРЕСА_1,Совєтський,97200)

3.

4.