Рішення № 24304300, 15.05.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.12 Справа№ 5015/1689/12

за позовом ТОВ "М.С.Л."

до відповідача ФОП ОСОБА_1

про стягнення заборгованості

ціна позову: 18159,81грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Сорочик В.Ю.

Представники:

від позивача - ОСОБА_2- представник, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача - ОСОБА_1

Суть спору:

ТОВ "М.С.Л." звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову: 18159,81грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області №5015/1689/12 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 14год. 00хв. 15.05.2012р.

Представнику Позивача та Відповідача оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалі господарського суду Львівської області, які скеровані чи оголошені Сторонам, (підтвердженням чого є реєстри вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмова заява представника), зазначалось, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано наступні документи: повідомлення про відсутність обставин передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України; копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців

Відповідач в судове засідання з'явилась, позовні вимоги визнала в повному обсязі, про що в судовому засіданні подала відповідну заяву.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 17064,27грн. боргу.

01.01.2010р. між ТОВ «М.С.Л.»( далі- Довіритель) та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 (далі- Повірений) укладено договір №18 про розповсюдження білетів державних лотерей, відповідно до п.п.1.1, 1.2. якого предметом договору є розповсюдження білетів державних лотерей Повіреним від імені та за рахунок Довірителя на території м.Львова юридичним, фізичним особам. Під розповсюдженням лотерейних білетів в цьому Договорі слід розуміти як реалізацію білетів миттєвих лотерей та лотереї типу бінго, так і прийняття ставок у числові, та інші лотереї як з використанням електронного терміналу так і без нього.

Згідно п.п.2.2.1, 2.2.5 Договору, Повірений зобов»язаний організувати розповсюдження білетів лотерей, що проводяться Довірителем, за ціною вказаною Довірителем; вказану Довірителем ціну Повірений не має права змінювати; повідомляти Довірителеві, на його вимогу, відомості про хід розповсюдження лотерейних білетів та виплати виграшів.

Відповідно до п.2.2.6 Договору, Повірений зобов»язаний щотижня перераховувати на банківський рахунок Львівського Представництва Довірителя кошти одержані від розповсюдження лотерейних білетів Довірителя. Повірений має право щотижня здавати кошти одержані від розповсюдження лотерей в касу Львівського представництва М.С.Л.

Згідно п.3.1.Договору, Довіритель виплачує Повіреному за підсумками розповсюдження державних лотерей 5%, від суми розповсюджених білетів (прийнятих ставок) за один місяць, що є його винагородою та відшкодуванням витрат.

У зв»язку із неналежним виконанням своїх зобов»язань за Договором, станом на 29.08.2011р. у Відповідача виник борг перед Позивачем у розмірі 25 821,28грн. Відповідач свій борг перед Позивачем визнав та уклав з ним Договір про реструктуризацію заборгованості від 29.08.2011р., відповідно до якого зобов»язався погасити зазначену заборгованість до 31.12.2011р.

Після укладення договору про реструктуризацію заборгованості від 29.08.2011р. Відповідач продовжував розповсюджувати білети державних лотерей. В цей період ним реалізовано білетів на суму 6161грн., з яких: виплатив як виграші-1147,96грн., залишив як винагороду -308,05грн. та 4704,99грн. зобов»язаний був повернути Позивачу (дані підтверджуються Відомістю розповсюджувача ПП ОСОБА_1 від 30.11.2011р., на підставі якої, згідно п.2.6 Договору про розповсюдження державних лотерей №18 від 01.01.2010р., розраховується сума заборгованості Повіреного). В період з 29.08.2011р. до 30.11.2011р. Повірений перерахував на рахунок Довірителя кошти у сумі 3047грн. та здав у касу -10415грн., внаслідок чого повністю повернув Позивачу кошти, отримані від реалізації білетів державних лотерей після 29.08.2011р., та частково погасив заборгованість за Договором про реструктуризацію заборгованості від 29.08.2011р., про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки про операції та прибуткові касові ордери.

З врахуванням вищенаведеного, борг Відповідача перед Позивачем становить 17064,27грн.

Позивачем скеровувалась претензія Відповідачу про здійснення оплати боргу, проте в матеріалах справи відсутні та Сторонами не наведено доводів та не представлено доказів надання відповіді на претензію.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, визнання Відповідачем даного боргу, та те, що в матеріалах справи відсутні та Відповідачем не подані докази, які б спростовували позовні вимоги, чи докази, які б свідчили про повне чи часткове погашення боргу в сумі 17064,27 грн., враховуючи представлені докази та доводи мотивувальної частини рішення, суд приходить до висновку, що вимога Позивача щодо стягнення з Відповідача 17064,27 грн. підлягає до задоволення.

Щодо стягнення 816,37грн. пені, 119,72грн. інфляційних нарахувань та 159,45грн. 3% річних.

Позивач у позовній заяві наводить розрахунки пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, проведені відповідно до основного боргу.

Відповідно до п.5.2 Договору №18 про розповсюдження білетів державних лотерей від 01.01.2010р., за несвоєчасне перерахування Повіреним коштів, отриманих від розповсюдження білетів державних лотерей Повірений сплачує Довірителю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає перерахуванню на рахунок Довірителя за кожний день прострочення.

Відповідно до п.4.2 Договору про реструктуризацію заборгованості від 29.08.2011р., в разі несвоєчасного погашення Боржником заборгованості згідно з умовами цього Договору Боржник зобов"язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 816,37грн. пені, 119,72грн. інфляційних нарахувань та 159,45грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст. 4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.05.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 18.05.2012року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 34, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ФОП ОСОБА_1 (79019, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ТОВ "М.С.Л." ( 01004, м.Київ, вул..Шовковична, 50а, ідентифікаційний код 30109292)) 17064,27грн. основного боргу, 816,37грн. пені, 159,45грн. 3% річних, 119,72грн. інфляційних втрат, 1609,50грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.