Ухвала суду № 24293769, 30.03.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравцова Н.В.

Суддя-доповідач - Бишов М. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2012 року справа №2а-11055/11/1270

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Бишова М.В.

суддів Компанієць І.Д., Шальєвої В.А.,

при секретарі Газарян А.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Первомайську Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року по адміністративній справі № 2а-11055/11/1270 за позовом Приватного підприємства «Ірбіс» до Державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганській області про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000542301 від 14.11.2011р.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року по адміністративній справі №2а-11055/11/1270 адміністративний позов Приватного підприємства «Ірбіс» до Державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганської області про визнання дій неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення задоволений частково. Скасоване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Первомайську Луганської області №0000542301 від 14.11.2011р. про збільшення грошового зобов'язання за основним платежем 275337 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 68834,25 грн.

В інший частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у позові (а.с.245-257). Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач вказує, що під час розгляду справи суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права. Висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають обставинам справи.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, що дає суду право розглянути справу у їх відсутність у порядку письмового провадження на підставі ст.197 ч.1 п.2 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Приватне підприємство «Ірбіс» зареєстроване в якості юридичної особи виконавчим комітетом Первомайської міської ради 25.09.2000р., є платником податків і зборів та перебуває на обліку в ДПІ в м. Первомайську .

Позивачем було подано до ДПІ в м. Первомайську Луганської області декларацію з податку на додану вартість за липень, серпень 2011 року з реєстром виданих та отриманих податкових накладних (а.с.40-47, 129-135), якою визначено суму податкового кредиту (рядок 17) за липень 2011 року - 380930 грн та серпень 2011 року - 329712 грн.

Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів наведена у додатку № 5 до вказаних декларацій (а.с.44, 47).

На підставі службового посвідчення серія НОМЕР_1, виданого 20.10.2008р. ДПІ в м.Первомайську, Меркуловою О.Л., головним державним податковим ревізором інспектором податкової служби 1 рангу відділу податкового контролю юридичних осіб ДПІ в м. Первомайську, згідно із п.п. 75.2.1 п. 75.1 статті 75, п.п. 78.1.1, п. 78.1.4 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ в м. Первомайську від 18.10.2011р. №357, проведена документальна невиїзна перевірка ПП «Ірбіс» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.07.2011р. по 31.08.2011р.

За результатами даної перевірки складено акт № 465/23/31140050 від 21.10.2011р. (а.с.19-31), яким встановлено порушення:

1) пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 7 Господарського кодексу України; п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 , п. 201.7, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, п.п 11.3 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, у результаті чого за перід з 01.07.2011 по 31.08.2011 завищено податковий кредит у сумі 275337 грн., у тому числі за: липень 2011 року на суму 205645 грн., за серпень 2011 року на суму 69 692 грн;

2) згідно пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України встановлено нікчемні правочини по операціях з придбання товарів (робіт, послуг).

Висновки акту невиїзної перевірки ґрунтуються на тому, що позивачем було сформовано податковий кредит від ТОВ «Технобуд-2011», яким на виконання умов договору було видано податкові накладні, оформлені з порушенням норм діючого законодавства, оскільки кількість (обсяг, об'єм), відповідної суми податку у цифровому значенні та загальної суми коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку, не відповідає відомостям, вказаним у товаро-транспортних накладних за відповідні періоди часу. Таким чином, кількість та сума отриманого товару, зазначеного у податковій накладній, не відповідає фактичному отриманню позивачем товару, що є порушенням ст.. 198 ПК України.

Згідно довідки диспансерного відділення Стахановської психіатричної лікарні №316 від 07.09.2011р.ОСОБА_1, який є директором ТОВ «Технобуд-2011», знаходиться на обліку у лікаря психіатра з 2009 року. За повідомленням лікаря провести слідчі дії з Сушковим В,В. не вбачається можливими.

Крім того, ПП «Ірбіс» сформовано податковий кредит за рахунок контрагента - постачальника ТОВ «Технобуд-2011», у якого відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні необхідні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, що є підставою для визнання угод між вказаними підприємствами нікчемними в силу ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України.

Також у акті перевірки зазначено, що дати виписки податкових накладних, зазначених ТОВ «Технобуд-2011» у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2011 року, не відповідають датам отриманих податкових накладних, зазначених ПП «Ірбіс» у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних у серпні 2011 року.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 14.01.2011р. №0000542301 про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем - 275337 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 68834,25 грн (а.с.32).

Спірним питанням у даній справі є реальність господарських операцій, укладених між ПП «Ірбіс» та ТОВ «Технобуд-2011», що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань.

Згідно п. 14.1.156 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно п. 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.ст. 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, плаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 статті 201 ПК України 201.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно абз. 1 п. 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З системного аналізу вказаних норм закону, податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок, або надати висновок про правомірність формування податкового кредиту або збільшити грошове зобов'язання із визначенням суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету.

Згідно додатку №5 до декларації з ПДВ за липень 2011 року (а.с.44) позивачем у розділі ІІ «Податковий кредит» зазначено операції з придбання товару з податком на додану вартість, які надають право формування податкового кредиту», зокрема, під №11 постачальник (інд. код. 3752255120495) на суму податку на додану вартість 205645,05 грн.

Згідно додатку №5 до декларації з ПДВ за серпень 2011 року (а.с.47) позивачем у розділі ІІ «Податковий кредит» зазначено операції з придбання товару з податком на додану вартість, які надають право формування податкового кредиту», зокрема, під №10 постачальник (інд. код. 3752255120495) на суму податку на додану вартість 69691,50 грн.

Постачальником, який визначений у вказаній декларації за інд. кодом 3752255120495, є ТОВ «Технобуд-2011».

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем було надано первинні документи, які є документами первинного бухгалтерського обліку та які підтверджують правомірність формування податкового кредиту по декларації за липень, серпень 2011 року по контрагенту ТОВ «Технобуд-2011».

29.04.2011р. між ТОВ «Технобуд-2011» та ПП «Ірбіс» було укладено договір поставки (а.с.48,49).

Згідно договору поставки перехід права власності на товар відбувається з моменту отримання товару і підписання накладної.

На виконання умов договорів від ТОВ «Технобуд-2011» на адресу ПП «Ірбіс» було здійснено поставку товару, що підтверджується податковими накладними, товарно-транспортними накладними та накладними (а.с.50-57, 136-159, 173-190).

Факт сплати податку на додану вартість у ціні товару підтверджено платіжними дорученнями (а.с.58-65, 124-128).

На момент здійснення відповідних господарських операцій контрагент позивача ТОВ «Технобуд-2011» був зареєстрований платником податку на додану вартість та мав відповідне свідоцтво платника ПДВ.

Таким чином, на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Технобуд-2011», останній був зареєстрований платником ПДВ, а тому у позивач були законні підстави для віднесення сум до податкового кредиту по вказаному контрагенту.

Колегій суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданими позивачем первинними документами підтверджено реальність господарських операцій по постачанню товару від ТОВ «Технобуд-2011» на адресу ПП «Ірбіс» у квітні 2011 року.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання представника відповідача на те, що на момент укладання договору ТОВ «Технобуд-2011» не мав свідоцтва ПДВ, оскільки наявність даного свідоцтва є підставою для здійснення господарських операцій та право на формування однією із сторін договору податкового кредиту. На момент здійснення господарських операцій ПП «Ірбіс» з ТОВ «Технобуд-2011», останній був зареєстрований платником ПДВ.

Щодо посилання представника відповідача на те, що кількість та сума отриманого товару, зазначеного у податкових накладних за липень 2011 року по господарським операціям між ПП «Ірбіс» та ТОВ «Технобуд-2011» не відповідає фактичному отриманню позивачем товару у день складання таких накладних, судом встановлено наступне.

Однією із підстав для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Порядок заповнення та обов'язковість реквізитів податкової накладної визначено у п. 201.1 статті 201 ПК України.

Згідно п. 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкові накладні, виписані ТОВ «Технобуд-2011» у липні 2011 року, були оформлені із зазначенням обов'язкових реквізитів, визначених п. 201.1 статті 201 ПК України.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що товар у кількості та за ціною, вказаний у податкових накладних за липень 2011 року, поставлявся на адресу ПП «Ірбіс» часткового із проміжком часу, про що свідчать товарно-транспортні накладні за липень 2011 року.

Але враховуючи те, що товар, вказаний у податкових накладних, виписаних ТОВ «Технобуд-2011» у липні 2011 року фактично був поставлений на адресу ПП «Ірбіс», сплачений позивачем у повному обсязі, підстав для визнання податкових накладних такими, що складені в порушення вимог ст.. 201. ПК України у суду немає.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по господарським операціям з ТОВ «Технобуд-2011» у липні 2011 року, оскільки таке право підтверджується податковими накладними, фактичним отриманням товару та оплатою цього товару в повному обсязі ПП «Ірбіс». Щодо правомірності формування податкового кредиту позивачем по господарським операціям з ТОВ «Технобуд-2011» у серпні 2011 року колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що під час здійснення господарських операцій по поставці товару ПП «Ірбіс» у серпні 2011 року отримало від ТОВ «Технобуд-2011» податкові накладні, які були відображені позивачем у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2011 року.

Згідно п. 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Під час здійснення перевірки податковою інспекцією було отримано реєстр виданих та отриманих податкових накладних ТОВ «Технобуд-2011» за серпень 2011 року. При досліджені даного реєстру податковою інспекцією було встановлено, що дати виписки податкових накладних ТОВ «Технобуд-2011» на адресу позивача не відповідають датам отриманих податкових накладних ПП «Ірбіс» від ТОВ «Технобуд-2011» у серпні 2011 року. Таким чином, податковий інспектор прийшов до висновку про порушення позивачем п. 201.15 статті 201 ПК України та, як наслідок, до безпідставного формування позивачем податкового кредиту за серпень 2011 року по ТОВ «Технобуд-2011».

Суд першої інстанції правомірно не погодився з доводами відповідача, оскільки порушення норм податкового законодавства контрагентом позивача породжує наслідки саме для цього підприємств, а тому не може впливати на право позивача на формування податкового кредиту. Відповідно до п.п. 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010р., акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Натомість, під час складання акту податковим органом не враховано, що порядок формування податкового кредиту та підстави його виникнення, регламентований нормами Податкового кодексу України, згідно якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушенню якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за липень, серпень 2011 року, не було доведено, що позивачем не було отримано товару по податковим накладним за липень, серпень 2011 року по господарським операціям з ТОВ «Технобуд-2011».

Натомість, представником відповідача у своїх поясненнях було підтверджено фактичне отримання позивачем товару від ТОВ «Технобуд-2011» та його сплату в повному обсязі у кількості та у сумах, вказаних у податкових накладних, виданих ТОВ «Технобуд-2011» у липні-серпні 2011 року.

З урахуванням документів, які були надані позивачем під час судового розгляду справи, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що правові наслідки за вказаним договором настали, позивачем та його контрагентом виконані договірні обов'язки, податкові накладні оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту у липні 2011 року у сумі 205645 грн. та у серпні 2011 року у сумі 69692 грн. по господарським операціям з ТОВ «Технобуд-2011».

Щодо посилання представника відповідача на те, що у контрагента позивача - ТОВ «Технобуд-2011» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні необхідні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, відсутність юридичної особи за місцем знаходження, а тому підтвердити реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Технобуд-2011» неможливо, суд першої інстанції правильно вважав безпідставним, оскільки нормами діючого законодавства не поставлено в залежність формування податкового кредиту платником податку від чисельності робітників контрагента та наявністю трудових умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності.

Посилання відповідача у акті на встановлення нікчемності правочинів по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) між позивачем та ТОВ «Технобуд-2011» на підставі пунктів 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст.ст. 207-208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Згідно ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Також є необґрунтованими доводи відповідача щодо порушення норм податкового законодавства контрагентами з другої ланки постачання, оскільки нормами діючого законодавства передбачено, що на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту здійснювати контроль та перевірку за дотриманням усіма постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника або через відсутність документального підтвердження сплати податку зазнавати певних негативних матеріальних наслідків у вигляді зменшення податкового кредиту за відповідний період у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару (робі, послуг).

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідачем неправомірно було встановлено порушення позивачем права на формування податкового кредиту у липні-серпні 2011 року по контрагенту ТОВ «Технобуд-2011», а тому податкове повідомлення-рішення від 14.11.2011р. №0000542301 є незаконним та підлягає скасуванню.

Виходячи з вищенаведеного колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо збільшення суми грошового зобов'язання у сумі 225765 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 грн.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача та вважає їх безпідставними,

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог позивача.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196-198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Первомайську Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року по адміністративній справі № 2а-11055/11/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року по адміністративній справі № 2а-11055/11/1270 - залишити без змін.

Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Колегія суддів М.В. Бишов

І.Д. Компанієць

В.А. Шальєва