Постанова № 24285199, 15.05.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/10805/11

категорія 8.2.6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сичової О.П. ,

при секретарі - Прохорчуку П.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ"

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції у Житомирській області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.10.2011 р. № 0002102301, № 0002112301, № 0002122301,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції № 0002102301 від 27.10.2011 року, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 2379890,00 грн., з яких 2174434,00 грн. основного платежу, 205456,00 грн. штрафних санкцій; № 0002112301 від 27.10.2011 року, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 889327,00 грн., з яких 835872,00 грн. основного платежу, 53456,00 грн. штрафних санкцій; № 0002122301 від 27.10.2011 року, яким визначено податкове зобов'язання по екологічному податку (надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання) в сумі 47521,00 грн., з яких 47520,00 грн. основного платежу та 1,00 грн. штрафних санкцій. Посилаючись на факти викладені у позовній заяві, позивач просив позов задовольнити повністю.

Відповідно до ст. 55 КАС України, ухвалою суду від 15 травня 2012 року відповідача по справі Коростенську об'єднану державну податкову інспекцію було замінено на її правонаступника Коростенську об'єднану державну податкову інспекцію у Житомирській області Державної податкової служби.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити на підставі наявних матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених в актах перевірки та письмових запереченнях.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ" знаходиться на податковому обліку в Коростенській об'єднаній державній податковій інспекції та є платником податку на додану вартість, відповідно до свідоцтва №100234958 від 10.07.2009 року.

З 12.08.2011 року по 02.09.2011 року Коростенською об'єднаною державною податковою інспекцією була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року.

У зв'язку з подачею позивачем заперечення з 04.10.2011 року по 12.10.2011 року Коростенською об'єднаною державною податковою інспекцією була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ" з питань викладених у поданому запереченні.

За наслідками вказаних перевірок позивачем відповідно були складені акти перевірки №1425/23-01/36245605 від 19.09.2011 року та №1546/23-01/36245605 від 19.10.2011 року згідно висновків яких було встановлено з боку позивача наступні порушення:

- п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010р. , в результаті чого платником занижено податок на прибуток за перевіряємий період в розмірі 502265 грн.

- п.п. 7.4.1 п.7.2, п.п. 7.5.1 п. 7.5, Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.1, п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість у сумі 407319 грн.

- п.241.1, п.241.2. п.п.242.1.4 п.242.1 ст.242 розд. III Податкового кодексу України , в результаті чого встановлено, що платником не нараховано та не сплачено екологічний податок у сумі 47520,49 грн.

- п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України , в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 1672169,00 грн.

- п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 428553,00 грн.

На підставі зазначених висновків, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення № 0002102301 від 27.10.2011 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 2379890,00 грн., з яких 2174434,00 грн. основного платежу, 205456,00 грн. штрафних санкцій, № 0002112301 від 27.10.2011 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 889327,00 грн., з яких 835872,00 грн. основного платежу, 53456,00 грн. штрафних санкцій, № 0002122301 від 27.10.2011 року про визначення податкового зобов'язання по екологічному податку (надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання) в сумі 47521,00 грн., з яких 47520,00 грн. основного платежу та 1,00 грн. штрафних санкцій.

Перевіривши оскаржувані податкові повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Щодо податкового повідомлення - рішення № 0002112301 від 27.10.2011 року та податкового повідомлення - рішення №0002102301 від 27.10.2011 року.

На час формування позивачем податкового кредиту за квітень-грудень 2010 року та валових витрат за півріччя 2010 року, 3 квартали 2010 року та за 2010 рік діяли норми Закону України "Про податок на додану вартість" (далі-Закон ) та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 1.7 статті 1 Закону визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)

Згідно п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п.п. 5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Формування ж позивачем валових витрат в І , ІІ кварталі 2011 року, в травні 2011 року, а також формування податкового кредиту в січні - червні 2011 року здійснювалось згідно норм Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені положення Закону та ПК України для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, між ТОВ "СКВ-МІГ" та ПП "Авантис" укладено договір поставки нафтопродуктів № 010909-ЗП від 01.09.2009 р. (а.с. 14-66 т.1), договір відповідального зберігання паливно-мастильних матеріалів № 05/05-01 від 05.05.2010 р. (а.с. 18-22 т.1), додаткову угоду до договору 05/05-01 відповідального зберігання паливно-мастильних матеріалів від 30.12.2010 р. (а.с. 17 т.1), додаткову угоду № 1 до договору № 281109-2 від 30.12.2010 р. (а.с. 23 т.1), додаткову угоду до договору поставки нафтопродуктів № 010909-ЗП від 30.12.2009 р.

На виконання вказаних договорів позивачем був отриманий товар, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, зокрема видатковим накладними копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 97-250 т.1, 1-29 т.2), які були отримані від ПП "Авантис".

Виконання договору на відповідальне зберігання нафтопродуктів підтверджується актами приймання-передачі (а.с. 216-218 т.2, 223-225 т.2, 227-238 т.2, 243-250 т.2, 18-19 т.3, 26-27 т.3, 50-52 т.3, 57-75 т.3, 79-130 т.3, ).

Позивачем отримані від контрагента також податкові накладні (а.с. 30-211 т.2).

Факт транспортування нафтопродуктів від ПП "Авантис" підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортним накладними на відпуск нафтопродуктів (а.с.212-215 т.2, 219-222 т.2, 226 т.2, 239-242 т.2, 1-17 т.3, 20-25 т.3, 29-49 т.3, 53-56 т.3, 76-78 т.3, 131-140 т.3, 144 т.3) та товарно - транспортними накладними (а.с.141-143 т.3, 145 т.3)..

Так, відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до п.7.5.6 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива і енергетики, Міністерства економіки, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008р. №281/171/578/155, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 02.09.2008р. №8015496 (надалі Інструкція), відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється товарно-транспортною накладною у чотирьох примірниках, з яких :

- перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

- другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

- третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу . Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки товарно - транспортних накладних на підприємстві є документами суворої звітності.

товарно-транспортні накладні на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства ( п. 7.5.7. Інструкції ).

Відповідно до п.5.1.1 Інструкції приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

Представником відповідача в судовому засіданні не заперечувався факт наявності на час перевірки у ТОВ "СКВ-МІГ товарно-транспортних накладних на перевезення нафтопродуктів. Однак, він пояснив, що надані документи не відповідали встановленій формі, оскільки в графі "пункт навантаження" та "пункт розвантаження" стоїть відмітка Коростень, а тому вони не можуть підтвердити факту отримання позивачем нафтопродуктів.

Разом з тим, представник позивача пояснив, що ПП "Авантис" навантажував нафтопродукти в місті Коростені та відвантажував нафтопродукти позивачу також в межах міста Коростень, що не суперечить чинному законодавству.

За наявності в товарно-транспортних накладних на перевезення нафтопродуктів інших даних щодо отримання позивачем товару, доводи відповідача не можуть бути прийняті судом до уваги.

За таких обставин суд вважає, що понесені позивачем витрати підтверджені належним чином складеними первинними документами, а тому податкове повідомлення - рішення №0002102301 від 27.10.2011 року про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток прийняте з порушенням закону та підлягає скасуванню.

Крім того, правомірність віднесення сум податку на додану вартість по господарських операціях з ПП "Авантис" підтверджена податковими накладними після дослідження яких судом встановлено, що вони виписані в підтвердження здійснення операцій з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, а підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності не встановлено.

Щодо твердження відповідача з приводу нікчемності вищезазначених угод, суд зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Однією з ознак, яка згідно з Цивільним кодексом України впливає на дійсність правочину є наявність вільного волевиявлення тієї особи, що є саме учасником правочину. В даному випадку учасниками оспорюваних правочинів є юридичні особи - суб'єкти господарювання, які діють через свої органи управління, визначені установчими документами.

Угоди, укладені між ТОВ "СКВ-МІГ" та ПП "Авантис" спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Реальне настання правових наслідків за визначеними відповідачем нікчемними угодами, підтверджено тим, що за цими угодами контрагенти - ПП "Авантис" виконав повністю взяті на себе зобов'язання по продажу та зберіганні нафтопродуктів. Учасники цих господарських операцій у своїх бухгалтерській та податковій звітностях повно і достовірно відобразили вчинені операції.

Усі господарські операції, у тому числі щодо отримання товару та послуг від ПП "Авантис" підтверджені первинними документами позивача, у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від , які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності укладених договорів є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи.

Слід також відмітити, що Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Тому відсутність у контрагентів складських приміщень не є підставою для не включення таких сум ПДВ до складу податкового кредиту платником податку-покупцем і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0002112301 від 27.10.2011 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість також підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення - рішення №0002122301 від 27.10.2011 року.

Нормативного регулювання порядку сплати екологічного податку, починаючи з 01.01.2011 року регламентовані Податковим кодексом України, який відносно порядку адміністрування екологічного податку набрав чинності 01.01.2011 р.

Підпункт 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає, що екологічний податок - це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Статтею 240 Податкового кодексу України до кола платників податку віднесені:

240.1. суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

240.1.1. викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

240.1.2. скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

240.1.3. розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

240.1.4. утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

240.1.5. тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

240.2. суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Таким чином, Податковим кодексом України визначено такі обов'язкові умови віднесення особи до платників екологічного податку, як:

- здійснення особою викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

- скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти;

- розміщення, утворення та тимчасове зберігання відходів, в тому числі радіоактивних;

- здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Нормами статті 241 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено, що податок, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

241.2. До податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які:

241.2.1. здійснюють оптову торгівлю паливом;

241.2.2. здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті).

Пунктом 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом та базою оподаткування були визначені обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами (п.п. 242.1.4).

Системний аналіз вказаних положень Розділу VIII Податкового кодексу України свідчить про те, що особа може бути визнана податковим агентом при здійсненні оптової торгівлі паливом виключно за умови встановлення факту реалізації пального покупцю, який здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ним придбаного палива.

Як вбачається з акту перевірки та підтверджено представником відповідача в судовому засіданні, обставини використання контрагентами позивача придбаного палива під час проведення перевірки не досліджувалися та не встановлювалися. Податковим органом зроблено висновок про невиконання позивачем функцій податкового агента виключно на підставі того, що позивач здійснював оптову торгівлю паливом.

Суд вважає такий підхід до тлумачення норм ст.ст. 240-242 Податкового кодексу України таким, що протирічить самому поняттю екологічного податку, яке міститься у підпункті 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та чітко пов'язує обов'язок по його сплаті з фактичним утворенням викидів у атмосферне повітря забруднюючих речовин.

Таким чином, висновок податкового органу зроблений за результатами хибного аналізу норм розділу VIII Податкового кодексу України та без встановлення всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про покладення на особу обов'язку виконання функцій податкового агенту.

Крім того, зі співставлення змісту норм статей 18 та 241 Податкового кодексу України вбачається різний підхід до визначення особи, яка є податковим агентом.

Так, згідно п. 18.1 ст. 18 Податкового кодексу України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Однак, нормами розділу VIII Податкового кодексу України не передбачено, що податковий агент перераховує екологічний податок до бюджету від імені та за рахунок коштів платника такого податку та здійснює це саме при нарахуванні (виплаті, наданні) йому доходів.

Судом встановлено, що позивач у І, ІІ кварталі 2011 року не здійснював нарахування (виплату, надання) контрагентам, які придбали паливо, доходів, з яких було б можливим утримати відповідний податок.

Суд зазначає, що нормами п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України визначено принципи податкового законодавства України, серед яких у п.п. 4.1.4 передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У Рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Серков проти України» від 07.07.11 р. зазначено наступне. Якщо відповідне національне законодавство не є чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідає вимозі «якості» закону, що має наслідком його суперечливе тлумачення, а також застосування судами підходу, який би був сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення, це є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Таким чином, з урахуванням норм чинного національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, керуючись принципом верховенства права, суд приходить до висновку про те, що у разі відсутності узгодженості та чіткості національного законодавства - рішення контролюючого органу має бути прийнято виключно на користь платника податків, що не було зроблено відповідачем.

Суд також зазначає, що з 01.10.2011 р. статтю 241 Податкового кодексу України викладено в новій редакції згідно із Законом України від 07.07.2011 р. № 3609-VI, якою перелік податкових агентів принципово змінено, а саме, до кола податкових агентів віднесено суб'єкти господарювання, які:

241.2.1. здійснюють торгівлю на митній території України паливом власного виробництва та/або передають замовнику або за його дорученням іншій особі паливо, вироблене з давальницької сировини такого замовника;

241.2.2. здійснюють ввезення палива на митну територію України.

Вказане свідчить про зміну підходу законодавця до визначення кола осіб, що є податковими агентами по сплаті екологічного податку та часткове врегулювання існуючих протиріч.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в ході розгляду справи не надано належного обґрунтування його правової позиції та, відповідно, правомірності прийнятих спірних податкових повідомленнь-рішень. Судом встановлено, що відповідач діяв всупереч принципам податкового законодавства та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

У зв'язку з цим, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню витрати у вигляді судового збору в розмірі 84,69 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 94 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби від 27.10.2011 р. № 0002102301, № 0002112301, № 0002122301

Відшкодувати з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ" судові витрати в сумі 84,69 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: О.П. Сичова

Повний текст постанови виготовлено: 21 травня 2012 р.