Рішення № 24269743, 22.05.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-2/5326-2012 22.05.12За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ

Україна»

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова

компанія «Оранта»

про стягнення 7 538,35 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Лигін В.В.

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»про стягнення 7 538,35 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу та 589,02 грн. пені за прострочення виплати страхового відшкодування; сплачений за подання даного позову судовий збір позивач також просить стягнути з відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2012р. порушено провадження у справі.

Через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва 14.05.2012р. від М(Т)СБУ надійшла відповідь на судовий запит.

Представником позивача в судовому засіданні 22.05.2012р. були надані суду документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

Представники відповідача в призначене судове засідання 22.05.2012р. не з'явилися, про поважні причини їх неявки суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

В судовому засіданні 22.05.2012р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

23.05.2008р. між ОСОБА_2 (Страхувальник та Вигодонабувач) та ВАТ СК «ПЗУ Україна»(найменування якого було змінено на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», Страховик, Позивач) був укладений Договір добровільного страхування № 021.44825.3022, предметом якого є: страхування майнових інтересів Страхувальника, що пов'язані з володінням, користування, розпорядженням транспортним засобом - автомобілем Lanos», д.р.н. НОМЕР_1 (Застрахований автомобіль), та додатковим обладнанням, встановленим на Застрахований автомобіль; відшкодування шкоди заподіяної особі, її майну, а також шкоди заподіяної юридичній особі внаслідок використання Застрахованого автомобіля; відшкодування шкоди заподіяної життю, здоров'ю, працездатності застрахованих за цим договором осіб.

01.01.2009р. в м. Дрогобич, Львівської обл., по вул. В. Великого трапилась дорожньо-транспортна пригода (ДТП), за участю Застрахованого автомобіля під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «ВАЗ 2110», д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, що підтверджується розгорнутою довідкою ДАІ від 19.01.2009р. № 878.

27.01.2009р. постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області № 3-159/2009р. ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (ДТП) та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу.

02.01.2009 р. до Позивача звернувся Страхувальник із Заявою настання ДТП як страхового випадку.

21.04.2009 р. Позивач на підставі Страхового акту № 021.44825.3022.1.01.02 від 16.04.2009р., розрахунку суми страхового відшкодування до нього, виходячи із Наряду-замовлення № ДР-0000103 від 24.03.2009р., враховуючи Звіт про оцінку № FD/578/02/09 від 14.02.2009р. та калькуляцію до нього на основі комп'ютерної програми Audatex, здійснив виплату страхового відшкодування на користь Страхувальника, в розмірі 7 538,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7371 від 21.04.2009 р. з відомістю № 1 по виплатам від 21.04.2009р.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 в момент ДТП була застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(Відповідачем) відповідно до полісу № ВВ/8439116, що підтверджується наданими за запит суду М(Т)СБУ відомостями з їх Централізованої бази даних.

Згідно з даним полісом ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 35000,00 гривень, при цьому франшиза складає 0,00 гривень.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, після сплати потерпілій особі страхового відшкодування у Позивача виникло право звертатися до страховика винної у ДТП особи про виплату страхового відшкодування у порядку регресу, з огляду на те, що Відповідач є особою, відповідальною за завдану шкоду, оскільки відповідно до наведеного вище укладеного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу Відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, тобто Відповідач здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

При цьому суд приймає до уваги те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжні доручення про виплату, при цьому розмір виплати встановлюється страховим актом (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 42/92 від 23.08.2011р.).

Крім того, слід зазначити, що дані, зазначені у доданій Позивачем до позову ремонтній калькуляції Застрахованого автомобіля, відповідають встановленим в п. 4.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року. Зміст ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність, оскільки калькуляція складалась на основі комп'ютерної програми Audatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Як зазначалось вище, вина ОСОБА_3 встановлена постановою від 27.01.2009р. Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області по справі № 3-159/2009р.

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

При виплаті Страхувальнику страхового відшкодування, Позивачем вже було вирахувано франшизу, передбачену Договором страхування; за Полісом страхування № ВВ/8439116 франшиза складає 0,00 гривень.

Виходячи зі змісту ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування»відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги , кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги .

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, виходячи з системного аналізу змісту ч. 2 ст. 530, ст. 993 та ч. 1 ст. 1191 ЦК України цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до Відповідача (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 16/335 від 06.12.2011р. та №7/088-11 від 28.02.2012р.).

Як свідчать матеріали справи, вимогу (заяву) № 39951-11 від 25.02.2011р. про виплату страхового відшкодування в порядку регресу Відповідач отримав 09.03.2011р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Враховуючи наведене та приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк добровільного виконання Відповідачем зобов'язання перед Позивачем є таким, що вже сплив, в тому числі і станом на дату звернення Позивача до суду з даним позовом.

Отже, до порушення провадження у справі та на момент винесення даного рішення, 7-денний строк добровільного виконання зобов'язання Відповідача по відшкодуванню Позивачу шкоди в порядку регресу вже настав та сплив, однак, в добровільному порядку страхове відшкодування сплачено не було; в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

При цьому суд зауважує, що не підлягають застосуванню норми ст. ст. 35, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»до спірних правовідносин, пов'язаних з відшкодуванням шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, оскільки вказаними статтями врегульовано відносини щодо виплати страхового відшкодування, які виникли між страхувальником (вигодонабувачем) та страховиком, зокрема, в частині порядку та строку виплати страхового відшкодування на користь страхувальника (вигодонабувача) (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 16/335 від 06.12.2011р.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем позовні вимоги про стягнення 7 538,35 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині заявлення Позивачем до стягнення 589,02 грн. пені за прострочення сплати йому Відповідачем страхового відшкодування в порядку регресу, суд зазначає наступне.

Законами України «Про страхування»та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»не передбачено розміру неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП.

За ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається укладення між сторонами по справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних - регресних правовідносинах сторін, також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення заявленої позивачем 589,02 грн. пені.

Крім того, згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Тобто, положення п. 37.2 ст. 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика (аналогічної думки дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 4/17-3520-2011 від 27.03.2012р.).

Крім того, відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, як вже було зазначено, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Отже, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України «Про страхування»та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 589,02 грн., нарахованої на суму страхового відшкодування, не підлягають задоволенню.

Сплачена позивачем сума судового збору відповідно до статті 49 ГПК України розподіляться між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог; надлишково сплачений позивачем при зверненні з даним позовом судовий збір в сумі 31,50 грн. повертається позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(м. Київ, вул. Жилянська, 75; ідентифікаційний код 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»(м. Київ, вул. Артема, 40; ідентифікаційний код 20782312) 7 538 (сім тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн. 35 коп. виплаченого страхового відшкодування, 1 492 (одна тисяча чотириста дев'яносто дві) грн. 81 коп. судового збору.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Повернути на підставі даного рішення Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ПЗУ Україна»(м. Київ, вул. Артема, 40; ідентифікаційний код 20782312) з Державного бюджету України 31 (тридцять одну) грн. 50 коп. надлишково сплаченого судового збору. Оригінал платіжного доручення №2428 від 03.04.2012р. про сплату судового збору залишається в матеріалах справи №5011-2/5326-2012.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 23.05.12р.