Постанова № 24231871, 17.05.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2012 року Справа № 2а/1270/740/2012

Луганський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Островської О.П.

при секретарі Скляровій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-фінансова компанія «Донбасвугілля» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000052360 від 10.01.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2012 року позивач ТОВ «Торгово-фінансова компанія «Донбасвугілля» звернувся до суду з позовом до відповідача Ленінської МДПІ м. Луганська, в якому послався, що податковим повідомленням-рішенням форми «Р» №0000052360 від 10.01.2012 року позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 209905,00 грн., а саме: за основним платежем + 167924, 00 грн., за штрафними санкціями : + 41 981,00 грн. згідно акту документальної позапланової виїзної перевірки № 17/23-616-36486163 від 10.01.12 року щодо правомірності формування податкового кредиту та нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Арикон» за період з 01.07.2011р. по 31.08.2011р., яким зафіксовано допущені позивачем порушення п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п. 198.3 ст.198, п. 198.6 ст.198, п. 200.1 ст.200 Податкового Кодексу України. Позивач не згоден з оскаржуваним повідомленням рішенням, оскільки як зазначено в Акті, перевірка проводилась лише на підставі висновків акту «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Арикон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011р.», надісланого Алчевською ОДПІ засобами електронного зв'язку. Надані позивачем до перевірки документи,як зазначено в Акті, не були взяті до уваги, оскільки, на думку відповідача, не мають силу первинних. В обґрунтування своїх висновків відповідач навів лише висновки Алчевської ДПІ.

Між позивачем та ПП «Арикон» було укладено договір поставки вугільної продукції № 03/07 ДУ від 01.07.2011р. На підтвердження поставок видані видаткові накладні, акти приймання-передачі продукції,податкові накладні. Податковим кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ - відсутність податкової накладної.

Зазначення в акті перевірки, що податкові накладні не можуть розглядатися в якості належного підтвердження заявленого податкового кредиту, оскільки такі накладні не мають силу первинних документів, протирічить податковому законодавству, так як на момент здійснення правочинів, ПП «Арикон» було належним чином зареєстрованим платником податку з ПДВ. Єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною є виписування цієї накладної не платником податку на додану вартість. Інших підстав для визнання податкової накладної фіктивною або недійсною чинні нормативні акти не передбачають.

Отримані податкові накладні містили усі вказані реквізити передбачені нормативними актами, були скріплені печаткою ПП «Арикон», отже вважати, що вони не мають силу первинного документу є безпідставним.

Крім того, первинні документи позивача відповідають нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

А з висновками Акту щодо ненадання ПП «Арикон» до перевірки первинних підтверджуючих документів: головних книг, журналів ордерів та карток рахунків позивач не погоджується, оскільки такі документи не є первинними, бо не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну України від 24 червня 1995 року №88.

З висновком, викладеним у Акті, відносно того, що правочин між позивачем та ПП «Арикон» суперечить інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до п.1, п.5 ст.203, ч.1 ст.207, п.1,п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України є нікчемними позивач не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного...»

Таким чином, правочини, щодо яких є невпевненість відносно їх відповідності інтересам держави і суспільства, є оспорюваними правочинами, а не нікчемними.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 ЦК, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Крім того, відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину, як доводи, викладені в акті перевірки податкова. Також, Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачає права податкових органів самостійно у позасудовому порядку визнавати угоди (правочини, договори) недійсними (нікчемними). А відповідно до ст.6 Конституції України, органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. В акті не наведено доказів того, що договір № 03/07 ДУ від 01.07.2011р. між позивачем та ПП «Арикон» визнано недійсним.

Тому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомленням-рішенням форми «Р» №0000052360 від 10.01.2012 року, яким позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 209905,00 грн., а саме: за основним платежем 167924, 00 грн., за штрафними санкціями: 41 981,00 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року допущено процесуальне правонаступництво у справі № 2а/1270/740/2012, а саме замінено відповідача - Ленінську міжрайонну державну податкову інспекцію у м. Луганську на його правонаступника - Ленінську міжрайонну державну податкову інспекцію у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби.

У судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги, дав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, також послався, що всі первинні підтверджуючи бухгалтерські документи у них є, вони надавалися відповідачеві під час перевірки однак відповідачем вони не прийняті до уваги.

Представник відповідача позов не визнав, надав заперечення, в яких послався, що Ленінською МДПІ на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу МДПІ від 26.12.11 №2280 була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка відповідача.

Перевіркою від 10.01.2012 року було встановлено наступне.

Згідно акту перевірки від 14.11.2011 № 1812/236-37156815, надісланого Алчевською ОДПІ до Ленінської МДПІ про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Арикон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 30.09.2011, в ході проведення перевірки встановлено:

- неможливість фактичного здійснення ПП «Арикон» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу;

- згідно листа Відділення Державтоінспекції Алчевського міського відділу УМВС України в Луганській області від 09.11.2011 року № 46/2391 транспортні засоби зареєстровані на ПП «Арикон» та на ОСОБА_2 відсутні, тобто товариство не має можливості здійснювати транспортування придбаного або реалізованого товару власними силами;

- ненадання (відсутність на момент проведення перевірки) первинних підтверджуючих документів щодо визначення платником податкових зобов'язань, в т.ч.: головні книги, журнали-ордери та картки рахунків №№ 311 «Поточні рахунки у національній валюті», 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 70 «Доходи від реалізації», 641 Розрахунки по податкам», 643 «Податкові зобов'язання», 681 «Розрахунки по авансам отриманим», податкові накладні, реєстри виданих податкових накладних, видаткові накладні з податку на додану вартість за січень - вересень 2011 року;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів;

- порушення ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 207, ст. 215 , п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Арикон» з покупцями.

- відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 187, ст. 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-УІ (із змінами і доповненнями).

У періоді за липень та серпень 2011 року задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість всього у сумі 167923,83 грн., а саме:

- за липень 2011 року на суму - 104445,86 грн.;

- за серпень 2011 року на суму - 63477,97 грн.

Перевіркою повноти і своєчасності відображення в обліку взаєморозрахунків ТОВ «ТФК «Донбасвугілля» щодо правомірності формування податкового кредиту та нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Арикон» встановлено його завищення всього на суму ПДВ 167923,83 грн.

Враховуючи вищенаведене вважає, що усі операції купівлі-продажу за ПП «Арикон» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

ТОВ «ТФК «Донбасвугілля» до перевірки надано всі документи згідно запиту від №61235/7/23-223.

Однак, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, надані до перевірки документи ТОВ «ТФК «Донбасвугілля» не мають силу первинних та не можуть братися для уваги з метою формування податкового кредиту з ПДВ у періоді за липень та серпень 2011 року.

Перевіркою правомірності нарахування податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.07.2011 по 31.08.2011 встановлено порушення:

1. На порушення п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п. 198.3 ст.198, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2756-УІ (із змінами та доповненнями) ТОВ «ТФК «Донбасвугілля» завищено суму податкового кредиту всього на суму ПДВ 167924 грн., а саме:

- за липень 2011 року - 104446 грн.,

- за серпень 2011 року - 63478 грн.

2.На порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу ТОВ «ТФК «Донбасвугілля» заниження позитивного значення:

- у липні 2011 року на суму 104 446 грн.,

- у серпні 2011 року на суму 63 478 грн.,

та заниження значення рядка 25 Декларації з ПДВ «Сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду»:

- за липень 2011 року на суму 104 446 грн.,

- за серпень 2011 року на суму 63 478 грн.

На підставі викладено просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 17 КАС України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

- безсторонньо ( неупереджено),

- добросовісно,

- розсудливо,

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,

- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності регулюються нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим Кодексом України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до статті 1 зазначеного вище закону, до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту у липні та серпні 2011 року за наслідками взаємовідносин з контрагентом ПП «Арикон».

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку, перебуває на податковому обліку у відповідача (а.с.22-29).

У період з 27.12.11 року по 03.01.12 року відповідачем проводилася позапланова невиїзна перевірка позивача щодо правомірності формування податкового кредиту та нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Арикон» за період з 01.07.2011 року.

За результатами перевірки 10.01.2012 року складено акт №17/23-616/36486163, згідно якого виявлені порушення п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п. 198.3 ст.198, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2756-УІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого ТОВ «ТФК «Донбасвугілля» завищено суму податкового кредиту всього на суму ПДВ 167924 грн., а саме: за липень 2011 року - 104446 грн. та за серпень 2011 року - 63478 грн., а також виявлено порушення п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ТФК «Донбасвугілля» занижено позитивне значення у липні 2011 року на суму 104 446 грн. та у серпні 2011 року на суму 63 478 грн., а також занижено значення рядка 25 Декларації з ПДВ «Сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від ємного значення попереднього звітного періоду»: за липень 2011 року на суму 104 446 грн. та за серпень 2011 року на суму 63 478 грн.

На підставі акту цієї перевірки податковим органом 10 січня 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000052360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 209 905 грн., з яких за основним платежем 167 924 грн., за штрафними санкціями 41 981 грн.

Суд вважає, що у відповідача були підстави для прийняття зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI.

У відповідності до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Разом з тим, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 8 вказаного Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менш трьох років, несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до установчих документів.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування валових витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу валових витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

В судовому засіданні встановлено, що з посиланням на акт від 14.11.2011 №1812/236-37156815 позапланової невиїзної перевірки ПП «Арикон» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період 01.01.2011 по 30.09.2011 року, складений Алчевською ОДПІ, в акті перевірки від 10.01.2012 р. № 17/23-616/36486163 податковим органом зазначено, що відсутність у ПП «Арикон» необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ПП «Арикон» адміністративного-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Судом встановлено, що 01.07.2011 року між позивачем та ПП «Арикон» укладено договір поставки № 03/07ДУ (а.с.48-50), відповідно до якого продавець ПП «Арикон» зобов'язується передати у власність, а покупець ТОВ «Торгово-фінансова компанія «Донбасвугілля» прийняти та оплатити вугільну продукцію, в асортименті, за цінами та в кількості, які зазначені у специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору (а.с.51,52). В договорі зазначено, що товар поставляє продавець на умовах DDP (франко-склад - СП ОФ «Новопавловская» ЧАО ГОФ «Краснолучская»).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем до перевірки та суду надані первинні документи, а саме:

- податкові накладні: від 24.07.2011 року № 3207242, від 22.07.2011 року № 3207222, від 19.07.2011 року № 3207192, від 11.07.2011 року № 3207112, від 09.07.2011 року № 3207090, від 12.07.2011 року № 3207123, від 13.07.2011 року № 3207134, від 17.07.2011 року № 3207171, від 18.07.2011 року № 3207184, від 20.07.2011 року № 3207202, від 21.07.2011 № 3207210, від 22.07.2011 № 3207223, від 24.07.2011 року № 3207241, від 25.07.2011 року № 3207253, від 26.07.2011 року № 3207262, від 27.07.2011 року № 3297270, від 28.07.2011 № 3207282, від 29.07.2011 № 3207293 (а.с.30-47);

- видаткові накладні;

- акти приймання-передачі вугілля;

- рахунки-фактури;

- виписки з системи «клієнт-банк», завірені банком, про сплату коштів ПП «Арикон» за отриманне вугілля та про оплату ПП «Арикон» за рахунок ТОВ «ТФК «Донбасвугілля» вартості придбаного вугілля (а.с.251-253).

При цьому слід зазначити, що документів, які б підтверджували транспортування вищезазначених товарно-матеріальних цінностей (товарно-транспортну накладну, подорожній лист) до перевірки не надано, як не надано їх і суду.

Суд вважає, що для отримання права на формування податкового кредиту має бути належним чином підтверджено факт реального придбання товарів та наявні відповідні документи, що передбачені чинним законодавством України.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Мін'юсті України 20.02.1998 року за № 128/2568, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох примірників. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі примірники товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її примірники.

Перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий примірники, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються перевізнику.

У випадках коли немає змоги перерахувати в товарно-транспортній накладній всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 ТТН). У цих випадках у товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватися для розрахунків із замовником.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до чинного законодавства України проведення будь-якої господарської операції товариства фіксується та підтверджується документами, на основі яких і ведеться бухгалтерська звітність.

У свою чергу, відповідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерської звітності базуються фінансова, податкова та інші види звітності. Тобто первинні документи є основою і для податкового обліку.

Отже, враховуючи однозначну необхідність застосування облікового документа при здійсненні вантажних перевезень, використання товарно-транспортної накладної є обов'язковим.

Таким чином відсутність чи неправильне оформлення товарно-транспортної накладної має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

Отримання і реалізація цінностей при використанні автоперевезень повинні підтверджуватися відповідними накладними на відпускання цінностей, податковими накладними та товарно-транспортними накладними.

У випадку відсутності зазначених документів вартість таких цінностей не може бути віднесено до валових витрат та податкового кредиту товариства.

В контексті перевірки фактичного виконання спірних операцій та виявлення документів, які в сукупності, прямо та/або опосередковано, могли би підтверджувати фактичне виконання робіт, суд також зазначає, що під час розгляду справи не надано доказів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та в сукупності підтверджують фактичне вчинення вищезгаданих господарських операцій, а саме доказів, які прямо та опосередковано могли б в сукупності з іншими доказами або окремо підтверджувати фактичне вчинення вищезгаданих операцій та які б спростовували висновки, викладені податковим органом в акті перевірки від 10.01.2012 р. № 17/23-616/36486163 про відсутність у ПП «Арикон» адміністративного-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань (відсутність відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів).

При цьому, виходячи із загальних правил та звичаїв щодо обачності та обережності при виборі контрагента, позивач повинен був пересвідчитись, як зазвичай прийнято у діловій практиці, у наявності або відсутності у контрагента можливостей для виконання спірних операцій, проте, як вбачається з матеріалів справи, наявність можливостей у виконавця не перевірялась, а укладалися договори та перераховувалися кошти за оформленими документами про поставку товару.

Крім того, під час розгляду позивачем не було надано будь-якого листування, доказів обміну комерційними пропозиціями з приводу укладання наведених вище договорів, що є звичайною діловою практикою при виборі контрагентів, у т.ч. з метою з`ясування наявності у відповідних контрагентів матеріальних та людських ресурсів для виконання певних угод.

Суд не приймає до уваги посилання позивача про те, що в подальшому вугілля, яке нібито було отримане від ПП «Арикон», було згідно договору про переробку вугілля № 39п від 01.07.2011 року (а.с.216219) перероблене та за договором поставки № 02.07 ДУ від 04.07.2011 року поставлене ТОВ «Фінансово-промислова група «Енергоуголь» (а.с131-133), що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними, оскільки зазначені документи свідчать тільки про те, що товарно-матеріальні цінності поставлялися позивачем ТОВ «Фінансово-промислова група «Енергоуголь», однак доказів того, що зазначені товарно-матеріальні цінності були поставлені позивачу саме ПП «Арикон» до суду надано не було.

Та обставина, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року по справі № 2а-11182/11/1270 визнані протиправними дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області щодо проведення перевірки та складання акту від 14.11.2011 №№1812/236-37156815 "Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства "Арикон", код за ЄДРПОУ 37156815, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011", не змінює по суті висновків відповідача щодо відсутності у ПП «Арикон» адміністративного-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань (відсутність відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів). Доказів, які б спростовували ці висновки не надано і суду.

Суд зауважує, що угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість заниження податкових зобов'язань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.228 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тим, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, формування податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 17.05.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 21.05.2012 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-фінансова компанія «Донбасвугілля» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000052360 від 10.01.2012 року - відмовити за необґрунтованістю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 21 травня 2012 року.

Суддя О.П. Островська