Постанова № 24231091, 25.05.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2012 р. Справа № 2а/0470/12137/11

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1

до Західно -Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції в

Дніпропетровській області

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксіома»

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Західно - Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 31.08.2011 року № 0001491742 про збільшення фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)»: за основним платежем на 6493 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями на 1 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, Західно - Донбаською ОДПІ складено акт позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Аксіома» за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року, згідно висновків якого встановлено порушення ч. 6 ст. 128 Господарського кодексу України, ч.1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 626, 628, ч. 2 ст. 689, ч. 2 ст. 712 ЦК України, п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України. На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 0001491742 від 31.08.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в сумі 6493 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн. Позивач просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001491742 від 31.08.2011 року, оскільки, на думку позивача, висновок податкового органу, який став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, є необґрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству.

Під час судового розгляду залучено у якості третьої особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аксіома».

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись, при цьому, на обставини, викладені у позовній заяві. Проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника у судове засідання не забезпечив. Надіслав суду клопотання про розгляд справи без його участі та заперечення проти позовних вимог, у яких зазначив, що відповідачем була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Аксіома». Вказаною перевіркою встановлені порушення ч. 6 ст. 128 Господарського кодексу України, ч.1, ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 626, 628, ч. 2 ст. 689, ч. 2 ст. 712 ЦК України, п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочину, здійсненому позивачем при придбанні товарів у ТОВ «Аксіома». Товар по правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України. Правочини, укладені позивачем з ТОВ «Аксіома» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Крім того, правочини, укладені з контрагентами ТОВ «Аксіома» порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в тому числі щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів. Тому, вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення правомірним, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

За таких обставин, у відповідності до ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Павлоградської міської ради Дніпропетровської області 05.06.2008 року. Позивач перебуває на обліку, як платник податків у Західно - Донбаській ОДПІ в Дніпропетровській області, зокрема, як платник ПДВ, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість № 100219506 від 31.03.2009 року.

Статтею 20 Податкового кодексу України, передбачено право органів державної податкової служби проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу № 1159 від 02.08.2011 року, виданого Західно - Донбаською ОДПІ, та у зв'язку з отриманням акту перевірки ДПІ у м. Дніпродзержинську № 2147/163/23-206/20251135 від 31.05.2011 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Аксіома» з питань формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.06.2010 року по 31.03.2010 року»,

Західно - Донбаською ОДПІ у Дніпропетровській області у період з 08.08.2011 року по 12.08.2011 року була проведена позапланова фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинам з ТОВ «Аксіома» за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року, за результатами якої складено акт № 108/17/2/-3209221412 від 18.08.2011 року.

Згідно висновків зазначеного акту, перевіркою встановлено порушення:

1. вимог ч.6 ст.128 Господарського кодексу України, а саме, неналежне ведення обліку доходів та витрат;

2. ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216, ст.626, ст.628, ст. 629, ч.2 ст.689, ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів у ТОВ «Аксіома». Товар по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України. Зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Крім того, перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в т.ч. щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів;

3. п. 180.1 ст. 180, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, y результаті чого занижено податок на додану вартість у січні 2011 року на загальну суму 6493 грн.

На підставі акту перевірки № 108/17/2/-3209221412 від 18.08.2011 року, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001491742 від 31.08.2011 року, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в сумі 6493 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Судом встановлено, що 10.01.2011 року між позивачем та ТОВ «Аксіома» укладено договір поставки № 12/11, за яким від ТОВ «Аксіома» позивачем були отримані запасні частини на автотранспорт, що підтверджується видатковими накладними № 1701005 від 17.01.2011 року на суму 6320 грн. 40 коп., № 3101005 від 31.01.2011 року на суму 32640 грн. При цьому, вартість запасних частин на автотранспорт, отриманих згідно зазначеного договору була сплачена позивачем на розрахунковий рахунок ТОВ «Аксіома», що підтверджується платіжними дорученнями: № 14 від 17.01.2011 року на суму 6320 грн. 40 коп. та № 3101005 від 31.07.2011 року на суму 32640 грн. Зазначені господарські операції між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та ТОВ «Аксіома» підтверджуються підписаним актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.02.2011 року.

У акті перевірки № 108/17/2/-3209221412 від 18.08.2011 року, зазначено, що податковий кредит позивача у січні 2011 року формувався за рахунок ТОВ «Аксіома», а податковий кредит ТОВ «Аксіома» за рахунок підприємств, які не мали достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень, інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих показників.

Тому, діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 була спрямована на формування податкового кредиту з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за січень 2011 року, які підпадають під визначення ст. 185 Податкового кодексу України. У результаті чого відповідач зробив висновок, що занижено податок на додану вартість у січні 2011 року на загальну суму 6493 грн.

Суд не погоджується із зазначеними вище висновками податкового органу, які викладені у акті перевірки № 108/17/2/-3209221412 від 18.08.2011 року, з наступних підстав.

Станом на час проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Аксіома», дані юридичні особи були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та були платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось у акті перевірки.

Щодо правомірності вказаного правочину, то основними нормативно-правовими актами, що визначають види, вимоги, порядок укладення господарських договорів, є Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України.

Так, відповідно до статей 626 - 628 Цивільного кодексу України під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Що стосується укладення договорів поставки, то статтею 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, суд звертає увагу на те, що оцінка доцільності придбання товарів перебуває поза компетенцією податкового органу, тобто стосується діяльності позивача як самостійного суб'єкта господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Крім того, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 ст. 203, ст. 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочину між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладений позивачем за перевіряємий період правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, та є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договір, укладений позивачем з ТОВ «Аксіома» укладений з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Крім того, відповідачем не доведено, що дані юридичні особи було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у звязку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізінгу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Суд вважає, що вказані висновки в акті перевірки не ґрунтуються на нормах Податкового кодексу України, оскільки право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, як сплачених, так і нарахованих, виникає за правилами першої події: або фактичної сплати коштів (в т.ч. податку на додану вартість) продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг). Вказані вимоги Закону не ставлять право на податковий кредит платника податків в залежність від виконання контрагентом своїх податкових зобовязань.

Згідно з позицією інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність всіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або/ бюджетне відшкодування.

Крім того, у акті перевірки відповідач зазначає, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств - постачальників, що свідчить про те, що правочини укладені між ТОВ «Аксіома» з підприємствами - постачальниками, та далі по ланцюгам постачання, не мали мети настання реальних наслідків, а тому, є нікчемними. Суд критично ставиться до вказаних висновків податкового органу, з огляду на те, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Так, чинне законодавство не передбачає обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності, в даному випадку Позивача, бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

У відповідності до названого Закону для платника податку не передбачено обов'язку (ст.9) та не надано право (ст.10) вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в тому числі наявність основних засобів та трудових ресурсів, ведення податкового обліку, сплати податків до бюджету тощо). Також Закон України «Про податок на додану вартість» (чинний на час укладення правочинів, у періоді, що перевірявся Відповідачем) не передбачає обов'язку чи права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість іншого платника податку.

Єдині відомості, що є обов'язковими для перевірки суб'єктом підприємницької діяльності стосовно контрагента - це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, наявність свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» установлено наступне: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до вимог податкового законодавства України платник податків не може нести відповідальність як за несплату податків своїми контрагентами, так і за можливу недостовірність даних про них, які включені в Єдиний державний реєстр, при умові/що він не знав про такі факти. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього.

Такий висновок випливає також зі ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У інформаційному листі ВАСУ від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" викладено наступну правову позицію. У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, суд вважає за необхідне визнати обґрунтованим застосування цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. Статті Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", так само як і інших законів, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, виникнення у платника податку на прибуток права на віднесення понесених витрат до складу валових витрат, від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідач в акті перевірки від 18.08.2011 року № 108/17/2-3209221412 не навів жодних доказів на підтвердження того, що Позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарської операції було одержання Позивачем податкової вигоди. Відповідач не зазначив, які дії Позивач зобов'язаний вчинити, але не вчинив, та діяв в супереч норм законодавства з метою укладання нікчемних угод, які суперечать інтересам держави. Не вказано також й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність Позивача як платника податків.

Таким чином, враховуючи, що здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Аксіома» підтверджено первинними бухгалтерськими документами, підприємства були належним чином зареєстровані як суб'єкти господарської діяльності та як платники податку на додану вартість, та з урахуванням вимог ст. 198 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для донарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001491742 від 31.08.2011 року, яким збільшено фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання: за основним платежем на суму 6493 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 1 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв