Постанова № 24212236, 24.04.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2012 року № 2а-10588/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»до третя особаКиївської обласної митниці Київська регіональна митницяпро визнання нечинним рішення форми «Р»№93 від 08.07.2011

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»звернулося до Київської обласної митниці про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення форми «Р»Київської обласної митниці від 08.07.2011 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість з товарів, ввезених на митну територію України суб'єктами підприємницької діяльності в сумі 25 738,04 грн., в тому числі 20 590,43 грн. -основний платіж, 5147,61 грн. штрафні санкції, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства і є протиправними.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що податкове повідомлення-рішення форми «Р»не відповідає вимогам чинного законодавства та прийнято без урахування всіх обставин справи.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що під час перевірки Позивача було виявлено заниження митної вартості товарів шляхом подання недостовірних відомостей про витрати на транспортування та не включення до митної вартості витрат на страхування.

Третя особа до суду не з'явився, хоча була належним чином повідомлена про судовий розгляд справи, відповідно до вимог статей 35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України. Заперечень проти позову до суду не надавав.

У відповідності до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Київської регіональної митниці було проведено перевірку дотримання ТОВ «РДЦ Ексмо-Україна»вимог законодавства України з питань митної справи при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за період за період 01.04.2008р. по 01.02.2011р. За результатами перевірки було складено акт про проведення перевірки стану дотримання на підприємстві законодавства України з питань митної справи від 10.05.2011 р. №6/11/100000000/34809566 (надалі по тексту акт перевірки).

На підставі акту перевірки були винесено податкове повідомлення форми "Р" від 08.07.11 № 93 на загальну суму 25738,04 грн. (податок на додану вартість -20590,43 грн., штраф -5147,61 грн.).

В Акті перевірки зазначається, що у зоні діяльності Київської регіональної митниці було оформлено 207 вантажних митних декларацій (далі - ВМД), у зоні діяльності Київської обласної митниці - 44 ВМД, у зоні діяльності Чернігівської митниці - 3 ВМД.

Крім того, у Акті перевірки зазначено, що розрахунок податкових зобов'язань ТОВ «РДЦ ЕКСМО-Україна» до бюджету, що виникли внаслідок заниження митної вартості оцінюваних товарів шляхом подання недостовірних відомостей про витрати на транспортування імпортованих товарів та не включення до митної вартості витрат на страхування цих товарів наведено у додатку № 3, який є невід'ємною частиною даного акту. В додатку №3 до Акту наведено перелік ВМД (№№ 125000007/9/307930 -125000016/10/441129), оформлених Київською обласною митницею, по яких і визначалася сума податкового зобов'язання -20590,43 грн. Інші ВМД були оформлені Київською регіональною та Чернігівською митницями.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з копіями зазначених ВМД, ввезення товару позивачем відбувалося на умовах FCA м. Видне, FCA м. Балашиха, Росія. Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року), видання МТП № 560, які введені в дію з 01.01.2000 р., термін FCA (FREE CARRIER (... named place), ФРАНКО-ПЕРЕВІЗНИК (... назва місця), термін "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Згідно з зазначеними правилами, у продавця немає зобов'язань щодо перевезення продукції, проте, за наявності прохання покупця або відповідної комерційної практики, у випадку, якщо покупець своєчасно не дав інших указівок, продавець вправі укласти договір перевезення на звичайних умовах за рахунок і на ризик покупця.

Також згідно з зазначеними правилами у продавця відсутні зобов'язання щодо страхування продукції.

Основні засади організації та здійснення митної справи в України регулюються Митним кодексом України.

В розумінні ст. 259 Митного кодексу України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.262 Митного кодексу України, митна вартість товарів i метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Відповідно до ч.1 ст.264 Митного кодексу України, заявлена декларантом митна вартість товарів i подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Згідно з ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п5.), витрати на страхування цих товарів( п.7 ч.2 ст. 267).

Як вбачається з копій вантажних митних декларацій №№125000007/9/307930 від 17.09.2009, 125000007/9/308085 від 23.09.2009, 125000007/9/308173 від 28.09.2009, 125000007/9/308339 від 05.10.2009, 125000007/9/308484 від 09.10.2009, 125000007/9/308526 від 12.10.2009, 125000007/9/308691 від 19.10.2009, 125000007/9/308695 від 19.10.2009, 125000007/9/308700 від 19.10.2009, 125000007/9/308873 від 26.10.2009, 125000007/9/308878 від 27.10.2009, 125000007/9/309016 від 02.11.2009, 125000007/9/309107 від 05.11.2009, 125000007/9/309172 від 10.11.2009, 125000007/9/309271 від 16.11.2009, 125000007/9/309314 від 17.11.2009, 125000007/9/309389 від 20.11.2009, 125000007/9/309429 від 23.11.2009, 125000007/9/309537 від 27.11.2009, 125000007/9/309551 від 30.11.2009, 125000007/9/309663 від 03.12.2009, 125000007/9/309700 від 07.12.2009, 125000007/9/309892 від 15.12.2009, 125000007/9/310015 від 21.12.2009, 125000007/9/310148 від 28.12.2009, 125000015/10/300045 від 15.01.2010, 125000015/10/300067 від 18.01.2010, 125000015/10/300106 від 21.01.2010, 125000015/10/300106 від 21.01.2010, 125000015/10/300145 від 25.01.2010, 125000015/10/300319 від 01.02.2010, 125000015/10/300482 від 09.02.2010, 125000015/10/300614 від 16.02.2010, 125000015/10/300709 від 19.02.2010, 125000015/10/300825 від 25.02.2010, 125000015/10/300934 від 01.03.2010, 125000018/10/440528 від 10.03.2010, 125000018/10/440656 від 16.03.2010, 125000018/10/440760 від 22.03.2010, 125000018/10/440805 від 24.03.2010, 125000018/10/440860 від 29.03.2010, 125000016/10/441047 від 07.04.2010, 125000016/10/44129 від 13.03.2010, за якими позивачем було ввезено товар, до даних декларацій не було додано договорів щодо перевезення та страхування продукції.

Позивачем було додано листи транспортної організації -ТОВ "АВІ Логістик", якими підтверджувалися витрати на транспортування продукції.

Натомість, відповідачем було досліджено також документи підприємств, якими надавалися послуги ТОВ "АВІ Логістик" щодо перевезень, тобто безпосередніх виконавців вказаних послуг -ТОВ "Інріч" та ТОВ "Компанія Лугтранс".

Крім того, відповідачем було досліджено договір страхування №200203006 від 22.05.2009р., укладений між позивачем та ЗАТ "Акціонерна страхова компанія "Інго Україна", предметом якого є страхування майна під час перевезення, та звіт №3 до даного договору, згідно якого позивачем конкретизовано номери документів та автомобілів, за якими було застраховано вантаж.

Судом встановлено, що зазначені номери документів (вантажних митних декларацій ) та номери автомобілів збігаються з номерами документів та автомобілів, зазначеними в графах 18 та 44 вищезазначених вантажних митних декларацій.

Отже, позивачем не було включено до митної вартості повну вартість перевезення та вартість страхування майна.

Згідно з ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п5.), витрати на страхування цих товарів( п.7 ч.2 ст. 267).

З огляду на викладене, судом не приймаються посилання позивача на неможливість визначення суми, яка підлягала сплаті, на момент ввезення товару, оскільки Митним кодексом України встановлено обов'язок декларанта щодо визначення суми, яка підлягає сплаті, зокрема, додавання подальших витрат.

Неможливість обчислення цих витрат своїм наслідком мала неможливість застосування методу визначення митної вартості за ціною угоди, проте, позивачем було застосовано саме такий метод.

Застосовуючи даний метод визначення митної вартості позивач задекларував можливість документального підтвердження всіх витрат, що, в свою чергу, обумовлювало його обов'язок з надання документів щодо всіх витрат.

Судом не приймаються посилання позивача на те, що відповідачем перевірялися документи Київської обласної митниці, а не позивача, оскільки позивачем не спростовано наявності договору страхування, тобто наявності обов'язку зі здійснення витрат на страхування продукції.

Згідно із п. 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Відповідно до п. 6.1. ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 6.2.4. ст. 6 «Про податок на додану вартість»встановлено, що у тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з: поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу, вантажобагажу (товаробагажу) та вантажу через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України.

Згідно п. 190.1 ст. 190 Податкового кодексу України базою оподаткування при ввезенні товарів на митну територію України є договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни товарів/послуг згідно із законом.

Судом не приймаються посилання позивача на те, що перевіркою було зафіксовано порушення вимог Податкового кодексу України, якого не існувало на момент ввезення товару позивачем, оскільки перевіркою було встановлено ст. 267 Митного кодексу України, а заниження митної вартості є порушенням ідентичних за змістом норм як Податкового кодексу України, так і Закону України "Про податок на додану вартість".

Судом не приймаються посилання позивача на те, що з документів, доданих до акту перевірки, не вбачається можливим встановити підстав застосування санкцій та донарахування зобов'язань, оскільки дослідженням додатку 3 до акту перевірки встановлено, що позивачу донараховано до митної вартості: вартість страхування вантажу, обраховану за тарифом, визначеним договором 200203006 від 22.05.2009р. (п. 7) та вартістю вантажу за звітом, вартість перевезення, обраховану за рахунками ТОВ "АВІ Логістик", ТОВ "Інріч" та ТОВ "Компанія Лугтранс".

Відповідно до п.п. 54.3.2. п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваних рішень, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених п.п. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Судом не приймаються посилання позивача на те, що за результатами перевірки позивачу донараховано ввізне мито та податок на додану вартість також Київською регіональною митницею, оскільки матеріалами справи не підтверджено донарахування сум платежів за одними вантажними митними деклараціями.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Скарга про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя А.Б. Федорчук