Постанова № 24212200, 30.03.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 березня 2012 року 14:47 № 2а-652/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М.

та представників сторін:

від позивача: Чорногорець Є.А.,

від відповідача: Гладуна Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Києві Державної податкової служби України про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2005 року № 0000731604/0,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2006 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»(далі -ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі -відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків) про визнання недійними податкових повідомлень-рішень від 01.12.2005 року № 0000601604/0 та № 0000731604/0 в частині викладених заперечень.

Постановою Господарського суду м. Києва від 18 червня 2007 року позов задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків №0000601604/0 та № 0000731604/0 від 01.12.2005 року, стягнуто з рахунків Державного бюджету України на користь ДП «НАЕК «Енергоатом»203 грн. судових витрат (том І, а.с. 201-221).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року постанову Господарського суду м. Києва від 18 червня 2007 року залишено без змін, а апеляційну скаргу СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків - без задоволення (том І, а.с. 260-265).

Ухвалою Вищого адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2011 року постанову Господарського суду м. Києва від 18 червня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2008 року скасовано в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000731604/0 від 01.12.2005 року. Справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд (том ІІ, а.с. 47-54).

Як вбачається з ухвали Вищого адміністративного суду м. Києва від 17.11.2011 р., підставою для скасування вказаних вище судових рішень в частині та направлення справи на новий судовий розгляд було ненадання судами попередніх інстанцій обґрунтованої оцінки дотримання відповідачем строку давності застосування до ДП «НАЕК «Енергоатом»штрафних (фінансових) санкцій, передбаченого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами».

Відповідно до ч. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи. Відтак, вказані вище висновки суду касаційної інстанції враховуються судом під час вирішення даної справи.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та зазначив, що оскаржуваним рішенням відповідачем було безпідставно нараховано штрафні санкції з порушенням 1095-денного строку, передбаченого ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», оскільки в даному випадку відсутні винятки для дотримання вказаного строку, передбачені пп. 15.1.2 ст. 15 цього Закону.

Разом з тим, позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000731604/0 прийнято відповідачем 01.12.2005 року, тобто в період, коли щодо позивача діяв мораторій, введений ухвалою господарського суду м. Києва від 02.12.2003 року у справі № 43/167, який було припинено 04.08.2009 року. Оскільки граничні строки сплати податкових зобов'язань закінчились до дня введення мораторію, вимоги щодо сплати таких зобов'язань відносяться до конкурсних, тому відповідно до ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника» на такі вимоги поширюється дія мораторію. Відтак, на думку позивача, відповідач неправомірно нарахував штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відтак, прийняте рішення позивач вважає таким, що суперечить нормам законодавства, чинного на момент прийняття спірного рішення, та просить його скасувати.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні посилаючись на те, що до позивача правомірно застосовано штрафні санкції за порушення строків сплати податкових зобов'язань. Враховуючи те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення було введено мораторій за задоволення вимог кредиторів, то строк давності, передбачений ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами»до спірних правовідносин не застосовується, оскільки в преамбулі даного Закону зазначено, що цей Закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відтак, застосування штрафних санкцій, на думку відповідача, є правомірним, оскільки мораторій на задоволення вимог кредиторів введено до закінчення 1095-денного строку, передбаченого ст.15 Закону № 2181.

Крім того, відповідач звертав увагу суду на те, що термін виконання оскаржуваного податкового зобов'язання настав після винесення відповідного податкового повідомлення-рішення, оскільки без встановлення факту порушення податкового законодавства така вимога виникнути не може. Отже вимоги податкового органу не відносяться до конкурсних, відтак на них не поширюється дія мораторію, тому оскаржуване рішення винесено у відповідності до вимог податкового законодавства.

Враховуючи вибуття первинного відповідач у справі - СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків -зі спірних правовідносин судом на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України протокольною ухвалою від 19.03.2012 року здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у місті Києві Державної податкової служби України.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 30 березня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків було проведено планову документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП «НАЕК «Енергоатом»за період з 01.01.2002 року по 31.12.2004 року, за результатами якої було складено акт перевірки № 661/16-4/24584661 від 17.11.2005 року.

01 грудня 2005 року, на підставі вказаного Акту перевірки, СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000731604/0, яким за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 4 174 109,00 грн., передбаченого пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції за платежем «податок на прибуток»у розмірі 2 087 054,20 грн.

Не погоджуюсь з вказаними рішенням податкового органу, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним.

Щодо суті виявленого під час перевірки порушення судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорювалось сторонами в суді, позивачем порушено своєчасність сплати наступних податкових зобов'язань:

- авансового внеску у розмірі 119 189,00 грн., визначеного у розрахунку від 19.02.2001 № 1003283: граничний термін сплати 19.02.2001 року, фактична сплата -30.01.2002 року;

- авансового внеску у розмірі 2 582 000,00 грн., визначеного у розрахунку від 20.05.2002 № 3319: граничний термін сплати 20.05.2002 року, фактична сплата -27.11.2003 року;

- податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 472 920,00 грн., визначеного у декларації № 1058083 від 28.04.2001 року: граничний термін сплати 28.04.2001 року, фактична сплата - 17.05.2002 р. та 20.05.2002р.

Відповідно Додатку 2.4.1. своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання на прибуток, наданого відповідачем, податкові зобов'язання були сплачені позивачем 30.01.2002, 17.05.2002, 20.05.2002 та 27.11.2003 року, тобто з порушенням терміну більше 90 днів кожного із них ( ІІ том, а.с. 61).

У зв'язку із цим СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення 01 грудня 2005 року про застосування штрафних санкцій.

Як вбачається з Акту про знищення документів від 27.05.2008 р. та Додатку до нього № 1 від 27.11.2009р., первинні документи ДП «НАЕК «Енергоатом», якими підтверджується вищевказані обставини (в тому числі платіжні доручення, банківські виписки, податкові декларації з податку на прибуток за 2001 -2002 роки) були знищені, відтак спірні правовідносини встановлюються судом на підставі даних Акту перевірки та наданого відповідачем розрахунку, які сторонами не заперечуються.

Вирішуючи справу по суті суд виходив з наступного.

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2011 року, зокрема Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Разом з тим, суд враховує, що на час прийняття податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2005 року № 0000731604/0 діяв Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ (далі -Закон № 2181-ІІІ), відтак судом при перевірці правомірності зазначених рішень застосовуються норми вказаного Закону.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 зазначеного Закону податкове зобов'язання -зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Пунктом 1.5 статті 1 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ визначено, що штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без нарахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Відповідно до пп.17.1.7. п.17.1 Закону, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Пунктом 17.3 статті 17 вказаного Закону встановлено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що сума штрафних санкцій за змістом Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є складовою податкового зобов'язання. А відтак на штрафні санкції поширюється строк давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону (на чому наголошено також у вищевказаній ухвалі Вищого адміністративного суду м. Києва від 17.11.2011 р.).

Вказаним підпунктом передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі коли така податкова декларація була подана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Наведена норма обмежує строками давності до 1095 днів визначення податковим органом сум податкових зобов'язань платника податків, до яких Закон № 2181 відносить, в тому числі, штрафні санкції (п.1.3. ст.1 Закону).

У зв'язку із цим суд приходить до висновку, що податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених Законом, а також застосувати штрафні санкції не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання.

Як зазначалось вище, за результатами проведеної перевірки відповідачем встановлено факт порушення позивачем строків сплати узгоджених податкових зобов'язань, визначених у податковому розрахунку № 1003283 від 19.02.2001 року, у податковому розрахунку від 20.05.2002 р. № 3319 та у податковій декларації з податку на прибуток № 1058083 від 28.04.2011 року.

Оскільки за змістом підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 цього Закону початок перебігу строку давності пов'язаний фактично з днем порушення платником податків податкового законодавства внаслідок декларування заниженої суми податкового зобов'язання, а підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону диференціює розмір штрафу в залежності від кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, перебіг строку давності для визначення суми податкового зобов'язання із штрафу, передбаченого цією правовою нормою, починається з дня, наступного за днем сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Правильність такого тлумачення правових норм підтверджується і приписами підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону, за змістом якого штраф за затримку сплати податкового зобов'язання застосовується лише за фактом сплати податкового боргу.

Аналогічна правова позиція щодо порядку обчислення строків давності застосування штрафних (фінансових) санкцій викладено також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2010 р. по справі № К-20077/08, в ухвалі ВАСУ від 08 грудня 2011 р. по справі № К-21980/09, ухвалі ВАСУ від 30 березня 2011 р. по справі К-515/08 та інших.

В даному разі, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, сплата авансового внеску за І квартал 2001 року у розмірі 119 189,00 грн., визначеного у розрахунку від 19.02.2001 № 1003283, була здійснена позивачем 30.01.2002 року; сплата авансового внеску за ІІ квартал 2002 року у розмірі 2 582 000,00 грн., визначеного у розрахунку від 20.05.2002 № 3319, була здійснена 27.11.2003 року; сплата податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за І квартал 2001 року у розмірі 1 472 920,00 грн., визначеного у декларації № 1058083 від 28.04.2001 року, відбулась 20.05.2002р.

Відтак, податковий орган мав право застосувати штрафні (фінансові) санкції за порушення граничних строків сплати розглядуваних податкових зобов'язань у такі строки:

- авансового внеску, визначеного у розрахунку авансового внеску з податку на прибуток за І квартал 2001 року - не пізніше 30 січня 2005 року;

- авансового внеску, визначеного у розрахунку авансового внеску з податку на прибуток за ІІ квартал 2002 року - не пізніше 27 листопада 2006 року;

- податку на прибуток, визначеного у декларації з податку на прибуток підприємств за І квартал 2001 року -не пізніше 20 травня 2005 року.

Таким чином, застосування до позивача штрафів згідно спірного податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2005 року №0000731604/0 за затримку граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з авансового внеску з податку на прибуток за І квартал 2001 року та з податку на прибуток за І квартал 2001 року здійснено за межами строку давності, встановленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Суд не приймає до уваги доводи відповідача стосовно того, що строк давності, передбачений ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», до спірних правовідносин не застосовується з огляду на введення мораторію відносно позивача.

Згідно абзацу третього преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», цей Закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються, зокрема, судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Аналогічна норма також зазначена у п. 1.3 ст. 1 Податкового кодексу України.

В силу вимог пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з моменту прийняття ухвали судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника податків, зазначених у заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», без застосування норм цього Закону.

Отже, у випадку порушення справи про банкрутство платника податків, на нього не поширюються норми Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»лише в частині погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу, оскільки стягнення такого податкового боргу має відбуватись за процедурами, встановленими Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

В той же час, жодною нормою Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»не зупиняється дія інших положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» на період провадження у справі про банкрутство платника податків, в тому числі перебіг строків нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 вказаного Закону.

Відтак, доводи відповідача про непоширення строків давності, встановлених підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на спірні правовідносини не приймаються судом до уваги.

В той же час, суд констатує, що застосування штрафних санкцій за порушення строків сплати узгоджених податкових зобов'язань з авансового внеску за ІІ квартал 2002 року здійснено в межах 1095-денного строку.

За затримку сплати податкового зобов'язання, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання відповідачем застосовано штраф у розмірі 50% погашеної суми податкового боргу.

У той же час, відповідачем не було враховано під час нарахування вказаної фінансової санкції факт порушення справи про банкрутство позивача та введення мораторію на момент прийняття спірного рішення.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, спірне податкове повідомлення-рішення прийнято у період, коли щодо позивач діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Так, ухвалою господарського суду м. Києва від 02 грудня 2003 року було порушено провадження у справі № 43/167-23/260 за позовом ВАТ «Донецькобленерго»до ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»про визнання банкрутом.

Вказаною ухвалою було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника відповідно до ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.08.2009 провадження по справі № 43/167-23/260 припинено, дію мораторію припинено.

Отже, мораторій у даній справі тривав з 02 грудня 2003 року по 04 серпня 2009 року.

Наслідки введення мораторію визначені ч.4 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»і полягають у забороні стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нарахуванні неустойки (штрафу, пені), незастосуванні інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Визначення поняття мораторій наведено у ст. 1 Закону № 2343, відповідно до якої мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону № 2343 мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Звідси слідує, що дія мораторію поширюється на вимоги конкурсних кредиторів, тобто на вимоги осіб, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство.

Дослідивши зібрані по справі докази, суд відзначає, що у спірних правовідносинах провадження у справі про банкрутство було порушено 02.02.2003р., а отже, вимогами конкурсних кредиторів слід вважати вимоги осіб, які виникли до означеної дати.

Таким чином, на момент прийняття спірного рішення - 01 грудня 2005 року - на позивача поширювалась дія норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», і зокрема, дія мораторію, а отже, податковий орган не мав правових підставі для застосування до позивача передбаченої п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»міри юридичної відповідальності після вказаної дати.

Наведене відповідає також позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Пленуму від 18.12.2009 року № 15 «Про судову практику у справах про банкрутство». Так, в п. 17 даної постанови зазначається, що «за змістом ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю».

А в пункті 44 зазначеної вище постанови Верховний Суд України прямо вказує на те, що не нараховуються штрафні санкції (штрафи) та пеня за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), про які йдеться у ч. 4 ст. 12 даного Закону, передбачені ст. ст. 16 та 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем, при здійсненні нарахування позивачу штрафних санкцій, не враховано наявність мораторію, введеного у зв'язку з порушенням справи про банкрутство позивача (з 02.12.2003 року по 04.08.2009 року).

За таких обставин, слід дійти висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення не узгоджуються з вимогами закону, бо застосовує до платника міру юридичної відповідальності, передбачені статтею 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у вигляді штрафу за період, коли діяв мораторій, а тому підлягає скасуванню.

Посилання відповідача на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду України № 21-1445во06 від 11.12.2007 року, не може прийнято судом до уваги, оскільки у вказаній постанові ВСУ мова йде про випадки про ті випадки, коли податкові зобов'язання виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку, що дозволяє, на думку Верховного суду України, застосовувати штрафи за їх невиконання.

Однак, в даному випадку податковим органом під час проведення перевірки не було виявлено податкові зобов'язання, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, а встановлено лише факт несвоєчасної сплати таких податкових зобов'язань. Самі ж податкові зобов'язання (з авансового внеску з податку на прибуток за І квартал 2001 року, з податку на прибуток за І квартал 2001 року та з авансового внеску за ІІ квартал 2002 року) на момент проведення перевірки та до введення мораторію вже були погашені, тобто обов'язку по їх сплаті у позивача вже не існувало.

Отже, такі податкові зобов'язання -не можна вважати такими, які виникли або були виявлені після введення мораторію.

Відтак, постанова Верховного Суду України від 11.12.2007 року у справі № 21-1445во06 була прийнята за інших фактичних обставин, що не співставними з обставинами даної справи, а відтак посилання відповідача на викладену у ній правову позицію суд вважає безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ДП «НАЕК «Енергоатом»підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000731604/0 від 01 грудня 2005 року, а не про визнання його протиправним та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі. Судом враховано, що вихід за межі позовних вимог в такий спосіб застосовується виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України.

На розподілі судових витрат представник позивача в судовому засіданні не наполягав, про що подав суду письмову заяву.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві від 01 грудня 2005 року № 0000731604/0.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 09 квітня 2012 року.