Постанова № 24210657, 18.05.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/2155/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АНТЕЙ ТРЕЙДІНГ»до державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000612250 від 13.03.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АНТЕЙ ТРЕЙДІНГ»звернулось з позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000612250 від 13.03.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення є необґрунтовано зроблені відповідачем висновки, викладені в акті перевірки №1064/23-5/33072796 від 23.02.2012 року, згідно з якими зазначено порушення вимог п.п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та встановлено, що укладений позивачем з ПП «Вірінея-2007» договір відповідно до ч.ч. 1,5 ст. 203, п.п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України має ознаки нікчемності і не спричиняє реального настання правових наслідків, в зв'язку з чим підприємством безпідставно включено по складу податкового кредиту за січень 2011 року суму ПДВ у розмірі 432 608, 08 грн. Позивач зазначив, що не погоджується з висновком відповідача про нікчемність угоди між ним та ПП «Вірінея-2007», оскільки зазначені висновки відповідача є лише припущеннями, не підтверджені відповідними доказами, окрім того акт перевірки не містить фактичних даних з посиланням на рішення суду, яке набрало законної сили про визнання угоди недійсною, натомість позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують виконання договору та наявність яких є обов'язковою згідно змісту договору (податкові та видаткові накладні, виписки банку, товарно-транспортні накладні). Окрім того, позивач зазначив, що при проведенні перевірки контролюючим органом замість первинних документів використовувались матеріали перевірок інших контрагентів підприємства. Таким чином, позивач вважає, що висновок про нікчемність угоди укладеної між Позивачем та ПП «Віренея»зроблено з перевищенням повноважень, тому дії ДПІ у Приморському районі міста Одеси є незаконними, рішення прийняті в результаті цих дій є таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Протокольною ухвалою суду від 25 квітня 2012 року замінено відповідача державну податкову інспекцію у Приморському районі міста Одеси на державну податкову інспекцію у Приморському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснив, що позивачем порушено вимоги пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит в січні 2011 року у розмірі 432 608, 08 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у звітному періоді січень 2011 року на 432 608, 08 грн., оскільки право позивача на податковий кредит з ПДВ на підставі податкових накладних наданих ПП «Вірінея-2007»на виконання укладеного договору не виникає, так як згідно наданих позивачем на виконання умов зазначеного Договору ТТН не містять адреси пункту навантаження товару, що не дає можливості встановити місце постачання товару. Заважаючи на дані акту перевірки №538/23-10/35357365 від 07.04.2011 року та неможливість проведення перевірки постачальника ПП «Вірінея-2007», а також встановлення факту відсутності у Постачальника складських приміщень, виробничих потужностей та трудових ресурсів, представник позивача зазначив про неможливість вважати наданні ТТН документальним підтвердженням перевезення товару від ПП «Вірінея-2007». Таким чином товар, на думку податкового органу, по вказаних правочинах не був переданий, а угода не спрямована на реальне настання наслідків, у зв'язку з чим ДПІ у Приморському районі міста Одеси правомірно винесено податкове повідомлення-рішення № 0000612250 від 13.03.2012 року та відповідно підстави для його скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив наступні обставини та факти.

На підставі наказу №266 від 30.01.2012 року, виданого ДПІ у Приморському районі міста Одеси та направлень № №000046/353, 000047/354 від 30.01.2012р. ДПІ у Приморському районі міста Одеси проведено документальну виїзну перевірку ТОВ «Антей Трейдінг»щодо підтвердження взаємовідносин з платником податків ПП «Віренея» (код ЄДРПОУ 35357365) за січень 2011 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт №1064/23-5/33072796 від 23.02.2012 року (а.с.6-8), відповідно до висновків якого ТОВ «Антей Трейдінг» порушено п. 198. 3, п. 198. 6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податковий кредит в січні 2011 року у розмірі 432 608, 08 грн., що призвело до заниження суми сплати ПДВ у звітному періоді січень 2011 року на 432 608, 08 грн.

На підставі акту перевірки №1064/23-5/33072796 від 23.02.2012 року ДПІ у Приморському районі міста Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000612250 від 13.03.2012 року (а.с.14).

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погоджується, звернувся до суду з позовом, в якому просить його скасувати.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 78. Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, серед іншого, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. ( п. 78.4 ст. 78 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, направлення на перевірку та копію наказу вручено 30.01.2012 року під розписку директору підприємства.

Згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням підставою його прийняття є порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198. 6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обов'язкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Кодексу. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього.

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за податковими накладними, отриманими від ПП «Вірінея-2007»до складу податкового кредиту за січень 2011 року, суд виходить з наступного.

ТОВ «Антей-Трейдінг»включило суми ПДВ за зазначеними податковими накладними до податкового кредиту, що відображено у декларації з ПДВ за січень 2011 року.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.7 вказаної статті податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Судом встановлено, що між позивачем та ПП «Вірінея-2007» укладено договір №01/12-10 від 01.12.10 року, за умовами якого ПП «Вірінея»(постачальник) зобов'язується поставити товар. Згідно умов угоди Постачальник зобов'язується передати товар, а продавець зобов'язується сплатити відповідні грошові суми. Відповідно до п.2.1 Поставка відбувається згідно домовленості сторін.

Зазначений договір досліджувався під час перевірки податковим органом та, як вбачається з протоколу обшуку о/у УБОП ГУМВС України в Одеській області капітана міліції Бичух А.А. від 26 квітня 2012 року, у позивача вилучено для приєднання до матеріалів кримінальної справи № 02201100183 документи бухгалтерської та податкової звітності, у тому числі договір №01/12-10від 01.12.10 року.

На виконання умов договору, ТОВ «Антей-Трейдінг»отримало податкові накладні: №4 від 03.01.2011 року, №3 від 03.01.2011 року, №47 від 10.01.2011 року, №46 від 10.01.2011 року, №79 від 13.01.2011 року, №95 від 17.01.2011 року, №149 від 26.01.2011 року, №153 від 27.01.2011 року.

Вищевказана сума ПДВ включена позивачем до податкового кредиту в січні 2011 року та відображена в реєстрі отриманих податкових накладних.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Позивач зазначає, що факт виконання робіт за зазначеним договором підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом податковими та видатковими накладними, а саме: податкова накладна №4 від 03.01.2011 року, видаткова накладна №4 від 03.01.2011 року, податкова накладна №3 від 03.01.2011 року, видаткова накладна №3 від 03.01.2011 року, податкова накладна №47 від 10.01.2011 року, видаткова накладна №47 від 10.01.2011 року, податкова накладна №46 від 10.01.2011 року, видаткова накладна №46 від 10.01.2011 року, податкова накладна №79 від 13.01.2011 року, видаткова накладна №79 від 13.01.2011 року, податкова накладна №95 від 17.01.2011 року, видаткова накладна №95 від 17.01.2011 року, податкова накладна №149 від 26.01.2011 року, видаткова накладна №149 від 26.01.2011 року, податкова накладна №153 від 27.01.2011 року, видаткова накладна №153 від 27.01.2011 року (а.с.27-64).

На виконання умов договору позивач здійснив оплату за отриманий товар та перерахував на банківський рахунок ПП «Вірінея-2007»грошові кошти за платіжними дорученнями №179 від 25.01.2011 року, №180 від 25.01.2012 року, №198 від 28.01.2011 року (а.с.66-68). В акті перевірки (а.с.10) зафіксовано, що на момент перевірки кредиторська заборгованість за відвантажений товар за розрахунками з ПП «Вірінея-2007» становить -0,00 грн.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов зазначеного договору позивачем надано товарно-транспортні накладні серії ААБ №135400 від 03.01.2011 року, ААБ №135413 від 10.01.2011 року, ААБ №135412 від 10.01.2011 року, ААБ №135436 від 13.01.2011 року, ААБ №135444 від 17.01.2011 року, ААБ №135465 від 26.01.2011 року, ААБ №135467 від 27.01.2011 року.

Стосовно посилань представника відповідача, що надані позивачем ТТН не є документальним підтвердженням перевезення товару від ПП «Вірінея-2007», оскільки останні не містять адреси пункту навантаження товару, що не дає можливості встановити місце постачання товару, суд зазначає наступне.

Частинами 1,2 статті 9 Закону України №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з наданих позивачем на виконання умов договору №01/12-10 від 01.12.2010 року товарно-транспортних накладних, останні містять всі необхідні реквізити, передбачені Законом України №996-XIV.

Окрім того, як передбачено п.2.1 Договору поставка відбувається згідно домовленості сторін та, як зазначено в акті перевірки, силами ТОВ «Антей-Трейдінг», а тому суд вважає, що надані позивачем товарно-транспортні накладні підтверджують рух товару згідно даного Договору.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку, що позивачем виконано всі зобов'язання за договором №01/12-10від 01.12.10 року, а саме: прийнято товар та сплачено грошові кошти, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, отже договір, укладений позивачем з метою використання зазначених товарів у власній господарській діяльності, а податкові та видаткові накладні виписані ПП «Вірінея-2007»містять всі необхідні реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підписані уповноваженими особами, підписи завірені відповідними печатками підприємств, тобто відповідають вимогам п. 201.1 та 201.7 ст. 201 Кодексу. Вищевикладене свідчить про реальність господарських операцій по виконанню зазначених договорів.

За встановлених обставин у судовому засіданні не знайшли підтвердження висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України, тому податок на додану вартість за вищевказаними податковими накладними в сумі 432 608, 08 грн. правомірно віднесений до складу податкового кредиту за січень 2011 року.

Відповідно до п. 185.1 «б»ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платника податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відтак, доказуванню підлягають обставини щодо здійснення конкретної господарської операції з постачання послуг чи її відсутності.

Стосовно відсутності фактичного виконання робіт за договором, укладеним з «Вірінея-2007», судом встановлено, що відповідач посилався на висновки акта перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси 07.04.2011 за №538/23-10/35357365, в якому зазначено, що у ПП «Вірінея-2007»відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, взагалі чисельність працюючих на підприємстві, а доходи (заробітна плата) на користь фізичних осіб не декларувалась, та на підставі складених актів контрагентів по ланцюгам постачання згідно з частинами 1, 5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст..228 Цивільного Кодексу України, угоди з контрагентами за січень визнано нікчемними, в т.ч. і по угодам, укладеним TOB «Антей Трейдінг»на суму ПДВ - 432608,07грн.

Судом встановлено, що дії щодо проведення перевірки ПП «Вірінея-2007», за результатами якої було складено акт від 07.04.2011 року оскаржуватись ПП «Вірінея-2007» до ДПА в Одеській області та до суду.

Згідно постанови Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2011 року по справі №2а/1570/6623/2011 адміністративний позов приватного підприємства «Вірінея 2007» до ДПІ в Приморському районі м. Одеси задоволено повністю: визнано протиправними дії ДПІ в Приморському районі м. Одеси по проведенню 07.04.2011 документальної позапланової перевірки приватного підприємства «Вірінея 2007», за результатами якої було складено акт «Про неможливість проведення документальної перевірки приватного підприємства «Вірінея 2007» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період січень 2011 року»від 07.04.2011 та визнано протиправними дії ДПІ в Приморському районі м. Одеси по проведенню 21.04.2011 документальної позапланової перевірки приватного підприємства «Вірінея 2007», за результатами якої було складено акт «Про неможливість проведення документальної перевірки приватного підприємства «Вірінея 2007» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за лютий 2011 року»від 21.04.2011 року. Зазначена постанова залишена в силі ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2012 року.

За результатами розгляду скарги ПП «Вірінея 2007» ДПА в Одеській області було вказано провести документальну перевірку ПП «Вірінея 2007», однак заходи щодо проведення такої перевірки не дало можливість її проведення, стан платника податків ПП «Віренея», код ЄДРПОУ - 35357365 - «визнано банкрутом».

Таким чином, не маючи можливості провести повторну перевірку, оскільки на теперішній час ПП «Вірінея», код ЄДРПОУ - 35357365 - «визнано банкрутом», відповідач дійшов висновку про відсутність фактичного виконання робіт за договором, укладеним з позивачем. В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що ПП «Вірінея 2007» визнано банкрутом 25.10.2011 року, тобто на момент укладення договору та його виконання ПП «Вірінея 2007» банкрутом визнано не було.

Щодо посилання відповідача на нікчемність правочину, з зазначеними висновками суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договорів, а також видаткових та податкових накладних, підписаних від імені однієї із сторін, прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначеного договору. Зобов'язання за договором між Позивачем та ПП «Вірінея-2007»виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, копії яких приєднано до матеріалів справи, окрім того Податковий кодекс України не містить норми, яка б передбачала коригування податкових зобов'язань чи податкового кредиту у разі визнання правочину нікчемним, тому посилання на нікчемність правочину є необґрунтованим.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними податковим органом.

Жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Окрім того, діючим законодавством передбачено індивідуальну, а не колективну відповідальність платників податків за нарахування та сплату ПДВ до бюджету, достовірність декларування ними податкових зобов'язань, податкового кредиту, чистої суми зобов'язань, тому конкретний платник податку може нести відповідальність у тому числі й фінансову лише за достовірність податкової звітності та податкових документів, складених або отриманих ним особисто від іншого суб'єкта господарської діяльності.

При цьому суд враховує, що позивач та його контрагент на час спірних правовідносин були зареєстровані в ЄДР, знаходились на податковому обліку в ДПІ.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси № 0000612250 від 13.03.2012 року є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню. Частиною другою ст.71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «АНТЕЙ ТРЕЙДІНГ»підлягають задоволенню.

Розподілити судові витрати відповідно ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «АНТЕЙ ТРЕЙДІНГ»до державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000612250 від 13.03.2012 року, - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси № 0000612250 від 13.03.2012 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18 травня 2012 року.

Суддя/підпис/:

З оригіналом згідно:

Суддя: