Постанова № 24210014, 14.05.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2012 р. м. Львів № 2а-1815/12/1370

14 год. 40 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Задорожної М.М., представників позивача ОСОБА_1, представника відповідача Евель Т.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції у Львівській області про визнання протиправними дій,

встановив:

ОСОБА_5, ОСОБА_4 звернулися до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відділу державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції у Львівській області. Уточнивши позовні вимоги просять суд: визнати протиправними дії відділу державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції у Львівській області (далі - ВДВС Сокальського районного управління юстиції у Львівській області) щодо винесення вимоги № 6/1279 від 29.02.2012 року, якою постановлено ОСОБА_5 звільнити нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6, від товарів та обладнання, що використовується ОСОБА_5 в підприємницькій діяльності, та здійснити у разі перешкоджання в проведенні виконавчих дій примусове входження у вищевказане приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приміщення, яке згідно спірної вимоги повинен звільнити ОСОБА_5, використовується ним з дружиною ОСОБА_4 в підприємницькій діяльності на правах оренди. Позивачі не є учасниками виконавчого провадження, в ході якого накладено арешт на нежитлове приміщення, а чинним законодавством не передбачено припинення чи обмеження прав орендаря у випадку накладення арешту на майно. Таким чином, з врахуванням того, що спірна вимога суперечить Закону України «Про виконавче провадження»та ст.19 Конституції України, винесена незаконно, необґрунтовано позивачі просять задовольнити уточнені позовні вимоги.

Представник позивачів в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала, надала суду додаткові пояснення, просить суд уточнений адміністративний позов задоволити в повному обсязі.

Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначає, що у ВДВС Сокальського районного управління юстиції у Львівській області перебуває зведене виконавче провадження № 6/01-07 від 16.07.2007 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь фізичних осіб, держави, державної податкової інспекції у Сокальському районі грошових коштів, а щодо зобов'язання про звільнення приміщення зазначає, що оскільки експлуатація приміщення в м. Сокалі, по вул. Тартаківська,7 призводить до зменшення вартості описаного майна, яке належить на праві власності боржнику -ОСОБА_6. Крім того, ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 11.03.2011 року у справі № 2-507/11 накладено арешт на це майно. Отже, на підставі ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»ВДВС Сокальського районного управління юстиції у Львівській області прийнято рішення про звільнення боржником та третіми особами арештованого приміщення для передачі його на реалізацію з метою виконання рішень судів про стягнення з ОСОБА_6 коштів.

Представник відповідача заперечив проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ОСОБА_6 на праві власності належить нежитлове приміщення -9/100 частин будинку АДРЕСА_1 що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 43).

На підставі наявних в справі доказів та пояснень представників сторін, суд встановив, що в нежитловому приміщенні -9/100 частин будинку АДРЕСА_1 позивачі -ОСОБА_5 (попереднє прізвище - ОСОБА_5) та ОСОБА_4, як подружжя, здійснюють підприємницьку діяльність на підставі договору оренди від 15.01.2007 року, укладеного між ОСОБА_4 (позивач-2, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець) та ОСОБА_6 (боржник у виконавчому провадженні) (а.с.10-11).

На виконанні у ВДВС Сокальського районного управління юстиції у Львівській області перебувають виконавчі провадження щодо стягнення грошових коштів зі ОСОБА_6 на користь фізичних осіб -ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, юридичної особи -ВАТ КБ «Надра», та держави, що підтверджується відповідними постановами про відкриття виконавчого провадження.

В провадженні Сокальського районного суду Львівської області перебуває цивільна справа № 2-507/11 за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, за участю третьої особи, про визнання права власності на нову річ -9/100 частин будинку АДРЕСА_1 яка утворилася внаслідок проведеної позивачами реконструкції. В ході розгляду цієї справи Сокальським районним судом Львівської області на підставі ухвали від 11.03.2011 року вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на спірне нежитлове приміщення (а.с. 37).

29.02.2012 року ВДВС Сокальського районного управління юстиції у Львівській області винесено вимогу № 6/1279 в порядку ст. ст. 5, 11 Закону України «Про виконавче провадження», в якій вказано, що на виконанні ВДВС Сокальського районного управління юстиції у Львівській області перебуває зведене виконавче провадження про стягнення зі ОСОБА_6 заборгованості на користь фізичних та юридичних осіб, станом на 29.02.2012 року боржником заборгованість не погашена. В зв'язку з тим, що в арештованому приміщенні третіми особами здійснюється підприємницька діяльність, що призводить до зменшення вартості арештованого майна, вказаною вимогою постановлено ОСОБА_6, ОСОБА_5 звільнити нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6, від товарів та обладнання, що використовується ОСОБА_5 в підприємницькій діяльності, а також постановлено здійснити примусове входження у вказане приміщення у випадку перешкоджання у вчиненні виконавчих дій.

Позивачі не погоджуючись з діями відповідача, щодо винесення вимоги № 6/1279 від 29.02.2012 року, оскаржили останні у судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень (ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно п. 1 ч.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на звернення до суду є невід'ємним особистим правом. Від цього права особа не може відмовитися. Це право не може бути обмежене правочином. У силу ч. 5 в КАС України така відмова є недійсною.

Згідно ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом. Згідно п. 1.6 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року, в редакції, чинній на момент винесення вимоги № 6/1279 від 29.02.2012 року, вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у пункті 1.1 цієї Інструкції рішень є обов'язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю у встановлений ним строк мають бути надані безкоштовно документи або їх копії, потрібні для здійснення його повноважень.

Виходячи зі змісту наведених законодавчих положень, суд приходять до висновку, що вимога державного виконавця за своєю суттю спрямована на отримання інформації, документів чи їх копій щодо предмета стягнення, визначеного виконавчим документом, її обов'язковість полягає в обов'язку інших осіб надати державному виконавцю такі дані. Поряд з цим, законодавством, чинним на момент складення вимоги № 6/1279 від 29.02.2012 року, не передбачено, що вимога як окремий документ може зобов'язувати осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, на вчинення дій, що стосуються безпосередньо їхніх прав та інтересів, а не предмета виконавчого провадження.

Зважаючи на те, що відповідач винесенням вимоги № 6/1279 від 29.02.2012 року зобов'язав ОСОБА_5 (теперішнє прізвище -ОСОБА_5.) вчинити дії щодо звільнення нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 яким він користується разом з дружиною -ОСОБА_4, такі дії не пов'язані із наданням інформації, документів чи їх копій, що суперечить вказаним нормам, суд приходить до висновку про незаконність дій відповідача, які полягають у складенні такої вимоги.

Також, як зазначив представник відповідача, рішення про звільнення позивачами орендованого майна прийняте відповідачем у зв'язку із накладенням арешту на майно шляхом проведення його опису, на підтвердження чого представлено акт опису й арешту майна від 08.02.2012 року (а.с. 113-114).

У відповідності до ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається відповідач при обґрунтуванні правомірності його дій, про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Однак, наведене законодавче положення не надає державному виконавцю повноважень приймати рішення про звільнення арештованого майна, що за своєю суттю є виселенням, натомість, право вилучити майно надано державному виконавцю лише у боржника, а не в інших осіб, які не беруть участь у виконавчому провадженні. В матеріалах справи відсутні докази наявності судового рішення та виданого на його підставі виконавчого документу про звільнення (виселення) позивачами займаного ними нежитлового приміщення чи припинення права користування цим майном. Також чинним законодавством не передбачено припинення права оренди у випадку накладення арешту на майно, а згідно ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої в найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Крім того, відповідно до ч. 1, 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Виходячи зі змісту ст. 4 цього Закону обтяження нерухомого майна підлягають державній реєстрації.

Разом з тим, згідно витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 35425047 від 28.03.2012 року обтяження нерухомого майна -9/100 частин будинку АДРЕСА_1 у вигляді заборони його відчуження, накладеної на підставі акту опису й арешту майна від 08.02.2012 року, не зареєстроване.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). Згідно ч. 1 ст. 2 цього Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

У відповідності до ст. 7, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження»учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. Для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом. Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Відповідно до ч. 2 ст. 11 цього Закону державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

З врахуванням того, що позивачі учасниками виконавчого провадження не є, виконавчий документ, який би зобов'язував їх вчинити дії щодо звільнення 9/100 частин будинку АДРЕСА_1 відсутній, а чинним законодавством державному виконавцю не надано повноважень приймати зобов'язуючі рішення стосовно осіб, які не є учасниками виконавчого провадження, що стосуються їхніх прав, поза межами виконавчого документу, суд приходить до висновку про протиправність дій відповідача щодо прийняття рішення про звільнення ОСОБА_5 (теперішнє прізвище -ОСОБА_5.) вказаного у вимозі № 6/1269 від 29.02.2012 року приміщення.

Крім того, у вимозі № 6/1279 від 29.02.2012 року постановлено, що у разі перешкоджання у проведенні виконавчих дій (звільнення позивачем нежитлового приміщення) буде здійснене примусове входження у нежитлове приміщення, вказане у вимозі.

Згідно п. 15 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника -фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення.

Як встановлено судом та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, вмотивоване рішення суду про примусове проникнення до нежитлового приміщення -9/100 частин будинку АДРЕСА_1 відсутнє, в тому числі й стосовно позивачів; відповідач до суду із поданням про винесення такого рішення не звертався. Також законодавством не передбачено, що вимогою може вирішуватися питання про примусове проникнення до приміщення.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що постановлення відповідачем здійснення примусового входження у нежитлове приміщення -9/100 частин будинку АДРЕСА_1 на підставі вимоги суперечить закону та порушує права позивачів, які здійснюють у вказаному приміщенні підприємницьку діяльність та використовують його для зберігання товарів й обладнання, належного їм. Станом на момент винесення оскаржуваної вимоги та розгляду справи договір оренди є чинним, що не заперечується сторонами, доказів протилежного суду не представлено.

Окрім того, як вбачається з вимоги № 6/1279 від 29.02.2012 року, постановлення відповідачем рішення про звільнення нежитлового приміщення -9/100 частин будинку АДРЕСА_1 здійснене у зв'язку з тим, що в цьому арештованому майні здійснюється підприємницька діяльність, яка призводить до зменшення вартості вказаного майна. З матеріалів справи вбачається, що вартість арештованого майна на момент його придбання на підставі договору купівлі-продажу від 04.08.2004 року та згідно висновку про вартість майна від 15.07.2004 року становила 15511,00 грн. без ПДВ (18613,20 грн. -з врахуванням ПДВ). Жодних доказів, які б підтверджували вчинення позивачами чи іншими особами дій, які призводять до зменшення вартості майна, відповідачем не представлено. Стягувачі у виконавчих провадженнях, які перебувають на виконанні у відповідача, до позивачів чи до суду з приводу звільнення майна не зверталися.

З сукупного аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження»та Інструкції про проведення виконавчих дій затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5 випливає, що обов'язкові до виконання вимоги державного виконавця щодо виконання рішень мають викладатись в постановах державного виконавця, які є індивідуальним актом, адже породжують права і обов'язки у суб'єкта якому вони адресовані. Натомість, названими нормами чинного законодавства України не передбачено оформлення вимоги державного виконавця викладеної окремим документом, а не у постанові державного виконавця прийнятої за результатами вчинення виконавчих дій .

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірності його дій при винесенні вимоги № 6/1279 від 29.02.2012 року. Натомість, позивачами подано достатньо належних та допустимих доказів, які підтверджують протиправність дій відповідача та порушення у зв'язку з цим, прав та законних інтересів позивачів, зважаючи на що, позов слід задовольнити повністю.

Зважаючи на викладене вище, в частині постановлення щодо ОСОБА_5 зобов'язання звільнити нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6, від товарів та обладнання, що використовується ОСОБА_5 в підприємницькій діяльності дії відповідача вважати протиправними.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачам судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163,167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити .

Визнати протиправним дії відділу державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції у Львівській області щодо винесення вимоги № 6/1279 від 29.02.2012 року в частині постановлення щодо ОСОБА_5 зобов'язання звільнити нежитлове приміщення в АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6, від товарів та обладнання, що використовується ОСОБА_5 в підприємницькій діяльності.

Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_5 (АДРЕСА_2 ) 32 (тридцять дві) грн. 19 коп., ОСОБА_4 (АДРЕСА_2) 32 (тридцять дві) грн. 19 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 18 травня 2012 року.

Суддя Сподарик Н.І.