Постанова № 24209532, 16.05.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2012 року 2а-1831/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., за участю секретаря судового засідання Волощука О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Росава»до Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

13.04.2012 Відкрите акціонерне товариство «Росава»(далі -позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі -відповідач. Комісія) про скасування постанови від 22.03.2012 №196-ЦД-1-Е про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів у розмірі 85 000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Товариство повністю не погоджується з прийнятою постановою про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів та вважає, що вона прийнята з порушенням принципів обгрунтованості та розсудливості, без врахування всіх обставин справи і тому є незаконною та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що Товариство тривалий час знаходиться в процедурі банкрутства, ситуація на підприємстві склалась так, що з часом стали відсутні органи правління та спостережна рада, які спроможні були прийняти рішення про обрання нового реєстроутримувача та укласти з ним договір на ведення реєстру. В той же час, на звернення позивача до Фонду державного майна України, який є власником 74,62 % акцій Товариства, щодо легітимного скликання зборів акціонерів для обрання нового реєстроутримувача жодних дій з боку основного тримача акцій для скликання зборів акціонерів вчинено не було. 14.12.2010 ухвалою Господарського суду Київської області вдруге порушено справу про банкрутство ВАТ «Росава», яке триває до цього часу. Крім того, на підприємстві даною ухвалою було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Також, позивач вважає, що про неправомірність оскаржуваної постанови про застосування санкцій свідчить її невідповідність пункту 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»від 14 травня 1992 року N 2343-XII (далі -Закон №2343), згідно з яким під час дії мораторію забороняються стягнення на підставі виконавчих документів та не нараховується неустойка (штраф, пеня).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, у задоволенні позову просив відмовити з наступних підстав.

Комісія в ході перевірки діяльності позивача встановила порушення Товариством вимог пункту 5 розділу VІІІ Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 жовтня 2006 року N 1000 (далі -Положення №1000), за що правомірно застосовано санкцію у розмірі 5 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Посилання позивача на положення пункту 4 статті 12 Закону України №2343 безпідставні, оскільки дана норма не стосується даного виду відповідальності.

Також, відповідач вважає безпідставними посилання позивача на наявність порушеної справи про банкрутство щодо Товариства та відсутність дій з боку Фонду державного майна України, оскільки арбітражний керуючий в силу положень статті 3 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»наділений повноваженнями для скликання зборів і вирішення питання про обрання нового реєстроутримувача та укладення з ним договору на ведення реєстру акціонерів.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принцип рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.

ВАТ «Росава»зареєстроване 19.07.1999 виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області, код ЄДРПОУ -00152269.

Як встановлено із викладених вище положень статуту Товариства, позивач є учасником ринку цінних паперів.

Стосовно Товариства 20.02.2012 порушено справу про правопорушення на ринку цінних паперів №306/1212 у зв'язку з порушенням вимог п. 5 розділу VІІІ Положення №1000.

12.03.2012 Комісія стосовно Товариства складено Акт про правопорушення на ринку цінних паперів №197-ІДД-1-Е, який було підписано представником позивача. В даному акті відповідачем зафіксовано, що порушення п. 5 розділу VІІІ Положення №1000 полягають в наступному: з моменту повідомлення Товариства реєстроутримувачем ТОВ «РЕКОН»про закінчення строку дії ліцензії на здійснення професійної діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, а саме 05.08.2011, до 12.03.2012 уповноваженим органом позивача не прийнято рішення про обрання нового реєтроутримувача.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті від 12.03.2012 позивач підписав документ із зауваженнями, викладеними у листі від 12.03.2012 №104. У даному листі позивач пояснює, що обрати нового реєстроутримувача немає змоги, оскільки не обрано вищі органи управління Товариством та не скликано збори акціонерів, хоч з 17.08.2010 припинено справу про банкрутство позивача. Так, тримач найбільшої частки Товариства (74,62% акцій) -Фонд державного майна України дій, спрямованих на скликання зборів не вчиняє, а Комісія на лист позивача від 11.11.2011 №482 надала роз'яснення з витягами із чинних нормативно-правових актів, проте чіткого плану дій Товариству не запропонувала.

Не зважаючи на вказані зауваження 22.03.2012, відповідачем прийнято постанову №196-ЦД-1-Е про накладення санкції за правопорушення на ринку цінних паперів в розмірі 5 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 85 000,00 гривень за порушення пункту 10 статті 11 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР (далі -Закон №448/96-ВР).

На підтвердження позиції позивача суду надано копію листа-заперечення на акт від 12.03.2012 №104. Також, надано копії листів-звернень до ФДМУ від 20.08.2010 №533 та від 08.08.2011 №1, з яких вбачається, що посадові особи Товариства намагалися ініціювати скликання зборів акціонерів.

Крім того, позивачем надано суду копію листа-звернення від 26.09.2011 №482, з якого вбачається, що Товариство просить Комісію про роз'яснення щодо ситуації про неможливість легітимного скликання зборів акціонерів, оскільки на Товаристві залишилось тільки дві особи органів управління -заступник голови правління та член правління. З даного листа вбачається, що позивач лише констатував факт відсутності правомочного органу правління для скликання зборів акціонерів, проте не зазначив про свої звернення до ФДМУ щодо ініціювання скликання зборів акціонерів.

З наявної в матеріалах справи копії листа-роз'яснення відповідача від 11.11.2011 №16/01/21805 вбачається, що Комісія, посилаючись на норми чинного законодавства, роз'яснила позивачу про можливість саме ФДМУ вимагати скликання позачергових загальних зборів акціонерів.

Також, з наявної в матеріалах справи ухвали Господарського суду Київської області від 14.01.2011 у справі №Б8/191-10 вбачається, що 14.12.2010 стосовно Товариства порушено справу про банкрутство. Цією ж ухвалою арбітражного керуючого Борейка А.М. призначено розпорядником майна позивача. З ухвали Господарського суду Київської області від 09.08.2011 у справі №Б8/191-10 вбачається, що арбітражного керуючого Борейка А.М. замінено на Мартинко А.Г.

Відповідно до ухвали Господарського суду Київської області від 17.01.2012 у справі №Б8/191-10 всіх керівників Товариства відсторонено від виконання обов'язків керівника підприємства, а виконання обов'язків голови правління позивача покладено на розпорядника майна Мартинко А.Г.

Для підтвердження власної позиції про неможливість скликати збори акціонерів для вирішення питання про обрання нового реєстроутримувача позивачем надано суду копію статуту Товариства, з якого вбачається таке.

Згідно з пунктом 6.1 статуту Товариство випускає акції на весь розмір статутного фонду та проводить їх реєстрацію в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Пункт 4.1 визначає, що засновником Товариства є держава в особі Фонду державного майна України (ФДМУ), акціонерами Товариства можуть бути фізичні та юридичні особи, які набули право власності на акції Товариства.

В той же час, пункт 4.6 статуту передбачає, що акціонери відповідають за зобов'язаннями Товариства тільки в межах належних їм акцій.

Відповідно до статті 8 статуту вищим органом управління Товариства є загальні збори акціонерів, до виключної компетенції якого входить, зокрема, прийняття рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів Товариства. Дана стаття, також, визначає, що чергові збори акціонерів збираються Правлінням не рідше 1 разу на рік, а позачергові, зокрема, на вимогу акціонерів, які володіють в сукупності більш як 10 % голосів (1 акція=1 голос). Якщо протягом 20 днів Правління не виконало вимогу, то такі акціонери мають право самі скликати загальні збори.

Згідно із пунктом 8.5 статуту виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління. Правління складається із 9 осіб та його рішення є правомочним, якщо на засіданні присутні не менше Ѕ його членів.

Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, Товариство звернулося до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону №448/96-ВР державне регулювання ринку цінних паперів - здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Стаття 2 даного Закону встановлює, що метою державного регулювання ринку цінних паперів, зокрема, є додержання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства.

Відповідно до статті 5 Закону №448/96-ВР державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно з пунктом 14 статті 8 Закону №448/96-ВР Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку має право: накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулювання ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Відповідно до пункту 10 статті 11 Закону №448/96-ВР Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку застосовує до юридичних осіб фінансові санкції за порушення емітентом порядку прийняття рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів та/або порядку передачі ведення реєстру власників іменних цінних паперів у розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із зупиненням перереєстрації прав власності на цінні папери такого емітента.

Як встановлено судом, відповідно до вказаних норм чинного законодавства відповідач за порушення Товариством пункту 5 розділу VІІІ Положення №1000 застосував санкції у розмірі 85 000,00 грн.

Так, пунктом 5 розділу VІІІ Положення №1000 передбачено, що у разі припинення дії договору на ведення реєстру рішення про обрання нового реєстроутримувача та укладення з ним договору на ведення реєстру приймається уповноваженим органом емітента.

Підставою для передачі системи реєстру та укладання договору з відповідним реєстратором є копія рішення уповноваженого органу емітента про обрання нового або тимчасового реєстратора, засвідчена відповідно до законодавства.

Суду доведено та не заперечується позивачем, що Товариством, зокрема, його уповноваженим органом не прийнято своєчасно рішення про обрання нового реєстроутримувача та укладення з ним договору на ведення реєстру, як того вимагає законодавство. Так, у зв'язку із відсутністю правомочного правління Товариства та ініціативи ФДМУ, як основного тримача акцій підприємства, позивачем не скликано загальні збори для вирішення питання про обрання нового реєстроутримувача та укладення з ним договору на ведення реєстру.

Таким чином, судом встановлено факт порушення позивачем пункту 5 розділу VІІІ Положення №1000 та правомірність застосування санкції з боку Комісії.

В той же час, суд не бере до уваги посилання позивача на факт порушення стосовно підприємства справи про банкрутство, відмову ФДМУ від вимоги скликати позачергові збори акціонерів та відсутність правомочного органу правління, до компетенції якого належить скликання загальних зборів -єдиного органу, який може обрати нового реєстроутримувача, з огляду на таке.

Як зазначено вище, основним власником Товариства є ФДМУ, якому належить 74,62% акцій підприємства. Саме в межах цінності наявних у тримача цінних паперів акцій акціонери Товариства відповідають за зобов'язаннями позивача перед третіми особами. Судом встановлено, що Фонду державного майна України як основному акціонеру Товариства було відомо про необхідність скликання загальних зборів, проте жодних дій, як свідчать матеріали справи, з його боку вчинено не було. Таким чином, дана бездіяльність призвела до застосування санкції з боку Комісії у сумі 85 000,00 грн., основний тягар якої припаде саме на ФДМУ, як на власника найбільшої частки Товариства.

В той же час, суд не бере до уваги посилання відповідача на положення статті 3-1 Закону №2343, як на можливість арбітражного керуючого скликати збори для вирішення питання про обрання нового реєстроутримувача у зв'язку з наступним.

Відповідно до пункту 14 статті 13 Закону №2343 розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з положеннями частини 4 статті 3-1 Закону №2343 арбітражний керуючий має право скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу; звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом; отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом; залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Законом чи угодою з кредиторами; запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою; отримувати з державного реєстру застав інформацію про майно боржника, яке є предметом застави; подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх обов'язків; виконувати інші дії відповідно до закону.

Таким чином, із вказаної норми вбачається, що до повноважень арбітражного керуючого належить лише скликання зборів кредиторів, проте не зборів акціонерів Товариства, як на те посилається відповідач.

Крім того, хоч ухвалою Господарського суду Київської області від 17.01.2012 у справі №Б8/191-10 виконання обов'язків голови правління позивача покладено на розпорядника майна Мартинко А.Г., проте із статуту Товариства вбачається, що голова правління (розпорядник майна) не наділені правом скликати загальні збори.

Поряд з цим, суд не бере до уваги посилання позивача на положення пункту 4 ст. 12 Закону №2343, оскільки ним передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Як вбачається із вказаної норми законодавства, мораторій на санкції стосується виключно невиконання грошових зобов'язань і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів, проте не стосується порушень у сфері додержання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що оскаржувану постанову від 22.03.2012 №196-ЦД-1-Е відповідач прийняв виключно на підставі, у спосіб і в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене не на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, то суд не присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Спиридонова В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 21 травня 2012 р.