Постанова № 24209236, 23.04.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2012 р. Справа № 2а-914/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Матуляка Я.П.

при секретарі Андрейчук Л.М.

за участю:

представників позивача - Савчука В.Р., Харука М.Т.

представника відповідача - Баралецької М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства "Рембудсервіс-Газ"

до відповідача: Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську

про скасування податкових повідомлень-рішень №0000562302 та №0000482302 від 23.02.2012 року в частині,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Рембудсервіс-Газ» звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень за №0000562302 та №0000482302 від 23.02.2012 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведеної ДПІ в м. Івано-Франківську перевірки встановлено заниження позивачем суми податку на прибуток на загальну суму 232 801 грн. та заниження сум податку на додану вартість на загальну суму 176 807 грн. За наслідками проведеної перевірки контролюючим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Позивач не погоджується із вказаними повідомленнями-рішеннями щодо нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині виявлених перевіркою порушень по взаєморозрахунках із ТОВ «Мертенс», та зазначає, що виявлені при проведенні перевірки порушення ґрунтуються виключно на висновку перевірки щодо нікчемності правочинів укладених між ПП «Рембудсервіс-Газ» із ТОВ «Мертенс», оскільки вказані договори є такими, що порушують публічний порядок, і направлені на незаконне заволодіння майном держави; договора не направлені на реальне настання правових наслідків обумовлених у них. Фактично вказаний висновок ґрунтується на даних отриманих ДПІ в м. Івано-Франківську від ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Мертенс».

Позивач зазначає, що усі документи, які свідчать про реальність вчинення правочинів, були надані до перевірки. Вважає, що посилання податкового органу на положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України є необґрунтованими та суперечать обставинам, які склались під час виконання правочинів. На думку позивача, прийняті рішення щодо нарахування податкового зобов'язання за платежами податок на прибуток та податок на додану вартість є протиправним та таким, що підлягають скасуванню в частині виявлених перевіркою порушень по взаєморозрахунках із ТОВ «Мертенс».

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з мотивів викладених в позовній заяві. Суду пояснили, що не погоджуються із оскаржуваними рішеннями щодо нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині виявлених перевіркою порушень по взаєморозрахунках із ТОВ «Мертенс», однак оскільки ними не може бути проведений відповідний розрахунок то й виокремити частину оскаржуваних рішень ПП «Рембудсервіс-Газ» не має можливості. Просили суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з мотивів викладених в письмовому запереченні на позов. Вказала, що посилання позивача на рішення Господарського суду Івано-Франківської області є необґрунтованим, оскільки на час проведення перевірки вказане рішення не набрало законної сили. Крім того, на думку представника відповідача, зі змісту даного рішення, суд робить висновки лише на підставі пояснень представника відповідача та оцінки наявних у справі доказів. Податковий орган робить свої висновки на підставі дослідження під час перевірки всіх первинних документів, наданих платником, а також інформації, отриманої у вставленому податковим законодавством порядку від інших податкових органів

Просила в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

З 16.01.2012 року по 03.02.2012 року ДПІ у м.Івано-Франківську було проведено планову виїзну перевірку приватного підприємства «Рембудсервіс-Газ» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року, результати якої оформлено актом перевірки за №915/23-2/34077652 від 10.02.2012 року (а.с.22-51).

Перевіркою встановлено, що в порушення п.5.1, пп.5.2.1, пп.5.3.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 , п.2.15 та п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, ПП «Рембудсервіс-Газ» до складу валових витрат Декларацій з податку на прибуток включило витрати в сумі 874 192 грн., за операціями, що проведені на підставі нікчемних правочинів із ТОВ «Мертенс» (№4-10/10 від 05.10.10р., №12-10/10 від 05.10.10р., №6-10/10 від 11.10.10р., №5-11/10 від 02.11.10р., №4-11/10 від 11.10.10р., №5-11/10 від 16.11.10р., №2-12/10 від 02.12.10р., №6-12/10 від 06.12.10р., №7-12/10 від 07.12.10р., №8-12/10 від 08.12.10р., №9-12/10 від 09.12.10р., №13-12/10 від 13.12.10р. та поставку товару згідно накладної №М-00000019 від 30.11.10р.) та первинних документів на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого завищено витрати в рядку 04.1 Декларацій з податку на прибуток підприємства в загальній сумі 874192 грн.

В ході перевірки ПП «Рембудсервіс-газ» проведено аналіз господарських операцій із ТОВ «Мертенс» на підставі акта перевірки ДПІ у Печерському р-ні м.Києва від 28.03.2011р. №289/23-6/37102322 «Про результати документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Мертенс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2010 року по 28.02.2011 року», якою встановлено порушення ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Мертенс» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України.

Перевіркою ДПІ у Печерському р-ні м.Києва встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям за період з 01.09.2010 року по 28.02.2011 року, в розумінні ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».

За даними Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України розбіжності щодо завищення податкового кредиту з ПДВ ПП «Рембудсервіс-газ» за жовтень - грудень 2010 року по взаєморозрахунках із ТОВ «Мертенс» складають 174 838 грн.

Як наслідок податковим органом зроблено висновок про те, що господарські операції позивача із ТОВ «Мертенс» не можуть відображатись у податковій звітності, так як реально не відбулись, а їх зміст відображено лише в первинних документах.

За наслідками перевірки винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Суд не погоджується з вказаними висновками податкового органу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно з положенням частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України основою недійсності правочину є недотримання у момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 і 6 статей 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

Відповідно до частин 1, 5 статей 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, які пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою особою.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пунктом 23 статті 2 Бюджетного кодексу України (БК) визначено, що доходи бюджету - це усе податкові, неподаткові і інші надходження на безповоротній основі, стягнення яких передбачене законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ). Доходи бюджету класифікуються по таких розділах: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти (стаття 9 БК).

Згідно частини 2 статті 9 БК України, податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори і інші обов'язкові платежі.

На підставі акту перевірки №915/23-2/34077652 від 10.02.2012 року, судом встановлено, що висновок податкового органу про порушення позивачем наведених у даному акті норм податкового законодавства ґрунтується на встановленні податковим органом факту нікчемності укладених позивачем правочинів і, як наслідок, порушення позивачем встановленого порядку нарахування та сплати податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість. Тобто, укладені між суб'єктами господарювання договори, на думку податкового органу, суперечать моральним засадам суспільства і відповідно до статті 228 ЦК України порушують публічний порядок.

Разом з тим, за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ЦК України.

У зв'язку з прийняттям Податкового кодексу стаття 228 ЦК України була доповнена частиною 3 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України».

Так, відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Системний аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку суду про те, що законодавець відділяє порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів і передбачає наявність наміру сторін (сторони) на незаконний результат, а також протиріччя його публічно-правовим актам держави.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 ЦК, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Податковим органом не враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 ЦК, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом - саме законом, а не актами податкової перевірки, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки порушення, допущені позивачем та його контрагентом при оформленні документів, що стосуються спірних договорів, укладених між сторонами, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, враховуючи частину 2 статті 215 ЦК України, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Як зазначено вище, для визнання договору недійсним необхідною умовою є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що договори, укладені між ПП «Рембудсервіс-Газ» із ТОВ «Мертенс», укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними. Визнання такої угоди недійсною не вимагається.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, а саме: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані па використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває, під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем - ПП «Рембудсервіс-Газ» із ТОВ «Мертенс», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам.

Позивач по справі є юридичною особою. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в зв'язку з несплатою ним сум податкових зобов'язань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобов'язань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником ДПІ у м. Івано-Франківську, також суду не надано.

Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності суб'єктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб ПП «Рембудсервіс-Газ» чи ТОВ «Мертенс» та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України, яка б набрала законної сили.

Відповідно до п. 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 року зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку перевірки щодо нікчемності правочинів укладених між ПП «Рембудсервіс-Газ» та ТОВ «Мертенс» та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

При цьому, судом враховано правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену в ухвалі від 25.01.2012 році у справі к/с №9991/81531/11, та Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, викладену у листі від 16.09.2011 року за N7319. У даному листі, зокрема, зазначено, що згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України , недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Особливу увагу слід звернути на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Крім того, суд зазначає, що в провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа за №5010/14/2012-18/1 за позовом ТОВ «Мертенс» до ПП «Рембудсервіс-Газ» про визнання недійсними договорів №4-10/10 від 05.10.10р., №12-10/10 від 05.10.10р., №6-10/10 від 11.10.10р., №5-11/10 від 02.11.10р., №4-11/10 від 11.10.10р., №5-11/10 від 16.11.10р., №2-12/10 від 02.12.10р., №6-12/10 від 06.12.10р., №7-12/10 від 07.12.10р., №8-12/10 від 08.12.10р., №9-12/10 від 09.12.10р., №13-12/10 від 13.12.10р. та поставку товару згідно накладної №М-00000019 від 30.11.10р.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.01.2012 року в задоволенні позову ТОВ «Мертенс» до ПП «Рембудсервіс-Газ» про визнання недійсними договорів №4-10/10 від 05.10.10р., №12-10/10 від 05.10.10р., №6-10/10 від 11.10.10р., №5-11/10 від 02.11.10р., №4-11/10 від 11.10.10р., №5-11/10 від 16.11.10р., №2-12/10 від 02.12.10р., №6-12/10 від 06.12.10р., №7-12/10 від 07.12.10р., №8-12/10 від 08.12.10р., №9-12/10 від 09.12.10р., №13-12/10 від 13.12.10р. та поставку товару згідно накладної №М-00000019 від 30.11.10р., відмовлено (т.1 а.с.95-98).

Згідно інформації Господарського суду Івано-Франківської області, дане рішення набрало законної сили 06.02.2012 року (т.2 а.с.34).

У відповідності до вимог ч.1 ст. 72 КАС України, обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки, вказаним рішенням встановлено факт належного виконання договорів №4-10/10 від 05.10.10р., №12-10/10 від 05.10.10р., №6-10/10 від 11.10.10р., №5-11/10 від 02.11.10р., №4-11/10 від 11.10.10р., №5-11/10 від 16.11.10р., №2-12/10 від 02.12.10р., №6-12/10 від 06.12.10р., №7-12/10 від 07.12.10р., №8-12/10 від 08.12.10р., №9-12/10 від 09.12.10р., №13-12/10 від 13.12.10р., та виконання поставки товару згідно накладної №М-00000019 від 30.11.10р., досліджено первинні документи, то ці обставини доказуванню не підлягають, а висновок податкового органу щодо відсутності факту реального виконання вищенаведених договорів, який слугував підставою прийняття оскаржуваних рішень не відповідає дійсності.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до п.1.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники ПДВ. Вказана обставина також не заперечується відповідачем у справі та відображена в Акті перевірки складеному ДПІ у м. Івано-Франківську.

Слід також зазначити, що пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в матеріальній або нематеріальній формах. Щодо правомірності віднесення понесених позивачем витрат до валових витрат, то слід зазначити, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 зазначеного Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також, відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

П.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (актів приймання виконаних робіт, податкових накладних, видаткової накладної та інших) документів, які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд констатує, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень, а відтак податкові повідомлення - рішення за №0000562302 та №0000482302 від 23.02.2012 року щодо нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій в частині виявлених перевіркою порушень по взаєморозрахунках із ТОВ «Мертенс» є протиправними та такими, що підлягають до скасування.

Відповідно до розрахунку наданого ДПІ у м. Івано-Франківську суду, позивачу донараховано основного платежу з податку на прибуток за операцією, що проведена на підставі нікчемного правочину із ТОВ «Мертенс» в розмірі 218 548 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 54 637 грн.; позивачу донараховано податку на додану вартість по операціях з ТОВ «Мертенс» на суму 174 838 грн.. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 43 709,5 грн. (т.2 а.с.48).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Факт сплати позивачем до бюджету судового збору в розмірі 2146 грн., підтверджується платіжним дорученням за №2552 від 28.03.2012 року (т.1 а.с.2).

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення за №0000562302 від 23.02.2012 року в частині нарахування приватному підприємству "Рембудсервіс-Газ" грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 174 838 грн. та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 43 709,5 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення за №0000482302 від 23.02.2012 року в частині нарахування приватному підприємству "Рембудсервіс-Газ" грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 218 548 грн. та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 54 637 грн.

Стягнути з Державного бюджету на користь позивача понесені ним судові витрати в розмірі 2146 грн., судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: (підпис) Матуляк Я.П.

Постанова складена в повному обсязі 27.04.2012 року.