Постанова № 24208292, 03.05.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 травня 2012 року № 2а-1601/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень»доТериторіальної державної інспекції праці у місті Києвіпровизнання неправомірними та скасування актів та припису, -

В С Т А Н О В И В:

26 січня 2012 року Державне підприємство «Служба міжнародних автомобільних перевезень»(надалі -позивач, ДП «СМАП») звернулось до суду з позовом до Територіальної державної інспекції праці у місті Києві (далі по тексту -Інспекція праці, відповідач) про визнання неправомірними і скасування актів державного інспектора праці №26-01-93/1433 від 28.11.2011р., №26-01-93/38 від 20.01.2012р. та припис №26-01-93/1433-1013 від 28.11.2011р. про усунення виявлених порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на безпідставність і невідповідність дійсним обставинам закріплених в акті перевірки висновків інспектора. Крім того, серед підстав для скасування оскаржуваних актів і припису позивач зазначає порушення інспектором законодавчо закріпленої процедури проведення перевірки.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, направив до суду письмові заперечення проти позову, в яких, зокрема, зазначив про відповідність дій інспектора під час здійснення перевірки вимогам законодавства, яким визначаються повноваження Інспекції праці, а висновки, закріплені в акті перевірки, що в подальшому стали підставою для складення оскаржуваного припису відповідають обставинам і підтверджуються наданими позивачем до перевірки документами. Одночасно відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи у відсутність представника Інспекції праці.

Зважаючи на заявлене відповідачем клопотання про розгляд справи у його відсутність, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі ч.6 ст.71, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України розглядає справу у порядку письмового провадження на основі наявних у справі доказів. При цьому, позивачу запропоновано у термін до 19 березня 2012 року надати до суду додаткові докази у справі.

20 березня 2012 року до суду від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

24 жовтня 2011 року Територіальною державною інспекцією праці у м. Києві на ім'я керівника ДП «СМАП»направлено лист за №516, яким позивача попереджено про проведення 26.10.2011р. перевірки додержання законодавства про працю та повідомлено про необхідність надання документів згідно переліку.

28 листопада 2011 року державним інспектором праці за участю Професійної спілки автомобілістів і дорожників м. Києва проведено перевірку додержання Державним підприємством «Служба міжнародних автомобільних перевезень»законодавства про працю, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за результатами якої складено акт №26-01-93/1433 (далі по тексту -Акт перевірки №26-01-93/1433), яким встановлено виявлене під час проведення вказаної перевірки порушення підприємством норм ч.2 ст.148 КЗпП України в частині пропущення шестимісячного строку з дня вчинення проступку ОСОБА_1 до дати притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин. Крім того, інспектором встановлено порушення адміністрацією підприємства вимог ч.1 ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»в частині порушення строків розгляду документів для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Акт перевірки №26-01-93/1433 також містить висновок про порушення адміністрацією підприємства ч.1 ст.49-2 КЗпП України щодо терміну попередження працівників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці).

За результатами проведеної перевірки позивачу запропоновано дотримуватись вимог чинного законодавства про працю.

На підставі Акта перевірки №26-01-93/1433 відповідачем 28.11.2011р. винесено припис № 26-01-93/1433-1013, яким позивачу приписано: дотримуватись вимог ч.2 ст.148 КЗпП; дотримуватись вимог ч.1 ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»; дотримуватись вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України.

Акт перевірки №26-01-93/1433 та припис направлені позивачу супровідним листом від 30.11.2011р. №26/05-93/2139.

19 грудня 2012 року ДП «СМАП»направило на ім'я начальника Територіальної державної інспекції праці у м. Києві скаргу за №2/05-04-3506, якою повідомило про незгоду з діями і висновками державного інспектора під час проведення перевірки і складення припису та просило скасувати припис №26-01-93/1433-1013 від 28.11.2011р.

20 січня 2012 року державним інспектором праці на виконання вимог транспортної прокуратури м. Києва проведено перевірку додержання Державним підприємством «Служба міжнародних автомобільних перевезень»законодавства про працю, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за результатами якої складено акт №26-01-93/38 (далі по тексту -Акт перевірки №26-01-93/38), яким зафіксовано виявлене під час проведення вказаної перевірки порушення підприємством норм ч.2 ст.148 КЗпП України в частині пропущення шестимісячного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 з дня вчинення проступку та запропоновано дотримуватись вимог чинного законодавства про працю.

Не погоджуючись з актами та приписом відповідача, ДП «СМАП»звернулось до суду із даним позовом, в якому просило визнати їх неправомірними і скасувати.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для визнання неправомірними і скасування актів перевірки №26-01-93/1433 від 28.11.2011р. і №26-01-93/38 від 20.01.2012р. судом враховується наступне.

Відповідно до положень ч.2 ст.2 та п.1 ч.1 ст.17 КАС України, законодавцем встановлені певні обмеження щодо предмету оскарження, зокрема, до суду може бути оскаржено лише рішення суб'єкта владних повноважень.

Рішення суб'єкта владних повноважень являє собою акт розпорядчого характеру, що ухвалюється суб'єктом владних повноважень для розв'язання найбільш важливих питань, які належать до його компетенції. Рішення видаються також і кількома неоднорідними органами (державними органами, громадськими організаціями тощо) із спільних питань, що належать до їх компетенції.

При цьому акт перевірки є службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення (або їх відсутності) вимог чинного законодавства.

Відповідно до п.4.1 Порядку проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, акт перевірки -документ, складений посадовою особою Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю чи територіальної державної інспекції праці, що підтверджує будь-які встановлені факти порушення законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Акт перевірки про порушення законодавства України про працю не є по своїй суті рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки, він не є нормативним актом, так як не містить ніяких норм; акт не є розпорядчим документом, так як не містить приписів управлінського характеру щодо здійснення певних дій або утримання від їх здійснення.

Таким чином, оскаржуваний позивачем акт, є лише засобом фіксування певних обставин, документальним закріпленням висновків суб'єкта владних повноважень про наявність (відсутність) підстав для прийняття відповідного рішення -акта індивідуальної дії, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для суб'єкта правовідносин.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що складені відповідачем акти по суті є службовими документами, які стверджують факти проведення перевірки з питань додержання вимог законодавства, фіксують обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених порушень законодавства (або відсутність таких порушень) та не є остаточними документами зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій.

З огляду на те, що оскаржувані акти перевірок не є рішеннями суб'єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховуючи те, що відповідно до частини 2 статті 157 КАС України, суд закриваючи провадження у справі, повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про необхідність постановлення рішення про відмову в задоволенні позову в частині вимог позивача щодо визнання неправомірними і скасування актів державного інспектора праці №26-01-93/1433 від 28.11.2011р., №26-01-93/38 від 20.01.2012р.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2011 р. №К/9991/18848/11.

При цьому, при вирішенні питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, адміністративний суд в межах своїх повноважень та зважаючи на предмет доказування у даній справі, надає у мотивувальній частині судового рішення оцінку актів державного інспектора праці №26-01-93/1433 від 28.11.2011р. та №26-01-93/38 від 20.01.2012р., як письмовим доказам, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Щодо закріпленого в акті №26-01-93/1433 від 28.11.2011р. висновку державного інспектора праці про порушення підприємством вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України щодо терміну попередження працівників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про наступне вивільнення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 - інспектора відділу СМАП «Тиса»Закарпатського територіального управління СМАП 25 жовтня 2010 року було звільнено з займаної посади на підставі ч.2 ст.41 КЗпП України.

На підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.03.2011 року і заяви ОСОБА_2 про поновлення на роботі від 25.07.2011р. наказом Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень»№391-П від 25.07.2011р. ОСОБА_2 поновлено на посаді інспектора відділу СМАП «Тиса»Закарпатського територіального управління СМАП з 25.10.2010р.

Наказом позивача №392-П від 25.07.2011 року ОСОБА_2 звільнено з роботи 25.07.2011р. у зв'язку із скороченням штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України). Підставами для винесення даного наказу визначено: наказ по підприємству від 18.08.2010р. №385, попередження про наступне вивільнення ОСОБА_2,згода профспілкового комітету (протокол від 25.07.2011р. №12).

Старшого інспектора відділу СМАП «Тиса»Закарпатського територіального управління СМАП ОСОБА_3 наказом Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень»№391-П від 25 липня 2011р., звільненого наказами від 29.10.2010р. №1135-П та від 06.04.2011р. №174-П на підставі п.2 ст.41 КЗпП України, поновлено на посаді з 29.10.2010р. на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.05.2011 року і заяви ОСОБА_3 про поновлення на роботі від 25.07.2011р.

Наказом позивача №390-П від 25.07.2011 року ОСОБА_3 звільнено з роботи 25.07.2011р. у зв'язку із скороченням штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП України). Підставами для винесення даного наказу визначено: наказ по підприємству від 18.08.2010р. №385, попередження про наступне вивільнення ОСОБА_3, згода профспілкового комітету (протокол від 25.07.2011р. №12).

Відповідно до положень частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України (тут і далі -в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно наданих позивачем письмових доказів, 18 серпня 2010 року Головою Державної адміністрації автомобільного транспорту погоджено, а в.о. начальника ДП «СМАП»затверджено «Програму поетапного реформування Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень»Міністерства транспорту та зв'язку України»(надалі -Програма).

На підставі Закону України «Про управління об'єктами державної власності», Статуту ДП «СМАП», затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 08.02.2010р. №65 та з метою здійснення заходів, передбачених Програмою щодо необхідності підвищення ефективності діяльності підприємства, виконання першого етапу реформування підприємства щодо скорочення штату працівників Державним підприємством «Служба міжнародних автомобільних перевезень»18 серпня 2010 року винесено наказ №385 від 18.08.2010р. «Про зміни в організації виробництва і праці по ДП «СМАП»»(далі по тексту - Наказ №385). Вказаним наказом вирішено, зокрема, реорганізувати з 20.11.2010р. зі скороченням штату працівників певні структурні підрозділи відповідно до переліку (п.2 Наказу №385), скоротити з 20.11.2010р. (з повною штатною чисельністю працівників) структурні підрозділи центрального апарату управління відповідно до переліку (п.3 Наказу №385).

04 жовтня 2010 року Державним підприємством «Служба міжнародних автомобільних перевезень»винесено наказ за №488 (надалі -Наказ №488) «Про зміни в організації виробництва і праці ДП «СМАП»», яким наказано реорганізувати з 20.12.2010р. зі скороченням штату працівників шляхом виділення підпорядкованих відділів та відділків СМАП та припинення діяльності певних структурних підрозділів, в тому числі Закарпатське територіальне управління СМАП.

З наказом №994-П від 16.09.2010р. «Про попередження щодо скорочення посад»ОСОБА_2 ознайомлено 17.09.2010р., що підтверджується копією даного наказу з підписом працівника, вчиненого 17.09.2010 року (п.80 Наказу №994-П).

З письмовим попередження про наступне вивільнення та умовами проведення ДП «СМАП»скорочення штату працівників ОСОБА_3 ознайомлений під розписку 18.09.2010 року.

Згідно пояснень представника позивача працівників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повторно було попереджено про наступне звільнення в день поновлення їх на роботі на підставі рішень суду 25.07.2011 року.

Враховуючи викладене та беручи до уваги дату персонального попередження вказаних працівників про наступне вивільнення 17 і 18 вересня 2010 року і дату їх фактичного звільнення у зв'язку із скороченням штату працівників -25.07.2011 року, висновки інспектора праці про порушення підприємством строку, визначеного в частині 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України спростовуються зібраними у справі доказами.

Оцінюючи доводи позивача про неправомірність закріпленого в актах №26-01-93/1433 від 28.11.2011р. та №26-01-93/38 від 20.01.2012р. висновку державного інспектора праці про порушення підприємством вимог ч.2 ст.148 КЗпП в частині пропущення шестимісячного строку з дня вчинення проступку ОСОБА_1 до дати притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин, суд зважає на наступне.

Перевіркою було встановлено, що наказом від 11.09.2006р. № 291-ВК ОСОБА_1 прийнято на роботу з 12.09.2006р. на посаду інспектора відділу.

09 вересня 2011 року працівниками ДП «Служба міжнародних автомобільних перевезень»складено акт яким зафіксовано, що 09.09.2011 року ОСОБА_4 (представився батьком ОСОБА_1) надав до управління по роботі з персоналом оригінали листків непрацездатності та довідок медичних закладів, виданих на ім'я ОСОБА_1, при перевірці яких було з'ясовано, що зазначені документи підтверджують відсутність на роботі ОСОБА_1 тільки до 13.03.2011р. з розривом 12.01.2011р. та 02.03.2011р.

Адміністрацією ДП «Служба міжнародних автомобільних перевезень» для перевірки надано службову записку від 28.09.2011р. за підписом ОСОБА_5 в якій вказано, що за період хвороби з 01.11.2010р. по 12.03.2011р. з розривом 12.01.2011р. та 02.03.2011р. ОСОБА_1 12.01.2011р., 02.03.2011р., 13.03.2011р. порушила правила внутрішнього трудового розпорядку (прогул без поважних причин) та відмовилися 28.09.2011р. надати пояснення стосовно причини її відсутності.

Відповідно до наказу від 28.09.2011р. № 527-П ОСОБА_1 -інспектора відділу СМАП «Тиса»Закарпатського територіального управління СМАП звільнено 12.01.2011р. за прогул без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Так, згідно п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Вказані обставини стали підставою для висновку інспектора праці про порушення підприємством частини 2 статті 148 КЗпП України в частині пропущення шестимісячного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності з дня вчинення проступку ОСОБА_1

Частиною 3 статті 40 КЗпП України забороняється звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначений ст. 149 КЗпП України.

Згідно з вимогами цієї статті до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

З акта від 09.09.2011 року та копій листків непрацездатності, наданих позивачем на підтвердження прогулів ОСОБА_1, вбачається, що 12.01.2011р. і 02.03.2011 року працівник був відсутній на робочому місці без документального підтвердження поважності причин такої відсутності.

При цьому, проступок працівника зафіксовано 09.09.2011 року, а наказ про звільнення ОСОБА_1 з 12.01.2011р. видано 28 вересня 2011 року, тобто з пропуском строку, визначеного в частині 2 статті 148 КЗпП України.

Відповідно до законодавства України про працю прогул є дисциплінарним проступком, за вчинення якого передбачено один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (ст. 147 КЗпП України). Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992р. №9 (із змінами і доповненнями) визнає дисциплінарним стягненням звільнення з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни (прогулу) зафіксовано актом, складеним 09.09.2011р. та підтверджено службовою запискою від 28.09.2011р.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

При цьому, працедавцем застосовано до працівника дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення наказом від 28.09.2011р. № 527-П про звільнення ОСОБА_1 з 12.01.2011р., тобто через 8 місяців 16 днів з дня вчинення проступку (12.01.2011р.) та через 6 місяців 26 днів з дня останнього зафіксованого прогулу -02.03.2011р.

Зазначене свідчить про доведеність зафіксованого інспектором праці в акті №26-01-93/1433 від 28.11.2011р. факту порушення підприємством вимог ч.2 ст.148 КЗпП України в частині пропущення шестимісячного строку з дня вчинення проступку ОСОБА_1 до дати притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин.

07 грудня 2011 року підприємством винесено наказ за № 776-П за підписом начальника ДП «СМАП»про внесення змін до наказу по персоналу від 28.09.2011р. № 527-П, яким внесено зміни в частині дати звільнення з роботи інспектора відділу СМАП «Тиса»Закарпатського територіального управління СМАП ОСОБА_1 а саме: датою звільнення вважати 28.03.2011 року.

20 січня 2012 року за результатами перевірки додержання Державним підприємством «Служба міжнародних автомобільних перевезень»законодавства про працю, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування складено акт №26-01-93/38, яким зафіксовано порушення підприємством норм ч.2 ст.148 КЗпП України в частині пропущення шестимісячного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 з дня вчинення проступку та запропоновано дотримуватись вимог чинного законодавства про працю.

Вказаним актом за результатами перевірки підприємству запропоновано дотримуватись вимог чинного законодавства.

Зважаючи на те, що підприємством зафіксовано вчинення ОСОБА_1 проступку (прогулу) 12 січня 2011р. і 02 березня 2011р., а наказ про звільнення (застосування дисциплінарного стягнення) винесено підприємством 28 листопада 2011 року -через 6 місяців 26 днів з дня останнього зафіксованого прогулу працівника, а зміни до наказу внесені 07 грудня 2011 року -через 9 місяців 5 днів, підстави вважати протиправними висновок інспектора праці про порушення підприємством вимог ч.2 ст.148 КЗпП України уу суду відсутні.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що інститут дисципліни праці не допускає можливості застосування дисциплінарного стягнення, якщо з дня порушення трудової дисципліни пройшло більше 6 місяців.

Щодо неправомірності висновків інспектора праці про порушення підприємством вимог ч.1 ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»в частині порушення строків розгляду документів ОСОБА_1 для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, позивачем жодних доводів не навів, доказів які б свідчили про допущення відповідачем будь яких порушень при складенні такого висновку підприємством не надано.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 386/2011 (далі по тексту -Положення) Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України -Міністра соціальної політики України. Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі -загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно з п.п.1 п.4 Положення, Держпраці України відповідно до покладених на неї завдань, окрім іншого, здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі -роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства.

Підпунктом 7 пункту 6 Положення за Держпраці України для виконання покладених на неї завдань закріплено право видавати в установленому порядку роботодавцям, у тому числі фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (п.7 Положення).

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до змісту статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Даною статтею встановлюється захист не лише порушених суб'єктивних прав, але й порушених інтересів. Предметом оскарження, крім іншого, можуть бути правові акти індивідуальної дії суб'єктів публічної влади, якщо вони порушують права і свободи або перешкоджають їх здійсненню.

Підставами для визнання акта державного чи іншого органу недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом прав, свобод чи інтересів позивача у справі.

Зважаючи на Положення про Державну інспекцію України з питань праці, припис інспектора праці є обов'язковою для виконання письмовою вимогою державного інспектора, яка видається роботодавцям з метою припинення виявленого порушення законодавства про працю та усунення його наслідків.

В разі, якщо такий припис винесено з порушенням процедури, поза межами повноважень або якщо припис містить вимогу про вчинення певних дій, спрямованих на усунення порушень, вчинення яких в подальшому не знайшло свого підтвердження, суд за наслідками розгляду позову роботодавця (або іншої особи, що вважає порушеними свої право/інтереси прийняттям припису) може визнати протиправним такий припис або окремі його положення і скасувати його.

З огляду на встановлені судом обставини, що свідчать про недоведеність зазначеного в приписі №26-01-93/1433-1013 від 28.11.2011р. висновку Державного інспектора праці про порушення підприємством встановленого частиною 1 статті 49-2 КЗпП України строку попередження працівників про наступне вивільнення, а також беручи до уваги відсутність правових підстав для визнання неправомірним посилання в оскаржуваному приписі на порушення ДП «СМАП»вимог ч.1 ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»і ч.2 ст.148 КЗпП України, суд зважаючи на положення частини 2 статті 160 КАС України дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним припису №26-01-93/1433-1013 від 28.11.2011р. в частині висновку відповідача про порушення підприємством ч.1 ст.49-2 КЗпП України.

Щодо вимоги позивача про скасування оскаржуваного припису, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, останнім приписано роботодавцю: «дотримуватись вимог ч.2 ст.148 КЗпП; дотримуватись вимог ч.1 ст.52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»; дотримуватись вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України».

Отже, за своїм змістом припис №26-01-93/1433-1013 від 28.11.2011р. є письмовою вимогою до підприємства дотримуватись у своїй діяльності вимог трудового законодавства, що є конституційним обов'язком роботодавця, невиконання якого тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством. Така вимога Держінспекції праці не встановлює для позивача нових правил поведінки, не створює для підприємства негативних наслідків.

Враховуючи викладене, а також зважаючи, що припис №26-01-93/1433-1013 від 28.11.2011р. не створює умови для виникнення, зміни або припинення певних правовідносин, а вказує лише на загальні ознаки поведінки, підстав для скасування такого припису немає.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу -відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись вимогами ст.ст.69-71, 94, ч.6 ст.128, ст.ст.158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства «Служба міжнародних автомобільних перевезень»задовольнити частково.

Визнати протиправним припис Державного інспектора праці Територіальної державної інспекції праці у місті Києві №26-01-93/1433-1013 від 28.11.2011р. в частині посилань інспектора на порушення Державним підприємством «Служба міжнародних автомобільних перевезень»ч.1 ст.49-2 КЗпП України.

В задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Присудити Державному підприємству «Служба міжнародних автомобільних перевезень»(адреса: 03083, м. Київ, пр-т Науки,5 57, код ЄДРПОУ 33880040) понесені судові витрати в розмірі 10 (десять) гривень 73 коп. із видатків Державного бюджету направлених на асигнування діяльності Територіальної державної інспекції праці у місті Києві (адреса: 01014, м. Київ, Крутий узвіз, 5).

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Н.А. Добрівська