Постанова № 24207966, 17.05.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2012 року Справа № 2а/1270/415/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Смішливої Т.В.

при секретарі судового засідання Літвіновій К.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1, дов. № 2 «Д» від 03.01.2012.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Плюс» до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003982301 від 28.12.2011, -

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Плюс» до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003982301 від 28.12.2011.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.12.2011 відповідачем, на підставі акту перевірки Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області від 20.12.2011 № 631/23-35538456 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Плюс», код ЄДРПОУ 35538456, з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту в декларації з ПДВ за квітень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Ваел Плюс», винесено податкове повідомлення-рішення № 0003982301 про визначення зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 69351,00 грн., у тому числі штрафні санкції - 1,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення позивач вважає таким, що підлягає скасуванню, так як воно винесено відповідно до Акту, висновки якого суперечать законодавству з питань оподаткування.

Так, у вказаному акті перевірки зроблено висновок про те, що договір, укладений позивачем з ТОВ «Ваел Плюс» є нікчемним. Перевіркою не підтверджено фактичного здійснення господарської операції між позивачем та вищевказаними юридичними особами, отже відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, віднесення до складу валових витрат операцій з вказаними особами призвели до порушення податкового обліку з податку на прибуток, а також призвели до порушення законодавства з податку на додану вартість при визначенні сум податкового кредиту.

Однак, договори, укладені ТОВ «Ресурс-Плюс»з його контрагентами не визнані судом недійсними та їх недійсність не встановлена законом. Висновок про нікчемність угоди зроблено на підставі акту Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську № 804/23-33352187 від 11.11.2011. Дії щодо проведення вказаної перевірки та складання акту № 804/23-33352187 від 11.11.2011 оскаржено в судовому порядку.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 після усунення позивачем недоліків позовної заяви відкрито провадження у даній адміністративній справі.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в позовній заяві, та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Додатково пояснив, що податковий кредит сформовано позивачем на підставі податкової накладної, виданої постачальником товарів ТОВ «Ваел Плюс». Отриманий товар використано у господарській діяльності.

Представник відповідача проти позову заперечував, надавши письмові заперечення (а.с. 72-73), у яких вказав на те, що перевірку ТОВ «Ресурс-Плюс» проведено на виконання постанови слідчого від 30.11.2011 про призначення позапланової виїзної документальної перевірки. В ході перевірки встановлено, що позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Ваел Плюс» щодо якого актом перевірки Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську № 804/23-33352187 від 11.11.2011 встановлено, що товариство не могло реально виконати умови договору та поставити товар ТОВ «Ресурс-Плюс» через відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності. Крім того, ТОВ «Ресурс-Плюс» не надано до перевірки товарно-транспортних накладних на перевезення товару. У зв'язку з цим просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Плюс» зареєстрований як суб'єкт господарювання - юридична особа виконавчим комітетом Стахановської міською радою Луганської області 31.10.2007, про що видане свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи А00 № 601562, є платником податків та зборів і перебуває на обліку в Стахановській об'єднаній державній податковій інспекції в Луганській області та є платником податку на додану вартість з 22.05.2008, індивідуальний податковий номер 355384512041 (а.с. 10-18)

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Ресурс-Плюс» 20.05.2011 подано до Стахановської ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2011 року. (а.с. 64-69).

У вказаній податковій декларації ТОВ «Ресурс-Плюс» задекларовано податковий кредит на суму 69350,00 грн., який, згідно додатку № 5, сформовано від операцій з придбання товарів від ТОВ «Ваел Плюс», індивідуальний податковий номер 333521812349.

Стахановською ОДПІ 08.12.2011 на підставі постанови слідчого ОВС СВ ПМ ДПА від 30.11.2011 винесено наказ № 1278 про проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «Ресурс-Плюс» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту в декларації з ПДВ за квітень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Ваел Плюс» з 09.12.2011. (а.с. 76)

Копію вказаного наказу та направлення на перевірку № 001145 від 09.12.2011 вручено директору ТОВ «Ресурс-Плюс» ОСОБА_2 до початку перевірки 09.12.2011, про що свідчить особистий підпис директора ТОВ «Ресурс-Плюс» (а.с. 75)

На підставі наказу № 1278 від 08.12.2011 Стахановською ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ресурс-Плюс» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту в декларації з ПДВ за квітень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Ваел Плюс», за результатами якої складено акт від від 20.12.2011 № 631/23-35538456. Згідно висновків вказаного акту перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ «Ресурс-Плюс» завищено податковий кредит за квітень 2011 року у сумі 69350,00 грн. та занижено суму податку на додану вартість до сплати до бюджету в розмірі 69350,00 грн., ст..ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Ресурс-Плюс» при придбанні по вказаних правочинах. Зазначені висновки обґрунтовано тим, що актом перевірки Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську № 804/23-33352187 від 11.11.2011 встановлено, що ТОВ «Ваел Плюс» не могло реально виконати умови договору та поставити товар ТОВ «Ресурс-Плюс» через відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності. (а.с. 20-22).

На підставі вищевказаного акту перевірки Стахановською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 28.12.2011 № 0003982301, яким ТОВ «Ресурс-Плюс» збільшено грошові зобов'язання з ПДВ на 69350,00 грн. та визначені штрафні санкції - 1,00 грн. (а.с. 19)

Перевіряючи правомірність винесення Стахановською ОДПІ податкового повідомлення-рішення від 28.12.2011 № 0003982301 суд вважає за необхідне зазначити, що розділ V Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011, визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до пункту 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів /послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Із наведеного вбачається, що податковий кредит формується за фактом здійснення господарських операцій, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операцій.

Статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження на їх проведення.

Під час розгляду справи позивачем надано суду договір № 12/ від 04 квітня 2011 року, укладений між ТОВ «Ресурс-Плюс» (замовник) та ТОВ «Ваел Плюс» (продавець) на поставку металопродукції. (а.с. 23).

За вказаними договорами позивач отримав металоконструкції для кріплення гірничих виробіток на загальну суму - 416100,00 грн., у т. ч. ПДВ - 69350,00 грн., що підтверджено видатковою накладною № РН-144 від 29.04.2011 (а.с. 25), рахунком-фактурою № СФ-0144 від 29.04.2011 (а.с. 24), податковою накладною № 144 від 29.04.2011 (а.с. 26).

Доставка товару, придбаного у ТОВ «Ваел Плюс», здійснена приватним підприємцем ОСОБА_3 на підставі договору № 01/04-1 від 01.04.2011, укладеним з ТОВ «Ресурс-Плюс» (а.с. 62) та відповідно до товарно-транспортної накладної № 21 від 29.04.2011 (а.с. 63)

Оплата металоконструкцій здійснена ТОВ «Ресурс-Плюс» шляхом передачі ТОВ «Ваел Плюс» простого векселя № 0911471 від 01.07.2011 на суму 416100,00 грн. (а.с. 70-71).

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до дозволу, виданого Державним комітетом України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, а також відповідно до ліцензії № 378046, виданої управлінням містобудування та архітектури Луганської обласної державної адміністрації, ТОВ «Ресурс-Плюс» має право виконувати роботи підвищеної небезпеки в технічних межах шахт «РАССВЕТ - 1» та «Білоріченська», а також займатись будівельною діяльністю (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючи конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж) (а.с. 58-61)

Згідно довідки ТОВ «Ресурс-Плюс» від 03.02.2012 металоконструкції, придбані у ТОВ «Ваел Плюс» у квітні 2011 року, використані ТОВ «Ресурс-Плюс» під час виконання ремонтних робіт на ТОВ «Шахта «Рассвет-1» (а.с. 57).

Тобто, придбана у ТОВ «Ваел Плюс» продукція використана позивачем у межах господарської діяльності.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами підтверджено реальність господарської операції ТОВ «Ресурс-Плюс» з ТОВ «Ваел Плюс».

Згідно пояснень представника відповідача порушень у складанні податкової накладної, отриманої від ТОВ «Ваел Плюс» не встановлено, також не виявлено факту фіктивності угоди ТОВ «Ресурс-Плюс» з ТОВ «Ваел Плюс».

На підтвердження обставин щодо нікчемності угоди ТОВ «Ресурс-Плюс» з ТОВ «Ваел Плюс», викладених в акті перевірки від 20.12.2011 № 631/23-35538456, представником відповідача надано суду акт перевірки Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську № 804/23-33352187 від 11.11.2011, (а.с. 79-104) у якому висновок про нікчемність правочинів податковим органом зроблено у зв'язку з ненаданням вищевказаним платником податків відповідей на запити, а також не встановлення місцезнаходження товариства.

Тобто, висновки про нікчемність угод вищевказаного суб'єкта господарювання зроблено податковим органом без дослідження первинних документів та питання реальності здійснення господарських операцій.

При цьому, судом встановлено, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 у справі № 2а-10971/11/1270, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.03.2012, визнано протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську щодо проведення перевірки та складання Акту № 804/23-33352187 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Ваел Плюс", код ЄДРПОУ 33352187 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011" від 11.11.2011. (а.с. 134-150)

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо застосованих податковим органом норм цивільного законодавства, то системний їх аналіз свідчить про наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами:

Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом. Під порушенням публічного порядку розуміється пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним, але у даній справі порушення публічного порядку укладенням та виконанням договорів купівлі-продажу шляхом незаконного заволодіння майна держави не було.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки вчиняючи правочин діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді стягнення отриманого за правочином в дохід держави.

Правові наслідки нікчемного правочину статтею 228 Цивільного кодексу України не передбачені. Такі санкції встановлені лише статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно приписів ст. 216 Цивільного Кодексу України оскільки дійсність чи недійсність нікчемного правочину визначається безпосередньо законом і не залежить від волі сторін, то наслідки його недійсності визначаються безпосередньо законом. При цьому правові наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Проте, суд з власної ініціативи, керуючись власними переконаннями і матеріалами справи, має право визначати, які саме наслідки недійсності нікчемного правочину будуть застосуватися у кожному окремому випадку. При цьому пропозиції або бажання сторін не мають правового значення.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами.

Також правочини між вказаними особами не визнавався недійсними у судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність зазначених правочинів, а позивачем надано достатній об'єм документів, на підтвердження виконання умов договорів.

Крім того, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Суд вважає, що порушення норм Податкового кодексу України в частині, що стосується податку на додану вартість, контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Такий висновок відповідає вимогам п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

Зазначене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Позиція про те, що невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи висловлена Верховним Судом України в постанові суду від 31 січня 2011 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 86.9 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Перевірка ТОВ «Ресурс-Плюс» проведена податковим органом на підставі постанови слідчого (а.с. 77-78). За таких обставин, враховуючи положення п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, у Стахановської ОДПІ були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а матеріали перевірки відповідач повинен був передати правоохоронному органу, який призначив перевірку, для прийняття заходів реагування відповідно до кримінально-процесуального закону.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003982301 від 28.12.2011 в частині збільшення ТОВ «Ресурс-Плюс» суми грошового зобов'язання з ПДВ на 69350,00 грн.

Крім того, враховуючи, що під час розгляду справи суд прийшов до висновку про відсутність підстав у Стахановської ОДПІ для збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 69350,00 грн., то, відповідно, відповідач не мав законних підстав і для нарахування штрафних санкцій.

Згідно ст. 94. Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Плюс» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області № 0003982301 від 28.12.2011 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 69351,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Плюс» судові витрати у вигляді сплати судового збору розмірі 32,19 грн. (тридцять дві грн. 19 коп.)

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанову складено у повному обсязі 21 травня 2012 року.

СуддяТ.В. Смішлива