Постанова № 24207923, 17.05.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2012 року Справа № 2а/1270/3394/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Лагутіна А.А.;

при секретарі судового засідання: Разянській Є.О.;

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 16.01.2012 року);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 0010/10 від 06.04.2012 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта «Садова» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

28 квітня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта «Садова» (далі-Позивач або ТОВ «Шахта «Садова») до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області (далі-Відповідач або ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що на підставі направлення № 1971/231 від 21.12.2011 року, виданого Алчевською ОДПІ, згідно пп.78.1.11., п.78.1, ст.78, п.79.1 ст.79 ПК України, постанови старшого слідчого по ОВС СВ УПМ ДПА в Луганській області Шершенькова Д.М. від 19.12.2011 року по карній справі №10/11/8012 проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагроторг», ТОВ «Спецмасоптторг» за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року.

За результатами зазначеної перевірки 12.01.2011 року був складений Акт № 65/231/21822479 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «ШАХТА «САДОВА» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагротранс», ТОВ «Спецмасоптторг» за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року, в якому були зафіксовані з боку позивача порушення п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі-Закон № 334), п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138 ПК України, в результаті чого було занижено податок на прибуток за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року по взаємовідносинам з ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагротранс», ТОВ «Спецмасоптторг» на загальну суму 6 054 885,00 грн.

На підставі Акту перевірки від 12.01.2012 року Алчевською ОДПІ 31.01.2012 року було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000292310 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 6 602 014,75 грн., за яких 6 054 885,00 грн. - основного зобов'язання з податку на прибуток та 547 129,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

З прийнятим податковим повідомленням - рішенням від 31.01.2012 року позивач не погодився та в порядку адміністративного оскарження звернувся 13.02.2012 року. до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. 18 квітня 2012 року Позивач отримав Рішення Державної податкової служби у Луганській області про результати розгляду первинної скарги від 12.04.2012 року № 5258/10-408, відповідно до якого ДПС у Луганській області скасувало податкове повідомлення-рішення Алчевської ОДПІ від 31 січня 2012 року № 0000292310 у частині 410346,50 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

З прийнятим податковим повідомленням - рішенням від 31.01.2012 року з урахуванням Рішення ДПС у Луганській області від 12.04.2012 року, позивач не погоджувався та вважав, що воно прийнято не об'єктивно, а перевірка проведена незаконно, з використанням недостовірної інформації, з порушенням норм діючого податкового та чинного законодавства України, а тому просив визнати його протиправним та скасувати.

В судовому засіданні, до початку розгляду справи по суті позивач уточнив свої позовні вимоги та остаточно просив суд, у зв'язку з тим, що відповідач самостійно скасував оспорюване рішення та за результатами його оскарження в адміністративному порядку прийняв нове рішення, а саме: податкове повідомлення рішення форми «Р» від 15.05.2012 року № 0000982310 за основним платежем сума грошового зобов'язання з податку на прибуток - 6 054 885,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 136 782, 25 грн., визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача форми «Р» від 15.05.2012 року № 0000982310.

Представник позивача в судовому засіданні надав суду аналогічні пояснення викладеним в позовній заяві та просив суд задовольнити уточнені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, обґрунтування цьому виклав в письмових запереченнях на позовну заяву (том 3 аркуші справи 164, 165, 246).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини у справі та відповідні їм правовідносини, та надавши оцінку доказам, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач є юридичною особою, яка була зареєстрована Виконавчим комітетом Алчевської міської ради Луганської області 07.06.1995 року, номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 1 384 120 0000 000060, має ідентифікаційний код 21822479 (том 1 аркуш справи 19).

Відповідно до вимог Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом ДПА України від № 80 від 19.02.1998 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.03.1998 року за № 172/2612, позивач узятий на облік платників податків органами державної податкової служби 30.06.1995 року за № 957 (том 1 аркуш справи 18).

Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 27.05.1997 року № 149 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.1997 року за № 216/2020, позивач 13.10.1997 року зареєструвався платником податку на додану вартість, в зв'язку з чим йому був присвоєний індивідуальний податковий номер 218224712067 та 20.06.2007 року видано Свідоцтво № 100047878 про реєстрацію платника податку на додану вартість (том 1, аркуш справи 22).

Розглядаючи правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 15.05.2012 року № 0000982310, суд виходить з такого.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України органи державної податкової служби мають право, окрім іншого, проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п.78.1.11. ст.78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності отриманої постанови суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Згідно з п.78.4 ст.78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Пунктом 79.1 ст.79 ПК України передбачене, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п.79.2 ст.79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Судом було встановлено, що 19.12.2011 року старшим слідчим по ОВС СВ ПМ ДПА в Луганській області Шершеньковим Д.М. в рамках кримінальної справи № 10/11/8012 була прийнята постанова про призначення позапланової документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток з 4 квартала 2010 року по 1, 2, 3 квартали 2011 року по фінансово-господарським відносинам з ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагротранс», ТОВ «Спецмасоптторг» (том 1 аркуш справи 170),

21.12.2011 року відповідачем було складено Наказ № 915 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року та направлення на перевірку № 1971/231. Копію наказу відповідача про проведення перевірки № 915 від 21.12.2011 року було надіслано поштовим рекомендованим відправленням, який було отримано позивачем 27.12.2011 року. Направлення про проведення зазначеної перевірки було вручено під розписку головному бухгалтеру позивача Рильській С.М., що не заперечувалось представником позивача (том 1 аркуші справи 21, 174-176).

За результатами зазначеної перевірки 12.01.2011 року був складений Акт № 65/231/21822479 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «ШАХТА «САДОВА» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагротранс», ТОВ «Спецмасоптторг» за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року, в якому були зафіксовані порушення позивачем п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі-Закон № 334), п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138 ПК України, в результаті чого було занижено податок на прибуток за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року по взаємовідносинам з ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагротранс», ТОВ «Спецмасоптторг» на загальну суму 6 054 885,00 грн. (том 1 аркуші справи 20-71).

На підставі Акту перевірки від 12.01.2012 року Алчевською ОДПІ 31.01.2012 року було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000292310 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 6 602 014,75 грн., за яких 6 054 885,00 грн. - основного зобов'язання з податку на прибуток та 547 129,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (том 1 аркуш справи 86).

З прийнятим податковим повідомленням - рішенням від 31.01.2012 року позивач не погодився та в порядку адміністративного оскарження звернувся 13.02.2012 року за № 91 до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (том 1 аркуші справи 72-77).

18 квітня 2012 року Позивач отримав Рішення Державної податкової служби у Луганській області про результати розгляду первинної скарги від 12.04.2012 року № 5258/10-408 відповідно до якого ДПС у Луганській області скасувало податкове повідомлення-рішення Алчевської ОДПІ від 31 січня 2012 року № 0000292310 у частині 410346,50 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення було залишено без змін (том 1 аркуші справи 78-85).

У зв'язку із скасуванням податкового повідомлення-рішення Алчевської ОДПІ від 31 січня 2012 року № 0000292310 у частині 410346,50 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції за результатами розгляду первинної скарги позивача в порядку адміністративного оскарження, відповідач прийняв нове рішення, а саме: податкове повідомлення рішення форми «Р» від 15.05.2012 року № 0000982310 за основним платежем сума грошового зобов'язання з податку на прибуток - 6 054 885,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 136 782, 25 грн., яке було направлено позивачу 15.05.2012 року за № 5498/22-300 (том 3 аркуші справи 243-245).

Так, відповідно до п.60.1.3 п.60.1 ст.60 ПК України податкове повідомлення - рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

В даному випадку податкова вимога (рішення) вважається відкликаною з дня надходження до платника податків податкового повідомлення рішення, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000292310 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 6 602 014,75 грн., за яких 6 054 885,00 грн. - основного зобов'язання з податку на прибуток та 547 129,75 грн. - штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток вважається відкликаним та не може нести порушення прав та законних інтересів позивача, а відтак, на думку суду, підлягає перевірці щодо правомірності прийняття лише податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 15.05.2012 року № 0000982310 за основним платежем сума грошового зобов'язання з податку на прибуток - 6 054 885,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 136 782, 25 грн.

В судовому засіданні представник позивача не заперечував проти того, що перевірка була проведена на підставі та із дотриманням вимог п.п.78.1.11 п.78.1, п.78.4 ст.78, ст.79 ПК України.

Таким чином, судом не встановлено порушень вимог п.п.78.1.8 п.78.1, п.78.4 ст.78, ст.79 ПК України зі сторони відповідача щодо підстав та порядку проведення перевірки підприємства позивача.

Відповідно до акту перевірки та Рішення ДПС у Луганській області про результати розгляду первинної скарги відповідач робить висновки про нікчемність укладених з переліченими контрагентами правочинів з підстав того, що позивачем не надані сертифікати якості вугілля, товарно-транспортні накладні, подорожні листи вантажного автомобіля, талони замовника.

На думку суду, такі висновки суперечить нормам чинного законодавства, а податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.05.2012 року № 0000982310 підлягає скасуванню з огляду на таке.

На час виникнення спірних правовідносин платника податку на прибуток, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, оподаткування операцій особливого виду, порядок нарахування, обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п.2.1.1. п.2.1 Закону № 334 платниками податку на прибуток з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1. Закону № 334). До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1. п.5.2. Закону № 334). Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9., п.5.3. Закону № 334).

Необхідно зазначити, що Правила ведення податкового обліку та Закон № 334 не передбачає жодних вимог до форми та вигляду документів, які мають відношення до цілей податкового обліку. У відповідності до п.п.11.2.1. п.11.2.ст.11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в азі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, за своїм змістом норми Закону № 334 передбачають в якості підстави для не включення у валові витрати тільки випадок відсутності розрахункових, платіжних або інших документів, які підтверджують здійснення господарської операції.

Також в період дії спірних правовідносин діяли норми Податкового Кодексу України, відповідно до яких: платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами (п.п.133.1.1. п.133.1. ст.133 ПК України). Об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (п.п.134.1.1., п. 134.1. ст.134 ПК України). Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (п.п.138.1.1. п.138.1, ст.138 ПК України ). Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2., ст.138 ПК України). Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (п.44.2 ст.44 ПК України).

Виходячи зі змісту п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у - бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 та ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п.2.7 Положення про забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України. У цьому ж пункті передбачено, що документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містить у собі реквізити типових або спеціалізованих форм.

Податкова накладна у відповідності із п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Як вбачається з матеріалів, які були досліджені при проведенні перевірки відповідачем (арк.11 Акту перевірки від 12.01.2012 року), між позивачем та контрагентами - ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагротранс», ТОВ «Спецмасоптторг» були укладені договори постачання продукції в асортименті та кількості відповідно до специфікацій, та договір №39 про надання послуг.

Виконання умов договорів з постачання продукції в асортименті та кількості відповідно до специфікацій, та договору № 39 про надання послуг підтверджене накладними, податковими накладними, видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунками-фактурами, виписками банку, однак оригінали всіх цих документів були вилучені ВПМ Алчевською ОПДІ від 22.12.2011 року та були досліджені при проведенні перевірки відповідачем, що підтверджується протоколом виїмки від 21.12.2011 року та реєстрами господарських документів № 1-14 (том 3 аркуші справи 191-236).

Щодо висновків відповідача про відсутність у позивача документів, підтверджуючих транспортування від контрагентів, необхідно зазначити, що: по-перше, наявність чи відсутність зазначених документів не впливає на формування валових витрат, порядок формування яких визначений Законом № 334 (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) та Податкового кодексу України. По-друге, ст.ст.213, 637 ЦК України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами учасниками договору і судом. По-третє, п.6 ст.267 ГК України передбачає, що договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Таким чином, жодним нормативним документом чи законодавчим актом не встановлений обов'язок та порядок перевірки суб'єктом господарювання свого контрагента для встановлення дійсності його державної реєстрації, правоздатності і дієздатності, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна. Окрім того, для надання посередницьких послуг у сфері оптової торгівлі контрагент не зобов'язаний мати на момент укладання договору купівлі-продажу у власності товар, відповідно, не обов'язково мати власні складські приміщення та транспортні засоби для постачання товару покупцю. В такому випадку жоден постачальник не мав би змоги здійснювати постачання товарів залізничним або повітряним транспортом не маючи у власності повітряного або залізничного транспорту.

За таких обставин, суд вважає, що укладаючи правочини з переліченими контрагентами та приймаючи первинні документи, що засвідчують виконання ними своїх обов'язків, до бухгалтерського та податкового обліку, сторони додержувалися вимог чинного законодавства, що регламентує порядок ведення бухгалтерського і податкового обліку, тобто діяли відповідного до вимог чинного податкового законодавства України.

Позивач, в свою чергу надав суду первинні документи про рух товарів, які були предметом правочину між ним та контрагентами у перевіреному періоді, які підтверджують реальність постачання товару (послуг) контрагентами Позивачу, використання придбаного товару у своєї господарської діяльності, а також докази того що фактичним отримувачем та споживачем товару було виробниче підприємство ТОВ «ШАХТА «САДОВА», а саме: господарські договори, специфікації до договорів, додаткові договори, рахунки на оплату, рахунки-фактури, товарні накладні, податкові накладні, видаткові накладні, протоколи випробувань, акти здачі-приймання робіт (послуг), банківські випіски (платіжні документи) та іншими первинними документами (том 1 аркуші справи 95-247, том 2 аркуші справи 1-247, том 3 аркуші справи 1-76).

При цьому, діяльність позивача, первинні документи та його ресурси для здійснення підприємницької діяльності відповідачем не перевірялись відповідачем, в той час як позивач є підприємством-виробником, який здійснює постачання вугілля на теплоелектростанції та з метою отримання якісної продукції проводить вхідний контроль якості, що підтверджується копіями первинних документів, протоколів випробувань хімічної лабораторії, спеціальними дозволами, договорами про оренду майна, договорами оренди земельних ділянок, переліком об'єктів основних засобів підприємства та іншими документами (том 3 аркуші справи 77-154).

Суд не погоджується із представником відповідача про нікчемність господарської операції між позивачем та зазначеними контрагентами з огляду на таке.

При дослідженні питання щодо нікчемності правочину Відповідач взагалі не досліджував фактично рух активів у процесі здійснення господарської операції між Позивачем та контрагентами.

З правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеній у листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, зазначено, що при проведенні перевірок органами податкової служби дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Установленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності. Зокрема, відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції. Однак ця обставина може вказувати на те, що відповідна особа не мала можливості та належної кваліфікації на здійснення певних дій, а отже, і на їх можливу відсутність.

Крім того, в акті перевірки від 12.01.2012 року відповідач передчасно робить висновок про відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ТОВ «ШАХТА САДОВА» від контрагентів-постачальників ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагроторг», ТОВ «Спецмасошторг» з підстав того, що у перелічених господарських суб'єктів не виявлене майно, складські приміщення, технічний персонал, транспортні засоби, що необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах. Та, посилаючись на норми п.1, п.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.650, |ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України відповідач вважав, що ТОВ «ШАХТА «САДОВА» уклала нікчемні правочини без мети реального настання правових наслідків.

Свої висновки Алчевська ОДПІ та ДПС у Луганській області обґрунтовують висновками актів, складених за результатами проведених Алчевською ОДПІ та іншими податковими органами позапланових перевірок контрагентів-постачальників ТОВ «ШАХТА «САДОВА», відповідно до яких виявлено завищення та заниження податкових зобов'язань з ПДВ у перелічених контрагентів позивача. Однак, на час розгляду справи зазначені контрагенти ТОВ «ШАХТА «САДОВА» оскаржують в судових установах дії посадових осіб Алчевської ОДПІ, інших податкових органів при проведенні перевірок ПП «Орієнс», «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ Альянсмашагротранс», ТОВ «Спецмасоптторг» та висновки перевірок, викладені в актах, що не заперечувалось представником відповідача. Таким чином, посилання на висновки зазначених актів щодо перевірки контрагентів-постачальників є недостовірним та безпідставним.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагроторг», ТОВ «Спецмасоптторг» безпідставними також виходячи з такого.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 ЦК України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі ст.228 ЦК України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем та ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагроторг», ТОВ «Спецмасоптторг» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги ч.1 та 2 ст.228 ЦК України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02.12.2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до цього Закону до ст.228 ЦК України були внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту ч.3 ст.228 ЦК України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове значення.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом ст.228 ЦК України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту ч.3 ст.228 ЦК України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів ч.4 ст.70 КАС України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень ст.ст.207 та 208, 250 ГК України, статті 203, 228 ЦК України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер господарських операцій з придбання товарів (послуг) з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно задекларував валові витрати у перевіряємий період, а у податкового органу були відсутні підстави для збільшення ТОВ «Шахта «Садова» суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» за основним платежем - 6 054 885,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 136 782, 25 грн.

Крім того, судом також було встановлено, що Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21.02.2011 року по справі № 2а/1270/1086/2012 було задоволено адміністративний позов ТОВ «Шахта «Садова» до Алчевської ОДПІ. При цьому, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 року № 0000092310 про визнання податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5202790,75 грн.(том 1 аркуші справи 88-93).

Слід зауважити, що судом в цьому рішенні було встановлено правомірність формування податкового кредиту за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року при здійсненні господарських правовідносин з контрагентами, а саме: ПП «Орієнс», ТОВ «Латифа», ПП «Ново-Ком», ПП «Евагор», ПП «Інтенція», ТОВ «Дельфа Інг», ТОВ «Альянсмашагроторг», ТОВ «Спецмасоптторг», тобто зазначеним судовим рішенням вже була надана правова оцінка зазначеним господарським відносинам з відповідними контрагентами, ці обставини є цілком аналогічними тим, що розглядаються у цій справі.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, реальний характер господарських операцій з придбання товарів (послуг) з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача вже встановлений судовим рішенням по справі № 2а/1270/1086/2012, а відтак не підлягає доказуванню.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.04.2012 року по справі № 2а/1270/1086/2012 Постанова Луганського окружного адміністративного суду від 21.02.2012 року була залишена без змін, а тому зазначене рішення суду набрало законної сили та є обов'язковим при розгляді цієї справи.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин суд вважає, протиправним винесене податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.05.2012 року № 0000982310, оскільки воно було прийнято передчасно, без врахування усіх істотних обставин, що мають значення для прийняття цього рішення.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта «Садова» до Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.05.2012 року № 0000982310 Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області за основним платежем грошового зобов'язання з податку на прибуток - 6 054 885,00 (шість мільйонів п'ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят п'ять грн. 00 коп.) грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 136 782, 25 (сто тридцять шість тисяч сімсот вісімдесят дві грн. двадцять п'ять коп.)грн., прийняте у відношенні товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта «Садова».

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Шахта «Садова» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2146,00 (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 копійок) грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Відповідно до частини 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 21 травня 2012 року.

СуддяА.А. Лагутін