Постанова № 24207625, 21.05.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2012 р. Справа № 2а/0470/2189/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛозицької І.О. при секретаріВасиленко К.Е. за участю: представників позивача представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2012 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус»Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Дніпропетровську в якому просить:

- визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби № 0000088814 від 06 лютого 2012 року про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 479 420 589 грн. (в тому числі, за 1 квартал 2010 року на 101 003 480 грн. і за 1 квартал 2011 року на 378 417 109 грн.);

- визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби № 0000078814 від 06 лютого 2012 року про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 70 796 918, 75 грн. (в тому числі, 56 637 535 грн. основного платежу та 14 159 383, 75 грн., штрафних санкцій);

- визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби № 0000208814 від 09 вересня 2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 17 838 902 грн. і 786 471 грн., штрафних (фінансових) санкцій;

- визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби № 0000218814 від 09 вересня 2011 року про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 364 284 грн.;

- визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби № 0000188814 від 09 вересня 2011 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14 825 408,75 грн. (в тому числі, 12 165 604 грн. основного платежу і 2 659 804, 75 грн., штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що на підставі Акту № 1345/08-02/4-24613799 від 17 серпня 2011 року про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Оптімус»(код ЄДРПОУ 24613799) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000228814 від 09 вересня 2011 року про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 520 537 088 гривень;

- № 0000198814 від 09 вересня 2011 року про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 170 141 837, 50 гривень (в т.ч. 136 113 470 гривень основного платежу та 34 028 367,5 гривень штрафних санкцій);

- № 0000208814 від 09 вересня 2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 17 838 902 гривень і 786 471 гривень штрафних (фінансових)санкцій;

- № 0000218814 від 09 вересня 2011 року про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 364 284 гривень;

- № 0000188814 від 09 вересня 2011 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14 825 408, 75 гривень основного платежу і 2 659 804, 75 гривень штрафних (фінансових) санкцій.

На підтвердження власної правової позиції, представники позивача зазначили, що під час проведення перевірки, відповідачем порушено вимоги Податкового кодексу України. Крім того, відповідачем порушено законодавчо встановлений порядок оформлення результатів перевірки. Також, висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам та протирічать нормам чинного законодавства, чим порушують права та законні інтереси позивача, що в свою чергу, є причиною безпідставного винесення повідомлень-рішень, відносно позивача.

Представники відповідача позов не визнали, надавши до суду відповідні письмові пояснення та заперечення з підстав, викладених в Акті перевірки, просили у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду по справі здійснено заміну відповідача, а саме, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби, у зв'язку із проведенням процедури реорганізації шляхом перетворення, що підтверджується доказами, залученими до матеріалів справи, а саме, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія ААВ №192165 та довідкою АА №534611 з Єдиного державного реєстру підприємств та організації України.

Заслухавши сторін, дослідивши чинне законодавство, матеріали справи та доводи представників сторін суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімус»зареєстроване Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та перебуває на обліку у Державній податковій інспекції Бабушкінського району м. Дніпропетровська з 28 травня 1997 року.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р. та валютного законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р.

Перевірку проведено згідно з наказом СДПІ ВПП від 06.05.2011 №299 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Оптімус»за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 р. починаючи з 20.05.2011 р. тривалістю 30 робочих днів.

Термін проведення перевірки наказом СДПІ ВПП від 01.07.2011 № 431 було продовжено на 15 робочих днів.

За результатами проведеної перевірки складено Акт № 1345/08-02/4-24613799 від 17 серпня 2011 року «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Оптімус», код ЄДРПОУ 24613799 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011р.», відповідно до змісту якого, відповідач дійшов висновків щодо заниження скоригованого валового доходу на суму 306 565 010 грн., завищення валових витрат на загальну суму 758 425 956 грн. та за результатами перевірки, позивачеві здійснено донарахування по податку на прибуток за 2010 рік на суму 136 662 028 грн., зменшено збитки за 1 квартал 2011 року на суму 520 537 088 грн., донараховано сплату до бюджету з податку на додану вартість в сумі 12 165 604 грн., завищено суми бюджетного відшкодування у розмірі - 17 838 902 грн. та завищено залишки від'ємного значення з податку на додану вартість за березень 2011 року, на суму 364 284 грн.

Не погодившись з результатами перевірки, позивачем було подано відповідні заперечення, за результатами розгляду яких, листом від 06 вересня 2011 року за № 35416/10/08-02/4-11, податковим органом порушень щодо проведення перевірки та відображення її результатів у Акті, не виявлено.

За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених відповідачем на підставі Акту перевірки від 17 серпня 2011 року, Державної податковою службою України скаргу ТОВ «Оптімус»від 28.11.11 задоволено частково -скасовано податкові повідомлення-рішення від 09 вересня 2011 року № 0000198814 та № 0000228814 в частині збільшення валового доходу за рахунок включення до його складу операцій з безоплатного отримання товарно-матеріальних цінностей від невстановлених осіб та у відповідній частині штрафну санкцію і в зазначеній частині рішення ДПА у Дніпропетровській області від 14.11.11 № 33076/10/25-008, прийняте за розглядом скарги, в іншій частині рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

В порядку ст. 56 Податкового кодексу України, позивач звертається з позовом щодо скасування оскаржуваних повідомлень-рішень.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Оптімус», отримувало послуги елеваторів на підставі відповідних укладених договорів, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні та залучені до матеріалів справи.

Під час проведення перевірки, податковим органом в порядку ст. 84 Податкового кодексу України, було прийнято рішення, оформлене наказом першого заступника начальника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 18 липня 2011 року, про проведення бухгалтерської експертизи, у зв'язку з необхідністю наявності спеціальних знань з бухгалтерського обліку.

Так, за висновком залученого фахівця № 92/36 від 01.08.2011 р., позивачем було допущено порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження приросту балансової вартості запасів у 2010 році на 16 439 561 грн. та завищення убутку балансової вартості запасів у 1 кварталі 2011 року на 12 823 480 грн.

Натомість, під час судового розгляду справи, представниками позивача, надано до суду висновок судово-економічної експертизи від 30 березня 2012 року, складений Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судової експертизи, відповідно до змісту якого, при здійсненні власної господарської діяльності, позивачем не було допущено жодних порушень податкового законодавства.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі, є будь-які фактичні дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі , та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В свою чергу, за приписами ст. 86 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Як встановлено в судовому засіданні, під час проведення бухгалтерської експертизи, ОСОБА_8, дослідження здійснено без використання первинної бухгалтерської документації позивача та документів податкової звітності.

При цьому, експертний висновок від 30 березня 2012 року, ґрунтується на первинній бухгалтерській документації позивача, з урахуванням вимог Закону України «Про судову експертизу».

Відповідно до положень вищевказаного висновку, підтверджено відповідність податкової звітності у розглядуваний період, даним бухгалтерського обліку позивача.

Відповідно до змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000088814 від 06 лютого 2012 року та податкового повідомлення-рішення № 0000078814 від 06 лютого 2012 року, позивачеві зменшено суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 479 420 589 грн., у зв'язку із встановленим порушенням п. 5.1, п.п.5.2.1 п 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 та п.п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем на 56 637 535 грн. та штрафними санкціями 14 159 383, 75 грн.

Відповідно п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких, включаються до складу валових витрат, згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Облік приросту (убутку) балансової вартості товарно-матеріальних цінностей, ведеться лише по тим цінностям витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких, включаються до складу валових витрат, згідно з цим Законом.

Згідно п. 8 П(С)БУ 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 р. №246, придбані (отримані) або вироблені запаси, зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, яка складається з фактичних витрат (п.9 П(С)БО 9), в тому числі:

- як суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків, транспортно-заготівельних витрат та інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно - технічних характеристик запасів.

Тобто, вартість придбаних (отриманих) запасів, включає в цілому витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням (створенням) запасів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV, передбачено, що пріоритетною, є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання, тобто, оцінка за історичною (фактичною) собівартістю, що складає їх первісну вартість.

За приписами даної норми Закону, первісну вартість запасів, можуть складати лише ті витрати, які були здійснені до дати зарахування запасів на баланс, у зв'язку із чим, суд погоджується із доводами позовної заяви в цій частині заявлених вимог.

Крім того, послуги зі зберігання товарів, надаються після дати їх зарахування на баланс, отже, витрати на такі послуги, не можуть бути враховані у первісній вартості товарів, а тому, відповідачем помилково вказано на порушення ТОВ «Оптімус» п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що стосується позовних вимог в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість та збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, оформлених податковими повідомленнями-рішеннями № 0000208814, № 0000218814 та № 0000188814 від 09 вересня 2011 року, відповідно про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14 825 408,75 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно - правові акти, не мають зворотної дії в часі, а тому, до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто, Закон України «Про податок на додану вартість»(чинний в редакції станом на 2010р.) та норми Податкового кодексу України, враховуючи період проведення перевірки.

За приписами п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік, є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку, визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи, це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88», який наведено вище, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів, можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи, повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(чинного на 2010р.), визначено, що податковий кредит, це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду, у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі, при їх імпорті) та послуг, з метою їх подальшого використання в податковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі, інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту, виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також, від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування, згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування, згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди, переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного до 01.01.2011р.), якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках (оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої, як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна, є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі, коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів, зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань (абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту, суми сплаченого (нарахованого) податку, у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами, згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Аналогічні норми визначені, також, і Податковим кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011року.

Вказуючи в Акті перевірки на факт нікчемності правочинів з поставки продукції за контрактами, стороною яких виступає позивач, податковим органом не надано належної оцінки обставинам фактичного надходження товару.

Під час судового розгляду справи, судом було постановлено ухвалу від 19 березня 2012 року, якою зобов'язано контрагентів позивача надати відповідну первинну бухгалтерську документацію з питань укладення та виконання договорів, що стали предметом розгляду під час проведення перевірки податковим органом.

Так, на виконання ухвали суду, витребувані документи, надано наступними підприємствами : ВАТ «Розівський елеватор»(код ЄДРПОУ 00954337, який має 12 філій), ТОВ «Нікопольська зернова компанія»(код ЄДРПОУ 31337984, яка має 16 філій), ТОВ «Аякс»(код ЄДРПОУ 30198309), ПАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»(код ЄДРПОУ 00373847), АТЗТ «Харківський жиркомбінат»(код ЄДРПОУ 00333612).

Відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ведення податкового обліку, покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник податку, несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі, на його контрагентів.

Судом досліджено документи бухгалтерської звітності, якими підтверджується відображення господарських операцій. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.99 р. N 996-XIV, на даних бухгалтерського обліку складається фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Господарська операція являється основою для податкового обліку.

Відповідно до п. 1.6. наказу ДПА України №143 від 29.03.2003р. «Про порядок заповнення декларації з податку на прибуток» - дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Згідно п. 2.7. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також, на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Продукція отримана від контрагентів, оприбуткована у ТОВ «Оптімус», згідно видаткових накладних.

Витрати по придбанню продукції від всіх постачальників, вказаних в Акті перевірки (в тому числі, й ТОВ «Цифрон», ТОВ «Сігмаконсалт», ТОВ «Будопт 2008», ТОВ «Транс Груп Капітал», ТОВ «Спецавтотранс-Ніколаєв»), оформлено первинними документами, згідно вимог діючого законодавства та включено до складу валових витрат, згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», правомірно, оскільки, в подальшому, цей соняшник та соняшникову олію було реалізовано (відображено валовий дохід), тобто, в повній мірі використано в господарській діяльності ТОВ «Оптімус».

Підтверджуючими документами придбання продукції від зазначених контрагентів та ТОВ «Оптімус», являються договори поставки, видаткові накладні, та платіжні доручення на переказ грошових коштів за отриману продукцію.

За умовами контрактів, досліджених в судовому засіданні, продавці зобов'язалися поставити товар ТОВ «Оптімус»на умовах франко-заготівельне підприємство (франко-зерновий склад). Зернові склади у своїй діяльності керуються §1, §2 глави 66 ЦК України, Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні», Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої Наказом Міністерства аграрної політики України № 661 від 13.10.2008р. та Технічним регламентом зернового складу, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 15 червня 2004 р. N228. За умов поставки EXW ("франко заготівельне підприємство», «франко зерновий склад», тощо), поставка відбувається шляхом переоформлення зерна, що перебуває у зерносховищах сертифікованого зернового складу, з особового рахунку одного поклажодавця на особовий рахунок іншого поклажодавця.

Як зазначено вище, на виконання ухвали суду контрагентами позивача було надано відповідну первину бухгалтерську документацію, зокрема, копії складських квитанцій на підтвердження відомостей про фактичне надходження товару, поставленого ТОВ «Оптімус»постачальниками на зберігання/у власність/, переробку.

Факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, підтверджується копіями платіжних доручень про здійснення сплати за отриманий товар, видаткових та податкових накладних, актів здачі приймання, рахунків-фактури, товаро - транспортними накладними, складськими квитанціями, які наявні в матеріалах справи.

Станом на момент проведення господарських операцій, позивачем з контрагентами, останні перебували в Єдиному реєстрі, як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось представниками відповідача у ході судового розгляду справи.

Отже, вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи, свідчать про фактичне отримання позивачем послуг та товарів у розглядуваний період щодо купівлі, зберігання та переробки зернових та інших культур, що відображено було позивачем у первинних бухгалтерських документах, а саме: видаткових та податкових накладних, платіжних дорученнях, рахунками фактури, в актах здачі-приймання, складських квитанціях, товаро - транспортних накладних, які наведені вище, позивачем здійснено за ними оплату на користь контрагентів, шляхом перерахування коштів на їх рахунок. При цьому, як вбачається з досліджених судом копій наданих фінансових документів, вбачається, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару та виконаних робіт сплачено, в тому числі, і ПДВ в розмірі 20%.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому, є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, наявність продукції, придбаної позивачем, підтверджено представниками відповідача у ході судового розгляду справи, однак, зазначено, що висновки про нікчемність правочинів, зроблені на підставі актів перевірки, відносно контрагентів, на підставі чого і було здійснено висновки про нікчемність правочинів по всьому ланцюгу придбання товарів, виконання робіт, послуг.

В свою чергу, відповідно до положень листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. за № 742/11/13-11, в якому зазначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції, повинні відносини, безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої, сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг, не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також, здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також, перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також, стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також, про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Крім того, відповідно до ст. 41 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби, є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також, стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого, покладається на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу, відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

З наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи, взагалі, не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки від 17.08.2011, оскільки, правочини є нікчемними, лише, якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому, будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків, є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст. 6, 19 Конституції України, ст.ст. 20, 21 Податкового кодексу України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів у акті перевірки, свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій, щодо додержання сторонами ч.5 ст. 203, ч. 1,2 ст.215, ст.216, ст.662, ст.655 та 656 ЦК України, щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно, лише суд.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України, закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним, є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на 2010р.), передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Статтею 228 ЦК України (в редакції, чинній з 01.01.2011р.), визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін, в разі виконання правочину обома сторонами, в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною, з іншої сторони за рішенням суду, стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї, першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу, лише у однієї із сторін, все одержане нею за правочином, повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду, стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, договори купівлі продажу, поставки, не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Представниками відповідача у ході судового розгляду справи, не було надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача, постановленого у кримінальній справа щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Навпаки, представники відповідача в судовому засіданні пояснили, що кримінальна справи органами податкової міліції відносно посадових осіб позивача, за результатами даної перевірки, не порушувалась.

Крім того, акт перевірки не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини, є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках, питання про недійсність правочину, має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

За приписами статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість", та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі, на його контрагентів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Закон України «Про податок на додану вартість», не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких, спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів, при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, при цьому суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 8 КАС України).

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах, здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними, є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Податковим органом доводів позовної заяви не спростовано, ані під час судового розгляду справи, ані у наданих письмових запереченнях. Представниками відповідача так і не було надано належних правових обґрунтувань на підтвердження законності оскаржуваних повідомлень-рішень, а отже, і в цій частині, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами та забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно із ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У зв'язку з чим, стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус»судові витрати в розмірі 2 178,19 грн.

Відповідно до ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.

Враховуючи невиконання податковим органом своїх процесуальних обов'язків, не доведеності правомірності вчинених дій, суд доходить висновку, що позовні вимоги, є обґрунтованими, не спростовані відповідачем, а тому, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у м. Дніпропетровську Державної податкової служби про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську № 0000088814 від 06 лютого 2012 року про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 479 420 589 грн. (в тому числі, за 1 квартал 2010 року на 101 003 480 грн. і за 1 квартал 2011 року на 378 417 109 грн.).

Визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську № 0000078814 від 06 лютого 2012 року про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток сумі 70 796 918, 75 грн. (в тому числі, 56 637 535 грн. основного платежу та 14 159 383, 75 грн., штрафних санкцій).

Визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську № 0000208814 від 09 вересня 2011 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 17 838 902 грн. і 786 471 грн., штрафних (фінансових) санкцій.

Визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську № 0000218814 від 09 вересня 2011 року про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 364 284 грн.

Визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську № 0000188814 від 09 вересня 2011 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 14 825 408,75 грн. (в тому числі, 12 165 604 грн. основного платежу і 2 659 804, 75 грн., штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус» судові витрати в сумі 2 178,19 грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст.. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 03 травня 2012 року.

Суддя І.О. Лозицька