Рішення № 24204831, 17.05.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 317

РІШЕННЯ

Іменем України

17.05.2012Справа №5002-28/879-2012

За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат», м. Керч.

До відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Керч.

Про стягнення 30 077,58 грн.

Суддя С.О. Лукачов

представники:

Від позивача - ОСОБА_3 - представник, довіреність № 307/1 від 23.03.2012 р.

Від відповідача - ОСОБА_2

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором № 1001/01-02 від 01.01.2010 р. за зберігання майна, яке знаходиться на території ТОВ «Керченська морська верф «Фрегат» у розмірі 30 077,58 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконує договірні зобов'язання щодо сплати за отримані послуги зберігання майна за договором зберігання № 1001/01-02 від 01.01.2010р.

30.03.2012р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить залишити позов без задоволення, мотивуючи тим, що позивач безпідставно та незаконно не повертає відповідачу майно, яке є власністю ФОП ОСОБА_4, та нараховує та вимагає оплату за зберігання майна.

23.04.2012 р. від відповідача надійшла заява, у якій останній проти позову заперечує та просить: позовні вимоги залишити без задоволення та зобов'язати позивача повернути майно.

Ухвалою господарського суду від 26.04.2012р. відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Керченська морська верф «Фрегат» про вжиття заходів забезпечення позову.

У справі оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 ГПК України.

Після вияснення всіх обставин справи та перевірення доказів, суд видалявся для прийняття рішення по даній справі до нарадчої кімнати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд -

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат» (зберігач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (поклажодавець) укладено договір зберігання № 1001/01-02 (а. с. 31-33).

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до п. 1.1 договору, за даним договором, зберігач зобов'язується зберігати майно, передане йому поклажодавцем відповідно акту приймання-передачі (додаток № 1), та повернути його у схоронності. Місцем зберігання визначається кулінарний магазин (інв. № 053).

Предметом даного договору виступає зберігання майна, відповідно переліку (додаток № 2), який є невід'ємною частиною даного договору (далі - майно) (п. 1.2 договору).

Пунктом 1.4 договору визначено, що за надання послуг по зберіганню майна, поклажодавець сплачує зберігачу 1 092,23 грн. в місяць. Зазначена сума включає в себе всі витрати зберігача, пов'язані з виконанням договору.

Розділом 2 договору, зокрема, визначено, що зберігач зобов'язаний прийняти майно на зберігання за актом приймання-передачі та зберігати майно протягом дії договору (п. 2.1).

Відповідно до п. 4.1 договору, по закінченню строку зберігання поклажодавець зобов'язується негайно забрати передане на зберігання майно, за актом приймання-передачі, в місці його здавання.

Оплату за надані послуги поклажодавець здійснює щомісячно протягом 5 днів, наступних після звітного періоду, після отримання рахунку та акту вартості послуг (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 4.3 договору, за кожний день прострочки платежів поклажодавець сплачує зберігачу, штраф 0,3% від суми простроченого платежу у відповідності з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/96 від 22.11.1996р. (але не більше подвійної облікової ставки НБУ).

Строк дії даного договору до 30 квітня 2010р. (п. 9.2 договору).

01 січня 2010р. сторонами підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі майна на зберігання (а. с. 35).

Позивачем виставлено відповідачу рахунок фактуру № СФ-0000108 від 30.06.2010р. за послуги зберігання за січень-червень 2010р. на суму 7864,06 грн. та рахунок фактуру № СФ-0000135 від 30.07.2010р. за послуги зберігання за липень 2010р. на суму 1310,68 грн. (а. с. 36, 38). Також відповідачем підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за зазначені періоди (а. с. 37, 39).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач лише частково сплатив за надані послуги за період січень-липень 2010р., а саме у розмірі 4 000,00 грн. (квитанції від 05.05.2010р. та від 28.05.2010р., а. с. 69), у зв'язку з чим, заборгованість останнього складає 5174,74 грн., що вбачається з акту звірки взаєморозрахунків, наданого позивачем (а. с. 40).

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ст. 948 ЦК України, поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Проте, всупереч приписам законодавства та п. 4.1 договору зберігання відповідач не забрав передане позивачу майно, у зв'язку з чим, останнє знаходилось у позивача.

Таким чином, позивачем нараховано до сплати суму коштів за зберігання майна відповідача в період з 01.08.2010р. по 01.02.2012р. у розмірі 24 902,84 грн. з ПДВ (1092,23 грн. - вартість зберігання майна в місяць без ПДВ х 19 місяців х 20% ПДВ).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ 0000061 від 01.03.2012р. за надані послуги зберігання за серпень 2010р. - лютий 2012р. на суму 24 902,84 грн. (а. с. 46).

Враховуючи викладене, загальна заборгованість відповідача складає 30077,58 грн. (5174,74 грн. (заборгованість за надані послуги) + 24 902,84 грн. (за зберігання майна протягом 01.08.2010р.-01.02.2012р.).

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про сплату суму заборгованості (а. с. 58-66), проте відповіді не отримав.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що 06.02.2012р. останній намагався забрати своє майно, а позивач незаконно утримував майно та не повертав його, у зв'язку з необґрунтованістю зазначеної позиції та відсутністю доказів, які свідчать про незаконність дій позивача.

Також, суд не приймає доводи відповідача, про те, що з метою забрати у позивача майно, передане на зберігання, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір зберігання № 001 від 01.02.2012р. (а. с. 54-57), з огляду на неможливість встановити яке саме майно передавалось за зазначеним договором - відсутній додаток до договору та з огляду на дату укладання договору - 01.02.2012р.

Крім того, зазначене не скасовує обов'язку ФОП ОСОБА_2 сплатити заборгованість за надані послуги та за весь строк фактичного зберігання майна.

Під час розгляду справи, відповідач надав суду заяву від 23.04.2012р. (а. с. 84-85), в якій просив залишити вимоги позивача без задоволення та зобов'язати позивача повернути майно.

Проте, відповідач не скористався правом подачі зустрічної позовної заяви, передбаченим ст. 60 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд не приймає вимогу відповідача про зобов'язання повернути майно як на підставу для відмови в задоволенні позову у цій праві, оскільки, по-перше, повернення спірного майна не є предметом спору у цій справі, по-друге, ФОП ОСОБА_2 не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів з відповідним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідач не надав суду докази сплати заборгованості у розмірі 30 077,58 грн., у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог та необхідність їх задоволення.

Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 609,50 грн. покладаються на відповідача, відповідно до ст. 49 ГПК України.

Враховуючи викладене та керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат» (код ЄДРПО України 36698832) суму заборгованості за договором № 1001/01-02 від 01.01.2010 р. за зберігання майна, яке знаходиться на території Товариства з обмеженою відповідальністю «Керченська морська верф «Фрегат» у розмірі 30 077,58 грн. та судовий збір у розмірі 1 609,50 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені - 17.05.2012р.

Повне рішення складено - 22.05.2012р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Лукачов С.О.