Постанова № 24204735, 22.05.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2012 р. Справа № 5023/3300/11

Вищий господарський суд України у складі: суддя Львов Б.Ю. -головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків,

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2012

зі справи № 5023/3300/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "С-Инвест" (далі -Товариство), м. Харків,

до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі -Відділення)

про визнання недійсним рішення,

за участю представників сторін:

позивача -Борисенко М.В., Манюкіної К.І.,

відповідача -Зражевської Н.В., Михайлець О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Відділення від 28.02.2011 № 6-к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі -Рішення АМК).

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.12.2011 (суддя Погорелова О.В.) у позові відмовлено. Рішення місцевого суду з посиланням на приписи статті 25 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", статей 1, 12, 50, 52 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі -Закон № 2210), пункту 1.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2022 за № 317/6605 (далі -Методика), мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визнання Рішення АМК недійсним.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2012 (колегія суддів у складі: Бородіна Л.І. -головуючий суддя, судді Лакіза В.В., Хачатрян В.С.) зазначене рішення місцевого суду зі справи скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. Постанову апеляційного господарського суду з посиланням, зокрема, на приписи статті 59 Закону № 2210 та пунктів 1.3, 9.2, 9.3 Методики мотивовано неповним з'ясуванням у Рішенні АМК обставин, які мають значення для справи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а скаргу -без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, Рішенням АМК:

- визнано, що Товариство за результатами діяльності в серпні-грудні 2009 року, 2010 році та за станом на січень 2011 року займає монопольне (домінуюче) становище на ринку управляння будинком, в межах житла, що обслуговується, в місті Харкові по вул. Данилевського, 19-а, з часткою 100 відсотків (пункт 1);

- бездіяльність Товариства, яка полягала в неукладенні договорів з виробниками (постачальниками) житлово-комунальних послуг для організації забезпечення потреб мешканців будинку цими послугами відповідно до стандартів, нормативів, норм, порядків і правил, невнесенні змін до вже існуючих договорів із виробниками (постачальниками) шляхом надання відповідної інформації стосовно введення житлового будинку в експлуатацію на момент укладення з мешканцями будинку договорів про організацію надання послуг, що призвело до нарахування мешканцям оплати (компенсації витрат) за організацію надання житлово-комунальних послуг за тарифами виробників (постачальників) цих послуг, передбачених для категорії споживачів "юридичні особи", розмір яких є більшим, ніж для категорії споживачів "населення", визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210 у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку управління будинком, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2);

- за зазначене порушення на Товариство накладено штраф у розмірі 9 000 грн. (пункт 3).

Статтею 1 Закону № 2210 встановлено, що економічна конкуренція (конкуренція) -це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 2210 суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

За приписами пункту 2 статті 50 Закону № 2210 зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною першою статті 13 Закону № 2210 встановлено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Водночас згідно з частиною другою статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" до повноважень саме Антимонопольного комітету України та його територіальних органів належать, зокрема:

- розгляд заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проведення відповідних розслідувань;

- прийняття передбачених законодавством про захист економічної конкуренції розпоряджень та рішень за заявами і справами.

Стаття 19 цього Закону визначає гарантії здійснення повноважень Антимонопольним комітетом України.

За приписами частини першої статті 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на наведене суд першої інстанції, встановивши, що Рішення АМК прийнято з дотриманням приписів чинного законодавства та в межах наданих Відділенню повноважень, за встановленої ним відсутності передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання Рішення АМК недійсним, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності й підстав для задоволення позову Товариства.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції, зазначивши у постанові зі справи про неповне, на його думку, з'ясування в Рішенні АМК обставин, які мають значення для справи (стосовно: часових меж ринку; бар'єрів вступу на ринок; наявності потенційних конкурентів; причин неможливості отримання аналогічних послуг у інших суб'єктів господарювання), відповідних фактичних обставин не дослідив та не встановив, доказів неправильності висновків, викладених Відділенням у Рішенні АМК, не навів. При цьому апеляційний господарський суд всупереч приписам пунктів 7, 8 частини другої статті 105 ГПК України, не навівши доказів на спростування висновків місцевого суду, помилково скасував законне й обґрунтоване судове рішення зі справи.

Отже, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції за відсутності передбачених законом підстав для його зміни або скасування має бути залишено в силі як таке, що відповідає встановленим місцевим господарським судом фактичним обставинам та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1117, 1119 -11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2012 зі справи № 5023/3300/11 скасувати.

3. Рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2011 зі справи № 5023/3300/11 залишити в силі.

Суддя Б.Львов

Суддя І.Бенедисюк

Суддя В.Харченко