Ухвала суду № 24201779, 13.04.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Солоніченко О.В.

Суддя-доповідач - Шальєва В. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2012 року справа №2а-8352/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

13 квітня 2012 р. Донецькій апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого - судді Шальєвої В.А.

суддів Компанієць І.Д., Бишова М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Донецьк, б. Шевченка, 26, апеляційну скаргу Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 р. в справі № 2а-8352/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізінвест" до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 р. задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізінвест" до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення, визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення № 0001292301/0 від 20.12.2010 р. про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 91899 грн. Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, які полягають у неврахуванні судом положень податкового законодавства щодо не підтвердження надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету по ланцюгу постачання, що є обов'язковою підставою для відшкодування податку на додану вартість з бюджету. Крім того, відповідачем зазначено про не підтвердження формування податкового кредиту позивачем первинними документами, зокрема, товарно-транспортними накладними, а також документами, які б підтверджували склад та зміст виконаних робіт щодо надання послуг з маркетингових досліджень, що унеможливлює оцінку їх звязку з господарською діяльністю позивача та віднесення до валових витрат, та, відповідно до складу податкового кредиту підприємства.

Особи, які беруть участь у справі, до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомленні належним чином, у зв'язку з чим у відповідності до вимог ст. 197 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю „Лізінвест" зареєстровано як юридична особа Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 20.02.2007 р., внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перебуває на податковому обліку в Рубіжанській обєднаній державній податковій інспекції у Луганській області як платник податку на додану вартість з 13.03.2007 р.

З 11.10.2010 р. по 10.12.2010 р. Рубіжанською ОДПІ проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 30.06.2010 р., за результатами якої 17.12.2010 р. складений акт з № 1516-2301-34933894, в якому зафіксовані встановлені перевіркою, серед іншого, порушення позивачем абзацу „а" пп. 7.7.2 п. 7.7, пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на 91899,00 грн., у тому числі за травень 2009 р. - на 32083 грн., за червень 2009 р. - на 12007 грн., за липень 2009 р. - на 26000 грн., за серпень 2009 р. - на 21500 грн., за вересень 2009 р. - на 309 грн.

За наслідками перевірки відповідачем 20.12.2010 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001292301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 91899 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що первинними документами підтверджена правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, висновки податкового органу про порушення позивачем пп. „а" пп. 7.7.2 п. 7.7, пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", наслідком чого є завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 91899 грн., ґрунтуються на відсутності первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП „Європорт", а саме, товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, які є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоотримувача, а також для здійснення розрахунків між перевізниками та замовниками автомобільного транспорту, що передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., Законами України „Про дорожній рух", „Про автомобільний транспорт", „Про міліцію", Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., наказом Міністерства статистики, Міністерства транспорту України „Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" №488/346 від 29.12.1995 р. , а також доказів, що засвідчують склад та зміст виконаних робіт щодо надання послуг з маркетингових досліджень, що унеможливлює оцінку на наявність зв'язку з господарською діяльністю позивача та віднесення до валових витрат та, відповідно, до складу податкового кредиту.

Даний висновок податкового органу є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства.

Наявні в матеріалах справи договори на поставку товарно-матеріальних цінностей, в яких позивач виступає покупцем, містять умову, що датою постачання товару вважається дата відмітки на накладній про отриманні товару уповноваженим представником покупця на складі продавця. Додані позивачем до матеріалів справи рахунки-фактури до вказаних договорів, видаткові накладні, платіжні доручення та виписки з банківських рахунків підтверджують отримання позивачем передбачених договорами товарно-матеріальних цінностей.

Склад та зміст наданих позивачу ПП „Європорт" маркетингових послуг підтверджується копіями звітів по вивченню ситуації та перспектив ринку. Неможливість надання вказаних звітів під час проведення перевірки податковому органу позивач обумовлює здійсненням органами податкової міліції виїмки документів, що підтверджено наявним в матеріалах справи протоколом виїмки від 25.06.2011 р.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції доводи відповідача про неможливість проведення перевірки ПП „Європорт" у зв'язку з відсутністю підприємства за місцезнаходженням, оскільки закон не ставить правомірність формування податкового кредиту в залежність від результатів зустрічних перевірок. З довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що запис про відсутність ПП „Євро порт" за адресою місцезнаходження внесено 01.11.2010 р., при тому, що наявні в матеріалах справи підтверджують здійснення господарських операцій між позивачем та ПП „Європорт" протягом 2009 року.

Згідно з п. п. 7.1, 7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", який регулював спірні правовідносини на час здійснення спірних господарських операцій, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

В силу пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Виходячи з вимог вказаних норм, єдиною підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобовязання є податкова накладна.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

З урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин справи, приймаючи до уваги наведені норми податкового законодавства, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність у податкового органу підстав для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування, відтак, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001292301/0 від 20.12.2010 р. є протиправним.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суди першої інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 р. в справі № 2а-8352/11/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 р. в справі № 2а-8352/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Лізінвест" до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя: Шальєва В.А.

Судді: Компанієць І.Д.

Бишов М.В.