Рішення № 24176343, 10.05.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2012 р.Справа № 5017/590/2012

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від позивача - Сірошенко Н.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Військової частини А 2171 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних сил" про зобов'язання повернути майно, -

ВСТАНОВИВ:

Військова частина А 2171 звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних сил" про зобов'язання повернути до військової частини А 2171, 379 металевих плит ПМП та 763 металеві плити К-1Д на загальну суму 79 894,64 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

07.05.2003 р. між військовою частиною А 2171 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних сил" було укладено договір оренди № 42-с/2003/Голов КЕУ, згідно умов якого позивач повинен був передати відповідачу в оренду технічний будинок площею 487,2 кв.м, будинок ПЕС - 177,55 кв.м, казарма-штаб - 487,2 кв.м, гараж - 306, 54 кв.м, всього на загальну площу 1171,44 кв.м.

Так, позивач вказує, що відповідно до акту прийому - прийому передачі від 17.09.2003 р. генеральний директор ТОВ „Ветеран ЗСУ" Петров С.Б., без укладення договору, прийняв плити металеві ПМП 597 шт. та плити металеві К-1Д -1397 шт., загальною вартістю 15698,41 грн. (на момент передачі).

Однак, за ствердженням позивача, з 2003 року по теперішній час ТОВ „Ветеран ЗСУ" повернуто металевих плит ПМП-218 шт. та плит К-1Д- 634 шт.

Відтак, позивач зазначає, що станом на 31.12.2011 р. залишається у незаконному володінні ТОВ „Ветеран ЗСУ" 379 металевих плит ПМП, та 763 металеві плити К-1Д на загальну суму 79894,64 грн.

При цьому позивач посилається на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З огляду на положення ст. 1213 ЦК України та оскільки вказане спірне нерухоме державне (військове) майно утримується відповідачем без достатніх правових підстав, відповідно, на думку позивача, таке майно підлягає поверненню.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.02.2012 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 5017/590/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців згідно спеціального витягу (а.с. 11-12).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

07 травня 2003 р. між військовою частиною А 2171 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних сил" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 42-с/2003/Голов КЕУ (а.с. 29-36), відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно, що не використовується у повсякденній діяльності військової частини, -будівлі за генпланом № 1 (технічний будинок -200,15 кв.м); № 5 (будинок ПЕС -177,55 кв.м); № 6 (казарма-штаб -487,2 кв.м); № 7 (гараж -306,54 кв.м) загальною площею 1171,44 кв.м, що перебуває на території військового містечка № 203 за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги, та знаходиться на балансі військової частини А 2171, яке обліковується в КЕЧ Одеського району, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою 420 347,00 грн.

Так, згідно акту оцінки вартості нерухомого військового майна, складеного комісією, створеною наказом від 27.12.2002 р. № 98 начальника Одеської КЕЧ району, визначено оціночну вартість нежитлових приміщень за ГП №№ 1, 5, 6, 7 загальною площею 1171,44 кв.м, розташовані на території військової частини А 2171, військове містечко № 203, за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги визначено станом на 14.04.2003 р. у розмірі 420 347,00 грн.(а.с. 37).

П. 2.2. договору передбачено, що передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.

За умовами п. 2.5 договору у випадку розірвання договору оренди, закінчення терміну його дії та відмови від його продовження орендар повинен повернути орендодавцеві майно в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу. Орендодавець повинен скласти акт приймання-передачі та прийняти майно протягом одного місяця, а у разі звільнення орендарем орендованого майна без складання акту про передачу орендар несе повну матеріальну відповідальність за всі заподіянні, у зв'язку з цим збитки.

Згідно п. 3.1 цього договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (лютий 2003 р.) 3502,89 грн.

Відповідно до п. 5.8 договору оренди у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві орендоване майно у належному стані не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу. Збитки, нанесені орендованому майну з вини орендаря (у випадку пожежі або погіршення стану орендованого майна), підлягають відшкодуванню орендарем, згідно з актом, складеним відповідною комісією МО України, за цінами, діючими на момент відшкодування.

Строк дії договору сторонами визначено в п. 10.1 договору, а саме з 07.05.2003 р. строком на 15 років.

З матеріалів справи вбачається, що комісією, затвердженою наказом командира в/ч А 2171 від 28.11.2002 р. № 320, 28.11.2002 р. було проведено інвентаризацію рухомого і нерухомого майна, яке передається в оренду, про що складені відповідні акти (а.с. 25-28).

Як з'ясовано судом, на виконання умов вказаного договору зазначеною комісією були складені акти прийому-передачі нежитлового будинку в оренду від 10.08.2003 р. (а.с. 38), від 14.08.2003 р. (а.с. 39), від 10.11.2003 р. (а.с. 41-42), відповідно до яких в оренду відповідачу були передані наступні об'єкти рухомого та нерухомого майна: гараж по ГП № 7 (рік побудови 1988) площею 306,54 кв.м; нежитловий технічний будинок (рік побудови 1947) площею 200,15 кв.м; нежитловий будинок ПЕС по ГП № 5 (рік побудови 1966) площею 177,55 кв.м; будинок казарми-штабу по ГП № 6 (рік побудови 1988) площею 487,2 кв.м.

Крім того, як з'ясовано судом, 17.09.2003 року комісією було складено акт прийому -передачі плит металевих ПМП 597 шт. та К-1Д 1397 шт. вартістю 15 698,41 грн. за адресою: м. Одеса, 6-й км Овідіопольської дороги, військового містечка № 203, загальною площею 200,15 кв.м, що здається в оренду ТОВ „Фірма Ветеран Збройних сил", для використання під склад (а.с. 9). Однак, вказане майно не було обумовлено договором оренди від 07.05.2003 р. Наразі, за ствердженнями позивача, вказане майно було передано без укладення відповідного договору оренди.

Як стверджує позивач, з 2003 року ТОВ „Ветеран ЗСУ" було повернуто металевих плит ПМП-218 шт. та плит К-1Д- 634 шт.

До того ж 30.12.2011 р. ТОВ „Фірма Ветеран Збройних сил" направило позивачу лист № 28 (а.с. 45), в якому повідомило, що плити металеві ПМП в кількості 85 шт. та плити металеві К-1Д в кількості 323 шт. повернені станом на 30.12.2011 р. При цьому відповідач вказав, що інша частина металевих плит буде повернена після вивільнення від ТМЦ складських приміщень, в яких вони перебувають; орієнтовний строк повернення відповідач вказав 30.03.2012 р.

Так, як з'ясовано судом, згідно акту прийому металевих аеродромних плит від 06.03.2012 р. (а.с. 46) ТОВ „Фірма Ветеран Збройних сил" передало військовій частині А 2171 металеві плити типу ПМП 1-53 - 218 шт. та металеві плити типу К -1Д -634 шт.

Відтак, позивач зазначає, що у незаконному володінні ТОВ „Ветеран ЗСУ" залишається 379 металевих плит ПМП та 763 металевих плит К-1Д на загальну суму 79894,64 грн.

27.03.2012 р. наказом командира військової частини А 2171 м. Одеса № 198 (а.с. 47) було оголошено нестачу по інженерно-аеродромній службі в сумі 79 894,64 грн. та призначення службового розслідування по факту відсутності інженерно-аеродромного майна. За результатами проведеного службового розслідування вказану нестачу було підтверджено та складено акт від 10.04.2012 р.

При цьому 17.04.2012 р. командиром військової частини А 2171 за матеріалами службового розслідування по факту нестачі інженерно-аеродромного майна було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п.1 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю події злочину (а.с. 59-60).

Виходячи з викладеного, суд доходить до висновку про набуття відповідачем права користування спірним майном без відповідних правових підстав.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відтак, в силу наведених умов законодавства права користування спірним майно відповідач міг набути за відповідним правочином, наявність якого судом не було встановлено.

Натомість в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вчинення відповідного правочину та укладення сторонами будь-якої угоди з передачі спірного майна. Такі докази відповідачем до суду не надано. Адже частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, позивач посилаючись на положення ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, вказує на наявність у відповідача відповідного обов'язку повернути вказане майно.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Зокрема, згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

За положеннями ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ч. 2 ст. 1213 ЦК).

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав. Вказані обставини судом були встановлені.

Виходячи з наведеного, суд вважає цілком правомірними позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачу спірне майно, а саме 379 металевих плит ПМП та 763 металевих плит К-1Д на загальну суму 79 894,64 грн.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно ст. 3 вказаного Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Відповідно до ст. 137 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до ст. 7 Закону України „Про господарську діяльність у Збройних Силах України" військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, законне право користування майном Військової частини А 2171 підлягає захисту в такому ж порядку, як і для права власності.

Згідно ст. 147 ГК України майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги Військової частини А 2171 відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Військової частини А 2171 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних сил" про зобов'язання повернути майно задовольнити.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних сил" (65028, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, буд. 59; код ЄДРПОУ 32323642; р/р 26000964867306 в філії ПУМБ у м. Одесі, МФО 328191) повернути до Військової частини А 2171 (м. Одеса, вул. Овідіопольська дорога, 8; код ЄДРПОУ 08309566; р/р 31258275210188 ГУДКСУ в Одеській області; МФО 828011) 379 металевих плит ПМП та 763 металевих плит К-1Д на загальну суму 79 894/сімдесят дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто чотири/грн. 64 коп.

3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Ветеран Збройних сил" (65028, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, буд. 59; код ЄДРПОУ 32323642; р/р 26000964867306 в філії ПУМБ у м. Одесі, МФО 328191) на користь Військової частини А 2171 (м. Одеса, вул. Овідіопольська дорога, 8; код ЄДРПОУ 08309566; р/р 31258275210188 ГУДКСУ в Одеській області; МФО 828011) витрати по сплаті судового збору в сумі 1609/одна тисяча шістсот дев'ять/грн. 50 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 15.05.2012 р.

Суддя Петров В.С.