Рішення № 24158906, 05.05.2012, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 2-6070/11 провадження № 22-ц/0390/636/2012 Головуючий у 1 інстанції:Кухтей Р.В. Категорія: 41 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.05.2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Русинчука М.М.

суддів - Антонюк К.І., Мудренко Л.І.

при секретарі -Семенюк О.А.

з участю: позивача - ОСОБА_1

представника позивача -ОСОБА_2

відповідачів -ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_3 -ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, відділу реєстру житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання права користування жилим приміщенням, визнання недійсним розпорядження відділу по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради, свідоцтва про право власності на житло та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 лютого 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2011 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд із вказаним позовом, в якому просила визнати її право на користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, визнати недійсним розпорядження відділу по приватизації житлового фонду виконкому Луцької міської ради № 172-р від 01.02.1995 року про передачу у спільну сумісну власність ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зазначеної квартири та визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, видане виконкомом Луцької міської ради 01.12.1995 року ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 згідно з розпорядженням відділу по приватизації житлового фонду виконкому Луцької міської ради № 172-р від 01.12.1995 року.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 28.02.1992 р. вона уклала шлюб з ОСОБА_3 і вселилася в квартиру АДРЕСА_1, наймачем якої був батько її чоловіка -ОСОБА_6, та проживає у ній до цього часу без реєстрації фактичного місця проживання. У зв'язку зі зміною місця проживання вона втратила право користування квартирою АДРЕСА_2, яка належить на праві власності її матері.

В шлюбі, який розірвано рішенням суду від 26 червня 2009 року, у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. З квітня 2011 року відповідач ОСОБА_3 створює їй нестерпні умови проживання в одній квартирі. Крім того, їй стало відомо, що без її згоди згідно з розпорядженням відділу по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради № 172-р від 01.12.1995 року квартира АДРЕСА_1 передана у спільну сумісну власність ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги і просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_3 Першою Луцькою державною нотаріальною конторою 29.07.2010 року, на належну батькові останнього 1/3 частку в спірній квартирі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 лютого 2012 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1.

Визнано недійсним розпорядження відділу по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради № 172-р від 01.12.1995 року в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане 01.12.1995 року на підставі розпорядження відділу по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради № 172-р від 01.12.1995 року, зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 31080820 (код-6584) 28.07.2010 року.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3, видане першою Луцькою Державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі № 2-1024, ОСОБА_3, 29.07.2010 року, яка складається з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач ОСОБА_3 просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалите нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, представник відповідача ОСОБА_3 -ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу з підстав в них наведених.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу просили відхилити, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення осіб, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення місцевого суду скасувати з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що ОСОБА_1 набула право користування квартирою АДРЕСА_1, а тому у зв'язку із задоволенням цієї вимоги підлягають до задоволення вимоги позивача про визнання недійсним розпорядження відділу по приватизації житлового фонду виконавчого комітету луцької міської ради № 172-р від 01.12.1995 року в частині передачі спірної квартири у спільну сумісну власність ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, визнання недійсним свідоцтва про право власності на цю квартиру та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6, видане ОСОБА_3 29.07.2010 року на 1/3 частину зазначеної квартири.

Однак, погодитися з такими висновками місцевого суду не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.02.1992 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 В шлюбі у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. 28.07.2009 року шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с.15)

Після укладення шлюбу ОСОБА_1, як встановлено під час розгляду справи в апеляційному суді, вселилася в квартиру АДРЕСА_1, наймачем якої був батько її чоловіка -ОСОБА_6. Письмової згоди наймача і членів сім'ї наймача, як це передбачено ст. 65 ЖК України, на вселення позивача ОСОБА_1 в квартиру не було.

Зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 є належна на праві власності її матері квартира АДРЕСА_2, що підтверджується копією будинкової книги (а.с.9-11).

Згідно із ч. 2 ст. 64 ЖК України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

За змістом ст. ст. 64, 65 ЖК України за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім'ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1, оскільки не було письмової згоди наймача спірної квартирі ОСОБА_6 на вселення позивача в квартиру як члена його сім'ї. Навпаки, як визнала сама позивачка в судовому засіданні під час апеляційного розгляду даної справи, останній відмовляв їй у прописці в спірному жилому приміщенні до і після його приватизації з тим, щоб вона потім не претендувала на згадану квартиру. Ця обставина вказує на те, що наймач спірної квартири не давав згоди на вселення позивачки в спірне жиле приміщення як члена його сім'ї, а дозволив їй проживати в ньому як тимчасовому мешканцю (ст. 98 ЖК України), який відповідно до ч. 1 ст. 99 цього Кодексу не набуває самостійного права на займане жиле приміщення незалежно від тривалості проживання. Тому тривалість проживання позивачки у квартирі не породжує у неї права користування цим жилим приміщенням.

На час вселення в спірну квартиру, до і після її приватизації позивачка зберігала за собою право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2, в якій вона зареєстрована, і не втратила цього права, оскільки не була визнана такою, що втратила право користування цим жилим приміщенням в судовому порядку.

Крім того, місцевим судом не враховано, що вже сам факт приватизації ОСОБА_6 та відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_4, як членів сім'ї наймача, спірної квартири, так само як і намагання позивачки визнати за нею права на користування квартирою в судовому порядку, свідчить що названі особи не визнавали права позивачки на користування спірним жилим приміщенням.

З наведених обставин справи випливає, що на час приватизації спірної квартири, коли вона відносилась до державного житлового фонду, позивачка не набула права користування нею як член сім'ї наймача, а тому приватизацію квартири наймачем і всіма членами його сім'ї, які постійно з ним проживали і дали на це свою письмову згоду, здійснено законно.

За відсутності у позивачки права на користування спірною квартирою як члена сім'ї її наймача, а відтак і права на приватизацію цієї квартири, оскаржуване рішення суду про задоволення позову у зв'язку з невідповідністю його висновків обставинам справи та згаданим нормам матеріального права підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

На підставі ст. ст. 64, 65, 98, 99 ЖК України, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 20 лютого 2012 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, відділу реєстру житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання права користування жилим приміщенням, визнання недійсним розпорядження відділу по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради, свідоцтва про право власності на житло та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя:

Судді: