Рішення № 24157090, 08.05.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2012 р. Справа № 5023/1635/12

вх. № 1635/12

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судового засідання Лобов Р.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов.№ від 06.03.2012 р.

третьої особи 1- ОСОБА_2, дов. від 26.03.2012 р.;

відповідача - не з'явився;

третьої особи - 2 не з'явився;

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", м. Київ

до Відідлу державної виконавчої служби Харківського райуправління юстиції, м. Мерефа

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1) Фізична особа-підприємець ОСОБА_4, м. Харків

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр харчових технологій", м. .

про зняття арешту з майна

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк"(ПАТ "ВіЕйБі Банк") звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача -ВДВС Харківського РУЮ Харківської області, в якій просить суд: 1) скасувати постанову ВДВС Харківського РУЮ Харківської обл. за номером ВП № 23473131 від 18.07.2011 про арешт майна ОСОБА_4 та оголошення заборони на його відчуження при примусовому виконанні Наказу № 60/16-10, виданого 10.03.2010 року Господарським судом Харківської. обл. про стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Центр Харчових Технологій"суми боргу в розмірі 154348,11 грн. 2) Звільнити з-під арешту автомобіль: марка: BMW; модель: НОМЕР_2; тип АМТ: легковий; колір: чорний; рік випуску: 2007; Держ. номер: НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 і є предметом застави ПАТ "ВіЕйБі Банк". Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 073,00 грн. просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 квітня 2012 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23 квітня 2012 року о 12:00 год. Також зазначеною ухвалою суду залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1) Фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 та 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр харчових технологій".

Окрім того, позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

У призначеному судовому засіданні 08 травня 2012 року представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Присутній у судовому засіданні представник третьої особи - 1 проти позову не заперечує, вважає позовні вимог обґрунтованими.

Представник третьої особи -2 у судове засідання не з'явився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, витребувані судом документи не надав.

Присутні в судовому засіданні 08 травня 2012 року учасники судового процесу вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача третьої особи - 2, пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 грудня 2007 року між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк»), надалі за текстом - "Позивач" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 65/07 (надалі за текстом - кредитний договір) відповідно до умов якого, позивач надав позичальнику (ОСОБА_4) грошові кошти у сумі 140000,00 грн. 00 коп. в порядку і на умовах, визначених цим договором на придбання транспортного засобу марки BMW; Модель: НОМЕР_2; а позичальник зобов'язався повернути кредит у строки та в порядку, визначеними цим договором та сплачувати проценти у розмірі, що передбачені кредитним договором.

Як зазначає позивач у позовній заяві, кредитні кошти своєчасно позивачу не повертаються, заборгованість станом на 16.02.2012 року за кредитним договором складає 125405,30 грн.

З метою забезпечення зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ВАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк») (далі -заставодержатель) та ОСОБА_4 (далі -заставодавець) укладено договір застави майна 06.12.2007 року (далі -договори застави), відповідно до умов якого заставодавець передає в заставу заставодержателю в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №65/07 автомобіль: марка: BMW; модель: НОМЕР_2; колір: чорний; рік випуску: 2007; держ. номер: НОМЕР_1.

До реєстру обтяжень рухомого майна внесено запис 1 про приватне обтяження рухомого майна, яке зареєстровано 19.12.2007 року. за № 16119002 Харківською філією підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі договору застави від 06.12.2007року.

Об'єктом обтяження є транспортний засіб, BMW НОМЕР_2; держ. номер: НОМЕР_1, номер об'єкта НОМЕР_3. Обтяжувачем визначено Харківська обласна філія ВАТ ВА Банк, код 26283047, боржником є ОСОБА_4 Розмір основного зобов'язання становить 140000,00 грн.

25.07.2011 року відділом ДВС Харківського РУЮ Харківської обл. до позивача направлено лист вх. №26/8399, яким банк було повідомлено про те, що 18.07.2011 року Головним Державним виконавцем ВДВС Харківського РУЮ Харківської обл. Ігнатенко О.Б., була винесена постанова за номером ВП № 23473131 про арешт майна ОСОБА_4 та оголошення заборони на його відчуження. Зазначена Постанова була винесена в межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 60/16-10, виданого 10.03.2010 року Господарським судом Харківської обл. про стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ «Центр Харчових Технологій» суми боргу в розмірі 154348,11 грн. У тому числі вказаною вище постановою ВДВС Харківського РУЮ Харківської обл. було накладено арешт на легковий автомобіль: марка: BMW; модель: НОМЕР_2; тип АМТ: легковий; колір: чорний; рік випуску: 2007; держ. номер: НОМЕР_1.

Посилаючись на те, що арешт накладений постановою ВДВС Харківського РУЮ Харківської обл. за номером ВП № 23473131 від 18.07.2011 року є безпідставним та незаконним, оскільки вказане майно відповідно до Державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 32193019 є предметом застави ПАТ «ВіЕйБі Банк» (позивача) на підставі договору застави від 06.12.2007 року, та він має переважне право на одержання задоволення за рахунок заставного майна, звернувся до господарського суду Харківської області з відповідним позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає у його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

За приписами частини 5 вказаної норми у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до абз. 5 ч.3 ст. 11, ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець для забезпечення реального виконання рішення вправі накласти арешт виключно на майно боржника (яке належить боржнику).

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

-винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

-винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

-винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

-проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 26.12.2003 р. № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" передбачено, що вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК, ст. 12 ГПК позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

В силу ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав. При цьому порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно зі ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Також в п. 5.6.11 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за № 865/4158 зі змінами зазначено, що державний виконавець роз'яснює сторонам та зацікавленим особам, які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, що вони мають право оскаржити дії державного виконавця, а також звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.08.1976 "Про судову практику в справах про виключення майна з опису" за правилами встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності ( ст. 392 Цивільного кодексу України).

Статтею 396 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно ст. 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Отже, виходячи із змісту зазначених норм власник або особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту, а умовою задоволення матеріально -правових вимог позивача має бути встановлення факту належності майна позивачеві та безпідставність включення такого майна до опису боржника та накладення на нього арешту.

При цьому, враховується, що у разі заперечення щодо арешту (опису) майна, яке не пов'язано зі спором про право на це майно, стосується саме порушення вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то такий спір розглядається у відповідності до ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України, а не на підставі вимог ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження".

Як зазначалось, за змістом ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про звільнення майна з під арешту.

Підставами для визнання права на звільнення майна з-під арешту можуть бути: право власності на описане майно або право володіння ним.

При цьому, для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав, тобто вони мають бути відповідним чином доведені в суді.

Отже, позивачами за таким позовом можуть бути особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутись до суду з позовом до стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про звільнення цього майна з-під арешту (виключення майна з опису).

Відповідно до ч. 3 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідної скарги до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, подано не було, у зв'язку з чим не виносилось начальником відділу державної виконавчої служби постанови щодо звільнення з-під арешту майна боржника.

Судом встановлено, що майно, на яке накладено арешт належить ОСОБА_4 (третій особі -1 у справі, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача ).

Натомість, звертаючись до суду з відповідним позовом позивач визначив відповідачем - ВДВС Харківського РУЮ Харківської області, а не боржника (ОСОБА_4) та 2) стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр харчових технологій".

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що банком право власності на арештоване майно, що є об'єктом спору у межах даної справи, згідно відповідних норм Цивільного кодексу України не доведено.

Предметом даного спору є також вимога позивача про звільнення майна з-під арешту, яке перебуває в заставі банку.

При цьому, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що накладення арешту на майно ОСОБА_4 (третій особі у справі, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача ), яке є предметом застави, порушує право банку задовольнити свої вимоги в повному обсязі за рахунок заставленого майна, у зв'язку з чим просить звільнити заставлене майно з-під арешту, накладеного 18.07.2011 р. постановою державного виконавця, зареєстрованого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (запис 1 від 19.12.2007 року за № 6258305).

Частиною 4 ст. 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" №1255-IV від 18.11.2003р. встановлено, що рухоме майно може бути предметом декількох обтяжень, якщо інше не встановлено законом або правочином, на підставі якого виникло попереднє зареєстроване обтяження. Договір, на підставі якого виникло приватне обтяження, не може забороняти встановлення публічного обтяження.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження. Якщо відповідно до закону обтяжувач вправі притримати рухоме майно, що належить боржнику, для забезпечення своєї вимоги, пріоритет такого права притримання встановлюється з моменту його реєстрації. Якщо право притримання не було зареєстроване, воно не має пріоритету над зареєстрованими обтяженнями, але має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями.

Частиною 3 ст. 38 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень " передбачено, що якщо рухоме майно, яке є предметом публічного обтяження, є також предметом інших обтяжень, задоволення прав обтяжувача за публічним обтяженням або особи, на користь якої встановлено публічне обтяження, здійснюється в черговості згідно з пріоритетом публічного обтяження.

Звернення стягнення на предмет публічного обтяження визначено нормами ст. 40 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", так згідно вказаної норми звернення стягнення на предмет публічного обтяження здійснюється в порядку, встановленому законом. Якщо щодо предмета публічного обтяження зареєстроване інше обтяження з вищим пріоритетом, при зверненні стягнення на предмет публічного обтяження обтяжувач або особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, зобов'язані надіслати обтяжувачу з вищим пріоритетом письмове повідомлення про звернення стягнення за публічним обтяженням у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. У цьому разі обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на відповідне рухоме майно згідно з положеннями розділу IV цього Закону.

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, позивачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, не надано жодних доказів в підтвердження того, що його права, як заставодержателя, порушені.

Матеріали справи не містять доказів внесення виконавчою службою публічного обтяження на підставі постанови ВДВС Харківського РУЮ Харківської області від 18.07.2011 року про арешт майна ОСОБА_4

Відтак, за встановленими у справі обставинами, суд дійшов висновку, що Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено можливість декількох обтяжень на одне й те саме рухоме майно, а тому права позивача не порушуються, наслідком чого, є відмова в задоволенні позову.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи суд вважає, що доводи, викладені банком у позові, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 5,12,14,38 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень " ст.ст. 1, 2, 4, 12, 21, 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складено 14 травня 2012 року.

Суддя Аюпова Р.М.

справа № 5023/1635/12