Постанова № 24123692, 24.01.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа №0670/8872/11

категорія 8.2.6

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Майстренко Н.М.,

за участю секретаря - Гнітецької Т.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Брусилівського районного споживчого товариства до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 02.09.2011 року №0000152301, №0000316340, №0000162301,

встановив:

Брусилівське районне споживче товариство звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області від 02.09.2011 року №0000152301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 53785,00 грн., з яких 43828,00 грн. - основний платіж та 10957,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000316340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 43829,00 грн., з яких 35063,00 грн. - основний платіж та 8766,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції. Крім того, позивач просить визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 02.09.2011 року №0000162301 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 10076,00 грн. за перевищення ліміту готівки в касі.

В обґрунтування заявленого позову посилається на відповідність дій підприємства вимогам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість". Зазначає, що наявні у позивача первинні документи, на підставі яких витрати підприємства включені до валових, оформлені у відповідності до вимог чинних нормативно-правових актів. У свою чергу, включення сплаченого у ціні придбаних товарів податку на додану вартість до складу податкового кредиту підприємства здійснено за наявності визначених Законом України "Про податок на додану вартість" правових підстав.

Що ж стосується порушення порядку ведення касових операцій, то підприємство частково не погоджується з висновками акту перевірки, вказуючи на наявність об'єктивних обставин, які дозволяли товариству здати готівкову виручку до установи банку наступного за днем її надходження до каси дня.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач у наданих письмових запереченнях вимоги адміністративного позову не визнав, просив відмовити у його задоволенні, зазначивши про відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного податкового законодавства. Вказав, що надані позивачем для перевірки документи в підтвердження правомірності включення відповідних витрат до складу валових та сум податку на додану вартість - до податкового кредиту не відповідають вимогам закону.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що відповідачем було здійснено планову виїзну перевірку Брусилівського районного споживчого товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.03.2011 року, за наслідками якої складено акт від 19.08.2011 року №197/23-01/35824480.

Зазначеним актом зафіксовано порушення підприємством вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 48703,00 грн.; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що пов'язано з заниженням підприємством податку на додану вартість на загальну суму 50189,00 грн.; вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637, на загальну суму 8107,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 02.09.2011 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000152301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 53785,00 грн., з яких 43828,00 грн. - основний платіж та 10957,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000316340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 43829,00 грн., з яких 35063,00 грн. - основний платіж та 8766,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000162301, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 16214,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення від 02.09.2011 року №0000162301 позивач оскаржує лише в частині застосування штрафних санкцій у сумі 10076,00 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення на відповідність їх вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд не може визнати їх такими, що узгоджуються з правовими положеннями законів України, зважаючи на наступне.

Так, судом встановлено, що в акті перевірки зафіксовано обставини, відповідно до яких визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість пов'язано з тим, що позивач у періоді, що перевірявся, отримував паливно-мастильні матеріали від ТОВ "Райагропостач" на загальну суму 225978,00 грн. (у тому числі ПДВ). Проте у ході перевірки не було надано будь-яких документів, які б підтверджували факт придбання даного товару, а саме: відсутні чеки РРО або талони, які є розрахунковими документами, що підтверджують факт реалізації на користь позивача паливно-мастильних матеріалів.

Зазначене порушення також призвело до недотримання позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок відсутності первинної документації, яка підтверджує факт реалізації паливно-мастильних матеріалів.

Правовідносини, що виникають у звязку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулювались статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні документи щодо придбання та оплати придбаних послуг у ТОВ "Райагропостач" є в наявності у позивача.

Так, в підтвердження витрат за наслідками господарських взаємовідносин з зазначеним товариством підприємством надано договір купівлі-продажу від 31.12.2003 року №0000038, за умовами якого ТОВ "Райагропостач" (Продавець) зобов'язується передати у власність Брусилівського РСТ (Покупця) нафтопродукти. На виконання умов даного договору ТОВ "Райагропостач" за весь період господарських взаємовідносин виписало податкові, видаткові накладні та рахунки-фактури, копії яких містяться у матеріалах справи.

Позивачем також надано платіжні доручення, копії яких містяться в матеріалах справи, які підтверджують факт розрахунків з ТОВ "Райагропостач".

Отже, обставини перерахування позивачем на користь свого постачальника коштів за придбані товари в підтвердження факту наявності витрат, включених до складу валових, відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України спростовані не були.

Крім того, між ТОВ "Райагропостач" та Брусилівським РСТ було складено відомості обліку видачі нафтопродуктів за спірний період, які підтверджують факт отримання даного товару. Посилання представника відповідача на те, що складені відомості не відповідають затвердженій типовій формі відомості на відпуск нафтопродуктів, є юридично безпідставними, оскільки будь-яка типова форма - це обов'язковий перелік реквізитів, які має містити певний документ. У наданих позивачем відомостях є усі реквізити, які містить типова форма такої відомості, зокрема: державний номер автомобіля, номер подорожнього листа, кількість відпущеного нафтопродукту, прізвище, ім'я, по-батькові водія та його підпис, а відтак надані відомості обліку видачі нафтопродуктів є належними доказами, що підтверджують факт отримання та реалізації нафтопродуктів.

Складення зазначених відомостей відповідає вимогам п. 10 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року №1442, згідно з яким розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку. Розрахунки за продані нафтопродукти із застосуванням згідно з договорами талонів чи відомостей на відпуск нафтопродуктів здійснюються виключно через установи банків.

За змістом п. 10.3.2.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за №805/15496, відпуск нафтопродуктів за безготівковим розрахунком за відомостями здійснюється АЗС на підставі договорів, укладених між підприємством та споживачем. Відпуск нафтопродуктів відображається у відомості на відпуск нафтопродуктів за формою №16-НП.

Відтак, оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відсутність чеків РРО або талонів на відпуск нафтопродуктів не може вважатися тією правовою підставою, яка б позбавляла підприємство права на включення витрат за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ "Райагропостач" до складу валових, за умови доведеності факту отримання нафтопродуктів від зазначеного товариства.

Досліджуючи питання зв'язку витрат підприємства з придбання нафтопродуктів з його господарською діяльністю, судом встановлено, що придбані паливно-мастильні матеріали були використані позивачем для власного автотранспорту, що не спростовано відповідачем.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За наведених обставин, витрати за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ "Райагропостач" правомірно включені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки факт придбання товарів підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Що ж стосується формування податкового кредиту, то відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зважаючи на висновок, що позивач правомірно відніс до валових витрат вартість придбаних у ТОВ "Райагропостач" товарів, які пов'язані з його господарською діяльністю, суд вважає, що підприємство також правомірно та у відповідності до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" віднесло до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних паливно-мастильних матеріалів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємством, яке мало статус платника податку на додану вартість.

За наведених обставин податкові повідомлення-рішення від 02.09.2011 року та №0000316340 не можна визнати такими, що відповідають вимогам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість", з огляду на що позовні вимоги про визнання їх недійсними та скасування підлягають задоволенню.

Що ж стосується податкового повідомлення-рішення від 02.09.2011 року №0000162301, яке позивач оскаржує в частині застосування штрафних санкцій у сумі 10076,00 грн., то судом встановлено, що нарахування цих санкцій пов'язано з обставинами справи, відповідно до яких Брусилівське РСТ перевищило ліміт готівки в касі магазину с. Романівка. Так, при затвердженому ліміті готівки у касі у розмірі 6400,00 грн., 29.06.2009 року готівка у касі складала 7474,20 грн., що на 1074,00 грн. перевищує затверджений ліміт, та 27.07.2009 року - 10364,25 грн., що на 3964,00 грн. перевищує затверджений ліміт.

Заперечуючи проти застосування штрафних санкцій у сумі 2148,00 грн. (1074,00 грн.х2) позивач вказує на те, що 29.06.2009 року було офіційним вихідним днем, а тому підприємство не мало змоги забезпечити здавання готівкової виручки до установи банку в цей день.

Представник відповідача визнав у цій частині доводи позивача та погодився з висновком про безпідставність застосування штрафних санкцій у сумі 2148,00 грн.

Стосовно застосування штрафних санкцій у сумі 7928,00 грн. (3964,00 грн.х2) судом встановлено, що застосування даного штрафу пов'язано з тим, що 27.07.2009 року у касі підприємства залишались готівкові кошти у сумі 10364,25 грн., які не були здані до установи банку.

З'ясовуючи обставини даного порушення, судом було досліджено витяг з Книги обліку розрахункових операцій №0610000772/5 з записами про облік руху готівки та сум розрахунків за 25.07.2009 року - 28.07.2009 року. При цьому встановлено, що 25.07.2009 року та 26.07.2009 року були вихідними днями, а тому 27.07.2009 року готівка у сумі 6045,00 грн. була здана до установи банки, що підтверджується фіскальним чеком за 27.07.2009 року (час 11 год. 24 хв.).

У той же час, після здачі готівки до установи банку позивач продовжував здійснювати розрахунки та сформував денний звіт за 27.07.2009 року о 18 год. 08 хв. Здійснення розрахунків після здачі готівки до банку пов'язано з тим, що відповідно до договору реалізації цукру державного продовольчого резерву від 25.06.2009 року №26, укладеного між позивачем та Аграрним фондом, до магазину с. Романівка 27.07.2009 року надійшов у продаж цукор, що підтверджується видатковою накладною від 27.07.2009 року №БР-0001534.

Відповідно до пп. "б" п. 5.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320, строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством і встановлюються за погодженням з відповідним банком (у якому відкрито рахунок підприємства, на який зараховуються кошти) відповідно до таких вимог: для підприємств, у яких час закінчення робочого дня (зміни), що встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності відповідно до законодавства України, не дає змогу забезпечити здавання готівкової виручки (готівки) в день її надходження, - наступного за днем надходження готівкової виручки (готівки) до каси дня.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи графіку роботи магазинів Брусилівського РСТ на 2009 рік, у магазині с. Романівка встановлений робочий час з 9 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. (перерва з 13 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв.).

При цьому, відповідно до довідки Брусилівського відділення Житомирської облдирекції АТ "Райффайзен банк Аваль" для позивача встановлено наступний режим обслуговування: у робочі дні - з 9 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв., перерва на обід з 13 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв., операційний час з 9 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв., не працює у суботу, неділю, неробочі та святкові дні.

Таким чином, позивач міг забезпечити здавання готівки до банку лише до 16 год. 00 хв.

Оскільки позивачем 27.07.2009 року було проведено здавання готівкової виручки у сумі 6045,00 грн. і час закінчення робочого дня, що встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку, не дозволяв забезпечити здавання готівкової виручки в день її надходження, суд дійшов висновку, що позивач діяв у відповідності до вимог пп. "б" п. 5.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, здавши готівкову виручку у сумі 9920,00 грн. наступного за днем її надходження до каси дня.

За наведених обставин позовні вимоги про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області від 02.09.2011 року №0000162301 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 10076,00 грн. є також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати підлягають розподілу відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов Брусилівського районного споживчого товариства задовольнити.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області від 02.09.2011 року №0000152301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 53785,00 грн., з яких 43828,00 грн. - основний платіж та 10957,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000316340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 43829,00 грн., з яких 35063,00 грн. - основний платіж та 8766,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області від 02.09.2011 року №0000162301 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 10076,00 грн.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь позивача 10,20 грн. сплаченого судового збору.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: Н.М. Майстренко

Повний текст постанови виготовлено: 30 січня 2012 р.