Рішення № 24118377, 15.05.2012, Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 106/4352/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2012 року Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим

у складі:

головуючого -судді Володарець Н.М.

при секретарі -Кушнір А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Євпаторії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди. Позовні вимоги мотивує тим, що в судовому засіданні, що відбулося 6 березня 2012 року, при розгляді справи за його позовом до ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_2, знаходячись у кабінеті судді Абзатової Г.Г., в її присутності та в присутності секретаря судового засідання Кіоса Н., показуючи рукою у його сторону голосно заявив: «Этот вор, который украл у меня…». На цю образу він -позивач звернувся до секретаря судового засідання і попросив занести цю образу до протоколу судового засідання, на що суддя Абзатова Г.Г. зазначила, що процес фіксується технічними засобами». Почувши це, ОСОБА_2 навмисно і демонстративно зухвало, виключно переслідуючи своєю метою образити його, ще голосніше, перебуваючи як завжди і постійно в збудженому нервовому, неадекватному стані, в присутності учасників судового процесу. Майже заволав: «Этот вор украл у меня…». Вказане було зафіксовано технічними засобами фіксації судового процесу. Згідно толкового словника російської мови слово «вор»означає «Людина, яка здійснює крадіжки, злочинець, який займається крадіжками». Вказані висловлювання на його -позивача адресу і які ОСОБА_2 зробив неодноразово і в вигляді встановлених фактів, вважає образливими та принизливими, а відтак ОСОБА_2 повинен понести цивільну відповідальність у вигляді сплати йому -позивачу 50000 грн. компенсації за спричинену моральну шкоду. Вважає, що всі заяви ОСОБА_2 про якісь борги перед ним є не більше ніж звичайною маячнею, оскільки він ОСОБА_2 нічого не винен. Визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди він виходив з того, що ОСОБА_2 вчиняє подібні дії вже неодноразово і будучи вже покараним за рішенням суду від 3 серпня 2011 року, за яким з нього було стягнуто 2000 грн. за подібні публічні образливі висловлювання на його -позивача адресу в судовому засіданні, демонстративно і зухвало, не сплативши йому вже стягнуту з нього судом моральну шкоду, знову продовжує скоювати протиправні дії. Крім того, ОСОБА_2, уникнувши наведеним рішенням суду від значних матеріальних втрат на шлях виправлення не став і не думає ставати, чи робити якісь висновки, а продовжує демонстративно його ображати. При таких обставинах вважає, що не має іншого шляху, як призначити для відповідача такий розмір моральної шкоди, який заставить його припинити образи. Просить суд визнати висловлювання відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні від 06.03.2012 року на його -позивача адресу, а саме: «Этот вор, который украл у меня…», а також Этот вор украл у меня…»такими, що принижують його гідність, честь і ділову репутацію, та стягнути з відповідача на його -позивача користь у якості компенсації за заподіяну моральну шкоду 50000 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення йому судової повістки, надіслав на адресу суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримав та просив суд розглянути справу у його відсутність. При таких обставинах суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, пояснив, що викладаючи обставини події у позові позивач не зазначив, що звинувачення його у крадіжці, тобто привласненні собі його - відповідача коштів, він зробив після провокаційної заяви ОСОБА_1, яку він зробив у засіданні суду в кабінеті судді Абзатової Г.Г. наступного змісту: «Тут сидить негідний ОСОБА_2, який заборгував мені 2000 грн. та яких до цих пір не повернув». Проте ця заява ОСОБА_1 не була зазначена у роздрукуванні журналу судового засіданні та у час, коли ОСОБА_1 її заявляв, у журналі зазначено «неможливо відтворити». Крім того відповідач пояснив, що в 1993 році ОСОБА_1 взяв у нього у борг гроші в сумі 1000000 крб. та до цих під не повернув, спочатку відтягуючи строк повернення, а потім взагалі строк звернення до суду, тобто строк позовної давності за цими зобов'язаннями сплив. На підставі цього вважає, що ОСОБА_1 його обікрав, привласнивши собі чужі кошти. Також зазначив, що в 1993 році між ним та ОСОБА_1 було укладено договір про спільну діяльність, згідно умов якого він зобов'язаний був виконати роботи з реконструкції та ремонту магазину по АДРЕСА_1. Всі свої зобов'язання він виконав, а ОСОБА_1 гроші в сумі 105974177 крб. за ремонт та реконструкцію магазину не повернув, оскільки закрив своє підприємство «ІНФОРМАЦІЯ_1»та нове підприємство не відкрив, а отже звертатися до суду було ні на кого. Виходячи з зазначеної поведінки ОСОБА_1 він вважає його крадієм, оскільки він позбавив його -відповідача сім'ю, в тому числі дітей, сумлінно зароблених грошей. Крім того зазначив, що рішенням Апеляційного суду АР Крим від 30 березня 2004 року було встановлено, що ОСОБА_1, працюючи директором ПП «ВКК ЛВГ» та будучи посадовою особою, шляхом зміни в 1995 році у відвантажених та відпускних документах кількості та ціни отриманих від АТ «Плавсир»продуктів харчування, приховав від перерахування у бюджет податок на прибуток в сумі 4230,88 грн. та ПДВ в сумі 2591,05 грн., чим скоїв при цьому посадовий підлог, який потяг тяжкі наслідки. Тобто ОСОБА_1 не сплатив у державний бюджет велику суму грошей, привласнивши їх, що означає те, що він вкрав їх у пенсіонерів, дітей та ін., а таких людей у простонародді називають крадіями (рос. ворами). Отже, виходячи саме з поведінки ОСОБА_1 та його дій, він вважає його крадієм.

Вислухавши доводи відповідача, допитавши свідка ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні, що відбулося 6 березня 2012 року в залі судового засідання Євпаторійського міського суду, при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, відповідач ОСОБА_2, який знаходився там як слухач, голосно заявив: «Этот вор, который украл у меня 35000 долларов…». Після чого ОСОБА_1 звернувся з проханням занести цей вислів до протоколу судового засідання, та ОСОБА_2 знову заявив: «Этот вор украл у меня 35000 долларов, написал расписку и 25 лет не отдает денег, а сейчас меня оскорбляет»…», що підтверджується роздруківкою журналу зазначеного судового засідання. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засідання не заперечував, що вказані вислови були адресовані ОСОБА_1

Стаття 32 Конституції України, гарантує судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сімї. Згідно ст. 34 Конституції України кожному гарантується також і право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно ч.1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Частиною 3 ст. 277 ЦК України встановлено, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Відповідно до ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 назвав ОСОБА_1 «вором», мотивуючи це тим, що написавши розписку про повернення грошової суми у розмірі 35 тисяч доларів останній потягом 25 років їх не повертає.

Таким чином, судом встановлений факт розповсюдження відповідачем ОСОБА_2 відносно позивача ОСОБА_1 вище зазначеної інформації.

Проте наведені висловлювання є оціночними судженнями відповідача.

Крім статті 32 Конституції України, яка гарантує судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, згідно статті 34 Конституції України кожному гарантується також і право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист честі, гідності та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте й сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суд повинен визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно зі ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Право висловлювати судження, оцінки, думки гарантовано ст. 34 Конституції України. Це право закріплено також в ст.10 Європейської конвенції «Про захист прав людини і основних свобод», яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства України.

З огляду на зміст висловлювань, спосіб їх викладення, відсутність викладених фактичних даних з зазначенням місця, часу, точних обставин скоєння злочину, правової кваліфікації складу злочину, переконує суд в тому, що поширена відносно ОСОБА_1 відповідачем ОСОБА_2 інформація, та наведена вище, є оціночним судженням без наявності в неї образи та наклепу. Поширена інформація не може бути віднесена до негативної інформації з точки зору форми викладення оціночних суджень.

Як вбачається зі змісту фраз, про спростування яких заявлений позов, а саме: ««Этот вор, который украл у меня 35000 долларов…», «Этот вор украл у меня 35000 долларов, написал расписку и 25 лет не отдает денег, а сейчас меня оскорбляет»…», є критичною оцінкою поведінки позивача, що, на думку відповідача, мала місце в його діяльності та житті.

Відповідач висловив помилково оціночне судження, як висновки, що не мають здатності відповідати або не відповідати дійсності, оцінив дії позивача та події, які відбувалися з його особистою участю та участю позивача ОСОБА_1

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Джерусалем проти Австрії» (рішення від 27 лютого 2001 року), Європейський суд вказав, що «даже в случае, когда суждение сводится к субъективной оценке, пропорциональность вмешательства может зависеть от того, существует ли достаточное фактическое основание для опровергаемого утверждения, поскольку даже субъективная оценка, не имеющая под собой никакой фактической основы, может быть чрезмерной» (п. 43 рішення). У пункті 45 того ж рішення Суд зазначив «Остается вопрос о наличии достаточного фактического основания для подобной субъективной оценки. В этом отношении Суд обращает внимание на то, что заявительница предоставила документальные свидетельства, в частности, статьи из газет и журналов о внутренней структуре и характере деятельности истцов, а также решение Суда Германии по данному вопросу. По мнению Суда, этот материал мог бы продемонстрировать наличие серьезных оснований считать добросовестным комментарием субъективную оценку, высказанную заявительницей»

В судовому засіданні при розгляді справи відповідач ОСОБА_2 свої висловлювання обґрунтовував посиланнями на обставини, які йому були відомі з офіційних документів, судових рішень, а саме, з ухвали Апеляційного суду АР Крим від 30 березня 2004 року, ухвали Верховного Суду України від 3 березня 2005 року у кримінальній справі відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 125, ч. 2 ст. 148-2, ч. 2 ст. 366 КК України, а також посилаючись на розписку ОСОБА_1 від 06.01.1993 року, договір про спільну діяльність від 19.02.1993 року.

У судовому засіданні встановлено, що між сторонами - позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 протягом тривалого часу склалися край негативні стосунки. Сторони постійно обвинувачують один одного у скоєнні злочинів, правопорушень, заявляють один до одного позови з тексту яких виходить, що вони допускають різку критику та висловлювання, оцінку особистих рис один одного. Оцінки сторін взагалі дуже різки.

Наведені обставини дозволяють суду зробити висновок про те, що для відповідача існувала достатня фактична підстава для висловлювань оскаржуваних позивачем ОСОБА_1 оціночних суджень. Субєктивна оцінка дій та особи ОСОБА_1, відповідачем була виражена на підставі фактичних підстав, відомих йому з різних джерел, у тому числі офіційних.

Судом встановлено, що при розповсюдженні спірної інформації, яка містить у собі оцінку дій позивача, вона відповідачем викладена у пристойній формі, у виразах, які прийнятті у спілкуванні людей.

Згідно частини 1 статті 11 Цивільно-процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 Цивільно-процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень проти них. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі щодо яких виникає у сторін спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких підстав, коли позивач не надав суду жодних належних доказів про те, що поширена про нього інформація є відомостями, які містять фактичні дані та є неправдивою, суд приходить до висновку, що розповсюджена інформація не є такою, що порочить честь і гідність позивача.

Висловлювання, в яких визначено зазначене звернення, мають різкий характер, однак не можуть бути визнані такими, що порушують честь та гідність позивача, оскільки є особистою оцінкою відповідача, не мали наміру поширення неправдивих відомостей і метою цих висловлювань не було приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 Крім того, особиста оцінка будь-яких дій чи бездіяльності іншої особи не може розцінюватись, як приниження честі та гідності особи, якої вони стосуються. Докази, які підтверджують негативні наслідки зазначених висловлювань відповідача позивачем не надані.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 4 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 280 цього Кодексу передбачено право фізичної особи у разі порушення її особистого немайнового права на відшкодування моральної шкоди.

Доказів порушення честі та гідності ОСОБА_1 діями ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Оскільки, відповідно до абзацу 4 пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження, критичні рецензії творів не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд також відмовляє позивачу в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.

Таким чином, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в заявлених ним межах та про відсутність правових підстав для їх задоволення.

На підставі ст. ст. 3, 11, 16, 23, 269 -271, 275, 277, 280, 1167 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57 -61, 88, 209, 212, 214 -215 Цивільного процесуального кодексу України суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Володарець