Ухвала суду № 24114071, 10.05.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/2013/11

Головуючий у 1-й інстанції: Спіжавка Г.Г.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Букпромсервіс" до Державної податкової інспекції у м. Чернівці про скасування рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Букпромсервіс" звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ в м.Чернівці про скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що за наслідками планової виїзної перевірки ДПІ в м.Чернівці складено акт про результати перевірки № 933/23-1/37083894 від 08.04.2011 року. За результатами розгляду даного Акту перевірки ДПІ у м. Чернівці винесено податкові повідомлення - рішення № 0000580231 від 28.04.2011 року, яким визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток підприємств на суму 124568,75 грн. та № 0000590231 від 28.04.2011 року по податку на додану вартість - на суму 76475 грн. Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а рішення - неправомірними, просили визнати податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 05.01.2012 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 05.01.2012 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судове засідання представник апелянта (відповідача) не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак направив на адресу суду письмову заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у м. Чернівці проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Букпромсервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 12.05.2010 року по 31.12.2010 року, за якої складено акт про результати планової виїзної перевірки № 933/23-1/37083894 від 08.04.2011 року (т.1 а.с. 10-89). На підставі Акту перевірки ДПІ у м. Чернівці винесено податкові повідомлення - рішення № 0000580231 від 28.04.2011 року (т.1 а.с. 91), яким встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5, ст. 20 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та визначено грошове зобов'язання по податку на прибуток підприємств на суму 124568,75 грн. та № 0000590231 від 28.04.2011 року (т.1 а.с. 90), яким встановлено порушення п.п. 7.2.6. п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та нараховано зобов'язання по податку на додану вартість - на суму 76475 грн.

За наслідками адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги ТОВ «Букпромсервіс» - без задоволення (т.1 а.с. 92-95).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які виготовляються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових втрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Витрати на маркетинг відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 ст. 5 Закону передбачено особливий порядок податкового обліку.

Зокрема, абзацом першим підпункту 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Отже, витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо).

При цьому відповідно до вказаного підпункту Закону платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168 передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем були укладені договори про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів (т.1 а.с. 111-112, 120-122, 127-128, 131-132, 137, 142-143). Транспортно-експедиційні послуги надавалися на підставі зазначених договорів по перевезенню вантажів конкретними транспортними засобами конкретної кількості вантажу. На підтвердження реальності і фактичності здійснених господарських операцій за договорами позивачем було надано, а судом першої інстанції в судовому засіданні - досліджено акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні міжнародної форми СМR, яка додана до кожної конкретної вантажно-митної декларації, тобто стосується конкретної господарської операції, заявки на транспортування та експедирування вантажів, довіреності на доставку та митне оформлення вантажів (т.1 а.с.113-240, т.2 а.с. 1-18). Зазначені докази в сукупності, на думку колегії суддів, спростовують висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, які в подальшому стали підставою для прийняття оскаржуваних ППР.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Судом першої інстанції також було встановлено, що між ТОВ «Букпромсервіс» та ПП ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг, відповідно до якого приватний підприємець зобов'язується надати ТОВ «Букпромсервіс» наступні послуги: проводити передпродажну підготовку упаковки товарів відповідно до обумовлених вимог, а саме скотчування та пакетування. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ТОВ «Букпромсервіс» правомірно включено до складу валових витрат витрати на оплату послуг приватного підприємця ОСОБА_1, оскільки скотчування та палетування проводилося щодо того товару, який в подальшому реалізовувався, тобто наявний прямий зв'язок із господарською діяльністю підприємства. Крім того, на підтвердження правомірності віднесення витрат до складу валових позивачем було надано договір про надання послуг, акти виконаних робіт та розрахунок вартості виконаних робіт, з яких вбачається також конкретний перелік здійснених господарських операцій.

Доводи апеляційної скарги щодо безтоварності господарських операцій за укладеними між позивачем договорами, спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 січня 2012 року, -без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.